Справа № 607/2274/25Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Провадження № 22-ц/817/695/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
11 серпня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Хоми М.В.
за участю секретаря - Панькевич Т.І.,
у відсутності сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/2274/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» від імені якого діє Романенко Михайло Едуардович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2025 року (ухвалене суддею Ромазан В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У лютому 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі - ТОВ «Він Фінанс») звернулося до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначало, що 17 вересня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 315400.
Акцентувало увагу, що ТОВ «Авентус Україна» на виконання договору надало ОСОБА_1 позику в розмірі 7 000 грн, строком на 30 днів, однак відповідачка взятих на себе зобов'язань по сплаті кредиту належним чином не виконувала, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яку позивач, як новий кредитор просить стягнути в їх користь.
Звертало увагу, що 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс») укладено договір факторингу № 1, а 18 лютого 2019 року укладено додаткову угоду № 13 за умовами якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь позивача права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у томі числі за кредитним договором № 315400 від 17 вересня 2018 року, боржником за яким є ОСОБА_1 ..
На підставі наведеного, просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 315400 від 17 вересня 2018 року в розмірі 34 458,56 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Він Фінанс» відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ТОВ «Він Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Звертає увагу, що первісний кредитор, ТОВ «Авентус Україна» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідачки безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник, не виконала умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим, виникла заборгованість.
Зазначає, що договір укладено в електронній формі, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».
Вважає, що з метою укладення договору № 315400, відповідачкою було зазначено особисті дані, а саме: номер та серія паспорта, ідентифікаційний номер, місце проживання, номер телефона.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судове засідання сторони не з'явилися без поважних причин, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17 вересня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 315400.
Згідно п. 1.1 Індивідуальної частини договору № 315400, Товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 5 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Відповідно до п. 1.2 Індивідуальної частини договору № 315400, сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 1,71% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (624,15% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.4 цього договору, починаючи з наступного дня після надання кредиту.
Згідно п. 1.3 Індивідуальної частини договору № 315400, сукупна вартість кредиту складає 151,30% від суми кредиту (у процентному виразі) або 7 565,00 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе проценти (відсотки) за користування кредитом 51,30% від суми кредиту (у процентному виразі) або 2 565,00 грн ( у грошовому виразі).
Відповідно до п. 1.4 Індивідуальної частини договору № 315400, строк дії договору 30 днів, але в будь якому разі цей день діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором. Кредит надається строком на 30 днів.
Згідно із п.п.1.5.1., 1.5.2 п.1.5 зазначеного договору про надання фінансового кредиту, кредит надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок Клієнта; здійснення грошового переказу на ім'я Клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи.
12 квітня 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (Фактором) та ТОВ «Авентус Україна» (Клієнтом) укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого Клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. (п. 2.1 Договору факторингу).
Згідно додаткової угоди № 12 до договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року, вбачається, що в п.п. 1.1, 1.2 Договору зазначено: «викласти п. 3.1.1 Договору в наступній редакції, а саме - фінансування належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному реєстрі прав вимог окремо, та складає 18,50% від основної суми заборгованості (тіло кредиту); викласти п. 3.12 Договору в наступній редакції, а саме - фінансування належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог і складає 782 580,22 грн сплачується фактором шістьма платежами».
Згідно Реєстру прав вимог № 13 від 18 лютого 2019 року відповідачка ОСОБА_2 є у списку боржників на виконання Договору факторингу № 1.
Згідно розрахунку заборгованості (станом на дату відступлення права вимоги) ТОВ «Авентус Україна» загальна сума заборгованості відповідача складає 22 100,00 грн., а саме: сума основного боргу 5 000,00 грн., сума процентів - 2 700,00 грн., сума прострочених процентів - 13 500,00 грн., сума штрафів - 900,00 грн..
Згідно розрахунку суми заборгованості за кредитом № 315400 від 17 вересня 2018 року, інфляційних втрат та 3 % річних заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 22 100,00 грн., з яких сума збитків з урахуванням 3% річних - 1 989,02 грн., сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 10 369, 54 грн., а разом заборгованість становить - 34 458, 56 грн..
25 липня 2024 року відповідно до протоколу загальних зборів № 1706 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс».
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ “Він фінанс» суд виходив з того, що стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт надання обумовленої суми кредиту відповідачу згідно умов договору №315400 про надання фінансового кредиту від 17.09.2018, у тому числі, які б підтверджували виконання первинним кредитором вимог пункту 1.5 (порядок надання кредиту). При цьому, заборгованість по тілу кредиту, яка зазначена у позові та сума кредиту, яка надається згідно із договором (п.1.1), відрізняється. Відповідач заперечує факт підписання спірного договору електронним ідентифікатором, а також перерахування йому коштів.
Суд вказував, що розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором не є доказом, який підтверджує факт отримання відповідачем спірних кредитних коштів, оскільки є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавались в дійсності суми спірних коштів позичальнику в кредит.
Також суд першої інстанції зазначив, що до матеріалів справи позивачем не долучено доказів про те, що Фактором (ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс)) було здійснення перерахування грошових коштів на рахунок Клієнта (ТОВ «Авентус Україна») згідно договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року, які б підтверджували його укладення та виконання.
Окрім цього, позивачем не було долучено до матеріалів справи Реєстр прав вимоги, а також його акт прийому передачі, що унеможливлює встановити, які права вимоги перейшли до позивача від ТОВ «Авентус Україна» стосовно зобов'язань відповідачки.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду, зокрема, в частині відмови у задоволенні позову.
Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що стосується відмови у задоволенні позовних вимог з підстав того, що до матеріалів справи позивачем не долучено доказів про те, що відповідним Фактором було здійснено перерахування грошових коштів на рахунок Клієнта згідно договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року, які б підтверджували його укладення та виконання.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять його умови. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 ГК України факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору про відступлення права вимоги, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Таким чином, укладаючи відповідний договір факторингу сторони у договорі визначають конкретний перелік зобов'язань, право на вимоги яких переходять до нового кредитора.
З метою визначення переліку таких зобов'язань сторони складають та погоджують відповідний реєстр, який є документальним підтвердженням переходу права вимоги за відчужуваними договорами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17.
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
З матеріалів справи вбачається і судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження своїх позовних вимог щодо наявності між відповідачем та ТОВ «Авентус Україна» договірних зобов'язань, позивачем до позовної заяви було долучено копію договору № 315400 про надання коштів у позику, розрахунок заборгованості.
Разом з тим, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту № 315400, який було укладено 17 вересня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 , Товариство надає Клієнту грошові кошти в розмірі 5 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Умовами договору визначено, що кредит надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок Клієнта. Здійснення грошового переказу на ім'я Клієнта через внутрішньо державні платіжні системи (п.п. 1.5.1.,1.5.2. індивідуальна частина договору № 315400 про надання фінансового кредиту від 17 вересня 2018 року).
Колегія суддів наголошує на тому, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання первинним кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
В матеріалах справи такі докази відсутні.
Тому, відмова у позові з тих підстав, що стороною позивача не надано суду доказів, які б свідчили про факт надання обумовленої суми кредиту відповідачці згідно умов договору № 315400 про надання фінансового кредиту від 17 вересня 2018 року є обґрунтованою підставою для відмови ТОВ “Він фінанс» у задоволені їх позовних вимог.
Разом з тим, апеляційний суд наголошує, що розділом 4 договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року визначено, порядок відступлення права вимоги. Зокрема, пунктом 4.1 передбачено, що право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному Додатку.
Таким чином, твердження суду першої інстанції щодо не долучено доказів ТОВ «Він Фінанс» здійснення перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ “Авентус Україна» згідно договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року, які б підтверджували його укладення та виконання є невірним на переконання колегії суддів, оскільки згідно з пункту 4.1 поданого позивачем Договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року вбачається, що право вимоги переходить до ТОВ “Довіра та Гарантія» (ТОВ “Він фінанс») з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, який був долучений до позовної заяви позивачем і з якого вбачається, що він був підписаний первісним кредитором та позивачем (а.с. 55-58).
Колегія суддів зазначає, що обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2025 року слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» - задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2025 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 18 серпня 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.