Справа № 691/137/25
Провадження № 2/691/321/25
23 червня 2025 року м. Городище
Городищенський районний суд Черкаської області під головуванням судді Синиці Л. П., за участю секретаря судового засідання Харук Л. Ю., представника позивача ОСОБА_1 адвоката Прудиуса М. А. (участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городище Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу посвідченого розпискою,
В лютому 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу посвідченого розпискою, з тих підстав, що 1 липня 2024 року ОСОБА_2 у відповідності до власноруч складеної та підписаної розписки отримав в нього кошти в сумі 90000 грн. в позику строком на 2 місяці та зобов'язувався їх повернути до 1 вересня 2024 року. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)". У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Продовж дії всього Договору позики, що посвідчений означеною вище розпискою ОСОБА_2 сплатив в погашення боргу лише 5000 грн банківським переказом, які віднесені на відсотки в розмірі облікової ставки та компенсацію інфляційних втрат. Решту позики Відповідач відмовляється сплатити. В даний час навіть не дає обіцянок та заблокував контакт в телефоні, у зв'язку з чим не можливо з ним зв'язатись. З поведінки Відповідача вбачається, що в нього немає наміру сплачувати решту боргу, а відтак, вимушений звернутись до суду з означеним позовом. У зв'язку з цим просив суд, стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 1 липня 2024 року, в сумі 90000 грн, 3% річних за період з 1 вересня 2024 року по день подання позову в сумі 1,099,75 грн та інфляційні витрати на весь час прострочення виконання договору в сумі 6087,85 грн, всього 92087,60 грн та судових витрат. Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат, за період прострочення платежу з 1 вересня 2024 року по день звернення з позовом в суд проведено з допомогою програмного комплексу Ліга закон розрахунок. Збільшення суми боргу на розмір інфляційних склало 6087,85 грн та 1,099,75 (3% річних), від так, на момент подання позову сума заборгованості Відповідача складає 90000 + 6087,85 грн. (інфляційних) + 1,099.75 (3% річних) = 97087,6 грн. - 5000 грн., що погашені Відповідачем = 92087,60 грн, що є ціною означеного позову.
27.02.2025 в справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
26.03.2025 підготовче засідання закрито, справу призначено до судового розгляду.
23.06.2025 участь в судовому засіданні бере представник позивача ОСОБА_1 адвокат Прудивус М. А., в режимі відеоконференції. Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового розгляду даної справи повідомлені належно, враховуючи приписи ст. 128 ЦПК України, що підтверджено матеріалами цивільної справи. Рекомендоване повідомлення № 0610257275666 з повісткою про виклик до суду вручене відповідачу ОСОБА_2 04.06.2025 року. Будь-яких клопотань/заяв, в тому числі щодо відкладення слухання справи на адресу суду не надходило. Правом подачі відзиву відповідач не скористався.
Представник позивача Прудивус М. А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив стягнути з відповідача борг за розпискою від 1 липня 2024 року та судові витрати, зазначивши, що в обгрутуванні позову посилались на позиції Верховного суду, про те, що договір позики посвідчений розпискою одночасно є доказом отримання позики. В розписці зазначено, що відповідач отримав ці кошти, та у позичальника (боржника) виник обов'язок повернути кошти. Просив стягнути з відповідача грошові кошти в заявленому в позові розмірі, за виключенням 3% річних, які під час воєнного стану не нараховують, та судові витрати.
У разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи (стаття 223 ЦПК України). Крім того, згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Оскільки, відповідач ОСОБА_2 належним чином поінформований, що на розгляді суду перебуває позов з вимогами до нього про стягнення боргу та повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився, без повідомлення причин, суд вважає, що у справі достатньо доказів для об'єктивного розгляду і слухає справу у відсутності відповідача.
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, вислухавши доводи представника позивача щодо заявленого позову, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Та, цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Судом встановлено, що згідно розписки від 01.07.2024 року ОСОБА_2 (відповідач) отримав в борг від ОСОБА_1 (позивач) кошти в розмірі 90000,00 гривень, які зобов'язувався повернути в строк, до 01.09.2024 року.
Частиною 1 статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08.04.2021 року у справі № 500/1755/17.
В частині 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10.12.2018 року у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 у справі № 604/1038/16 та від 23.04.2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Як вказує представник позивача, відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання станом на дату подачі позову 04.02.2025 та розгляду позову в суді, не виконав в повному обсязі, сплатив лише 5000 грн, суму основного боргу в обумовлений сторонами строк не повернув. Такі обставини на думку представника позивача свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача ОСОБА_1 і є підставою для їх захисту у вказаний у позові спосіб.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
До такого висновку суд дійшов з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до якого зазначено, що відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.
Наявна у матеріалах справи розписка є борговою, позаяк у ній чітко зазначено про одержання ОСОБА_2 позики (в борг) від ОСОБА_1 коштів та обов'язок повернути такі кошти в зазначений строк.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).
Відомостей про повернення відповідачем ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 повної суми боргу матеріали справи не містять.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Та, оскільки зобов'язання за договором позики є грошовим, то у зв'язку зі простроченням виконання відповідачем такого зобов'язання, позивач вправі ставити питання про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України, що є способом захисту майнового права та інтересу.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 464/3790/16-ц.
Всупереч положенням статтей 12, 81 ЦПК України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що грошові кошти не були ним отримані від позивача, тоді як розписка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Частина 8 статті 178 ЦПК України визначає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідач відзив на позов про стягнення боргу за договором позики, не надав.
Про реальність укладеного договору позики (розписка від 01.07.2024 року) свідчить той факт, що 27.08.2024 відповідач ОСОБА_3 (позичальник) перерахував позивачу 5 000,00 грн, що підтверджено матеріалами справи.
Суд приймає розрахунок наданий позивачем щодо нарахування інфляційних втрат в сумі 6087,85 грн.
За таких обставин, оцінивши наявні у справі письмові докази, суд приходить до висновку, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе згідно розписки від 01.07.2024 року зобов'язання, а тому порушене право позивача підлягає захисту судом, та суд вважає за можливе позовні вимоги в частині стягнення боргу в розмірі 85000 грн (вираховано 5000 грн сплачених відповідачем ОСОБА_2 добровільно, згідно скріну зарахування коштів, що міститься в матеріалах справи), та інфляційних втрат з 01.09.2024 до 28.01.2025 року в сумі 6087,85 грн, задовольнити.
В силу статтей 133, 141 ЦПК України, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню, та стягненню з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 520, 599, 610, 612, 625, 626, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 6, 7, 8, 10, 13, 28, 76 - 81, 89, 258 - 260, 263 - 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики, що посвідчений розпискою від 1 липня 2024 року, в сумі 91 087,85 грн (дев'яносто одна тисяча вісімдесят сім гривень вісімдесят п'ять копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суд
Рішення суду набирає законної сили після закінчення подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. П. Синиця