вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" серпня 2025 р. Справа№ 910/3436/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Мальченко А.О.
розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Чернівецькій області
на рішення Господарського суду міста Києва
від 02.06.2025
у справі №910/3436/25 (суддя Гулевець О.В.)
за позовом Управління поліції охорони в Чернівецькій області
до Товариства з обмеженою відповідальністю
«УКРОБОРОНЕКСПОРТ»
про стягнення 16 933, 20 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 Управління поліції охорони в Чернівецькій області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРОБОРОНЕКСПОРТ» про стягнення 16 933, 20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних на проведення господарської операції між сторонами з поставки товару, що позбавило позивача права на отримання податкового кредиту на суму 16 933, 20 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент звернення позивачем з даним позвом до суду право останнього на зменшення податкового зобов'язання у розмірі ПДВ не було втрачено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління поліції охорони в Чернівецькій області звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Крім того, заявник звертає увагу на те, що оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів: Мальченко А.О., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3436/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Управління поліції охорони в Чернівецькій області на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3436/25 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
30.06.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/3436/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління поліції охорони в Чернівецькій області на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3436/25; роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 10 днів з моменту отримання даної ухвали.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, між Управлінням поліції охорони в Чернівецькій області (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укроборонекспорт» (надалі - відповідач, постачальник) були укладені договори поставки №176/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 та №177/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 (надалі - договори), згідно умов яких, постачальник передає у власність покупцеві товар.
Умовами договорів сторони передбачили таке.
Найменування, кількість товару, ціна за одиницю товару вказуються в рахунку-фактурі (п. 1.2. договорів).
Загальна вартість товару за договором №176/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 згідно з додатком №1 складає 97 599, 60 грн у тому числі ПДВ (20%) -16 599, 60 грн (п. 2.1. договору №176/УО/Ф/2023 від 15.09.2023).
Загальна вартість товару за договором №177/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 згідно з додатком №1 складає 3 999, 60 грн у тому числі ПДВ (20%) - 666, 60 грн (п. 2.1. договору №177/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 ).
Оплата послуг здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів у розмірі 100% передоплати обумовленої ціни, відповідно до виставленою рахунку, на розрахунковий рахунок постачальника (пункт 2.5. договорів).
Постачальник зобов'язаний складати податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних в електронній формі на дату виникнення податкових зобов'язань та реєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних з дотриманням вимог Податкового кодексу України щодо складання та строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних (пункт 2.6. договорів).
На виконання умов договору №176/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 позивач здійсним оплату на користь відповідача на загальну суму 97 599, 60 грн, з яких загальний розмір податку на додану вартість складає 16 266, 60 грн, що підтверджується з платіжною інструкцією №7549 від 15.09.2023, згідно рахунку-фактури №62 від 15.09.2023.
На виконання умов договору №177/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 позивач здійсним оплату на користь відповідача на загальну суму 3 999, 60 грн, з яких загальний розмір податку на додану вартість складає 666, 60 грн, що підтверджується з платіжною інструкцією №7550 від 15.09.2023, згідно рахунку-фактури №63 від 15.09.2023.
Відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 101 599, 20 грн, у томі числі 16 933, 20 грн ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №102 від 20.09.2023 та №103 від 20.09.2023.
30.07.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією №732/43/44/13/01-2024 від 29.07.2024 про відшкодування збитків в сумі 16 993, 20 грн.
Однак вищезазначені звернення були залишені без відповіді та задоволення.
Оскільки відповідач не зареєстрував належним чином податкові накладні, позивач втратив право на включення до податкового кредиту податку на додану вартість в розмірі 16 993, 20 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у вказаному розмірі.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено вище, внаслідок укладення договорів поставки №176/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 та №177/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (стаття 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Положеннями статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
На виконання умов договору №176/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 позивач здійсним оплату на користь відповідача на загальну суму 97 599, 60 грн, з яких загальний розмір податку на додану вартість складає 16 266, 60 грн, що підтверджується з платіжною інструкцією №7549 від 15.09.2023, згідно рахунку-фактури №62 від 15.09.2023.
На виконання умов договору №177/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 позивач здійсним оплату на користь відповідача на загальну суму 3 999, 60 грн, з яких загальний розмір податку на додану вартість складає 666, 60 грн, що підтверджується з платіжною інструкцією №7550 від 15.09.2023, згідно рахунку-фактури №63 від 15.09.2023.
Відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 101 599, 20 грн, у томі числі 16 933, 20 грн ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №102 від 20.09.2023 та №103 від 20.09.2023.
За вказаною вище господарською операцією відповідачем сформовано та відправлено 02.10.2023 на реєстрацію податкові накладні №17 від 15.09.2023 та №18 від 15.09.2023 з оплати поставленого товару згідно договорів поставки №176/УО/Ф/2023 від 15.09.2023 та №177/УО/Ф/2023 від 15.09.2023, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 03.10.2023. Однак, реєстрація податкової накладної була зупинена відповідно до п.201.16 ст. 201 Податкового кодексу України та було запропоновано відповідачу надати пояснення та документи для прийняття рішення про реєстрацію податкових накладних.
За доводами позивача, оскільки відповідач порушив умови договору та статті 201 Податкового кодексу України щодо складання податкової накладної/розрахунку коригування та/або строків її/його реєстрації в ЄРПН, позивач позбавлений права на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту і права на зменшення податкового зобов'язання. Дані дії відповідача, на думку позивача, завдали йому збитків у розмірі 16 933, 20 грн.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За приписами частин 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно з підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Статтею 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; права й обов'язки платників податку в сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.
Згідно з пунктами 198.1, 198.2 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Як зазначалось вище, для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків є - доведеність вини та протиправних дій відповідача, тобто саме доведення факту порушення правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних. При цьому зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.03.2020 у справі № 911/224/19.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №910/20686/20 зазначив, що факт вчинення відповідачем податкового правопорушення у справі про стягнення збитків може бути підтверджений лише чинними матеріалами податкової перевірки (актом або рішенням) відповідного контролюючого органу, наділеного повноваженнями здійснювати перевірку дотримання податкового законодавства, а подані у справу до позову докази, які підтверджують виконання господарських операцій, докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов'язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов'язання.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №916/334/22 дійшов висновків про те, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Хоча обов'язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, але саме невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов'язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов'язання.
Як зазначалось вище, відповідач своєчасно у строки, передбачені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, склав та падав на реєстрацію податкові накладні №17 від 15.09.2023 та №18 від 15.09.2023, реєстрація яких у подальшому була зупинена та запропоновано податковим органом відповідачу надати пояснення та копії документів.
У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті, переривається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (абз. 7 п. 198.6 статті 198 ПК України).
З огляду на те, що реєстрація податкових накладних №17 від 15.09.2023 та №18 від 15.09.2023 були зупинені податковим органом, позивач не втратив свого права на включення у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 16 993, 20 грн.
За вказаних обставин, позивачем не доведено наявності повного складу цивільного правопорушення, що виключає можливість покладення завданих позивачу збитків на відповідача.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3436/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Чернівецькій області на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3436/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3436/25 залишити без змін.
Матеріали справи №910/3436/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.О. Мальченко