Справа № 188/856/24
Провадження № 2/188/397/2025
21 серпня 2025 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Місюра К.В.
при секретарі: Лисяк А.Є.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилась
від відповідача: представник Гапонова В.С., дов. вих. № 2161
від 08.10.2024р.
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Петропавлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, третя особа: Петропавлівська державна нотаріальна контора про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,-
ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду, відповідно до якого просить встановити факт її постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини з ІНФОРМАЦІЯ_3 та до моменту її смерті.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , яка на момент смерті фактично проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , і з якою останні вісім років до дня смерті проживала ОСОБА_1 , так як померла потребувала постійного догляду.
Встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю позивачу необхідно для вирішення питання щодо прийняття та оформлення спадщини після його смерті на підставі ст. 1268 ЦК України, що і зумовило її звернення до суду з відповідним позовом.
В судових засіданнях, в яких була присутня, позивач просила задовольнити заяву в повному обсязі з підстав, викладених в заяві, пояснивши суду, що з померлою вона була знайома з дитинства. З 2015 року почала проживати разом із нею в одному будинку. При цьому позивач пояснила, що до померлої приходив соціальний робітник, допомагав по господарству, приносив пенсію померлій, розмір якої позивачу невідомий. Крім того, медичні препарати та продукти харчування також приносив соціальний працівник на гроші, яка давала особисто померла.
Представник відповідача в судовому засіданні категорично заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на ті обставини, що позивач вводить суд в оману з метою заволодіння нерухомим майном померлої ОСОБА_2 , оскільки позивач ніколи не проживала з померлою, лише товаришувала з нею та іноді приходила в гості, а після смерті останньої вирішила обманним шляхом заволодіти її будинком. Більш того, представник відповідача повідомив, що до померлої ОСОБА_2 був закріплений соціальний працівник, який надавав останній всю необхідну допомогу по господарству, яка була задоволена послугами і ніколи не повідомляла, що з нею проживає якась особа, яка за нею доглядала.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, відповідно до якої просив розглянути справу у відсутність його представника.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні сторони, свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадах.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , 1947 року народження, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 22.08.2023 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.08.2011 року ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Постановою державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І.В. від 13.03.2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на все майно після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , в зв'язку з відсутності документів, підтверджуючих родинний зв'язок з померлою.
Відповідно до акту депутата Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Плюта-Корнілової Н.В. від 27.03.2024 року ОСОБА_1 фактично проживала та вела спільне господарство з 01.01.2015 року з померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, як на підставу своїх вимог позивач посилається на норми ст. 1268 ЦК України, відповідно до якої спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими.
Згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Якщо вимога про встановлення факту проживання осіб однією сім'єю заявлена у зв'язку з таким проживанням не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.
Оскільки у цій справі позовна вимога про встановлення факту постійного проживання заявлена у зв'язку з таким проживанням не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, тому ці відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), суд враховує правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на факт постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , з 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В якості доказу позивач посилається на акт депутата від 27 березня 2024 року, згідно якого на підставі свідчень свідків ОСОБА_1 проживала з померлою ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 з 01.01.2025 року по 17.08.2023 року.
Крім того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 зазначила, що померлу ОСОБА_2 знала давно, оскільки колись вони працювали разом у лікарні. В 2015-2017 роках свідок приїздила додому до ОСОБА_2 робити уколи за призначенням лікаря, так як остання почала хворіти, яка проживала завжди одна, але в той період до неї в гості почала приходити ОСОБА_1 . В лютому 2017 року свідок пішла на пенсію і більше до ОСОБА_2 не приходила і не бачила її взагалі.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що до 2016 року працював таксистом і в той час інколи ОСОБА_1 викликала його та просила відвезти її з якоюсь жінкою по справах: до лікарні, на ринок та до аптеки. Що за жінка була разом із ОСОБА_8 він не знає, оскільки прізвища її не питав. Потім в 2024 році ОСОБА_1 зателефонувала йому та попросила прийти до суду та надати якійсь свідчення. Більше йому нічого невідомо.
Вказані свідчення заявниця в судовому засіданні підтвердила і погодилась з обставинами, повідомлені свідками в судовому засіданні.
Крім того, свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що працює соціальним робітником Петропавлівської громади та надає послуги самотнім людям похилого віка. Так, у неї на обслуговуванні з 2021 по липень 2023 року перебувала ОСОБА_2 , яка проживала завжди одна і до якої свідок завжди приходила два рази на тиждень і якій вона допомагала по господарству, прибирала в будинку, купляла продукти харчування, медичні препарати, обробляла город, передавала всі необхідні показники за комунальні послуги. Всі необхідні речі свідок купляла за грошові кошти, яка давала особисто ОСОБА_9 . Особисто ОСОБА_1 свідок бачила лише декілька разів за два тижні до смерті ОСОБА_10 , коли остання стала себе гірше почувати, хоча до цього вона почувала себе добре та вільно себе самостійно обслуговувала.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в центрі надання соціальних послуг дуже давно як інвалід 2 групи, а з 2021 року попросилась на обслуговування як самотня особа, яка проживає одна. ЇЇ соціальним працівником була ОСОБА_11 , яка її вела до самої смерті. ОСОБА_12 було роз'яснено, що вона повинна знятись з обліку та повідомити про факт спільного проживання з будь-якою особою та припинення надання їй відповідних послуг. Але за весь період і до самої смерті таких заяв, в тому числі і усних, від ОСОБА_13 не надходило. Коли протягом останнього місяця життя ОСОБА_9 почала погано себе почувати свідок почала шукати всіх можливих родичів та знайомих останньої, але ніхто не захотів за нею доглядати. Свідок також пояснила, що ОСОБА_9 отримувала дві пенсії, матеріально була добре забезпечена. Про смерть ОСОБА_13 соціальна служба дізналась випадково, через фірму, яка надає послуги по похованню, а також коли прийшов соціальний робітник до неї додому і повідомила, що будинок зачинений і ніхто в ньому не проживає. Крім того, соціальний робітник постійно здавав звіт про купівлю продуктів за замовленням ОСОБА_13 лише на одну особу, тобто лише на господарку будинку. Крім того, свідок особисто приходила до померлої ОСОБА_2 додому та питала, чи влаштовує її робота соціального працівника, і ніколи остання не розповідала, що з нею хтось живе або допомагає по господарству окрім робітника. Також свідок ніколи не бачила ані ОСОБА_1 особисто, ані будь-яких сторонніх речей в будинку, окрім речей померлої.
Крім того, в судовому засіданні досліджено договір № 58-2021 від 05.01.2021 року про надання соціальних послуг, укладений між КУ «Центр надання соціальних послуг» Петропавлівської селищної ради та ОСОБА_14 , предметом якого є надання соціальних послуг відповідно до індивідуального плану надання соціальних послуг.
Так, відповідно до умов розділу 5 цього Договору, дія Договору припиняється у разі наявності в отримувача послуг довічного утримання (догляду) або виявлення в отримувача працездатних рідних або інших осіб, які відповідно до законодавства повинні забезпечити йому догляд і допомогу.
Вказаний договір було підписано особисто ОСОБА_2 , що свідчить про її повну обізнаність з його умовами.
Судом також було досліджено графік відвідувань соціальним працівником ОСОБА_5 ОСОБА_2 два рази на тиждень, а саме: вівторок та п'ятниця.
Також судом було досліджено індивідуальний план надання соціальних послуг догляду вдома соціальним працівником ОСОБА_2 з 12.01.2021 року по заяві останньої.
Тобто, в судовому засіданні встановлено і матеріалами справи підтверджується, що за адресою: АДРЕСА_1 ще ОСОБА_15 проживала одна, користуючись з січня 2021 року послугами соціального працівника, як самотня особа, що потребує соціальних послуг, та як така, що не має працездатних рідних або інших осіб, які могли б забезпечити їй догляд і допомогу.
Вказані обставини були особисто підтверджені як матеріалами справи, так і допитаними в судовому засіданні свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Заперечень по вказаним обставинам від позивача в судовому засіданні не надійшло.
В той же час, в судовому засіданні не встановлено обставин проживання позивача зі спадкодавцем саме з 2015 року по день її смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_4 , або в будь який інший період.
Зі свого боку, свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повідомили суду про обставини, які мали місце за період 2015-2017 роки та взагалі не підтверджують факту спільного проживання позивача зі спадкодавцем.
Тобто, судом встановлено, що надані позивачем докази є недостатніми для підтвердження факту її проживання разом з ОСОБА_2 до її смерті.
Навпаки, позивачем взагалі не надано жодного доказу на підтвердження позовних вимог, а факти, встановлені судом під час розгляду вказаної справи, повністю спростували свідчення позивача.
Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання із ОСОБА_2 з 2015 року по день її смерті за недоведеністю вимог.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, ухвалене судом відповідно до норма матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 141, 142, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог - відмовити.
Витрати у справі віднести на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя К. В. Місюра