Справа № 420/26954/25
21 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф. розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_2 , Головний державний виконавець Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовною заявою до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_2 , Головний державний виконавець Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.08.2025р. про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №78480277, прийняту Головним державним виконавцем Гойда Олексій Юрійовичем;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси) (ЄДРПОУ: 41405348) судові витрати;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси) (ЄДРПОУ: 41405348) завдану моральну шкоду 3028 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно винесена постанова у ВП №78480277 від 07.08.2025 року про зупинення виконавчих дій. Позиція ґрунтується на тому, що на даний час в Україні діє особливий період (діє режим воєнного стану та оголошена мобілізація) вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є актуальним саме на час дії такого періоду, та після його закінчення втрачає будь-який сенс.
Ухвала про відкриття провадження доставлена до електронного кабінету відповідача 12.08.2025 року о 23:02 год. Відзив до суду не надано.
20.08.2025 року від ОСОБА_3 надійшло клопотання про вступ у справу як третьої особи, яке мотивоване тим, що розгляд справи №420/26954/25 з оскаржуваної постанови за якою зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №78480277 з зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву його сина ОСОБА_1 від 24.12.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення, суттєво впливає на його права та інтереси як батька та інваліда 2 групи який немає інших працездатних осіб, які зобов'язані утримувати його згідно із законодавством України.
Зважаючи на характер спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залучення ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позиавча, оскільки рішення суду у даній справі не може вплинути на його права чи обов'язки.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на такі обставини.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 року у справі №420/3097/25 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.12.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення.
Судове рішення набрало законної сили 10.06.2025 року.
20.06.2025 р. Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи.
01.07.2025р. Пересипським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) відкрито виконавче провадження № 78480277.
07.08.2025 року Пересипським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого провадження №78480277 на підставі абз. 12 п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач вважаючи постанову про зупинення вчинення виконавчих дій протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи цей спір, суд керується наступними нормами законодавства.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404 VIII "Про виконавче провадження".
За положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
За змістом частини 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацами 22, 23 пункту 10-2 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.
Положення, передбачені абзацом двадцять другим цього пункту, не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб'єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.
Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Як вбачається з матеріалів справи боржником у виконавчому провадженні ВП № №78480277 є ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є органом військового управління.
Суд звертає увагу, що згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Таким чином Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, який включає в себе і право на виконання судового рішення.
Зважаючи на те, що на даний час в Україні діє особливий період (діє режим воєнного стану та оголошена мобілізація) вирішення питання про надання відстрочки від мобілізації є актуальним саме на час дії такого періоду, та після його закінчення втрачає будь-який сенс.
Судове рішення, виконання якого відповідачем зупинено, стосується саме виконання боржником приписів Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час дії воєнного стану, а тому посилання на воєнний стан як підставу для зупинення виконавчого провадження є хибним та необгрунтованим.
Враховуючи вище, викладене позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 3028,00 грн., суд зазначає таке.
З урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.
Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Стосовно розміру моральної шкоди, яку на думку позивача, заподіяно неправомірною бездіяльністю посадових осіб відповідача, то суд зазначає, що розмір моральної шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (їхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (співрозмірності), виваженості та справедливості.
Позивачем жодними доказами не підтверджено факт заподіяння йому відповідачем моральних чи фізичних страждань, не обґрунтовано визначення заподіяної моральної шкоди у розмірі 3028,00 грн., не зазначено з чого позивач при цьому виходив.
Підсумовуючи вищевикладене, аналізуючи матеріали справи та з'ясовуючи питання щодо визначення наявності шкоди взагалі та обов'язку її відшкодування, суд, вважає необґрунтованими, непідтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3028,00 грн. у якості компенсації моральної шкоди.
Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судовий збір розподілено відповідно до ст. 139 КАС України. Часткове задоволення позовних вимог не впливає на суму судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки кількість задоволених вимог фактично не відрізняється від кількості заявлених, та тих, за які такий збір сплачувався.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246, 287 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07.08.2025 про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №78480277.
Стягнути з Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41405348, 65025, Україна, м. Одеса, вул. Ак. Заболотного, 38А) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
У задоволені іншої частини позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов