печерський районний суд міста києва
Справа № 757/13138/25-ц
пр. 2-5590/25
13 серпня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,
при секретарі судових засідань - Романенко Д.С.,
розглянувши у судовому засіданні в спрощеному провадженні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним одностороннього правочину, -
19.03.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , згідно вимог якої просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» відносно ОСОБА_1 про відмову від підтримання ділових відносин;
- визнати недійсним односторонній правочин № 20.1.0.0.0/7-241211/129 від 11 грудня 2024 року, вчинений Акціонерним товариством комерційний банк «Приват Банк» про розірвання договору банківського обслуговування, укладеного з ОСОБА_1 .
Мотивуючи позовну заяву, ОСОБА_1 вказує, що він уклав договір банківського обслуговування і відкрив банківський рахунок в АТ КБ «Приват Банк». Позивач підписав анкету- заяву та приєднався до договору надання банківських послуг, який розташований в мережі інтернет за адресою https://conditions-and-rules.privatbank.ua/
11 грудня 2024 року відповідач в односторонньому порядку відмовився від підтримання ділових відносин з позивачем та розірвав договір банківського обслуговування, у зв'язку з неприйнятно високого рівня ризику.
Проте, позивач вважає, що рішення про відмову у підтриманні ділових відносин та односторонній правочин з дострокового розірвання договору про надання банківських послуг є протиправним, що і послугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 24.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.
Ухвалою суду від 29.05.2025 року відкрито провадження та призначено розгляд за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.
05.06.2025 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк», в якому представник вказав на безпідставність доводів викладених у позові та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
10.06.2025до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк».
17.07.2025 до суду надійшли заперечення Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк», в яких представник просив відмовити у задоволенні позову.
Позивач, при зверненні до суду з позовом, одночасно подав заяву про проведення розгляду справи у його відсутність.
У відповідності до ч.1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та у відсутність нез'явившихся осіб.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, з урахуванням обставин викладених у відзиві на позов, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 уклав договір банківського обслуговування і відкрив банківський рахунок в АТ КБ «Приват Банк».
Позивач підписав анкету- заяву та приєднався до договору надання банківських послуг, який розташований в мережі інтернет за адресою https://conditions-and-rules.privatbank.ua/.
10 грудня 2024 року Акціонерне товариство Комерційного Банку «Приватбанк» прийняв рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику / ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей / неможливістю здійснення ідентифікацій та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/ подання недостовірної/ подання інформації з метою введення в оману Банк.
Повідомленням від 11.12.2024 року № 20.1.0.0.0/7-241211/129 Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» повідомив ОСОБА_1 про прийняте рішення.
У повідомленні також було зазначено, що Банк, керуючись ч.1 ст.15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 19.05.2020, 3 урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, 09.11.2020 прийняв Рішення про відмову від підтримання ділових відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору в зв'язку із встановленням неприйнятно високого рівня ризику. ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/ подання недостовірної/ подання інформації з метою введення в оману Банк.
Так, Банк у своїй діяльності керується вимогами чинного законодавства України, у тому числі Цивільним кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", іншими законами України, у тому числі, які регулюють питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (законодавство з питань фінансового моніторингу), нормативно-правовими актами Національного банку України та умовами укладених договорів.
Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
До банківських послуг, зокрема належить відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах.
Згідно із ст. 341 Господарського кодексу України (далі - ГК України), розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.
Відносини між банком та клієнтом (володільцем банківського рахунка) щодо укладення договору банківського рахунка та здійснення операцій за рахунком клієнта урегульовано положеннями гл. 72 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон про ПВК/ФТ), як зазначено в його преамбулі, спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - запобігання та протидія).
Відповідно до п. 39 ст. 1 Закону про ПВК/ФТ неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу, як встановлено п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону про ПВК/ФТ.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Відповідно з ч. 3 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ, критерії ризиків визначаються суб'єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно:
• Національним банком України - для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду;
• центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу.
Частиною 6 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ, передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі зокрема неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону про ПВК/ФТ, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний в тому числі:
2) забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою;
3) забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків;
4) здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів.
Відповідно до положень ст. 11 Закону про ПВК/ФТ на банки покладено обов'язок здійснювати належну перевірку клієнтів, в тому числі шляхом проведення ідентифікації та верифікації клієнтів відповідно до вимог законодавства України.
Згідно із ч. 3 ст. 12 Закону про ПВК/ФТ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети.
Положеннями ч. 1 ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
При цьому, згідно з п. 13 р. 1 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України № 65 від
19.05.2020 (далі - Положення), де-рискінг - явище, за якого СПФМ відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними.
Відповідно до п. 1, 2 Додатку 1 до Положення, Банк зобов'язаний здійснювати належну перевірку нових та наявних клієнтів у випадках, передбачених у статті 11 Закону про ПВК/ФТ. Заходи щодо ідентифікації та верифікації клієнта (представника клієнта) здійснюються банком у порядку, визначеному в додатку 2 до Положення.
Пунктами 11 та 12 Додатку 1 до Положення передбачено, що Банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов'язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення. Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає ПЗНП у разі присвоєння високого рівня ризику.
Згідно з п. 1 Додатку 12 до Положення банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ.
Відповідно до п. 61 Положення, Банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених ч. 6 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів.
Згідно до п. 46 ст. 1 Закону про ПВК/ФТ, підозра - припущення, що ґрунтується на результатах аналізу наявної інформації та може свідчити про те, що фінансова операція або її учасники, їх діяльність чи походження активів пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та/або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, або із вчиненням іншого кримінального правопорушення або діяння, за яке передбачені міжнародні санкції.
Частинами 1 та 3 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Окрім того, відповідно до п. 4 ст. 1075 ЦК України, Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Таким чином, виходячи з аналізу норм Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з нормами спеціального Закону та підзаконного акту про фінансовий моніторинг, вбачається, що банки наділені прямим обов'язком встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин стосовно клієнтів у разі зокрема неможливості виконувати визначені Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів.
Аналогічне стосується відмови від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка через встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику, яка також є обов'язковою для банків за Законом.
Водночас, законодавство про фінансовий моніторинг зобов'язує банки як суб'єктів фінансового моніторингу самостійно визначати ризики подальшого обслуговування клієнтів та уникати виявлених ризиків через застосування процедури де-рискінгу.
При цьому, слід також звернути увагу на положення ст. 21 Закону про ПВК/ФТ, якими передбачено, що фінансові операції або спроба їх проведення незалежно від суми, на яку вони проводяться, вважаються підозрілими, якщо суб'єкт первинного фінансового моніторингу має підозру або має достатні підстави для підозри, що вони є результатом злочинної діяльності або пов'язані чи стосуються фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. При визначенні того, чи є підозрілою фінансова операція або діяльність, суб'єкт первинного фінансового моніторингу враховує типологічні дослідження, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, а також рекомендації суб'єктів державного фінансового моніторингу.
Разом з тим, Напрямком "Фінансовий моніторинг" відповідно до внутрішнього порядку, здійснення поглибленої перевірки клієнтів проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій клієнтів (їх сукупності) щодо наявності/відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , АТ КБ "ПриватБанк" (далі - банк), за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин (далі - НВР).
Підставою для встановлення НВР є наявність:
1) критерію, визначеного ч. 6 ст. 7 Закону України про ПВК/ФТ - неможливість банку виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з клієнтом або фінансовою операцією;
2) критерію, визначеного пунктом 61 розділу^Положення - клієнт (особа), щодо якого у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ним (ними) операцій ВК/ФТ, інших злочинів;
Обґрунтування щодо підозр, відповідно до яких вказана діяльність клієнтів сприяє ВК/ФТ або вчиненню інших злочинів:
-проведення операцій що мають ознаки схемності та/або які не мають явного економічного змісту/логічних пояснень.
Підставою для фіксування якої є виявлення фактів багаторазового, у великих обсягах проведення фінансових операцій, щодо яких є підозри у використанні банку для ВК/ ФТ чи вчинення іншого злочину, що стали наслідком невиконання заходів ПВК/ФТ при відпрацюванні сигналу отриманого по гілці "Підозріла (ризикова) діяльність клієнта " (200381023).
Висновок складено відповідно до Типологічного дослідження ТИПОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДМИВАННЯ ДОХОДІВ ВІД ПОДАТКОВИХ ЗЛОЧИНІВ" затвердженого наказом Державної служби фінансового моніторингу України від 21.12.2020року. (Приклад5.4.)
Критеріїв, відповідно до Постанови Правління НБУ № 26 від 16.03.2023 "Про розкриття інформації щодо зав'язків клієнта з державою, що здійснює збройну агресію проти України" не встановлено.
Так, згідно висновок Напрямку "Фінансовий моніторинг" АТ КБ "ПриватБанк", вбачається, що є підстави вважати використання клієнтом продуктів АТ КБ Приватбанк (рахунки) для проведення операцій, що мають ознаки схемності та не мають явного економічного змісту/логічних пояснень. Виникають підозри щодо вчинення фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів.
З урахуванням вказаних положень Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", відповідачем проведено аналіз фінансових операцій та діяльності клієнта: ОСОБА_1 .
Так, заявлений дохід, згідно анкети: 5 200 грн Соціальний статус: студент Обіг по карті НОМЕР_2 за період з 14/11/2024 по 21/11/2024 складає DВ = 210,826.45 грн. та СR = 210,828.00 грн.
Банком встановлено, що спостерігаються надходження р2р переказів від 3-х фізичних осіб , в подальшому перераховуються р2р переказами на карти 3-х фізичних осіб. Платежі проведено транзитним способом, мета платежів не зазначена та не є очевидною. Зв'язок з контрагентами не виявлений та не є очевидним. Спостерігається незвично швидкий рухкоштів, взаємодія з аномальною кількістю контрагентів за короткий час (7днів).
Клієнт надав документи від військових частин для внесення в список волонтерів. Надані документи від ВЧ/ НОМЕР_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; ВЧ/ НОМЕР_5 ЄДРПОУ НОМЕР_6 ; ВЧ/ НОМЕР_7 ЄДРПОУ НОМЕР_8 ; ВЧ/ НОМЕР_9 ЄДРПОУ, НОМЕР_10 .
На всіх документах стоїть печатка з кодом ЄДРПОУ -НОМЕР_4, який належить ВЧ - ВЧ/ НОМЕР_3 . Надані документи викликають підозру у недостовірності.
Враховуючи вищевказане у банку виникла підозра, що клієнт ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_1 надав недостовірні документи з метою уникнення ліміту р2р переказів, тому вважаємо діяльність клієнта підозрілою.
Фінансові операції та/або дії клієнта вважаємо підозрілими за ознакою, визначеною: ст.12 Закону про ПВК/ФТ та Додатку 6 "Посилені заходи належної перевірки клієнта" Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від
19.05.2020 №65 (далі - Положення № 65), а саме:
1) є незвично великими фінансовими операціями;
2) не мають очевидної економічної чи законної мети;
3) не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним.
Згідно Додатку 20 "Індикатори підозрілості фінансових операцій" до Положення №65:
п. 12. Фінансові операції за рахунок фізичної особи не відповідають ризик- профілю клієнта (зокрема віку, професії, доходів).
п. 15. Характер фінансової операції та/або обставини, за яких вона ініціюється, дають підстави вважати, що вона здійснюється від імені та/або на користь іншої сторони, особа якої не розкрита банку.
п. 30. Відбулися значні зміни в обсягах фінансових операцій, що здійснюються за рахунок клієнта.
п. 30-2. Нетипова активність за рахунками клієнта.
В зв'язку з наявністю підстав вважати що обслуговування вказаної вище особи/осіб, характер або наслідки їх фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, щодо ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_1 прийнято рішення:
-встановлення НВР;
-відмовитись від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунків.
Відмова від підтримання ділових відносин відповідно до вимог статті 15 Закону про ПВК/ФТ та внутрішнього Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/ проведення фінансової операції.
Враховуючи вказані обставини, Банком на адресу позивача надіслано повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин відмову від обслуговування шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору.
Згідно ст. 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Положення ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів, пов'язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним с застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини 2 ст. 1075 ЦК України.
Норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин. Відтак банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Так, Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 року по справі № 910/11471/17 зазначає на праві Банку відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Верховним Судом у постанові від 21.11.2022 року 757/35987/20-ц зроблений висновок, що відповідно до частини шостої статті 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидію.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона и не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого принцип підходу змагальності втрачає сенс.
Отже, Верховним Судом у вказаних постановах зроблені висновки щодо повноважень Банку в рамках Закону України «Про банки і банківську діяльність та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» за результатами аналізу проведених операцій встановлювати клієнту неприйнятно високий ризик, як наслідок, приймати рішення про відмову від підтримання ділових відносин/ відмову від обслуговування шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку.
До того ж, позивачем не надано жодних доказів щодо економічної чи законної мети руху коштів по своїй банківській картці.
Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір покладається на нього та не підлягає розподілу.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Керуючись ст. 129 Конституції України, 2, 12, 13, 202, 203, 215, 234, 610, 611, 628, 629, 638, Цивільного Кодексу України, ст. 4, 12, 13, 19, 60, 76, 81, 89, 95, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним одностороннього правочину.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 13 серпня 2025 року.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА