Справа № 229/7766/24
2/212/3396/25
25 серпня 2025 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
при секретарі - Яшкові М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, в інтересах якої виступає Черкаська обласна прокуратура, 3-я особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, про стягнення моральної шкоди,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
представника прокуратури - Кучерук Т. В.,
представника 3-ї особи - Ярош С. В., -
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до Держави України про відшкодування йому завданої моральної шкоди внаслідок тривалості, понад десть років, із порушення розумних строків та затягуванням розгляду кримінального провадження відносно нього відповідно до ст. 28 КПК України, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), якими констатована відповідальність держави щодо порушення розумних строків розгляду справи відносно осіб шляхом відшкодування завданої їм моральної шкоди. Так вказував, що склад суду з розгляду його справи був утворений неправомірно, змінювався багато разів шляхом зміни підсудності, вирок суду визнавався незаконним та скасовувався, ухвала суду про повернення обвинувальному акту прокурору також скасовувалась. Таким чином, враховуючи ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України через порушення судом розумних строків розгляду кримінального провадження відносно нього, просив суд в рахунок компенсації завданої йому моральної шкоди, яку він оцінив у суму 1 000 000 грн., стягнути з Держави Україна один мільйон гривень.
На підставі відзиву представника Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), не погоджуючись із вимогами ОСОБА_1 , вбачається, що відповідач у справі Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України є неналежним, оскільки в справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади їх посадовою або службовою особою, держава бере участь як відповідач через орган, діями якого заподіяно шкоду. Отже, Кабінет Міністрів України не є суб'єктом, яким завдано шкоду позивачу. Також вважав, що відсутні підстави для застосування ст. 1167, 1173, 1174 ЦК України. На підставі викладеного вмотивування, просив суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Згідно із відзивом представника Черкаської обласної прокуратури, якою було здійснено вступ в дану справу відповідно до протокольної ухвали суду, вбачається, що, не погоджуючись із вимогами ОСОБА_1 , прокурор вказував на те, що вимоги позивача безпідставні, оскільки тривалий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_1 обумовлений зловживанням з боку останнього, яким заявлялись безліч клопотань, у тому числі, про відвід суддів, зміну підсудності, яка змінювалась вісім разів, заміну захисників, визнання доказів недопустимими, відкладення розгляду справ з різних причин. Також тривалий судовий розгляд був обумовлений великим обсягом письмових доказів, які необхідно дослідити суду, організацією допиту свідків, частина з яких проживає поза межами Черкаської області. Також причиною тривалості розгляду кримінальної справи відносно позивача були зловживання з боку захисника Рижова С. Є., який регулярно зривав проведення судового засідання. Таким чином через наявні факти зловживання процесуальними правами з боку сторони захисту, що підтверджується практикою Верховного Суду у постанові від 24.09.2020 року по справі № 755/10138/16, в рамках даного кримінального провадження, то позивач не довів наявність неправомірних дій державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями та заподіяною шкодою, тобто усіх складових елементів цивільного правопорушення, внаслідок чого слід відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову повністю.
Не погоджуючись із відзивами, ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, де вказував, що розгляд його справи в суді здійснювався неповноважним складом суду, який підлягав відводу, що на його думку, умисно спричинило тривалий розгляд кримінальної справи за його обвинуваченням, тому позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення розгляду справи протягом розумного строку.
Відповідно до пояснень представника 3-ї особи, ГУ Державної казначейської служби України в Черкаській області (далі - ГУ ДКСУ в Черкаській області), не погоджуючись із вимогами ОСОБА_1 , вбачається, що позивачем не надано жодних доказів наявності моральної шкоди та підтверджень причинного зв'язку між шкодою та діями держави України в особі Кабінету Міністрів України. При цьому факт тривалого судового розгляду кримінального провадження у справі № 699/268/15 стосовно позивача не може слугувати безумовною підставою для відшкодування останньому моральної шкоди, оскільки відсутні докази розладу здоров'я позивача внаслідок душевних страждань чи моральних переживань, які виникли в результаті зазначених подій. Також КМУ жодного відношення до судового розгляду справи № 699/268/15 не має. Отже, ГУ ДКСУ в Черкаській області вважає, що відсутні складові частини цивільного правопорушення та, відповідно, відсутні підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, яку ним оцінено в надмірному розмірі, що призведе до безпідставного його збагачення. ГУ ДКСУ в Черкаській області вказувало, що рішення судів у кримінальному провадженні у справі 699/268/15 повинні оскаржуватися в порядку визначеним КПК України та не можуть розглядатись судом в межах іншої цивільної справи. Таким чином просив суд відмовити в повному обсязі в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з поясненнями ГУ ДКСУ в Черкаській області, ОСОБА_1 подав письмові заперечення, де вказував, що право позивача за ч. 1 ст. 21, ст. 28 КПК України на справедливий розгляд в розумні строки незалежним і неупередженим судом було істотно порушено довготривалим розглядом його справи № 699/268/15-к, за що, виходячи з практики ЄСПЛ, передбачена компенсації завданої позивачу моральної шкоди державою Україна.
Позивач, ОСОБА_1 , у судовому засіданні, повністю підтримуючи заявлені ним позовні вимоги, надав пояснення аналогічні тим, що викладені позовній заяві, та просила суд задовольнити поданий ним позов.
Представники КМУ, ГУ ДКСУ в Черкаській області та прокуратури в судовому засіданні заперечували проти задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, підтвердивши доводи, викладені ними у заявах по суті, тому просили суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Таким чином суд, вислухавши сторін та дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
На підставі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до п. з ч. 2. ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
На підставі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, зокрема, що полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
У п. 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто, відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності.
В той же час, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Так відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно із ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. 21, 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов:
- неправомірні дії цього органу,
- наявність шкоди,
- причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173, 1174 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.
Крім того спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України, які характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.
Відповідно до ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Однак позивачем суду не було надано доказів постановлення відносно нього виправдувального вироку; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, що є підставою для застосування права позивача на відшкодування шкоди відповідно до закону.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом ст. 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Аналогічний правовий висновок був викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 березня 2019 року по справі № 920/715/17.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Суд зазначає, що сам факт стягнення позивачем коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб'єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.
Отже, з урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, то належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Аналогічний правовий висновок був викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 листопада 2019 року по справі № 242/4741/16-ц.
У даній справі завдання моральної шкоди позивач пов'язує із тривалістю розгляду судами кримінальної справи № 699/268/15-к, що, на думку ОСОБА_1 , є порушенням розумних строків її розгляду судом.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування суду; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
В цьому сенсі суд вказує, що суд не має повноважень представляти державу як відповідача у судовому процесі за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя. Беручи до уваги принцип незалежності суду, засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу). Будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави. Недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення. Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Аналогічний правовий висновок був викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року по справі № 688/2479/16-ц.
Отже, питання незгоди позивача із прийнятими процесуальними рішеннями суду вирішується у встановленому КПК України порядку відповідним судом, а не судом у позовному провадженні за правилами цивільного судочинства.
Аналогічний правовий висновок був викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18.
На підставі викладеного вмотивування, суди неуповноважені надавати оцінку діям (бездіяльності) суду (суддів) під час вирішення іншої (пов'язаної) справи на предмет їх законності та обґрунтованості.
Таким чином суд вказує, що відносно критерію поведінки держави під час розгляду відповідної справи, то оцінка такої поведінки з боку суду, який розглядає справу про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою гарантії розумного строку, має бути обмеженою та враховувати неможливість оцінювання в одній судовій справі діянь суду (судді) під час розгляду іншої справи.
Суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
Аналогічний правовий висновок був викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 9 вересня 2019 року по справі № 9901/486/19, від 12 вересня 2019 року по справі № 9901/120/19, а також у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17, від 28 квітня 2020 року у справі № 347/1906/16.
Отже, суд вказує, що навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин, оскільки слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року по справі № 9901/120/19.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою ($ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).
Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродним встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Судом було встановлено, що в провадженні Кам'янського районного суду Черкаської області до теперішнього часу перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України, загальна тривалість якого в судах становить десять років.
Натомість, вивчивши матеріали справи, суд зазначає, що здійснення правосуддя у кримінальному провадженні по справі № 699/268/15-к не було залишене поза увагою суду, що підтверджується хронологічною довідкою від 12.06.2025 року Кам'янського районного суду Черкаської області з детальною інформацією про рух кримінальної справи № 699/268/15-к за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України.
Так судом були враховані надані позивачем: ухвалу суду апеляційної інстанції від 27 червня 2017 року про скасування вироку суду першої інстанції, ухвали від 16 січня 2018 року, від 25 березня 2021 року, від 12 травня 2021 року про задоволення заяв позивача про відвід складу суду.
Також судом було прийнято до уваги надані прокурором постановлені по справі № 699/268/15-к за результатом розгляду клопотань ОСОБА_1 ухвали суду про відмову в поверненні майна від 29 грудня 2014 року, про задоволення самовідводу від 14 грудня 2015 року, про відмову у відводі захисника від 7 квітня 2026 року, ухвал про забезпечення участі захисника Варющенко С. В. від 29 лютого 2016 року, від 6 квітня 2016 року, про відмову у відводі колегії суддів від 21 жовтня 2015 року, від 17 жовтня 2023 року, від 9 грудня 2024 року, від 18 серпня 2021 року, про відмову у визнанні недопустимими доказів від 8 травня 2023 року, про відмову в визнані недопустимим обвинувального акту від 27 червня 2023 року, а також прийняті під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук місця проживання позивача та протокол такого обшуку.
Надаючи оцінку загальній тривалості розгляду судами справи № 699/268/15-к відносно обвинувачення позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, то суд враховує, що тривалість не була надмірною та не свідчить про порушення розумних строків розгляду такої справи, оскільки на її тривалість вплинули, зокрема, об'єктивні причини, такі як складність кримінальної справи, яка розглядається колегією суддів щодо висунутого особі, зокрема, особливо тяжкого обвинувачення. Також розгляд справи № 699/268/15-к проводився різними судами трьох інстанцій, зокрема, через заявлення клопотань ОСОБА_1 про відвід складу суддів та зміну підсудності справи (загалом було змінено більше п'яти складів суду), що зумовлювало необхідність розпочинати розгляд спочатку, а також внаслідок скасування вироку суду судом апеляційної інстанції та скасування ухвали суду про повернення обвинувального акту прокуророві. Також на тривалість провадження безумовно вплинула процесуальна поведінка учасників справи, у тому числі позивача, яким постійно заявлялись відводи складам суду, прокурорам, захисникам, а також інших клопотань.
В цьому сенсі судом було прийнято до уваги наявні у справі численні клопотання позивача в рамках кримінальної справи № 699/268/15-к щодо відводу колегій суддів, про незаконний розгляд його справи, визнання недопустимими доказів по справі, про повернення речових доказів, повернення майна, скасування арешту майна, про закриття кримінального провадження та тощо.
У свою чергу суд не приймає до уваги надані ОСОБА_1 4-ри відео файли, переглянуті судом, щодо репортажів з приводу розгляду справи відносно позивача, а також публікації у пресі, зокрема, від 14 жовтня 2016 року, які не стосуються предмету доказування по даній справі та засновані на припущеннях кореспондентів.
На підставі наведеного вмотивування, надаючи оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 та його доводам щодо розгляду судами справи № 699/268/15-к з порушенням розумних строків, як підставу, покладену в основу обґрунтування відшкодування йому моральної шкоди, суд, врахувавши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позивач не довів фактів безпідставного, невиправданого затягування або невжиття необхідних заходів щодо розгляду судами зазначеної справи № 699/268/15-к й, відповідно, що такою протиправною бездіяльністю йому завдано моральну шкоду на визначену ним суму.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 1 квітня 2024 року по справі № 757/64895/21-ц.
Отже, оскільки у даній справі не встановлено підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням розумного строку розгляду справи № 699/268/15-к, то суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на наведені ним висновки Європейського суду з прав людини, викладені у заявах по суті справи, які лише узагальнено стосуються того, що кожна особа має право на ефективний судовий захист, а справа має бути розглянута впродовж розумного строку, а також, що держава гарантує особам права і свободи, визначені Конвенцією, та у разі невиконання вказаного обов'язку наявні підстави для стягнення компенсації.
На підставі викладеного обґрунтування на переконання суду в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Керуючись ст. 4-5, 13, 19, 76-81, 89, 133-141, 258-259, 263, 265 ЦПК, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, в інтересах якої виступає Черкаська обласна прокуратура, 3-я особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, про стягнення моральної шкоди, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 25 серпня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, ЄДРПОУ: 36574453, юридична адреса: вул. Михайла Грушевського 12/2, м. Київ.
Суддя: Д. О. Козлов