Справа№592/992/25
Провадження №2/592/1009/25
21 серпня 2025 року м.Суми
Ковпаківський районний суд м. Суми у складі головуючого судді Костенка В.Г., з участю секретаря судового засідання Сидоренко Ю.О., у відкритому судовому засіданні в залі суду розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна,
з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_3 , відповідачки ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_4 ,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач просить визнати факт проживання з відповідачкою однією сім'єю, як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу з січня 2008 року по червень 2022 року визнати спільною сумісною власністю квартиру за адресою АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на 1 / 2 частину цієї квартири.
Свої вимоги мотивує тим, що з січня 2008 року по червень 2022 року проживав з відповідачкою однією сім'єю. Мають спільну дитину, сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час проживання, а саме 22.04.2014 зі спільні кошти придбали зазначену двокімнатну квартиру, яка оформлена на відповідачку. Оплату за квартиру здійснювали поступово, для сплати внесків позичали у сестри відповідачки 6000 доларів, які повернув. У 2015 році будинок де була квартира був зданий у експлуатацію. Після цього у квартирі зробив власними силами ремонт. Увесь час спільного проживання відповідачка не працювала та перебувала на його утриманні. Після початку війни вирішили, що відповідачка з дитиною має виїхати до Німеччини. Після виїзду за кордон відповідачка повідомила, що повертатися не планує і вони спільно вирішили, що їх сім'я розпалався. 22.12.2024 відповідачка прихала та повідомила його, що квартира є її особистою власністю та вона має намір її продати. Позивач вважає, що має право на половину зазначеної квартири.
Відповідачка подала відзив у якому просила відмовити у задоволенні позову. Заперечення мотивувала тим, що не вважає стосунки з позивачем сімейними. У них ніколи не було спільного бюджету. Усі зароблені кошти позивач витрачав на себе. Квартира куплена за рахунок коштів родичів.
Позивач подав відповідь на відзив, у якому повністю підтримав вимоги та вважав, що існування сім'ї підтверджується доказами, зокрема квитанціями про оплату рахунків, свідками.
В судому засіданні позивач вказав, що мав сім'ю з відповідачкою. Спочатку жили разом у її батьків. Деякий час у квартирі його батька. Потім вирішили купити квартиру. Неподалік будувався новий будинок і вони вирішили купити там квартиру. Кошти вносилися за квартиру поступово. У той час він заробляв за кордоном і за ці кошти утримував відповідачку і дитину та сплачував внески за придбання квартири. Бюджет з відповідачкою був спільний, куплялися їжа, меблі, одяг усе необхідне.
Щодо придбання квартири пояснив, що вони з відповідачкою жили по АДРЕСА_2 у квартирі його батька. Квартиру ділили з братом. Неподалік на АДРЕСА_2 будували будинок вони з відповідачкою вибрали там квартиру. Квартира обійшлася у 340 тис. грн. Перший внесок сплачено було у розмірі 30% від ціни, а іншу частину з розстрочкою на рік. Спочатку позичили у сестри відповідачки 6 тис. доларів США. Ці кошти повернули повністю. Платежі здійснював особисто різними сумами по 50 тис. грн. або по 100 тис. грн. Батько відповідачки дав лише 80 тис. грн., які повертати не просив.
З початком війни відповідачка виїхала до Німеччини. Потім відносини з відповідачкою пішли нанівець. Проте він залишався у спірній квартирі та самостійно утримував, оплачував комунальні послуги.
Відповідачка вказала, що кошти на придбання квартири дав батько. На перший внесок мав кошти отримані за рахунок відшкодування за профзахворювання. На третій внесок позичав у своїх друзів. Заперечує існування сім'ї оскільки позивач значний час працював у росії. Визнала, що певний період з позивачем проживала у квартирі його батька. У тій квартирі також жив брат позивача. Коли позивач став їздити на заробітки проживала у квартирі своїх батьків, але коли саме точно сказати не могла. У період 2009 по 2017 працювала у СумДУ. Перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення дитиною шести років, але не пояснила, чи утримував її позивач у цей період. Визнала, що ремонт у квартирі робив позивач але за кошт батька. Вона зареєструвала позивача у квартирі під примусом останнього. Стосунки остаточно припинили у 2021 році, оскільки позивач приніс венеричні захворювання.
Процесуальні дії у справі.
23.01.2025 ухвалою суду прийнято заяву, відкрито провадження у справі за вказаною заявою та призначено судовий розгляд за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання о 09-00 год. 13.03.2025.
23.01.2025 ухвалою суду за клопотанням позивача застосовані заходи забезпечення позову, накладено обтяження на спірну квартиру.
13.03.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження й призначено судовий розгляд.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Суд установив, що сторони мають спільну дитину сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
22.05.2014 відповідачка уклала договір купівлі-продажу майнових прав. Предметом договору була двокімнатна квартира загальною площею 56,51 кв.м. АДРЕСА_3 . Вартість квартири становила 262 725 грн. Сплата визначалася за графіком з внесками 92 725 грн. до 22.05.2024, 100 000 грн. до 30.10.2024, 70 000 грн. до 30.04.2015.
05.03.2016 зазначена двокімнатна квартира загальною площею 56,76 кв.м. АДРЕСА_3 зареєстрована на праві власності за відповідачкою, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
На час розгляду справи вартість квартири становить 1 249 800,00 грн., що підтверджується висновком НС 5/1-25 від 06.01.2025.
З 05.04.2016 позивач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 за заявою відповідачки, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2025/000311254 від 09.01.2025.
Позивач здійснював оплату комунальних послуг по зазначеній квартирі, щонайменше 2020-2025 роки, що підтверджуєтеся квитанціями про оплату з його рахунку.
Також суд установив, що у період з січня 2008 року по червень 2022 року сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою або іншими особами.
Під час судового розгляду суд допитав свідків сторін.
Свідки позивача пояснили наступне.
Свідок ОСОБА_1 , брат позивача, пояснив, що орієнтовно з 2009 року по 2016 рік він та сторони жили в одній квартирі по АДРЕСА_4 . Позивач з відповідачкою займали окрему кімнату, зробили там ремонт, купили меблі та речі. Загалом позивач з відповідачкою жили як звична сім'я, у 2011 році у них народився син. Вони вели спільний бюджет, їздили на відпочинок разом. Забезпечував існування сім'ї позивач, оскільки відповідачка не працювала. Позивач працював на заробітках у Белгородській області на будівництві, по два-три тижні. З його слів заробіток становив по 500 доларів США за два тижні. У одній з розмов від позивача дізнався, що вони придбали житло. Якусь суму коштів відповідачці давав батько. Ремонт у квартирі робив позивач. У 2016 році сім'я переїхала до тієї квартири.
Свідок ОСОБА_7 , друг позивача пояснив, що познайомився з позивачем у 2015 році коли стали працювати разом у Белгородській області. Працювали по два тижні з перервою на три дні. За місяць дохід міг становити близько 1200-1300 доларів. Зі слів позивача він так працював з 2011 року. Поза роботою спілкувалися сім'ями, були у гостях один у одного. У той час позивач з дружиною та сином жили в окремій квартирі по АДРЕСА_5 . Сам допомагав ставити міжкімнатні двері у тій квартирі коли позивач там робив ремонт. Ремонт у квартирі позивач робив сам, оскільки були борги по коштах які той позичав для придбання квартири. Квартиру вони купили оскільки жили у одній квартирі разом з братом. Для залиття підлоги позивач запрошував майстра з яким сам розрахувався. Також добавив, що син сторін потребував ліків, які він також привозив.
Свідки відповідачки пояснили наступне.
Свідок ОСОБА_8 , мати відповідачки, пояснила, що її дочка купила квартиру за кошти батька. Саме він вносив кошти за квартиру у банківській установі. Відповідачка позичала також 6 000 євро для купівлі квартири. Цей борг потім віддав батько. Він працював на СНПО монтажником висотником й отримував високу заробітну плату. Разом з цим визнала, що самі приблизно у 2005 році купили квартиру по АДРЕСА_2 за кошти з проданої попередньої квартири. Стару квартиру продали за 32 тис. доларів, а нову квартиру купили за 250 тис грн.. Також свідок зазначила, що дочка жила то з ними то по АДРЕСА_2 з позивачем але точніше згадати не може.
На питання представника позивача свідок пояснила, що знає позивача з 2010 року. З дочкою у них були особисті стосунки орієнтовно до 2020 року. Згадала, що дочка була вагітна від позивача у 2018 році, але дитина померла. Разом з цим свідок категорично заперечує існування сім'ї, але не мотивувала таке твердження не повідомила фактів. У той період дочка працювала але точно коли й ким свідок сказати не може.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що знає відповідачку приблизно 30 років. Вона жила з позивачем у квартирі його батька коли у них народився син (що відповідає 2011 року) Потім купили квартиру та стали жити разом в ній. Після народження дитини відповідачка не працювала. Також пояснила, що батько відповідачки бажав купити їй квартиру. Він позичив у неї кошти у сумі 50 000 грн., які повернув приблизно через рік півтора. Знає зі слів відповідачки, що позивач їздив на заробітки.
На питання представника позивача свідок зазначила наступне. Особисто познайомилася з позивачем коли він став жити зі ОСОБА_10 . Вони жили разом у квартирі відповідачки на АДРЕСА_5 , аж до початку війни(що виповідає 24.02.2022) Також вказала, що відповідачка заробляла тим, що щось шила дома, а також у 2018-2019 роках вона працювала у буфеті.
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що батько відповідачки ОСОБА_12 бажав купити квартиру дочці й купив. Сама позивала йому кошти для купівлі квартири. Попередню квартиру батьки відповідачки продали за 32 тис доларів, а потім купили собі нову за 250 тис грн..
Свідок старанно ухилялася від певних відповідей щодо обставин необхідних для розгляду справи. Зокрема на питання суду щодо того де відповідачка проживала після народження дитини та до купівлі квартири, свідок відповіла, що цим не цікавилася. Разом з цим пояснила, що відповідачка жила з позивачем й дитиною до початку війни.
Загалом з встановлених фактів та наведених показів свідків, суд установив, що орієнтовно до народження спільної дитини сторін, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , та аж до лютого 2022 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах. Вони мали спільний бюджет, взаємні права і обов'язки, забезпечувалися переважно за кошти позивача, які він отримував на заробітках. У цей період вони придбали квартиру, а у 2016 році після ремонту заселилися до неї. Відповідачка набула прав власності на квартиру у наслідок договору купівлі-продажу за кошт сім'ї з позивачем. Союз сторін та наявність у них неповнолітньої дитини вказує на те, що вони відповідають загальноприйнятим традиційним ознакам сім'ї, тобто осередка суспільства до якого входить чоловік, дружина та їх дитина. Саме так вони сприймалися свідками позивача. Між сторонами існувала згода щодо утримання дитини, адже немає судового рішення про стягнення аліментів на дитину з позивача.
Свідки відповідачки ОСОБА_8 , ОСОБА_13 й ОСОБА_11 підтвердили, що між сторонами існували стосунки. ОСОБА_9 підтвердила, що з 2011 року по 2022 рік сторони проживали разом з дитиною. Свідок ОСОБА_8 не змогла характеризувати стосунки сторін, але визнала їх існування у цей період.
Покази свідків відповідачки були спрямовані на те, що кошти на придбання квартири давав батько відповідачки. Проте покази свідків у цій частині є занадто загальними, їх неможливо перевірити та підтвердити іншими доказами. Відповідачкою не надано доказів існування у батька коштів чи доходів достатніх для придбання квартири у сумі 262 725 грн. У зв'язку з чим суд до таких показів ставиться критично та на підставі ст. 89 ЦПК України відхиляє.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
З встановлених обставин вбачається, що правовідносини є сімейними й врегульовані ст.ст. 3, 60, 69, 70, 71, 74 СК України та пов'язаними нормами, які наведені нижче.
За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, і т.п.
Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Разом із тим, згідно зі ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто, при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Також згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п. 23 постанови Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди повинні встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №554/8023/15-ц, провадження №14-130цс19, зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
У постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі №6-1026цс15 зазначено, що … Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі №490/6060/15-ц, провадження №61-28343св18, зазначено, що …особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суд під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без встановлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають водному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання.
На підставі досліджених доказів й у співставленні з нормами законів та наведених висновків суд дійшов висновку, що між сторонами існували сімені відносини та спірна квартира набута у наслідок спільної праці та є спільною власністю сторін.
Також слід звернути увагу на наступне.
Верховний Суд у постанові ВП ВС від 23.01.2024 року № 523/14489/15-ц (14-22цс20) зазначив, що задоволення позовної вимоги про встановлення факту однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковим, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.
Враховуючи позицію Верховного Суду в мотивувальній частині достатньо викласти обставини щодо спільного проживання сторін на момент придбання спірного майна, а у задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу слід відмовити.
Також слід відмовити і в задоволенні позовних вимог про визнання вищевказаної квартири спільною сумісною власністю, оскільки визнання її спільною сумісною власністю в мотивувальній частині достатньо. Сама вимога про визнання об'єкта спільною сумісною власністю не відноситься до вимог, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя.
Ураховуючи наведене достатнім заходом захисту прав позивача є визнання права власності на половину спірної квартири. Таким чином позов підлягає задоволенню лише у частини визнання права на половину спірної квартири.
Рішення про поділ судових витрат
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід розподілити між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.
При подачі позову позивач сплатив витрати у сумі 27460,20 грн. з яких 1211,20 грн. судовий збір з вимог немайнового характеру, 6249,00 грн. судовий збір з майнового характеру, 20 000 грн. правнича допомога. Суд вирішив відмовити задоволенні позову у частині встановлення факту спільного проживання та визнання квартири спільною сумісною власністю. Відповідно з відповідачки слід стягнути відшкодування витрат пропорційно задоволеній частині позову. Таким чином слід стягнути з відповідачки відшкодування судового збору з позову майнового характеру у сумі 6 249,00 грн. та 12 000 грн. часткового відшкодування витрат на правничу допомогу, а усього 18 249 грн.
Керуючись ст. 3, 10, 11, 76-81, 89, 141, 229, 258-259, 263-265, 273, 274, 279 ЦПК України, суд
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про встановлення факту, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна.
Визнати за ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1 / 2 частину двокімнатної квартири загальною площею 56,76 кв.м. АДРЕСА_3 .
Залишити ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1 / 2 частину двокімнатної квартири загальною площею 56,76 кв.м. АДРЕСА_3 .
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту і визнання майна спільною сумісною власністю.
Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) відшкодування витрат у сумі 18 249 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 25.08.2025.
Суддя В.Г. Костенко