іменем України
12 серпня 2025 року м. Кропивницький
справа № 401/2410/24
провадження № 22-ц/4809/1148/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Карпенка О.Л.,
за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2025 року у складі судді Андріянової С.М.,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Кіровоградській області) про визнання права власності на спадкове майно за законом.
В обґрунтування позовної заяви посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина. Вона є єдиним спадкоємцем першої черги за законом. До складу спадщини входить призначена, нарахована пенсія, яка належала її чоловіку ОСОБА_2 , але не була ним одержана за життя. 12 червня 2024 року зареєстровано спадкову справу. Того ж дня нотаріус направив запит до Пенсійного фонду стосовно розміру недоотриманої пенсії її чоловіка, однак відповідач, посилаючись на ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», надав відповідь, що недоотримані суми пенсії не входять до складу спадщини, не вказавши при цьому ні розміру недоотриманої пенсії, ні періоду її нарахування. Вважає, що, будучи спадкоємцем першої черги після смерті свого чоловіка, вона має право на спадкування невиплаченої пенсії спадкодавцю.
Посилаючись на зазначені обставини просила суд визнати за нею право власності на спадкове майно за законом, а саме пенсію, яка була призначена, нарахована та належала її покійному чоловіку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не була ним одержана за життя, а також зобов'язати відповідача виплатити їй вказану пенсію у розмірі 252645 грн 49 коп.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2025 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.
ГУ ПФУ в Кіровоградській областінаправило до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2025 рокузалишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Вважало, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримала доводи поданої апеляційної скарги, просила її задовольнити. Відповідач у судове засідання свого представника не направив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. У поданому відзиві просив розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами (а.с.139-141). Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності представника відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що з 28 квітня 1990 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.12).
Від шлюбу мають повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с.9).
Як свідчить витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі №77301700 12 червня 2024 року було зареєстровано спадкову справу померлого ОСОБА_2 за номером 72568507 (а.с.11).
З відповіді ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 11 березня 2024 року та розрахунків на доплату, виплату утримання пенсії за пенсійною справою ОСОБА_2 , які було проведено на виконання рішення суду, убачається, що станом на 18 квітня 2022 року сума доплати становила 200291 грн 02 коп, на 22 травня 2023 року - 17600 грн 00 коп, на 05 травня 2023 року - 34754 грн 47 коп (а.с.13-15)
Згідно з листом приватного нотаріуса Москаленко Я.М. від 06 листопада 2024 року №180/01-16 єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є його дружина - ОСОБА_1 (а.с.52).
Також встановлено, що ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Кіровоградській області та одержував пенсію за вислугу років, призначену з 01.12.2009 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Виплата пенсії припинена з 01.02.2024 у зв'язку із смертю пенсіонера 19.01.2024. ОСОБА_2 нараховано, але не виплачено, пенсію на виконання рішень Кіровоградського окружного адміністративного суду на загальну суму 252645 грн 49 коп (а.с.65-83)
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку спеціальним законом, який підлягає до застосування є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який встановлює правило, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду, виходячи з такого.
Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить про те, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі №127/23627/20, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі №233/4580/20 (провадження №61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту, як визнання права, може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту, як визнання права, охоплює собою і визнання права відсутнім (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22 (провадження №61-5252сво23)), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі №346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов'язків що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) вказано, що право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК, за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та неоскарження таких дій ПФУ спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України, за якою ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2024 року у справі №461/5878/22 вказано, що, встановивши, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 380/14774/21, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області провести ОСОБА_2 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01 квітня 2019 року, однак суми пенсії, що належали батьку позивача залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 успадкувала належні її спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України, а тому заявлена нею вимога про стягнення грошових коштів з органу пенсійного фонду є ефективною в розрізі поновлення порушених спадкових прав. За викладених обставин апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги у зв'язку з незаконним перешкоджанням відповідачем реалізації прав позивача, як спадкоємця за законом, на отримання належного їй спадкового майна - пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою останнім за життя.
У справі, що переглядається ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом, яка у встановлений законом строк звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка, а тому колегія суддів вважає, що позивач успадкував належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до статті 1227 ЦК України у тому розмірі, в якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті».
Тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке набрало законної сили за життя спадкодавця, про зобов'язання пенсійного фонду здійснити нарахування та виплату спадкодавцю підвищення до пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати (постанова Верховного Суду у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 295/4158/23).
Отже, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції помилково вважав, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до п.2, ч.1.ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України. Зазначене призвело до помилкового визначення юридичних наслідків цих обставин та відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача на користь позивачки пенсії у розмірі 252645 грн 49 коп, яка була призначена та нарахована її чоловіку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не виплачена йому за життя, є ефективним способом захисту порушених прав позивача.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З ГУ ПФУ в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 3028 грн (1211,20 грн + 1816,80 грн).
Керуючись ст.ст.367, 374, п.4 ч.1 ст.376, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, вул. Соборна,7а, м. Кропивницький) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію у розмірі 252 645 (двісті п'ятдесят дві тисячі шістсот сорок п'ять) грн 49 коп, яка була призначена та нарахована її чоловіку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не виплачена йому за життя.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, вул. Соборна,7а, м. Кропивницький) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 серпня 2025 року.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді C.М. Єгорова
О.Л. Карпенко