про відмову в забезпеченні позову
22 серпня 2025 року м. Київ 320/42005/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши заяву про забезпечення позову до подачі позовної заяви, подану ОСОБА_1 ,
21 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 (далі - заявник) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить суд:
- винести Ухвалу про заборону вчиняти будь-які дії щодо призову на військову службу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом вручення повісток, направлення на ВЛК, примусову доставку до ІНФОРМАЦІЯ_2 та України до винесення рішення суду по справі, яке набере законної сили.
В обґрунтування заяви зазначено, що за вироком Деснянського районного суду міста Києва від 06 травня 2011 року у кримінальній справі № 1-9/2011року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) було визнано винним у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ст.368 ч.2 КК України та призначено покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке йому належить на праві особистої власності з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади строком на 3 (три) роки, у зв'язку з чим 07 серпня 2014 року заявник був визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку на підставі п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», про що в тимчасовому посвідченні № НОМЕР_2 (форма № 3) була ІНФОРМАЦІЯ_3 (наразі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) зроблена відповідна відмітка.
Однак при перевірці своїх даних за допомогою мобільного застосунку «Резерв +» 17.07.2025 року, ОСОБА_1 виявив, що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Оберіг) міститься інформація, що він перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , категорія обліку «військовозобов'язаний», що не відповідає дійсності та оригіналам документів.
Таким чином, як зазначає заявник, у разі призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_1 , набуде статусу військовослужбовця, що може істотно порушити права останнього, тому що у заявника статус не є військовозобов'язаний, а є виключений з військового обліку згідно законодавства, яке було чинним на момент виникнення правовідносин.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, повно та всебічно дослідивши аргументи та наданні на їх підтвердження докази, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 “Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 826/13306/18, згідно якої суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо “очевидності» ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх “якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про “очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача.
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 р. у справі № 320/3957/20): розумності вимог заявника щодо забезпечення позову; обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Поряд з цим суд зазначає, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Заявник, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову зазначає, що останній не є військовозобов'язаний, а є виключений з військового обліку згідно законодавства, яке було чинним на момент виникнення правовідносин.
Зазначає, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на звільнення із військової службі, у разі встановлення наявності у нього статусу виключеного із військового обліку.
Враховуючи викладене, слід зауважити, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Варто зазначити, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Поряд з цим, суд наголошує, що заборона вчиняти дії відповідно Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано у межах розгляду заяви про забезпечення позову.
Суд також звертає увагу, що заявником не було надано доказів на підтвердження вжиття ІНФОРМАЦІЯ_6 заходів щодо вручення повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або на збірний пункт територіального центру комплектування та соціальної підтримки, направлення заявника для проходження військової служби до військової частини, тощо.
Заявник, обґрунтовуючи вимоги, покладені в основу його заяви про забезпечення позову, в тому числі наявністю заяв - вимог про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов'язаних та резервістів (Оберіг) про виключення ОСОБА_1 з обліку згідно законодавства, яке діяло у 2014 році та внесення відомостей про нього, як не військовозобов'язаного, поданих до ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_8 , зазначає, що, оскільки ОСОБА_1 вже виключений з військового обліку як раніше засуджений, і наведеним вище територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки необхідно було тільки відкоригувати данні в системі АІТС «Оберіг» без особистої присутності заявника.
Зазначаючи про наявність протиправної бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо невнесення відповідних даних стосовно заявника в систему АІТС «Оберіг», заявник у той же час також наголошує, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків, а обов'язок доведення придатності особи до військової служби лежить на суб'єкті владних повноважень, а оскільки ОСОБА_1 був виключений з військового обліку на підставі визнання його непридатним до військової служби, ОСОБА_1 перестав бути військовозобов'язаним, тому на нього не поширюються вимоги законодавства стосовно військовозобов'язаних, в тому числі, щодо явки та надання документів.
Також заявник вказує, що у разі призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації , ОСОБА_1 набуде статусу військовослужбовця і це може істотно порушити права останнього, тому що у ОСОБА_1 статус не військовозобов'язаний, виключений з військового обліку згідно законодавства, яке було чинним на момент виникнення правовідносин.
Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Крім того, очевидні ознаки протиправності рішення, дій бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що рішення, дії, бездіяльність відповідача явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушують права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Варто зазначити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій/бездіяльності та рішень суб'єктів владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Поряд з цим, суд зазначає, що долучені ОСОБА_1 до заяви про забезпечення позову документи, не є беззаперечними доказами існування обставини для вжиття заходів забезпечення позову, а лише обґрунтовують позицію заявника щодо адміністративного позову, з яким останній планує звернутися до суду за захистом прав, які заявник вважає порушеними.
Так, оцінивши доводи заявника, яким останній обґрунтовує підстави для забезпечення позову, суд приходить до висновку, що такі підстави у заяві про забезпечення позову та, як наслідок, забезпечення позову у спосіб, який пропонує заявник, шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо призову на військову службу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом вручення повісток, направлення на ВЛК, примусову доставку до ІНФОРМАЦІЯ_2 та України до винесення рішення суду по справі, яке набере законної сили - не підтверджені належними та переконливими доказами та фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності дій/рішень, бездіяльності, на які, зокрема, посилається заявник, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Суд наголошує, що ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника у спірних правовідносинах, на які останній посилається, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав заявника, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.