22 серпня 2025 року справа № 580/4327/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
21.04.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправними дії Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо відмови у оформленні та видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою та досягненням 25-річного віку;
зобов'язати Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідку на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою та досягненням 25-річного віку.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Туркменістану, однак з 2004 року постійно проживає на території України разом з своєю матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та братом ОСОБА_5 , які на даний час є громадянами України.
В 2015 році про позивача, ОСОБА_1 внесено відомості до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (РНОКПП НОМЕР_1 ).
31.08.2016 у зв'язку з досягненням 16 років, позивачу видано посвідку на постійне проживання НОМЕР_2 , яка підтверджувала його право на постійне проживання в Україні.
09.02.2024 через Консульську службу Туркменістана в Україні позивачем було здійснено обмін старого паспорту на новий НОМЕР_3 .
09.04.2024 позивачу виповнилося 25 років, у зв'язку з чим в останнього виник обов'язок щодо обміну посвідки, однак позивачем було втрачено оригінал посвідки на постійне проживання НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області.
Адвокат Осадчий О.В. звертався до відповідача в інтересах позивача з заявою в якій просив оформити та видати ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою та досягненням 25-річного віку.
Однак, відповідач за відсутності законних підстав відмовив у задоволенні заяви позивача від 03.04.2025, про що свідчить лист від 07.04.2025 №3501.5.1-2623/35.3-25.
На переконання позивача відмова відповідача у справі у задоволенні заяви позивача від 03.04.2025 не ґрунтується на вимогах закону, оскільки позивач з 2004 року на законних підставах проживає на території України, і відмова у оформленні та видачі йому посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою та досягненням 25-річного віку не відповідає справедливому балансу між цілями, яких намагався досягти суб'єкт владних повноважень та несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів позивача, які настали внаслідок прийняття такого рішення.
У зв'язку з незадоволенням відповідачем заяви позивача від 03.04.2025 останній на даний час позбавлений можливості повноцінного життя на території України, оскільки не маючи документів, які посвідчують його особу та одночасно підтверджують законність перебування останнього на території України, він не може відкрити рахунок у банках, зареєструвати місце свого проживання, обмежений у виїзді за кордон.
Ухвалою від 28.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановив відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
08.05.2025 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вказував, що з переліку наданих позивачем документів вбачається, що останнім не було надано повного переліку документів для оформлення і видачі посвідки на постійне, проживання, передбачених пунктом 40 Порядку № 321, про що позивачу надіслано письмову відповідь № 3501.5.1-2623/35.3-25 від 07.04.2025.
Надана позивачем заява не відповідає вимогам Порядку №321 в частині надання обов'язкового документа - дійсного паспортного документа іноземця. Відповідно до пункту 6 Порядку № 321 обмін посвідки на постійне проживання здійснюється, зокрема, за умови надання дійсного паспортного документа іноземця, строк дії якого не закінчився.
Таким чином, відсутність дійсного паспортного документа є достатньою та обґрунтованою підставою для відмови в оформленні нової посвідки на постійне проживання.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Туркменістану та з 2004 року постійно проживає на території України.
Матір позивача ОСОБА_4 та брат ОСОБА_6 є громадянами України.
В 2015 році про позивача, ОСОБА_1 внесено відомості до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (РНОКПП НОМЕР_1 ).
31.08.2016 у зв'язку з досягненням 16 років, позивачу видано посвідку на постійне проживання НОМЕР_2 , яка підтверджувала його право на постійне проживання в Україні.
24.06.2017 позивачу було видано атестат ( НОМЕР_4 ) про повну загальну середню освіту, а 30.06.2022 диплом бакалавра НОМЕР_5 .
09.02.2024 через Консульську службу Туркменістана в Україні позивачем було здійснено обмін старого паспорту на новий НОМЕР_3 .
Відповідно до довідки Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області від 03.05.2025 посвідка на постійне проживання НОМЕР_2 втрачена.
Адвокат Осадчий О.В. 07.03.2025 звертався до відповідача в інтересах позивача з заявою в якій просив оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідку на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою та досягненням 25-річного віку.
Відповідач листом від 12.03.2025 №3501.5.1-2000/35.3-25 відмовив у задоволенні даної заяви, посилаючись на те, що у відповідності до вимог п.40 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постанови КМУ від 25.04.2018 №321, позивач повинен особисто звернутися з заявою, та подати необхідний пакет документів.
ОСОБА_1 особисто 03.04.2025 надіслав відповідачу Заяву-анкету про оформлення та видачу посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою та досягненням 25-річного віку, з урахуванням вимог п.40 Порядку, затвердженого постанови КМУ від 25.04.2018 №321.
Листом від 07.04.2025 №3501.5.1-2623/35.3-25 відповідач повторно відмовив у задоволенні заяви про видачу довідки на постійне проживання.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд врахував таке.
Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22 вересня 2011 року №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон №3773-VІ, у редакції станом на час прийняття спірного рішення).
Відповідно до статті 1 Закону №3773-VІ іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Законом України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III (далі - Закон №2491-III, у редакції станом на час прийняття спірного рішення) визначено умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.
За визначеннями, наведеними у ст.1 Закону №2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Ч.ч.1, 2 ст.5 Закону №3773-VІ передбачено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частині першій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.
Підставою для оформлення посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства є дозвіл на імміграцію в Україну.
Порядок оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 321 (далі - Порядок №321).
На підставі п.п.3, 4, 6, 7, 8 Порядку №321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну.
Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України та які:
досягли 16-річного віку, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто;
не досягли 16-річного віку або визнані обмежено дієздатними чи недієздатними, - на підставі заяв-анкет одного з батьків (усиновлювачів), з ким проживають особи на підставі дозволу на імміграцію, опікунів, піклувальників.
Посвідка видається строком на 10 років.
У разі втрати або викрадення посвідки іноземцю або особі без громадянства замість втраченої або викраденої оформляється та видається нова посвідка в порядку, встановленому для її обміну.
Обмін посвідки здійснюється у разі:
1) зміни інформації, внесеної до посвідки;
2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;
3) закінчення строку дії посвідки;
4) непридатності посвідки для подальшого використання (посвідка/фотокартка має пошкодження, що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, дату та місце народження, ким видана посвідка, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити посвідки, виправлення, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія), а також у разі відсутності частини посвідки;
5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія);
6) набрання законної сили рішенням суду, яким визнано протиправним та скасовано рішення ДМС про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, на підставі якого дозвіл на імміграцію вважається чинним.
За оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін справляється адміністративний збір у розмірах, установлених законодавством.
Згідно з п.16 Порядку №321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
Відповідно до п.40 Порядку №321 для оформлення у зв'язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:
1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення);
2) дійсний паспортний документ іноземця (або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство) або документ, що посвідчує особу без громадянства;
Іноземці та особи без громадянства, які отримали дозвіл на імміграцію на підставі пункту 9 або 10 частини другої, пункту 1-1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію", для оформлення посвідки у зв'язку із втратою або викраденням можуть подавати паспортний документ, строк дії якого закінчився або який підлягає обміну, якщо за отриманням нового документа особа зобов'язана звернутися до органів державної влади країни громадянської належності або країни попереднього постійного проживання, якщо така країна вчинила акт збройної агресії проти України або не визнає територіальну цілісність та суверенітет України, або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 р. № 68/262;
3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;
4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;
6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати;
7) документ, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі наявності);
8) витяг з реєстру територіальної громади (у разі наявності).
На підставі п.62 Прядку №321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:
1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;
2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду;
3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;
4) встановлено належність особи до громадянства України;
5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;
6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;
7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;
8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився;
9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування, відкликання або визнання недійсним наданого їм дозволу на імміграцію або визнання недійсною відповідно до вимог пункту 73 цього Порядку посвідки, яка подана для оформлення у порядку обміну;
10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з примусовим поверненням чи примусовим видворенням за межі України або реадмісією, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну;
10-1) виявлено факти невиконання особою, зазначеною у пункті 41-1 цього Порядку, зобов'язання щодо звернення із заявою про визнання особою без громадянства;
11) в інших випадках, передбачених законом.
Як установлено судом, підставою відмови позивачу у видачі посвідки на постійне проживання, замість втраченої стало ненадання дійсного паспортного документа іноземця.
З цього приводу суд зазначає, що у позивача наявний та подавався відповідачу паспорт громадянина Туркменістану НОМЕР_3 , виданий 09.02.2024.
Жодної оцінки цьому паспорту позивача відповідач не надав. Доказів його недійсності суду також не надано.
Суд акцентує увагу, що рішенням Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" визначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Тобто, з метою дотримання принципу верховенства права суб'єкти владних повноважень, у тому числі колегіальні, приймаючи рішення владно-управлінського характеру, мають належним чином його мотивувати. Мотивація прийняття рішення суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій має оцінюватися судом при здійсненні контролю за виконанням судових рішень.
Відтак, суд дійшов висновку, що наведена відповідачем підстава відмови у видачі посвідки на постійне проживання - відсутність дійсного паспортного документа позивача, є необґрунтованою.
Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з ч.1 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до положень статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Право на законне проживання в Україні охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом.
У контексті практики Європейського суду з прав людини, за ст. 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім'ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами. При розв'язанні спірних правовідносин ураховано правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18 лютого 1991 року у справі «Moustaquim v. Belgium». ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (про депортацію) являли собою втручання у права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірні цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21 червня 1988 року та у справі «Каплан та інші проти Норвегії» від 24 липня 2014 року, роз'єднання сім'ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відсутність у позивача посвідки на постійне проживання може призвести до негативних наслідків для позивача.
Разом з тим, згідно матеріалів справи, позивач проживає на території України протягом тривалого часу із сім'єю, які громадянами України.
Відповідачем не надано суду вироку суду або будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що спірні дії щодо відмови у видачі позивачу посвідки на постійне проживання є протиправними, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Дотримуючись вказаних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо відмови у оформленні та видачі ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою.
Зобов'язати Центрально-південне міжрегіональногое управління Державної міграційної служби оформити та видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) посвідку на постійне проживання в Україні у зв'язку з її втратою.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ