Іменем України
25 серпня 2025 року м. Кропивницький
справа № 389/4127/23
провадження № 22-ц/4809/52/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,
секретар судового засідання Діманова Н. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року у складі головуючого судді Берднікової Г. В.
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і рішення суду першої інстанції.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в якому просила (з урахуванням уточненої позовної заяви) визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) площею 5,48 га з кадастровим номером 3522281500:02:002:0172, укладений 05 лютого 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Ніною Вікторівною та зареєстрований в реєстрі за №94; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію 05 лютого 2019 року права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) за ОСОБА_7 щодо земельної ділянки площею 5,48 га, кадастровий номер 3522281500:02:002:0172 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1752175635222), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Знам?янського району Кіровоградської області (номер запису про інше речове право - 30146440), проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Ніни Вікторівни, індексний номер 45368219 від 05 лютого 2019 року, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 3522281500:02:002:0172; зобов?язати ОСОБА_5 повернути ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку площею 5,48 га, кадастровий номер 3522281500:02:002:0172, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Дмитрівської сільської ради Знам?янського (нині Кропивницького) району Кіровоградської області та стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 64 075 грн 96 коп за користування земельною ділянкою, втрати у зв?язку з інфляцією - 1 7899 грн 11 коп та 3% річних у сумі 3496 грн 21 коп, а всього 85 471 грн 28 коп (а.с.82-83 том 1).
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті її батька ОСОБА_8 відкрилась спадщина, що складається із земельної ділянки з кадастровим номером 3322281500:02:000:0172 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Знам?янського району Кіровоградської області площею 5,48 га. Вона як дочка спадкодавця є спадкоємцем першої черги.
Рішенням Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2018 року у справі №389/2437/18 було визнано за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3322281500:02:000:0172 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Дмитрівської сільської ради Знам?янського району Кіровоградської області площею 5,48 га, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі зазначеного судового рішення право власності ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку зареєстроване 28 січня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 30036559.
05 лютого 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), який посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Н. В. та зареєстрований в реєстрі за №94. Згідно даного договору власник ОСОБА_6 надав в користування землекористувачу ОСОБА_10 земельну ділянку площею 5,48 га з кадастровим номером 3522281500:02:000:0172, з метою використання її для сільськогосподарських потреб. Термін користування земельною ділянкою землекористувачем на праві емфітевзису складає 49 років з дати державної реєстрації права емфітевзису. Право користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емітевзис) зареєстроване за ОСОБА_7 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 лютого 2019 року, номер запису про інше речове право 30146440.
Позивачка вказує, що її не було залучено до участі у справі №389/2437/18, а тому рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2018 року вона оскаржила в апеляційному порядку.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області суду від 10 грудня 2018 року без змін.
Постановою Верховного Суду від 12 березня 2020 року рішення Знам?янського міськрайонного суду від 10 грудня 2018 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховним Судом зроблено висновки, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень були порушені права спадкоємця першої черги, дочки спадкодавця - ОСОБА_1 , яку не було залучено до участі у справі судами.
Під час нового судового розгляду справи №389/2437/18, ухвалою Знам?янського міськрайонного суду від 08 травня 2020 року позовну заяву ОСОБА_6 за його заявою залишено без розгляду. Право власності ОСОБА_6 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 3522281500:02:000:0172 припинено 11 жовтня 2020 року.
Разом з тим, відповідач ОСОБА_6 тимчасово зареєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3522281500:02:000:0172 на підставі незаконного судового рішення від 10 грудня 2018 року у справі №389/2437/18, яке в подальшому було скасовано. Отже, ОСОБА_11 ніколи не був власником спірної земельної ділянки, у свою чергу, позивачка є законним власником цієї земельної ділянки з часу відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 лютого 2021 року, яке набрало законної сили 09 лютого 2022 року, у справі №389/1847/20, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522281500:02:002:0172 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Знам?янського району Кіровоградської області, загальною площею 5,48 га, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 . Вказане рішення .
Право власності на земельну ділянку за позивачкою зареєстроване 22 березня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 41136535.
В силу вимог ч. 5 ст.1268 ЦК України вона є законним власником земельної ділянки з кадастровим номером 3522281500:02:002:0172 з моменту відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 05 лютого 2019 року, є недійсним, оскільки ОСОБА_6 не був та не є власником земельної ділянки. Реєстрація права користування ОСОБА_7 на вищевказану земельну ділянку не відповідає вимогам закону.
Оспорюваний договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) укладений 05 лютого 2019 року та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно цього ж дня. Тобто, з 05 лютого 2019 року ОСОБА_2 користується належною їй земельною ділянкою без правових підстав, отримує дохід від товарного сільськогосподарського виробництва. Однак позивачці за користування земельною ділянкою будь-яких коштів не сплачує та відмовляється повертати земельну ділянку, обґрунтовуючи це наявністю договору емфітевзису від 05 лютого 2019 року.
Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними.
З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.
Безпідставне користування ОСОБА_7 належною їй земельною ділянкою триває з 05 лютого 2019 року по час звернення з позовом. За відсутності реєстрації права оренди за відповідачем та фактичним користуванням ним земельною ділянкою, вона була б передана нею на конкурентних засадах у користування на праві оренди, у зв?язку з чим позивачка недоотримала грошові кошти, які відповідач зберіг у себе без достатньої правової підстави, відповідно до розрахунку, що доданий до позовної заяви.
Вказує, що загальна сума збережених відповідачем ОСОБА_7 грошових коштів, у зв?язку з безпідставним користуванням належною їй земельною ділянкою, з 05 лютого 2019 року по 31 серпня 2023 року становить 64 075,96 грн, а саме за 2019 - 12815,19 грн, 2020 - 13980,21 грн, 2021 - 13980,21 грн, 2022 - 13980,21 грн, 2023 - 9320,14 грн.
Також позивачка зазначає про право на стягнення нарахувань на підставі частини другої статті 625 ЦК України, а саме втрати у зв?язку з інфляцією - 17899,11 грн та 3% річних - 3496,21 грн.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх прав.
Представник відповідача ОСОБА_5 подав до суду подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позову. Вказав, що ОСОБА_1 стала власником земельної ділянки з кадастровим номером 3522281500:02:002:0172 не 22 жовтня 2015 року як зазначено в позові, а в березні 2021 року. Її право власності на цю земельну ділянку зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 березня 2021 року. У позові порушується питання про визнання недійсним договору емфітевзису з підстав того, що його укладено відповідачами в порушення вимог ст. ст. 203,215 ЦК України. На момент укладення правочину ОСОБА_6 був власником земельної ділянки і укладений правочин відповідав загальновизнаним вимогам. В позовній заяві позивачкою не наводиться жодного доказу на наявність підстав недійсності правочину саме на момент укладення договору. Теза, що ОСОБА_13 не був власником земельної ділянки на момент укладення правочину, спростовується обставинами справи. Зазначає, що наявні всі підстави для відмови в задоволені позовної заяви щодо визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису). Оскільки відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання правочину недійсним, відповідно всі інші вимоги про скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, які є похідними від вказаної, тож задоволенню також не підлягають (а.с.98-100 том 1).
Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації, повернення земельної ділянки та стягнення коштів, задоволено.
Визнано недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) площею 5,48 га з кадастровим номером 3522281500:02:002:0172, укладений 05 лютого 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Ніною Вікторівною та зареєстрований в реєстрі за №94.
Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію 05 лютого 2019 року права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) за ОСОБА_7 щодо земельної ділянки площею 5,48 га, кадастровий номер 3522281500:02:002:0172 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна - 1752175635222), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Знам?янського району Кіровоградської області (номер запису про інше речове право - 30146440), проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Ніни Вікторівни, індексний номер 45368219 від 05 лютого 2019 року, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 3522281500:02:002:0172.
Зобов?язано ОСОБА_5 повернути ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку площею 5,48 га, кадастровий номер 3522281500:02:002:0172, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Дмитрівської сільської ради Знам?янського (нині Кропивницького) району Кіровоградської області.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 64075 грн 96 коп за користування земельною ділянкою, втрати у зв?язку з інфляцією - 17899 грн 11 коп та 3% річних у сумі 3496 грн 21 коп., а всього 85471 грн 28 коп.
Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави судовий збір у сумі 1073 грн 60 коп.
Стягнуто з ОСОБА_5 в дохід держави судовий збір у сумі 2684 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 536 грн 80 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка ОСОБА_1 з 22 жовтня 2015 року успадкувала земельну ділянку з кадастровим номером 3522281500:02:002:0172, а ОСОБА_6 не був власником вказаної земельної ділянки, оскільки судове рішення від 10 грудня 2018 року на підставі якого останній зареєстрував за собою право власності на вказану земельну ділянку, скасовано. Таким чином, договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 05 лютого 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 94 є недійсним, адже ОСОБА_6 не був та не є власником спірної земельної ділянки. Реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ОСОБА_7 порушує право позивачки як власника на вільне користування та розпорядження своєю земельною ділянкою, тому підлягає скасуванню. З огляду на те, що належна позивачці земельна ділянка кадастровий номер 3522281500:02:002:0172 знаходиться у фактичному користуванні відповідача ОСОБА_5 без встановлених законом підстав, у останнього відсутні права на утримання та використання, а тому вказана земельна ділянка підлягає поверненню позивачці, що є належним захистом її права.
Враховуючи викладене, суд вважав, що заявлені позовні вимоги про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою кадастровий номер 3522281500:02:002:0172 для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладеного 05 лютого 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрацію права користування вказаною земельною ділянкою (емфітевзису) за ОСОБА_7 та про зобов'язання повернути вказану земельну власнику, підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з безпідставним користуванням ОСОБА_7 належною позивачці земельною ділянкою, суд вважав необхідним задовольнити заявлені позовні вимоги про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою без наявності правових підстав у сумі 64075 грн 96 коп, втрат у зв'язку з інфляцією - 17899 грн 11 коп та 3% річних у сумі 3496 грн 21 коп.
Короткий зміст вимог та доводів особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Тупало Максим Петрович, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що судом першої інстанції при розгляді справи не взято до уваги, що ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги своєчасно не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_6 , як спадкоємець другої черги, звернувся до нотаріуса, а в подальшому до суду, та оформив право власності в порядку спадкування на земельну ділянку з кадастровим номером 3522281500:02:000:0172. Будучи законним власником земельної ділянки, ОСОБА_6 05 лютого 2019 рокууклав договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису). У матеріалах справи міститься оголошення з періодичної преси, яким ОСОБА_1 повідомила всім зацікавленим особам про своє право на земельну ділянку. Це оголошення опубліковано 20 червня 2019 року, тобто вже після укладення договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).
Наведене свідчить, що при укладенні оскаржуваного договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , діяли добросовісно і їх дії були направлені на настання реальних наслідків у вигляді передання в користування земельної ділянки. На момент укладення договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), заявлені позивачем порушення не існували, а сторони правовідносин не могли про них знати і їх врахувати в своїх правовідносинах.
Вказує, що суд першої інстанції даним фактам не дав жодної оцінки, обмежившись лише констатацією скасування рішення суду про визнання права власності в порядку спадкування за ОСОБА_6 .
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу учасниками справи не подано, що згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процесуальні дії, вчинені апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, у зв'язку зі смертю відповідача ОСОБА_5 , зупинено провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_5 .
Ухвалами Кропивницького апеляційного суду від 25 червня 2025 року поновлено провадження у справі та залучено до участі у справі ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) як правонаступника померлого відповідача ОСОБА_5 .
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Тупала М. П., який підтримав доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
У серпні 2018 року ОСОБА_6 звернувся до Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
РішеннямЗнам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2018 року у справі ЄУН 389/2437/18 позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522281500:02:000:0172 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області площею 5,48 га, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.153-155 том 1).
На підставі зазначеного судового рішення, 28 січня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 30036559, за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522281500:02:000:0172 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області площею 5,48 га.
05 лютого 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).
Пунктом 1 вказаного договору визначено, що власник ОСОБА_6 надає в користування землекористувачу ОСОБА_10 земельну ділянку площею 5,48 га з кадастровим номером 3522281500:02:000:0172 з метою використання її для сільськогосподарських потреб.
Термін користування земельною ділянкою землекористувачем на праві емфітевзису складає 49 років з дати державної реєстрації права емфітевзису (пункт 10 договору).
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Н. В. та зареєстровано в реєстрі за №94 (а.с.25-27 том 1).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права,за ОСОБА_7 зареєстровано право користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), номер запису про інше речове право 30146440, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1752175635222 (а.с.29 том 1).
ОСОБА_1 (дочка померлого ОСОБА_8 ), яка не брала участі у справі №389/2437/18, оскаржила рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2018 року в апеляційному порядку.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 10 грудня 2018 року без змін (а.с.157-163 том 1).
Постановою Верховного Суду від 12 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Знам'янського міськрайонного суду від 10 грудня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.166-169 том 1).
Під час нового судового розгляду справи, ухвалою Знам'янського міськрайонного суду від 08 травня 2020 року позовну заяву ОСОБА_6 залишено без розгляду за заявою позивача (а.с.35 том 1).
Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 лютого 2021 року у справі №389/1847/20, яке набрало законної сили 18 березня 2021 року, за ОСОБА_1 , визнано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522281500:02:002:0172, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, загальною площею 5,48 га в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.32-34 том 1).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 22 березня 2021 року, номер запису 41136535, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522281500:02:002:0172, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, загальною площею 5,48 га (а.с.28 том 1).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593 св 21).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка, як на підставу для визнання недійсним договору про встановлення користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посилалась на те, що відповідач ОСОБА_6 тимчасово зареєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку, на підставі незаконного судового рішення від 10 грудня 2018 року у справі №389/2337/18, яке в подальшому було скасоване, а право власності на земельну ділянку зареєстроване за позивачкою.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка ОСОБА_1 з 22 жовтня 2015 року успадкувала земельну ділянку з кадастровим номером 3522281500:02:002:0172, а ОСОБА_6 не був власником вказаної земельної ділянки, зареєстрував за собою право власності на вказану земельну ділянку на підставі судового рішення від 10 грудня 2018 року, яке було скасоване. Таким чином, договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 05 лютого 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 94 є недійсним, адже ОСОБА_6 не був та не є власником спірної земельної ділянки. Реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права користування вказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ОСОБА_7 порушує право позивача як власника на вільне користування та розпорядження своєю земельною ділянкою, тому підлягає скасуванню.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду з огляду на таке.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у статті 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частини перша, друга статті 78 ЗК України).
Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України.
Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 ЗК України).
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Право користування - це фактичне використання майна.
Юридичні перешкоди зазвичай пов'язуються із правом розпорядженням майном.
Отже, за змістом норм ЦК і ЗК негаторний позов застосовується щодо усунення юридичних, а не лише фактичних перешкод.
Відповідно до ст. 391 ЦК - негаторним позовом захищаються такі повноваження власника як право користування, право розпорядження. Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК захищаються всі повноваження власника.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2018 року у справі ЄУН 389/2437/18 позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522281500:02:000:0172 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області площею 5,48 га, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.153-155 том 1).
На підставі зазначеного судового рішення, 28 січня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 30036559, за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522281500:02:000:0172 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області площею 5,48 га.
05 лютого 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису). Пунктом 1 вказаного договору визначено, що власник ОСОБА_6 надає в користування землекористувачу ОСОБА_10 земельну ділянку площею 5,48 га з кадастровим номером 3522281500:02:000:0172 з метою використання її для сільськогосподарських потреб. Термін користування земельною ділянкою землекористувачем на праві емфітевзису складає 49 років з дати державної реєстрації права емфітевзису (пункт 10 договору). Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Н. В. та зареєстровано в реєстрі за №94 (а.с.25-27 том 1).
Укладаючи вказаний договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ОСОБА_6 як власник земельної ділянки, право якого було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, розпорядився своєю власністю та передав належну йому земельну ділянку у користування землекористувачу ОСОБА_10 .
Відтак, у даному випадку відсутні підстави для визнання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , недійсним та скасування його державної реєстрації, у зв'язку з тим, що на момент укладення вказаного правочину не були порушені права позивачки.
Таким чином, на час укладення спірного договору емфітевзису, сторони діяли у визначеному законом порядку, з дотриманням усіх вимог законодавства.
Враховуючи вказане, колегія суддів вважає висновки суду про наявність підстав для визнання правочину недійсним, скасування його державної реєстрації та стягнення коштів помилковими, і як наслідок судом першої інстанції було неправильно застосовано до даних правовідносин норми матеріального права.
Разом з тим, заявляючи вимогу про повернення земельної ділянки, з чужого незаконного володіння, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач ОСОБА_2 користується належною їй земельною ділянкою без достатніх правових підстав.
Так, рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05 лютого 2021 року у справі №389/1847/20, яке набрало законної сили 18 березня 2021 року, за ОСОБА_1 , визнано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522281500:02:002:0172, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, загальною площею 5,48 га в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.32-34 том 1).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 22 березня 2021 року, номер запису 41136535, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522281500:02:002:0172, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, загальною площею 5,48 га (а.с.28 том 1).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. […] Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. […] Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19) вказано, що «враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок».
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21, пункт 8.46), від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127)).
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Об'єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду.
Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник).
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що вимога ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , про повернення позивачці земельної ділянки площею 5,48 га, кадастровий номер 3522281500:02:002:0172, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Дмитрівської сільської ради Знам?янського (нині Кропивницького) району Кіровоградської області, підлягає задоволенню, оскільки відповідач ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , користується належною позивачці земельною ділянкою без згоди власника. При цьому спірний договір, укладений 05 лютого 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) не має правового значення, оскільки позивачка не є його стороною і відсутні підстави для переходу прав і обов'язків до неї від ОСОБА_6 , право власності на спірну земельну ділянку якого припинене.
Щодо позовних вимог, які грунтуються на нормах ст. 1212 ЦК України, про стягнення з відповідача ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 64 075 грн 96 коп за користування земельною ділянкою, втрати у зв?язку з інфляцією - 1 7899 грн 11 коп та 3% річних у сумі 3496 грн 21 коп, а всього 85 471 грн 28 коп, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки цей відповідач приступив до обробки землі і використовував спірну земельну ділянку на відповідній правовій підставі, відповідно до умов спірного договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), і позивачкою не було доведено факт самовільного зайняття останнім спірної земельної ділянки.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
На підставі п. 2-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання ОСОБА_5 повернути позивачці належну їй земельну ділянку площею 5,48 га, кадастровий номер 3522281500:02:002:0172, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Дмитрівської сільської ради Знам?янського (нині Кропивницького) району Кіровоградської області.
В іншій частині позовні вимоги необхідно залишити без задоволення за їх безпідставністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, за вимогами ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, з позивачки на користь ОСОБА_3 , яка є правонаступником померлого ОСОБА_5 , підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4 294 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 20 травня 2024 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , правонаступником якого діє ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації, повернення земельної ділянки та стягнення коштів.
Зобов'язати ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_5 , повернути власнику ОСОБА_1 , земельну ділянку площею 5,48 га, кадастровий номер 3522281500:02:002:0172, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Дмитрівської сільської ради Знам?янського (нині Кропивницького) району Кіровоградської області.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 294, 40 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 25.08.2025.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді О. Л. Карпенко
С. І. Мурашко