"19" серпня 2025 р.
19 серпня 2025 року
м. Харків
Справа № 619/7544/24
Провадження № 2/642/889/25
Холодногірський районний суд м.Харкова у складі:
головуючого - судді Петрової Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Падалка Д.В.
представника позивача - адвоката Мухи А.І.
представника відповідача - адвоката Харченка К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння, скасування державної реєстрації, -
26.03.2025 до Ленінського районного суду м.Харкова з Дергачівського районного суду Харківської області за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння, скасування державної реєстрації.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що 17 травня 2012 року, обіймаючи посаду начальника Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області та перебуваючи за місцем проведення засідання комісії, що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського 163-Д, розглянув проект землеустрою «щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області», що призвело до незаконного вилучення з державної власності земель лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» 0,4400 га. Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 364 КК України, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої фізичної особи, використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби (зловживання службовим становищем), що спричинило тяжкі наслідки
Ухвалою суду від 02.10.2023 ОСОБА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв?язку із закінчення строків давності. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023222060000070 від 04.04.2023, закрито.
Встановлено, що земельна ділянка з присвоєним кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що перебуває у власності відповідача, перебуває в межах земельної ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності, що перебуває у постійному користуванні ДП «ХАРКІВСЬКА ЛІСОВА НАУКОВО ДОСЛІДНА СТАНЦІЯ».
Відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» згідно матеріалів лісовпорядкування, зокрема, планшетів лісовпорядкування, земельна ділянка відповідача повністю знаходяться в межах земель лісогосподарського призначення, державної власності, що перебувають на праві постійного користування у позивача.
Згідно статті 17 ЗК Української РСР (в редакції від 22.06.1993) передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 31 ЗК Української РСР (в редакції від 22.06.1993) вилучення земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам ,підприємствам ,установам ,і організаціям провадиться зі згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 31 ЗК Української РСР (в редакції від 22.06.1993) вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів за межами сіл і селиш у разі передачі їх у власність або надання у користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об?єктів, пов?язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, традиційних народних промислів, крім випадків, передбачених частинами четвертою і п?ятою цієї статті та статтею 33 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 77 ЗК Української РСР (в редакції від 22.06.1993) землі лісового фонду
використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.
Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей.
Відповідно статті 4 ЗК Української РСР (в редакції від 22.06.1993) не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.
Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у приватну власність на момент виникнення спірних правовідносин законодавством передбачено не було.
Як вже зазначалось згоду на вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування державне лісогосподарське підприємство не надавало.
При цьому, враховуючи вищенаведені положення законодавства, рішення уповноваженого державою органу про вилучення з постійного користування державного лісогосподарського підприємства земель лісового фонду (за погодженням з таким підприємством) повинно передувати відведенню таких земель у приватну або комунальну власність.
Таким чином, прийняття рішення про надання земельних ділянок відповідачу та подальше видання відповідного державного акту відбулося без їх вилучення з постійного користування.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Крім того, відповідно до положень ст. 388 ЦК України власник має право витребувати належне йому майно і у добросовісного користувача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року (справа № 359/3373/16-ц) сформульовані такі висновки: «..Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ШК України є ефективним способом захисту права власності».
Вказану правову позицію підтверджено Великою Палатою Верховного Суду постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.
Таким чином, власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, із чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.
Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК Україна власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею (без прийняття рішення компетентним органом, вилучення земельної ділянки з постійного користування державного підприємства тощо).
В силу зовнішніх, об?єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою».
Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства і, проявивши розумну обачність, в силу зовнішніх, об?єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, мав можливість встановити, що спірна земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою та що для таких земель встановлено особливий правовий режим.
Отже, під час надання у власність даної земельної ділянки відповідачу, орган місцевого самоврядування та державної влади здійснив розпорядження вказаною земельною ділянкою (в частині земель лісового фонду) з порушенням вимог ст.149, 122 Земельного кодексу за відсутності відповідного правового титулу, оскільки дійсним (титульним) власником спірної земельної ділянки є держава Україна та вона вже перебувала у постійному користуванні постійного лісокористувача.
Для забезпечення Харківській обласній військовій (державній) адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно встановити порядок виконання судового рішення відповідно до якого прийняте судове рішення про задоволення даного позову після набрання ним законної сили є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером та є підставою для державної реєстрації права державної власності на вказану земельну ділянку за Харківською обласною військовою адміністрацією.
З огляду на складну систему управління державним майном та об?єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють різні органи державної влади (у цьому випадку Харківська обласна державна адміністрація), вони можуть передати окремі правомочності щодо об?єкта державної власності іншим суб?єктам. У цьому випадку право (правомочність) користування спірною земельною ділянкою було передано ДП «Ліси України». Отже, в даному випадку відбулося розщеплення правомочностей власника.
Враховуючи викладене, необхідним та доцільним в даному випадку є встановлення порядку виконання судового рішення відповідно до якого, прийняте судове рішення про задоволення даного позову, після набрання ним законної сили, є підставою для державної реєстрації права постійного користування на спірну земельну ділянку за ДП «Ліси України».
У зв'язку з чим просить суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ДП «ХАРКІВСЬКА ЛІСОВА НАУКОВО ДОСЛІДНА СТАНЦІЯ» земельну ділянку площею 0.2888 га із присвоєним кадастровим №6322055900:12:000:0100. Скасувати державну реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із присвоєним кадастровим номером №6322055900:12:000:0100.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14.10.2024 прийнято до розгляду позов Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння, скасування державної реєстрації. Визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.54).
19.11.2024 до Дергачівського районного суду Харківської області від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Харченка К.С. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Відзив обґрунтований тим, щоземельна ділянка, яка належить на праві приватної власності відповідачу із кадастровим номером 6322055900:12:000:0100 накладається на ділянку земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні позивача із площею перетину 0,2888 га. При цьому загальна площа земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності відповідачу із кадастровим номером 6322055900:12:000:0100 складає 0,44 га.
Виходячи з цього, позивач просить витребувати з незаконного володіння відповідача земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100 площею 0,2888 га (хоча площа цієї земельної ділянки є іншою - 0,44 га) та скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на земельну ділянку з зазначеним кадастровим номером загалом.
Відповідач вважає, що так як площа перетину земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні складає 0,2888 га зі спірною земельною ділянкою, а загальна площа ділянки складає 0,44 га., то фактично спір наявний не щодо усієї земельної - ділянки, а її частини. При цьому позивач просить витребувати земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на земельну ділянку повністю.
З огляду на зазначене, вимоги позивача не відповідають положенням, що викладені у п.6 ч.3 ст.2 ЦПК України, відповідно до якого однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є пропорційність. Вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, адже цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і найменш обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.
Враховуючи те, що щодо земельної ділянки із кадастровим номером 6322055900:12:000:0100 площею 0,44 га не здійснювалось заходів щодо виділу з неї у натурі частки або її поділу, спірна земельна ділянка є самостійним об?єктом нерухомого майна без виділених часток.
Отже, так як фактично спір у справі стосується не усієї спірної земельної ділянки, а лише її частини, то з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, позивач повинен був обрати інший спосіб захисту, а саме - витребування із чужого незаконного володіння відповідача та скасування державної реєстрації права власності за відповідачем не усієї земельної ділянки, а лише її частини, яка, на думку позивача, накладається на ділянку земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні позивача із площею перетину 0,2888 га, тобто, приблизно 65/100 від її загальної площі.
Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі №939/1078/20 обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на той факт, що накладення меж однієї земельної ділянки на іншу може підтверджуватися відомостями з Публічної кадастрової карти та земельно-технічною експертизою.
Відповідно до ч. 2 ст. 90 3К України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
У ст. 152 ЗК України йдеться про те, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Виходячи з наведеного, вважаємо, що варто звернути увагу на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року у справі №684/691/18: «У справі, що переглядається позивач обґрунтувала порушення свого права власності на земельну ділянку її зайняттям шляхом часткового накладення, тому у цьому випадку власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, оспорювати відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги в частині обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права та погоджується з висновком апеляційного суду в цій частині. Проте аналіз змісту позовних вимог та установлених судом обставин свідчить, що відповідне право позивач вважала порушеним саме внаслідок видання рішення Старосинявської селищної ради від 02 лютого 2016 року № 75, яким затверджена технічна документація із землеустрою та передана у власність ОСОБА 2 земельна ділянка, площею 0,1167 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку з кадастровим номером 6824455100:01:007:0566. Позивач зазначала, що цим рішенням відповідачу передано у приватну власність частину належної їй з 2003 року на праві власності земельної ділянки, що призвело до зменшення площі її земельної ділянки, та яку ОСОБА 2 в подальшому незаконно . відчужив на користь ОСОБА 3. Тобто інші вимоги позовної заяви є похідними, які ґрунтуються виключно на твердженні про видання органом місцеве.... самоврядування акта, яким порушуються права позивача, та не містять самостійних підстав оскарження.
Тому без оскарження рішення селищної ради відповідні похідні вимоги задоволені бути не можуть. ОСОБА 1 рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування вказаного рішення селищної ради не оскаржувала. Апеляційний суд наведеного не врахував, тому помилково скасував запис про право власності на земельну ділянку, який внесений на підставі чинного рішення селищної ради, та визнав недійсним договір дарування земельної ділянки, за відсутності для цього жодних підстав».
Виходячи з того, що позивач стверджує про те, що земельна ділянка була незаконно передана у власність попереднього до відповідача власника земельної ділянки - ОСОБА_3 , то, на думку відповідача, позивачу слід оскаржувати рішення органу державної влади чи органів місцевого самоврядування, яким було передано спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_3 .
Як вбачається з Запису про державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку фізичної особи від 02 липня 2012 р. №002293, копію якого було додано до позовної заяви, право власності на земельну ділянку у ОСОБА_5 виникло на підставі Розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації від 12.06.2012 р. 3443.
Отже, з огляду на те, що, на думку позивача, факт передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_3 порушив його права через накладення меж спірної ділянки на ділянку земель лісогосподарського призначення, що перебувають у його постійному користуванні, то без оскарження Розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації від 12.06.2012 р. №443 (яке не було визнано незаконним) позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.
Більше того, сам факт накладення меж земельної ділянки на іншу позивачем не підтверджений відповідною земельно-технічною експертизою.
На підставі викладеного відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння - відмовити повністю (а.с.64-67).
04.02.2025 до Дергачівського районного суду Харківської області від представника позивача -адвоката Мухи А.І. надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю (а.с.80).
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 04.02.2025 цивільну справу за позовом Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння, скасування державної реєстрації, передано на розгляд до Ленінського районного суду м.Харкова за підсудністю (а.с.85-87, 90-95).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2025 справа надійшла в провадження судді цього ж суду Петрової Н.М. (а.с.96).
Ухвалою суду від 07.04.2025 вищевказану цивільну справу прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с.98).
29.04.2025 до суду від заступника голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Я.Штикер надійшла інформація, відповідно якої земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100 входить до адміністративних меж м.Харкова, а саме до Холодногірського району (а.с.81, 105).
Ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 16.10.2020 вищевказану цивільну справу прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання (Т.3 а.с.3).
Ухвалою суду від 07.05.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено для розгляду по суті спору (а.с.111).
В судовому засіданні представник позивача Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» - адвокат Муха А.І. підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, площею 0,2888 га скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, стягнути з відповідача судові витрати.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Харченко К.С. заперечував проти позову в повному обсязі з відстав, викладених вище, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, надав суду актуальну практику Верховного суду з аналогічних спорів, просив суд її застосувати.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Суд визначає в межах, встановлених цим ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
В судовому засіданні встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, площею 0,44 га, розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с.21, 24).
Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08.08.2024 (а.с.24-).
Відповідно листа Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 14.04.2023 за № 148, земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, має частковий перетин з межами кв.378 Дергачівського лісництва Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», площа перетину меж земельної ділянки становить 0,2888 га з загальної площі ділянки 0,44 га (а..22-23).
Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 23.06.2024, за інформацією відділу № 9 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління (далі- відділ) станом на 29.12.2012 року згідно з Книгами записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100 обліковується державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,4400 га, розташовану на території Малоданилівської селищної ради (за межами населеного пункту), серії ЯМ № 382699 на ім?я ОСОБА_3 , зареєстрований за № 632205591002293 від 02.07.2012 року.
У відділі не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування земельними ділянками лісогосподарських підприємств на території м. Харкова, відсутні картографічні та інші матеріали щодо місця розташування вказаних земель на території лісогосподарських підприємств. Документації із землеустрою на земельні ділянки лісогосподарських підприємств або інші матеріали з каталогами координат меж земельних ділянок лісогосподарських підприємств на території вищезазначених земельних ділянок до відділу не надходили. Відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051, не проводилась державна реєстрація земельних ділянок лісогосподарських підприємств, що здійснюється під час їх формування з внесенням відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою на території вищезазначених земельних ділянок.
Враховуючи вищезазначене, до відділу не надходила інформація про проведення зміни цільового призначення вищезазначених земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення, а також інформація про вилучення даних земельних ділянок із користування лісогосподарських підприємств і, відповідно, про проведення Відділом повідомлено, що документацію із землеустрою на відповідну земельну ділянку вилучено на підставі ухвали Дзержинського районного суду Харкова по справі №638/5478/23.
За інформацією відділу№ 7 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління (далі - відділ) вказана земельна ділянка увійшла до нової межі міста Харкова згідно з постановою Верховної Ради України від 06.09.2012 № 5215-IV « Про зміну і встановлення меж міста Харків Дергачівського і Харківського районів Харківської області».
За даними Державного земельного кадастру, отриманими в рамках інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром та Держава реєстром прав, 30.08 2017 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100 зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.25-26).
Згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 382699, земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, площею 0,44 га, розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства, видана на підставі розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 12.06.2012 № 443 ОСОБА_3 (а.с.29).
Вказане підтверджується також копією книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (а.с.32-33).
Відповідно копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.08.2017, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, площею 0,44 га, розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства (а.с.30-31).
Згідно копії обвинувального акту, затвердженого прокурором Шевченківської окружної прокуратури м.Харкова від 30.08.2023 ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , обіймаючи посаду начальника Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області та перебуваючи за місцем проведення засідання комісії, що знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Петровського 163-Д, розглянув проект землеустрою «щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області», що призвело до незаконного вилучення з державної власності земель лісогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» 0,4400 га., обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, а саме: в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої фізичної особи, використання службою собою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки (а.с.34-37).
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 02.10.2023 ОСОБА_2 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності (а.с.38-51).
Відповідно інформації з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 23.06.2024, власником земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, площею 0,44 га, розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства є ОСОБА_1 (а.с.52).
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання у користування.
Відповідно до частини другої статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 3К України).
За основним цільовим призначенням земельне законодавство передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 3К України).
Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
Відповідно до статті 56 3К України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 3К України).
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР від 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
Тому, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VI «Прикінцеві положення» ЛК України.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі №88/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 04 серпня 2021 року у справі№ 925/889/19, від 29 березня 2023 року у справі №911/164/21, від 24.04.2024 у справі № 940/751/20. Ця судова практика е незмінною.
Вказані земельні ділянки використовуються постійним лісокористувачем для ведення лісогосподарської діяльності.
Частинами 1,4 ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою статті 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання у користування.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України).
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об'єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.
Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).
Разом з тим, саме застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з'ясування судами також ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Велика Палата Верховного Суду також у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 922/461/22).
Тобто, оцінці в даній справі, підлягали не тільки обставини вибуття майна з володіння ОСОБА_3 , а й обставини набуття цього майна відповідачем ОСОБА_1 у контексті добросовісності останнього набувача.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 203/4193/19 (провадження № 61-16780св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що: «скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення; […] за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). […] при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17)».
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб'єктами публічного права під час втручання у право власності.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).
У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі №461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) зроблено висновок, що: «конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. […] апеляційний суд установив, що нежитлові приміщення вибули з власності позивачів унаслідок волевиявлення ОСОБА_2 без отримання згоди ОСОБА_1. Тобто, спільна воля позивачів на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня. Суд зазначив, що ОСОБА_3 набула права власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у ОСОБА_6, та є четвертим власником нежитлових приміщень після їх відчуження ОСОБА_2, а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею. Під час придбання майна ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ОСОБА_6 мала право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. Колегія суддів прийняла до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке ОСОБА_3 набула у власність, а після придбання нерухомого майна ОСОБА_3 понесла витрати на його перепланування та покращення в розмірі 421 802 грн. […] За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість витребування спірних нежитлових приміщень у ОСОБА_3, оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря».
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
У пункті 71 рішення від 20.10.2011 у справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Суд звертає увагу, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).
У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа - набувач майна, суду слід з'ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на смугу відведення залізниці, чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.
Таким чином, неналежність та неефективність заявленого позивачем способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 67), від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 (пункт 8.17), від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22 (пункт 116)].
У даній справі, надаючи оцінку обставинам вибуття спірної земельної ділянки з власності земель державної власності лісогосподарського призначення та набуття ОСОБА_1 права власності на таке майно в контексті її добросовісності, суд встановив, що ОСОБА_1 придбалаземельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, площею 0,44 га, розташовану на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства за договором купівлі-продажу, укладеним з ОСОБА_7 30.08.2017.
Факт незаконності угоди купівлі -продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, площею 0,44 га, розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства, судами не визнано, як і факту незаконності передачі вказаної земельної ділянки попередньому власнику ОСОБА_7 .
Земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 у ОСОБА_8 за оплатним договором, вартість земельної ділянки становила 46 517 грн.
При цьому правові підстави набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку на момент їх придбання ніким не оспорювалися, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі обтяжень рухомого майна була відсутня будь-яка інформація щодо перебування нерухомого майна під забороною відчуження або арештом, у зв'язку з чим відповідач правомірно очікувала, що ОСОБА_7 мала право ними розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Водночас у справі, що розглядається, суд не встановив обставин, які свідчили би про недобросовісність відповідача ОСОБА_9 .
Звертаючись з позовом у цій справі позивач також не навів обставин, які б свідчили про недобросовісність відповідачки.
Тобто, втручання у право власності ОСОБА_1 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі позитивні наслідки вилучення земельної ділянки для захисту інтересів територіальної громади не переважають дотримання прав власника ОСОБА_1 , яка законним шляхом за плату набула у власність майно, покладаючись на добросовісність дій продавця, і яка внаслідок віндикації може втратити не лише свою власність, а й єдиний дохід від підприємницької діяльності в період воєнних дій, та буде вимушена самостійно шукати способи компенсації понесених нею у зв'язку із придбанням такого майна витрат, що послугує для неї надмірним тягарем.
Позивач пред'явив позов до ОСОБА_1 , наслідком задоволення якого буде позбавлення права власності відповідача на спірну земельну ділянку без компенсації і без права на отримання іншої рівноцінної земельної ділянки від держави, а як наслідок відповідач буде позбавлена права на отримання прибутку, доходу від її використання у законний спосіб.
Вказане твердження знайшли своє відображення в аналогічних позиціях Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.02.2023 у справі № 202/8669/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2023 у справі № 205/7567/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.10.2024 у справі № 201/9336/22, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 у справі № 725/1824/20.
Крім того, згідно позиції, викладеної у постанові Великої палати Верховного Суду від 22.01.2025 № 446/478/19, провадження № 14-90цс23, способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)].
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними [постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)].
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Крім того, оскільки земельна ділянка, яка знаходиться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідницька станція» частково накладається на земельну ділянку, надану у власність ОСОБА_1 , то усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143).
До того ж, однією з загальних засад державної реєстрації прав є обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (пункт 2 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону (частина четверта статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до статті 126 ЗК України (у редакції, чинній з 01.01.2013) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, такі речові права, як право власності, право постійного користування земельною ділянкою.
Згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на земельну ділянку повинно бути зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Реєстрація права приватної власності на спірну земельну ділянку унеможливлює реєстрацію права постійного користування ДП « Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки право постійного користування може бути встановлене лише щодо земель державної або комунальної власності.
ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та ОСОБА_1 не мають між собою договірних відносин стосовно спірної земельної ділянки, що зумовлює речово-правовий характер спірних правовідносин. Зазначене зумовлює використання відповідних способів захисту.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].
Як зазначалось, особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.
Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Щодо частини земельної ділянки, яка може бути витребувана, суд приходить до наступного висновку.
ДП « Харківська лісова науково-дослідна станція» просить витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь позивача земельну ділянку, площею 0,2888 га.
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.8.2017, ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,4400 га.
Водночас частина земельної ділянки, яка належить ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та накладається на ділянку земель лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні позивача, має площу 0,2888 га.
Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення ДП « Харківська лісова науково-дослідна станція», менша загальної площі земельної ділянки, придбаної у власність ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 30.08.2017.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,4400 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу земель лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні позивача.
ДП « Харківська лісова науково-дослідна станція» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу земель лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні позивача. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).
Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення земель лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні позивача) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору.
Тобто, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на всю земельну ділянку з кадастровим номером 6322055900:12:000:0100, площею 0,44 га, розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку земель лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні позивача в розмірі 0,2888 га, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність придбання у власність ОСОБА_1 , якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування позивача та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1 .
Як наслідок, у позові ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» потрібно відмовити з огляду на неналежність обраного способу захисту.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. ст.ст. 4, 10, 12, 76, 80, 81, 141, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння, скасування державної реєстрації - відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони:
Позивач: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», код ЄДРПОУ 00994058, місцезнаходження: 62340, Харківська область, Харківський район, с.Черкаська Лозова
Представник позивача: адвокат Муха Андрій Ігорович, ІПН НОМЕР_1 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2388 від 16.19.2018, видане Радою адвокатів Полтавської області, адреса: 61005, м.Харків, майдан Конституції, 2/2, оф.4.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник відповідача - адвокат Харченко Костянтин Сергійович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2179 від 17.01.2018, видане Радою адвокатів Харківської області, адреса: 62103, Харківська область, м.Богодухів, вул.Українська, 35
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішеньhttp://reyestr.court.gov.ua/з посиланням на номер справи.
Повний текст рішення складено 25.08.2025
Суддя Наталя ПЕТРОВА