79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"14" серпня 2025 р. Справа №914/141/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна»
на рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 (повне рішення складено 26.05.2025, суддя Гоменюк З.П.)
у справі № 914/141/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна», м. Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком», с. Підбірці, Львівська область
про стягнення 5897074,10 грн заборгованості за договором поставки №20-034 П від 23.12.2020 року
за участі представників сторін:
від позивача - Гулін Ю.О.
від відповідача - Гаврилюк В.О.
16.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Нутрімін Україна» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовними вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Барком» 5897074,10 грн заборгованості, з яких 4705109,14 грн основної заборгованості, 504484,70 грн пені, 157729,06 грн 3% річних та 529751,20 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «Нутрімін Україна» покликається на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 20-034П, що був укладений сторонами 23.12.2020, в частині своєчасності розрахунку за поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість на суму 4705109,14 грн. За невиконання грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Розглянувши заявлені ТОВ «Нутрімін України» позовні вимоги, Господарський суд Львівської області ухвалив 14.05.2025 рішення, яким задоволив їх частково; з ТОВ «Барком» на користь позивача стягнув 157515,98 грн 3% річних, 50448,47 грн пені та 3119,47 грн витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору; в частині позовних вимог про стягнення 4705109,14 грн закрив провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України; в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
При ухваленні вказаного рішення місцевий господарський суд виходив з того, що:
- станом на момент звернення позивача до суду з цим позовом у відповідача перед позивачем існувала заборгованість в розмірі 4705109,14 грн, яку відповідач погасив в повному обсязі після відкриття провадження у справі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій, і що слугувало підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України;
- за неналежне виконання грошових зобов'язань позивач, на підставі ч. 2 ст. 625 ГПК України нарахував відповідачу 157729,06 грн 3% річних та 529751,20 грн інфляційних втрат. Враховуючи допущене відповідачем прострочення грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, у позивача виникло законне право на нарахування 3% річних, які спрямовані на компенсацію майнових втрат позивача, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення оплати поставленого товару. Перевіривши розрахунок 3% річних суд встановив, що такий проведено позивачем арифметично неправильно, а тому після здійсненого судом перерахунку, суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 157515,98 грн 3% річних;
- поруч з нарахуванням 3% річних за порушення грошового зобов'язання, позивач, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу 529751,20 грн інфляційних втрат, в задоволенні стягнення яких суд відмовив, позаяк встановив, що додатковою угодою № 1 від 08.08.2022 до договору поставки сторони погодили грошовий еквівалент зобов'язань в іноземній валюті. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти;
- за порушення умов договору позивач нарахував відповідачу 504484,70 грн пені. Відповідач, в свою чергу, звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 90%. Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, прийняв до уваги ступінь виконання основного зобов'язання відповідачем та повну сплату основної заборгованості у розмірі 4705109,14 грн у добровільному порядку, відтак вважав за можливе зменшити суму пені з 504484,70 грн на 90% до суми 50448,47 грн.
Позивач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні стягнення інфляційних втрат, а також в частині зменшення розміру пені на 90%, оскаржив його в цій частині до Західного апеляційного господарського суду та обґрунтовує свою позицію таким:
- судом не взято до уваги те, що обов'язковою умовою застосування перерахування вартості товару з врахуванням курсу продажу євро до гривні є підписання сторонами специфікації, в якій погоджена та визначена вартість товару в іноземній валюті, а саме в євро. Така специфікація сторонами не підписувалась, вартість товару в еквіваленті іноземної валюти не визначалась. В матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких сторони погодили вартість товару у іноземній валюті. Таким чином здійснити перерахунок вартості товару у зв'язку зі зміною курсу гривні по відношенню до євро позивач можливості немає. Таким чином, нарахування інфляційних втрат є обґрунтованим і відповідає вимогам законодавства;
- відповідачем не доведено поважність причин прострочення виконання договірних зобов'язань перед позивачем, а також скрутного матеріального становища та достатніх підстав для зменшення розміру пені на 90%, оскільки таке зменшення нівелюватиме саме значення штрафних санкцій як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за поставлений товар. Отож, для зміни судом розміру санкцій, визначених умовами договору, укладеного сторонами добровільно і за взаємною згодою, повинні бути наявні виняткові обставини. Однак, відповідач наявності таких обставин суду не довів. Розмір нарахованої пені становить трохи більше 10 % від суми основної заборгованості. Позивач вважає хибними твердження суду про те, що відповідач здійснив добровільне погашення наявної перед позивачем заборгованості, позаяк, така сплата була здійснена відповідачем лише після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі. Відповідач у своєму клопотанні про зменшення суми нарахованої пені не наводить жодної причини та аргументів для застосування судом такого зменшення. За таких обставин, позивач вважає, що підстави для зменшення розміру нарахованої пені на 90% відсутні.
З огляду на перелічені доводи позивач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог (що стосуються інфляційних втрат і пені) та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 504484,70 грн пені та 529751,20 грн інфляційних втрат.
Відповідач скористався своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апелянта, покликаючись на таке:
- 08 серпня 2022 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №20-034П від 23.12.2020, відповідно до п. 3.1. якої сторони, за взаємною згодою, визначили грошовий еквівалент зобов'язань за цим договором в іноземній валюті. Загальна вартість (ціна), що підлягає сплаті за договором у гривнях, визначається в порядку, встановленому у п.п.3.2., 3.4. договору. Тому, з урахуванням, що з 08.08.2022 року сторонами за договором визначено грошовий еквівалент зобов'язань в іноземній валюті, індекс інфляції на грошові зобов'язання з даного періоду не застосовується. Крім того, посилання апелянта на те, що судом не взято до уваги те, що обов'язковою умовою застосування даного перерахування є підписання сторонами специфікації, в якій погоджена та визначена вартість товару в іноземній валюті, а саме в євро, не відповідає дійсності та умовам підписаного сторонами договору. Так, в п. 1.2. договору поставки №20-034П від 23.12.2020 передбачено, що кількість, асортимент та ціна товару, узгоджується сторонами при купівлі кожної партії товару окремо згідно погоджених рахунків та такі зазначаються в видаткових накладних на товар, які є невід'ємними частинами даного договору. Отже, сторони не погоджували в договорі обов'язок підписання специфікацій, в тому числі з метою визначення та фіксації вартості товару в еквіваленті іноземної валюти;
- відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру нарахованої відповідачу пені на 90 %. Враховуючи, що відповідач здійснював оплати за поставлений товар, тому розмір нарахованої позивачем пені є необґрунтованим. Водночас відповідач наголошує, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням відсутності основної заборгованості, а також задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на корись позивача 3% річних. Крім того, позивач не надав доказів понесення ним збитків та їх суми, у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого товару, а також доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності. Отже, приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд першої інстанції при винесенні рішення врахував ступінь виконання основного зобов'язання відповідачем та повну сплату основної заборгованості у розмірі 4705109,14 грн у добровільному порядку.
Отже, з огляду на вказане, відповідач не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ТОВ «Нутрімін Україна» та скасування оскаржуваного рішення.
Разом з тим, відповідач подав суду доповнення до відзиву, в якому покликався на помилковість розміру судового збору, сплаченого позивачем за розгляд його апеляційної скарги, та зазначив, що такий не становить 150 ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Відтак, просив апеляційний суд прийняти доповнення до відзиву на апеляційну скаргу та врахувати його при ухваленні судового рішення у цій справі.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2025.
В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідача, які висловили свої міркування та доводи, зміст яких відображено у поданих ними процесуальних документах; представник відповідача наголосив на хибності здійсненого позивачем розрахунку розміру судового збору.
Щодо доводів представника відповідача, що стосуються розміру судового збору, сплаченого позивачем за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, судова колегія вважає за доцільне зазначити таке:
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Законом України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання апеляційної скарги на рішення суду - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми (п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»)
Водночас, порядок сплати судового збору врегульовано положеннями ст. 6 Законом України «Про судовий збір», відповідно до ч. 4 якої якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Зі змісту прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням лише в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та зменшенні розміру пені на 90%, отож апелянт не погоджується з відмовою у стягненні на його користь 983787,43 грн та оскаржує цю суму. Відтак, з огляду на вказані норми Закону України «Про судовий збір», розрахунок розміру судового збору за подання апеляційної скарги визначається виходячи саме з цієї суми і становить 22135,22 грн ((529751,20 грн (розмір інфляційних втрат)+454036,23грн (90% від розміру заявленої до стягнення пені)=983787,43 грн (розмір суми, з відмовою у стягненні якої не погоджується позивач), таким чином 983787,43*1,5%*150%=22135,22 грн).
Таким чином, судова колегія констатує правильність здійснення розрахунку та сплати судового збору позивачем за розгляд його апеляційної скарги, поданої на рішення місцевого господарського суду, яке він оскаржує в частині відмови в задоволенні його позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, судова колегія встановила:
23.12.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Барком» (покупець) було укладено договір поставки №20-034П (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця кормові добавки (премікс, товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його в порядку, строки та на умовах, передбачених договором. Кількість, асортимент та ціна товару узгоджуються сторонами при купівлі кожної партії товару окремо згідно погоджених рахунків та зазначаються в видаткових накладних на товар, які є невід'ємними частинами даного договору (п. 1.1., 1.2. договору).
Відповідно до п. 2.1. договору ціна на товар, що поставляється, погоджується у попередньо виставлених рахунках на оплату.
В п. 2.2. договору сторони погодили, що загальна вартість цього договору складається з суми загальних вартостей товару, що вказані в видаткових накладних, за якими покупець отримав товар від постачальника.
Покупець зобов'язаний оплатити вартість товару впродовж 60 (шістдесяти) робочих днів з дати переходу права власності на товар, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок постачальника згідно переданого рахунку (п. 2.3. договору).
Пунктом 3.2. договору визначені права постачальника, зокрема, щодо отримання за поставлений товар оплату в розмірах і строки, передбачені цим договором.
В свою чергу, покупець зобов'язаний приймати від постачальника товар і оплачувати його в розмірах і в строк, передбачений цим договором (п. 3.3. договору).
Згідно з п. 7.1. договору, у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.
За умовами п. 7.3. договору, у разі порушення термінів оплати, покупець сплачує постачальнику на його вимогу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє сторони від виконання договірних зобов'язань (п. 7.4. договору).
Відповідно до п. 9.1. договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими на те представниками сторін та скріплення печатками сторін, та діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Якщо, у відповідності до п. 9.2. договору, жодна із сторін, не пізніше ніж за два тижні до закінчення строку дії договору, письмово не повідомить іншу сторону про небажання продовжувати дію цього договору на новий строк, дія цього договору вважається продовженою на наступний календарний рік. На таких умовах автоматичне продовження строку дії цього договору відбувається щороку. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору (п. 9.3. договору).
В пункті 12.5. договору сторони зазначили, що додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.
08.08.2022 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №20-034П від 23.12.2020. в п. 1. якої сторони домовились внести зміни і доповнення до розділу 2 договору та викласти його в новій редакції. Зокрема, сторони, за взаємною згодою, визначили новий порядок розрахунків за даним договором із застосуванням грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті (евро). Пунктами 3.2., 3.4. встановили визначення ціни всього товару, поставленого постачальником на виконання умов цього договору, згідно видаткових накладних, з оплатою вартості товару за цінами, збільшеними пропорційно росту міжбанківського курсу продажу євро до гривні.
Відповідно до п. 2. додаткової угоди №1 усі інші умови договору, не змінені даною додаткової угодою, на момент підписання даної угоди залишаються чинними та сторони підтверджують за ними свої зобов'язання. Дана додаткова угода складена у двох примірниках, по одному для кожної сторони, вступає в силу з моменту її підписання сторонами та є невід'ємною частиною договору.
На виконання умов договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року позивач протягом січня 2021 року - грудня 2023 року поставив відповідачу товар на загальну суму 72335480,22 грн згідно видаткових накладних, копії яких містять у матеріалах справи (а.с. 12-137, т. 1), та які скріплені відтисками печаток сторін та підписані їх уповноваженими представниками без жодних зауважень щодо кількості та якості товару, що свідчить про прийняття відповідачем товару в повному обсязі.
Проте, оплату за отриманий товар відповідач здійснив на загальну суму 67630371,08 грн, що підтверджується копією фільтрованої виписки з банківського рахунка позивача за період з 13.12.2022 по 13.12.2024 рік. За даними з вказаної виписки останній платіж від відповідача надійшов на рахунок позивача 16.08.2024 на суму 50000,00 грн згідно з платіжною інструкцією за №1108194 з призначенням платежу: «часткова оплата за премікси зг.рах. №311 від 10.10.2023 ПДВ (20%) 8333,33».
Звертаючись до суду із заявленими позовними вимогами, позивач зазначив, що на момент звернення до суду у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за видатковими накладними: №229 від 04.08.2023 (частково не оплачена відповідачем на суму 406649,27 грн) та повністю не оплачені №230 від 04.08.2023, №255 від 30.08.2023, №256 від 31.08.2023, №277 від 19.09.2023, №282 від 22.09.2023, №285 від 27.09.2023, №294 від 03.10.2023, №302 від 06.10.2023, №303 від 06.10.2023, №305 від 11.10.2023, №306 від 11.10.2023, №310 від 13.10.2023, №312 від 13.10.2023, №358 від 24.11.2023, №363 від 06.12.2023, №379 від 15.12.2023. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за цими видатковими накладними складає 4705109,14 грн, яку позивач також підтверджує й актом звірки взаємних розрахунків станом на 13.01.2025, яка проведена за період 23.12.2020-13.01.2025 між ТОВ «Нутрімін Україна» та ТОВ «Барком» за договором №20-034П від 23.12.2020.
З огляду на вищенаведене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 4705109,14 грн основної заборгованості на підставі договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року.
Крім основної суми заборгованості позивач за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань здійснив нарахування відповідачу пені у розмірі 504484,70 грн, інфляційних втрат у розмірі 529751,20 грн та 3% річних у розмірі 157729,06 грн.
В свою чергу на спростування доводів позивача відповідач долучив до матеріалів справи копії платіжних інструкцій, що відображені також у копії фільтрованої виписки з банківського рахунку позивача за період з 13.12.2022 по 13.12.2024 рік, на яку покликається позивач як на доказ часткової сплати відповідачем поставленого йому товару із загальної суми у розмірі 72335480,22 грн лише на суму 67630371,08 грн. Також відповідач долучив копії платіжних інструкції на підтвердження сплати основної заборгованості за договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року у розмірі 4705109,14 грн, яка була здійснена останнім після звернення позивача до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі (а.с. 272-283, т. 2). Доказів погашення заборгованості за нараховану позивачем пеню, інфляційні втрати та 3% річних відповідачем до матеріалів справи не було подано.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та дослідивши наявні у справі докази, судова колегія не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, з огляду на таке:
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов'язання на підставі укладеного договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року та додаткової угоди №1 до цього договору від 08.08.2022 року, за умовами якого позивач зобов'язувався поставити і передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його в порядку, строки та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 662, ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За умовами статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином(ч. 1 ст. 598, ст. 599 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України покладає на покупця зобов'язання зі сплатити товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до пункту 2.3. договору покупець зобов'язаний оплатити вартість товару впродовж 60 (шістдесяти) робочих днів з дати переходу права власності на товар, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок позивача згідно переданого рахунку.
Разом з тим, уклавши додаткову угоду №1 від 08.08.2022 року до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року сторонами погодили нову редакцію договору в частині ціни та порядку розрахунків за цим договором, а саме: « 3.1. За взаємною згодою по даному договору сторонами визначено грошовий еквівалент зобов'язань в іноземній валюті. Загальна вартість (ціна), що підлягає сплаті по договору у гривнях, визначаються в порядку, встановленому у п.п. 3.2., 3.4. договору.
3.2. Покупець оплачує товар за ціною постачальника, зазначеною у рахунку на день пред'явлення рахунку покупцю, яка вважається умовною вартістю товару та яка у випадку відтермінування платежу або плати вартості частинами підлягає коригуванню за Актами коригування вартості товару згідно п. 3.4. цього договору. Загальна вартість (ціна) договору визначається сумарною ціною всього товару, поставленого постачальником на виконання умов цього договору згідно видаткових накладних.
3.3. Розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника вказаний у договорі протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту отримання товару. Оплата вважається такою, що відбулася, з моменту зарахування коштів на рахунок постачальника.».
Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору та додаткової угоди №1 до цього договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з січня 2021 року по грудень 2023 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 72335480,22 грн, що підтверджується долученими до справи видатковими накладними, підписаними та скріпленими печатками з обох сторін без зауважень та заперечень, а відповідач, в свою чергу, прийняв цей товар у повному обсязі без зауважень щодо його кількості та якості.
На момент звернення до суду із заявленими позовними вимогами відповідачем частково було сплачено вартість поставленого йому позивачем товару згідно умов договору №20-034П від 23.12.2020 року на суму 67630371,08 грн. Крім того, судом встановлено, що останнім платіж відповідач на рахунок позивача здійснив 16.08.2024 року на суму 50000,00 грн.
Вказане свідчить про те, що у відповідача, на момент звернення позивача до суду із заявленими позовними вимогами, була наявна заборгованість перед останнім за поставлений товар згідно договору поставки №20-034П від 23.12.2020 за неоплаченими видатковими накладними: №229 від 04.08.2023 (часткова не оплачена відповідачем на суму 406649,27 грн); №230 від 04.08.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 145000,00 грн); №255 від 30.08.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 100000,00 грн); №256 від 31.08.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 800000,00 грн); №277 від 19.09.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 250000,00 грн); №282 від 22.09.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 30000,00 грн); №285 від 27.09.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 148750,00 грн); №294 від 03.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 112500,00 грн); №302 від 06.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 176000,00 грн); №303 від 06.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 119000,00 грн); №305 від 11.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 253489,00 грн); №306 від 11.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 351992,40 грн); №310 від 13.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 145000,00 грн); №312 від 13.10.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 796000,00 грн); №358 від 24.11.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 181930,00 грн); №363 від 06.12.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 145000,00 грн); №379 від 15.12.2023 (повністю не оплачена відповідачем на суму 543798,47 грн) - на загальну суму 4705109,14 грн.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За умовами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З огляду на те, що додатковою угодою №1 від 08.08.2022 до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року сторонами затверджено п. 3.3. договору у новій редакції, а саме: « 3.3. Розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника вказаний у договорі протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту отримання товару. Оплата вважається такою, що відбулася, з моменту зарахування коштів на рахунок постачальника», умови якої застосовуються до вищезгаданих неоплачених відповідачем видаткових накладних, ТОВ «Барком» повинен був здійснити оплату за цими видатковими накладними у такі терміни:
- за видатковою накладною №229 від 04.08.2023 до 03.10.2023 включно;
- за видатковою накладною №230 від 04.08.2023 до 03.10.2023 включно;
- за видатковою накладною №255 від 30.08.2023 до 30.10.2023 включно (29.10.2023 - неділя);
- за видатковою накладною №256 від 31.08.2023 до 30.10.2023 включно;
- за видатковою накладною №277 від 19.09.2023 до 20.11.2023 включно (18.11.2023 - субота);
- за видатковою накладною №282 від 22.09.2023 до 21.11.2023 включно;
- за видатковою накладною №285 від 27.09.2023 до 27.11.2023 включно (26.11.2023 - неділя);
- за видатковою накладною №294 від 03.10.2023 до 04.12.2023 включно (02.12.2023 - субота);
- за видатковою накладною №302 від 06.10.2023 до 05.12.2023 включно;
- за видатковою накладною №303 від 06.10.2023 до 05.12.2023 включно;
- за видатковою накладною №305 від 11.10.2023 до 11.12.2023 включно (10.12.2023 - неділя);
- за видатковою накладною №306 від 11.10.2023 до 11.12.2023 включно (10.12.2023 - неділя);
- за видатковою накладною №310 від 13.10.2023 до 12.12.2023 включно;
- за видатковою накладною №312 від 13.10.2023 до 12.12.2023 включно;
- за видатковою накладною №358 від 24.11.2023 до 23.01.2024 включно;
- за видатковою накладною №363 від 06.12.2023 до 05.02.2024 включно (04.02.2024 - неділя);
- за видатковою накладною №379 від 15.12.2023 до 13.02.2024 включно.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Станом на момент звернення з даним позовом, у відповідача перед позивачем існувала заборгованість у розмірі 4705109,14 грн зі сплати поставленого за договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року та додатковою угодою №1 від 08.08.2022 року до нього, товару.
Водночас, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач, після відкриття провадження у цій справі, сплатив заборгованість перед позивачем у розмірі 4705109,14 грн, що підтверджується долученими відповідачем до справи копіями платіжних інструкцій: №971915 від 23.01.2025 на суму 124200,00 грн; №971914 від 23.01.2025 на суму 91800,00 грн; №971913 від 23.01.2025 на суму 132500,00 грн; №971911 від 23.01.2025 на суму 181930,00 грн; №971910 від 23.01.2025 на суму 591000,00 грн; №971912 від 23.01.2025 на суму 145000,00 грн; №988636 від 27.01.2025 на суму 500000,00 грн; №988961 від 28.01.2025 на суму 26000,00 грн; №988974 від 28.01.2025 на суму 43798,47 грн; №988994 від 28.01.2025 на суму 230000,00 грн; №994841 від 03.02.2025 на суму 131033,10 грн; №994842 від 03.02.2025 на суму 70000,00 грн; №994817 від 03.02.2025 на суму 104000,00 грн; №996048 від 04.02.2025 на суму 12000,00 грн; №996160 від 04.02.2025 на суму 287760,77 грн; №997626 від 07.02.2025 на суму 100000,00 грн; №998895 від 10.02.2025 на суму 195500,00 грн; №998896 від 10.02.2025 на суму 81864,00 грн; №999278 від 11.02.2025 на суму 209920,00 грн; №999279 від 11.02.2025 на суму 90000,00 грн; №999798 від 12.02.2025 на суму 90000,00 грн; №999790 від 12.02.2025 на суму 209297,64 грн; №1000203 від 13.02.2025 на суму 300000,00 грн; №1000488 від 14.02.2025 на суму 300000,00 грн; №1002600 від 17.02.2025 на суму 457505,16 грн.
Отож, повне погашення відповідачем заборгованості за договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року після відкриття провадження у цій справі водночас вказує на факт визнання ним наявної перед позивачем заборгованості.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на сплату відповідачем в повному обсязі основної заборгованості за договором в сумі 4705109,14 грн, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмета спору у цій частині.
Згідно з ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
За порушення умов договору щодо своєчасної сплати поставленого товару та порушення грошових зобов'язань відповідачем, позивач нарахував йому пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Щодо інфляційних втрат, судова колегія зазначає таке:
У відзивах на позову та апеляційну скаргу відповідач заперечив щодо нарахування інфляційних втрат на суму простроченого грошового зобов'язання за договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року, покликаючись на укладену між сторонами 08.08.2022 року додаткову угоду №1 до цього договору, якою визначено грошовий еквівалент зобов'язань в іноземні валюті, а тому вважає нарахування таких безпідставним.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Водночас частина 2 статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Додатковою угодою №1 від 08.08.2022 до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року сторонам було внесено зміни до цього договору, насамперед, погоджено редакцію пункту 3.4. згідно якого, у випадку зростання у вказаний 60-денний та подальший період міжбанківського курсу продажу євро до гривні на (два) або більше відсотки, діючого на момент закриття торгів дня, що передував кожному отриманому платежу, відносно міжбанківського курсу продажу євро до гривні, що діяв на момент закриття торгів дні, що передував даті підписання сторонами специфікації, покупець зобов'язаний оплатити вартість товару за цінами, збільшеними пропорційно росту міжбанківського курсу продажу євро до гривні. У цьому випадку пропорційно зміни ціни підлягає зміні (коригуванню) і вартість товару. Коригування визначається з врахуванням курсу продажу євро на міжбанку згідно даних, вказаних на сайті https://minfin.com.ua. за кожним окремим платежем за такою формулою: S = V*(R1/R0)-V, де S - сума коригування вартості товару (сума до оплати); V - сума отриманого платежу від покупця; К1 - курс продажу євро на міжбанку (за даними сайту https://minfin.com.ua), який діяв на момент закриття торгів того дня, що передував кожному отриманому платежу; К0 - курс продажу євро на міжбанку (за даними сайту https://minfin.com.ua) на момент закриття торгів того дня, що передував даті підписання сторонами специфікації.
Таким чином, за умовами погодженої у додатковій угоді №1 від 08.08.2022 до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року формули, сторони визначили, що перегляд (перерахунок) платежу у гривні вартості товару, що має бути сплачений відповідачем на користь позивача за поставлений товар здійснюється з урахуванням коливання курсу іноземної валюти відносно національної на дату здійснення платежу. Відтак, суд доходить висновку про те, що такі погоджені сторонами умови додаткової угоди №1 від 08.08.2022 року до договору поставки №20-034П від 23.12.2020 року спрямовані на захист валютних ризиків продавця (кредитора, позивача) внаслідок падіння курсу валюти платежу (гривні). Натомість, у разі падіння курсу іноземної валюти відносно гривні здійснення такого перерахунку у формулі не передбачено.
Отож, якщо на день розрахунку валютний курс змінився (курс євро по відношенню до гривні став вище його курсу на момент дня здійснення платежу за поставлений товар), то сума платежу в гривні відповідно пропорційно підвищується згідно погодженої сторонами формули. Якщо ж курс євро по відношенню до гривні навпаки знизився - перерахунок суми платежу не здійснюється. У такому разі грошове зобов'язання у гривнях виконується у тому розмірі, який зафіксований у видатковій накладній, згідно якого відповідач отримав від позивача поставлений товар.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Зважаючи на вказане, норми ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Водночас, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 01.03.2017 року у справі №6-284цс17, у постанові від 11.10.2018 у справі №905/192/18, у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 22.02.2023 року у справі №873/52/22, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №296/10217/15-ц.
З огляду на те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) позивачем у вказаний 60-денний та подальший період міжбанківського курсу продажу євро до гривні на (два) або більше відсотки, діючого на момент закриття торгів дня, що передував кожному отриманому платежу, відносно міжбанківського курсу продажу євро до гривні, що діяв на момент закриття торгів дні, що передував даті підписання сторонами специфікації відповідно до погодженої сторонами формули (незалежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата), втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій ст. 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення (постанови Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №910/11077/20, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 11.10.2018 року у справі №905/192/18).
Відповідно до частин першої та другої статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Уклавши додаткову угоду №1 від 08.08.2022 до договору поставки № 20-034П від 23.12.2020, яка передбачає можливість зміни ціни договору, сторони домовилися визначити грошовий еквівалент зобов'язання з оплати товару в іноземній валюті, а саме в євро, відтак, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що нарахована позивачем сума інфляційних втрат не підлягає стягненню з відповідача, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині.
При зверненні до суду з позовними вимогами, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 157729,06 грн за видатковими накладними:
- за видатковою накладною №229 від 04.08.2023 на суму боргу у розмірі 406649,27 грн з 04.10.2023 по 15.01.2025;
- за видатковою накладною №230 від 04.08.2023 на суму боргу у розмірі 145000,00 грн з 04.10.2023 по 15.01.2025;
- за видатковою накладною №255 від 30.08.2023 на суму боргу у розмірі 100000,00 грн з 30.10.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 31.10.2023 по 15.01.2025);
- за видатковою накладною №256 від 31.08.2023 на суму боргу у розмірі 800000,00 грн за період з 31.10.2023 по 15.01.2025;
- за видатковою накладною №277 від 19.09.2023 на суму боргу у розмірі 250000,00 грн за період з 19.11.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 21.11.2023 по 15.01.2025);
- за видатковою накладною №282 від 22.09.2023 на суму боргу у розмірі 300000,00 грн за період з 22.11.2023 по 15.01.2025;
- за видатковою накладною №285 від 27.09.2023 на суму боргу у розмірі 148750,00 грн за період з 27.11.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 28.11.2023 по 15.01.2025);
- за видатковою накладною №294 від 03.10.2023 на суму боргу у розмірі 112500,00 грн за період з 03.12.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 05.12.2023 по 15.01.2025);
- за видатковою накладною №302 від 06.10.2023 на суму боргу у розмірі 176000,00 грн за період з 06.12.2023 по 15.01.2025;
- за видатковою накладною №303 від 06.10.2023 (позивач зазначає, що ця видаткова накладна датована 09.10.2023) на суму боргу у розмірі 119000,00 грн за період з 09.12.2023 по 15.01.2025 (проте, суд відзначає, що позивач мав право нараховувати 3% річних за період з 06.12.2023 по 15.01.2025, однак, зважаючи на те, що позивач розпочинає свій розрахунок з 09.12.2023, суд позбавлений можливості виходити поза межі заявлених позовних вимог в цій частині нарахувань у сумі 3941,67 грн);
- за видатковою накладною №305 від 11.10.2023 на суму боргу у розмірі 253489,00 грн за період з 11.12.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 12.12.2023 по 15.01.2025);
- за видатковою накладною №306 від 11.10.2023 на суму боргу у розмірі 351992,40 грн за період з 11.12.2023 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 12.12.2023 по 15.01.2025);
- за видатковою накладною №310 від 13.10.2023 на суму боргу у розмірі 145000,00 грн за період з 13.12.2023 по 15.01.2025;
- за видатковою накладною №312 від 13.10.2023 на суму боргу у розмірі 796000,00 грн за період з 13.12.2023 по 15.01.2025;
- за видатковою накладною №358 від 24.11.2023 на суму боргу у розмірі 181930,00 грн за період з 23.01.2024 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 24.01.2024 по 15.01.2025);
- за видатковою накладною №363 від 06.12.2023 на суму боргу у розмірі 145000,00 грн за період з 04.02.2024 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 06.02.2024 по 15.01.2025);
- за видатковою накладною №379 від 15.12.2023 на суму боргу у розмірі 543798,47 грн за період з 13.02.2024 по 15.01.2025 (однак, вірним є розрахунок 3% річних за період з 14.02.2024 по 15.01.2025).
Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.
Враховуючи, що відповідачем здійснено оплату поставленого позивачем товару за переліченими видатковими накладними з порушенням строків, передбачених умовами договору поставки та додаткової угоди №1 до цього договору, позивач скористався своїм право, наданим ст. 625 ЦК України, та нарахував 3% річних. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 157729,06 грн, суд першої інстанції встановив, з чим погодився суд апеляційної інстанції, що позивач допустився помилки при обрахунку, відтак прийшов до висновку, що обґрунтованою та правомірно заявленою є сума 157515,98 грн.
Крім відповідальності за порушення грошових зобов'язань, передбаченої ст. 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача 504484,70 грн пені.
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Правовими наслідками порушення зобов'язання, у відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України, є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до п. 7.3. договору у разі порушення термінів оплати, покупець сплачує постачальнику на його вимогу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За умовами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
У постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором. Оскільки умови договорів не встановлювали періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання договорів щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), пеня за прострочення виконання зобов'язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Перш за все слід наголосити, що з аналізу наведених вище норм випливає, що право кредитора на нарахування неустойки (пені) виникає у разі неналежного виконання боржником взятого на себе зобов'язання. Будь-яких інших умов, за яких виникає означене право закон не визначає.
Судом встановлено, що відповідач повинен був сплатити вартість поставленої позивачем йому товару за видатковими накладними: №229 до 03.10.2023 включно; №230 до 03.10.2023 включно; №255 до 30.10.2023 включно (29.10.2023 - неділя); №256 до 30.10.2023 включно; №277 до 20.11.2023 включно (18.11.2023 - субота); №282 до 21.11.2023 включно; №285 до 27.11.2023 включно (26.11.2023 - неділя); №294 до 04.12.2023 включно (02.12.2023 - субота); №302 до 05.12.2023 включно; №303 до 05.12.2023 включно; №305 до 11.12.2023 включно (10.12.2023 - неділя); №306 до 11.12.2023 включно (10.12.2023 - неділя); №310 до 12.12.2023 включно; №312 до 12.12.2023 включно; №358 до 23.01.2024 включно; №363 до 05.02.2024 включно (04.02.2024 - неділя); №379 до 13.02.2024 включно. Крім того, судом було встановлено, що основна заборгованість, яку просив стягнути позивач з відповідача на свою користь у розмірі 4705109,14 грн була сплачена відповідачем у добровільному порядку після відкриття провадження у цій справі. Відтак, на момент постановлення рішення у цій справі у відповідач відсутня основна заборгованість перед позивачем за вищенаведеними видатковими накладними.
Вказане свідчить про те, що відповідач належним чином не виконав умов договірного зобов'язання та допустив прострочення у здійсненні оплати у порядку та строки, визначені договором поставки №20-034П від 23.12.2020 року та додатковою угодою №1 від 08.08.2022 року до цього договору, у зв'язку із чим у позивача на підставі п. 7.3. договору, а також відповідних норм закону виникло право на нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.
Водночас, в матеріалах справи міститься клопотання відповідача про зменшення розміру пені з суми 504484,70 грн на 90% до суми 50448,47 грн та повідомляє наступне.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З аналізу приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України вбачається, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №914/1517/18).
Отож, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).
У мотивувальній частині рішення від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013, Конституційний Суд України вказав, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Відтак, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2019 у справі №907/532/18, з поміж іншого, відзначає, що при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені та штрафу судами попередніх інстанцій було дотримано принципу збалансованості інтересів сторін. Також судом апеляційної інстанції взято до уваги добросовісну поведінку відповідача, його фінансовий стан, а також те, що позивачем не надано доказів понесення збитків у зв'язку із таким простроченням.
При цьому наявність/відсутність укладеної між сторонами договору угоди про зменшення або скасування штрафних санкцій, так само як наявність/відсутність угоди про внесення змін до умов договору в частині строків поставки товару, при вирішенні судом питання про зменшення розміру штрафу, пені не має вирішального значення, оскільки таке зменшення є правом суду, яке випливає безпосередньо з положень норм чинного законодавства, та здійснюється судом за наявності конкретних об'єктивних обставин.
Зі змісту зазначених вище норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання або невиконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушень та його наслідки) тощо (постанови Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18 від 18.06.2019 у справі №914/891/16).
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України) (постанова Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №921/110/18).
Разом з тим, пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням відсутності основної заборгованості, а також задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на корись позивача 3% річних.
З огляду на ступінь виконання основного зобов'язання відповідачем та повну сплату ним основної заборгованості у розмірі 4705109,14 грн у добровільному порядку, враховуючи, що позивач не надав суду доказів понесення ним збитків та їх суми, у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого товару, а також доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності, відтак судова колегія вважає висновок місцевого господарського суду про зменшення суми пені з 504484,70 грн на 90% до суми 50448,47 грн, таким, що прийнятий судом з врахуванням майнових інтересів обох сторін, відтак судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду в цій частині.
За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалено відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.
Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрімін Україна» відмовити.
Рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі № 914/141/25 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Поставна постанова складена 22.08.2025
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік