справа № 380/25039/24
з питань вжиття заходів забезпечення позову
11 серпня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) у якій просить:
- визнати протиправною дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду заяв, вимог ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо надання відстрочки по п. 13 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та щодо ненадання обґрунтованої відповіді повідомлення письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 забезпечити право ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на відстрочку по абз. 4 ч. 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», належно розглянувши заяву та додатки та прийняти законне і обґрунтоване рішення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», враховуючи той факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком трьох дітей, які перебувають на його утриманні, враховуючи що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Ухвалою суду від 23.12.2024 було залишено позовну заяву без руху.
06.01.2025 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 692).
Ухвалою суду від 27.01.2025 прийнято рішення про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
До суду представником позивача подано заяву про забезпечення позову (вх. № 59143), в якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 та будь-якому іншому територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі Львівського окружного адміністративного суду справа № 380/25039/24 матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Заява обґрунтована наступним. ОСОБА_1 повідомляв відповідача кілька разів, що на його утриманні перебуває 3 дітей віком до 18 років. Згідно зі ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, на утриманні яких перебуває 3 дітей віком до 18 р. 14.11.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, актовий запис № 89. Від даного шлюбу народилася дитина: ОСОБА_3 , що підтверджується актовим записом №3877, серія НОМЕР_1 від 09.08.2012. Шлюб з ОСОБА_2 було розірвано 07.04.2017. 24.10.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено новий шлюб, актовий запис № 128. Від даного шлюбу народилися діти: ОСОБА_5 , що підтверджується актовим записом №54, серія НОМЕР_2 від 23.02.2021, та ОСОБА_6 , що підтверджується актовим записом №120, серія НОМЕР_3 від 14.07.2024. Підтвердженим є факт проживання позивача сім'єю з дружиною та дітьми спільно, виховання та утримання дітей, шлюб чинний та нерозірваний. Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. Такі чоловіки у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою. Оскільки на утриманні позивача перебуває 3 дітей віком до 18 років, і він не має бажання служити, він не підлягає призову та має права на відстрочку відповідно до вимог законодавства. Нормами чинного законодавства не передбачена обов'язкова явка заявника з питань врахування законних підстав та надання відстрочки. Нормами чинного законодавства не передбачено обов'язок проходження ВЛК заявника з питань врахування законних підстав та надання відстрочки особам не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані. Формальна підстава відповідача - твердження що позивач подає копію військово-облікового документа, у якому наявна відмітка про зняття з військового обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.12.2019, тобто ОСОБА_1 усвідомлює, що він не перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 . - не відповідає дійсності, так як позивачем долучено електронний військово обліковий документ, а також відповідач має доступ до електронного документу позивача через системи Резерв + та Оберіг. В електронному документі чітко зазначено: ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Більше того, ОСОБА_1 пройшов ВЛК у ІНФОРМАЦІЯ_2 01.02.2019 та визнаний придатним. За таких обставин, позивач просить заяву про забезпечення позову задовольнити, оскільки існують ризики заподіяння шкоди життю та здоров'ю позивача за час його ймовірної мобілізації та військової служби в період воєнного стану.
В зв'язку з перебуванням судді Потабенко В.А. в основній щорічній відпустці, клопотання про забезпечення позову розглядається в перший робочий день - 11.08.2025.
З урахуванням вимог закону, суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та матеріали адміністративного позову, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
З огляду на приписи ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Згідно з поданими матеріалами справи, позивачем оскаржується відмова ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому, позивач посилається на наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18р.
Матеріалами справи підтверджується, що вищевказана заява так і не була розглянута відповідачем по суті та, відповідно, не було надано довідку, яка б забезпечувала право на відстрочку.
Більше того, наявні очевидні ознаки протиправності дій/бездіяльності відповідача, який всупереч наявній в матеріалах справи копії з Резерв+ стверджує, що позивач не перебуває на обліку військовозобов'язаних.
Також суд бере до уваги, що за фактом прибуття позивача до ТЦК відповідачем очевидно будуть вчинені дії щодо мобілізації позивача на військову службу та позивач зі статусу військовозобов'язаного набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку в подальшому, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки/бронювання від призову військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
За встановлених обставин, суд вважає необхідним забезпечити позов, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Так, предметом позову у цій справі є зобов'язання відповідача надати позивачеві відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» регламентовано, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Разом з тим, положеннями ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до п. п. 1.1.-1.2. глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
З аналізу зазначених норм слідує, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу військовослужбовці, а ВЛК військовозобов'язаних осіб проводиться з метою визначення їх придатності до військової служби з подальшою мобілізацією.
При цьому особа, яка має право на відстрочку, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, суд дійшов висновку, що якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Отже, суд приходить до висновку, що є наявні підстави для забезпечення позову, що передбачено положеннями ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, суд звертає увагу, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню в частині щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони службовим особам відповідача вчиняти дії, пов'язані з мобілізацією позивача до набрання законної сили судовим рішенням у справі №380/21523/24.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе вжити зазначені заходи забезпечення позову з метою захисту прав та законних інтересів позивача. При цьому вжиті заходи забезпечення є своєчасними, відповідають предмету позову, а також є співрозмірними із заявленими вимогами, необхідними і достатніми для забезпечення в майбутньому виконання судового рішення, а їх невжиття може унеможливити ефективний захист прав заявника та призвести до заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.
Крім того, суд наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили рішенням у справі.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими твердження представника позивача щодо наявності реальної загрози спричинення значної шкоди його правам та здійснення ефективного захисту і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, якщо таке рішення буде прийнято на його користь, у разі невжиття зазначених вище заходів забезпечення позову.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що заява позивача про забезпечення позову підлягає задоволенню, в межах заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 150-154, 156, 250, 255, 294, 295, 297 Кодексом адміністративного судочинства України, суд,
заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.
Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/25039/24.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Потабенко В.А.