22 серпня 2025 року Справа № 280/5421/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, Управління), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 14 травня 2025 року № 084050021743 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.12.1987 по 26.04.1989, з 20.07.1992 по 18.09.2000 згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 .
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 07 травня 2025 року.
Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме витрати на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Романок А.Ф., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 25.06.2025 серія АР №1238752.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 07.05.2025 позивач звернуся до Управління із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням № 084050021743 від 14.05.2025 у призначенні пенсії за віком відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу внаслідок не зарахування періодів роботи з 01.12.1987 по 26.04.1989, оскільки відсутній номер постанови при прийнятті та звільненні з роботи та з 20.07.1992 по 18.09.2000, оскільки розбіжність року в наказі при прийнятті на роботу (20.07.1993). Позивач з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком через нестачу страхового стажу не згоден, зазначає що він не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть мати підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу оскільки, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 30.06.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано докази по справі.
11.07.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 07.05.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно нормам Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Розглянувши заяву позивача та додані до неї документами відповідачем було встановлено, що вік позивача становить 60 poків 0 місяців 12 днів. Згідно до наданих документів страховий стаж позивача складає - 30 років 8 місяців 0 днів. У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, Управлінням прийнято рішення від 14.05.2025 №084050021743 про відмову в призначенні позивачці пенсії за віком. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 29.06.1983: з 01.12.1987 по 26.04.1989, оскільки відсутній номер постанови при прийнятті та звільненні з роботи; з 20.07.1992 по 18.09.2000, оскільки наявні розбіжності році наказу при прийнятті на роботу (20.07.1993). Так, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. З огляду на вищевказане, органи Пенсійного фонду України діяли відповідно до норм чинного законодавства, в межах повноважень покладених на органи Пенсійного фонду України. Таким чином, виходячи з вищезазначеного, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні. Враховуючи усе наведене вище вважаю, що Управління діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. Крім того, зважаючи на те, що обчислення страхового стажу є повноваженнями органів Пенсійного фонду, які реалізовуються виключно в процесі прийняття рішення про призначення пенсії, та з урахуванням того, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, то задоволення позовних вимог щодо зарахування стажу та зобов'язання призначити пенсію є безпідставними та необґрунтованими. Просить відмовити у задоволенні позову.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.05.2025 звернувся до Управління із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням від 14.05.2025 №084050021743, прийнятим Управлінням, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. В обґрунтування рішення зазначено, що право на призначення пенсії за віком після 60 років мають особи за наявності страхового стажу 32 роки. Вік заявника 60 років 0 місяців 12 днів. Страховий стаж заявника становить: 30 років 8 місяців 0 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 29.06.1983: з 01.12.1987 по 26.04.1989, оскільки відсутній номер постанови при прийнятті та звільненні з роботи; з 20.07.1992 по 18.09.2000, оскільки наявні розбіжності в році наказу при прийнятті на роботу (20.07.1993). Вирішено відмовити у призначенні пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Пунктом 2.1 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні положення містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі-Інструкція №162), яка була чинною в частині спірного періоду.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
За змістом оскаржуваного рішення, періоди роботи позивача, згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 29.06.1983: з 01.12.1987 по 26.04.1989, не враховано до страхового стажу позивача, з посиланням на відсутній номер постанови при прийнятті та звільненні з роботи; з 20.07.1992 по 18.09.2000, не враховано до страхового стажу позивача, з посиланням на наявні розбіжності році наказу при прийнятті на роботу (20.07.1993).
До матеріалів справи надано копію трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 29.06.1983, відповідно до якої позивач:
- 01.12.1987 затверджений на посаді секретаря комсомолу заводу «Комплект» ПО «Гамма» (Постанова від 26.11.1987);
- 26.04.1989 звільнений за переводом на завод 50 річчя СРСР по узгодженню між керівниками (Постанова від 27.04.89).
Слід врахувати, що записи щодо прийняття та звільнення з роботи в оскаржувані періоди, які містяться у вказаній трудовій книжці, містять відомості на підставі яких такі бути внесені, засвідчені печаткою та підписом особи, яка здійснила такий запис та не містять виправлень або дописів.
Суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.
При цьому, слід зазначити, що ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV наділяє органи Пенсійного фонду правом вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Втім, до матеріалів справи не надано доказів того, що відповідачем вчинялись будь-які дії, спрямовані на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити або спростувати страховий стаж позивача.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що доводи відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.12.1987 по 26.04.1989, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 29.06.1983, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення № 084050021743 від 14.05.2025 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком з цих підстав є протиправним та підлягає скасуванню, відповідний стаж роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Водночас, з копії трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 29.06.1983, судом встановлено, що
- 20.07.1992 прийнятий на посаду комерційного директора Об'єднання громадських організацій інвалідів «Милінва» (Розпор. №2 від 20.07.93);
- 18.09.2000 звільнений за власним бажанням (наказ №15-к від 18.09.2000).
Отже, запис про прийняття позивача на роботу до Об'єднання громадських організацій інвалідів «Милінва» містить суперечливу інформацію щодо дати початку періоду роботи, оскільки дата прийняття на роботу та дата відповідного наказу про прийняття на роботу мають між собою різницю в 1 рік.
Оскільки жодними іншими документами позивачем не підтверджено, в якому саме році 1992 чи 1993 позивач розпочав свою трудову діяльність в Об'єднанні громадських організацій інвалідів «Милінва», суд дійшов висновку, що вказаний період правомірно не зарахований відповідачем до страхового стажу позивача як такий, що об'єктивно вимагає підтвердження додатковими документами відповідно до вимог Порядку №637.
Отже, в цій частині підстави для задоволення позову відсутні.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує таке.
За змістом частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.
Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу особи та визначати його достатність для призначення пенсії.
За встановленими обставинами справи, позивач на момент звернення за призначенням пенсії за віком мав вік 60 років 0 місяців 12 днів, а тому за наявності страхового стажу більше 32 років мав право на призначення пенсії за віком.
Слід зазначити, що за встановленими обставинами справи відповідач зарахував до страхового стажу позивача 30 років 8 місяців 0 днів.
Водночас, безпідставно незарахований період роботи становить з 01.12.1987 по 26.04.1989, не є очевидно достатнім для висновку про те, що позивач мав необхідний страховий стаж не менше 32 років, передбачений ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за віком, періоду роботи з 01.12.1987 по 26.04.1989 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 29.06.1983, а також повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 968,96 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У позові заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано копії таких документів:
- Договір про надання правової допомоги б/н від 24.06.2025 (далі - Договір б/н від 24.06.2025), укладений між позивачем (Клієнт) та адвокатом Романок А.Ф. (Адвокат), за умовами якого Адвокат надає правову допомогу Клієнту з надання консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу клієнта, складання заяв, скарг, запитів, процесуальних та інших документів, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, а також на сприяння їх відновлення у разі порушення; Оплата гонорару визначається за домовленістю сторін.
- Додаткова угода №1 до Договору б/н від 24.06.2025 відповідно до якої сторони домовились, що Адвокат надає правничу допомогу, яка полягає у наступному: надання консультації, складання позовної заяви про визнання рішення ГУ ПФУ у Запорізькій області протиправним та зобов'язання вчинити дії. Вартість послуги - 5000 грн.
- Акт наданих послуг від 24.06.2025 відповідно до якого визначено перелік наданих юридичних послуг адвокатом: надання консультації, складання позовної заяви про визнання рішення ГУ ПФУ у Запорізькій області протиправним та зобов'язання вчинити дії - 5000 грн.
Дослідивши зміст вищезазначених документів, суд зазначає, що надані документи не дозволяють встановити зв'язок понесених витрат у зв'язку з розглядом саме цієї справи, оскільки наведені в них посилання на зміст правовідносин, у яких надається правова допомога, носять загальний характер, що не дає можливості ідентифікувати їх з предметом спору в даній справі.
Крім того, надані документи не містять інформації про отримання адвокатом оплати наданих послуг від позивача; всупереч частини 4 статті 134 КАС України не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вказані обставини унеможливлюють визначення обґрунтованості заявлених витрат, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення № 084050021743 від 14.05.2025, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.12.1987 по 26.04.1989 згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 29.06.1983.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 07.05.2025, подану ОСОБА_1 , та прийняти рішення з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
У задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.
Повне судове рішення складено 22.08.2025.
Суддя М.О. Семененко