21 серпня 2025 рокум. Ужгород№ 260/5501/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
02 липня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063), яким, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд: "1. Поданий мною позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та виплату різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії - розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; 2. Визнати протиправним та скасувати Рішення (протокол/розпорядження) Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Рішення 921060803241 від 10.07.2025 про проведення перерахунку пенсії за вислугою років із встановленням обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність; 3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок пенсії та виплачувати з 10.07.2024 року пенсію за вислугу років виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати (грошового забезпечення), згідно з довідкою Закарпатської обласної прокуратури № 21-вих.24 від 25.03 2024 року та без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат; 4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (м. Ужгород, площа Народна 4, 88000, код ЄДРПОУ 20453063), на мою користь понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 1211.20 грн.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року даний позов було залишено без руху.
21 липня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, якою розгляд справи постановлено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) викликом учасників справи.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про закриття провадження у справі відмовлено.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про залишення позову без розгляду було відмовлено.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу призначена пенсія за нормами Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Пенсія призначена у розмірі 90% від посадового окладу з урахуванням надбавок. Однак, здійснюючи перерахунок пенсії відповідач виплачує її з обмеженням максимальним розміром. Позивач не погоджується з такими діями управління та вважає, що наявні всі підстави для здійснення йому перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, в зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв'язку з тим, що розмір пенсії до виплати обмежується визначеною сумою. Законні підстави для виплати позивачу пенсії у більшому (повному) розмірі відсутні.
Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області з грудня 2005 року та отримує пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ. Пенсія призначена у розмірі 90% від посадового окладу з урахуванням надбавок, передбачених Законом.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 02 липня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії на підставі довідки про заробітну плату Закарпатської обласної прокуратури № 21-вих.24 від 25 березня 2024 року.
Рішенням 921060803241 від 10 липня 2025 року про перерахунок пенсії відповідач здійснив перерахунок пенсії, встановив загальний процент пенсії в розмірі 90 % від заробітку, однак встановив обмеження у виплаті пенсії в розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність (а.с. 40).
Такі дії відповідача щодо встановлення максимального розміру пенсії позивач вважає протиправними, у зв'язку із чим звернувся із даним позовом до суду.
Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 19 частини 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На час призначення позивачеві пенсії (2005 рік) особливості пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначалися статтею 501 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ (далі по тексту - Закон України №1789-ХІІ), зокрема, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку (частина перша статті 50-1). Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
До статті 501 Закону України № 1789-ХІІ вносилися зміни Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі по тексту - Закон України № 3668-VI), унаслідок яких, наведена вище частина сімнадцята статті 501 з 01 жовтня 2011 року стала вісімнадцятою, тобто відбулась зміна порядкового номеру частини статті, що регламентувала порядок та підстави перерахунку пенсії, проте її текст залишився незмінним.
Водночас, станом на 2005 рік (на момент призначення пенсії позивачеві) стаття 501 Закону України № 1789-ХІІ взагалі не передбачала обмеження максимального розміру пенсії. Такого поняття у законодавстві не існувало.
Надалі, 14 жовтня 2014 року ухвалено новий Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ (далі по тексту - Закон України № 1697-VІІ).
Стаття 86 частина 12 Закону України № 1697-VІІ (в первинній редакції) мала наступний текст: «Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
Отже, первісна редакція статті 86 частини 12 Закону України № 1697-VІІ та стаття 501 частина 17 (з 01 жовтня 2011 року - частина вісімнадцята) Закону України №1789-ХІІ містили аналогічні за змістом положення щодо підстав та порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених працівникам прокуратури.
Розділ XII «Прикінцеві положення» Закону України № 1697-VІІ щодо набрання ним чинності (в розрізі конкретних статей закону) неодноразово змінювався, переважна більшість статей (у тому числі й стаття 86) цього Закону набрали чинності з 15 липня 2015 року. Водночас, з 15 липня 2015 року втратив чинність Закон України № 1789-XII (крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 462, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 501, частини третьої статті 512, статті 53 щодо класних чинів).
З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі по тексту - Закон України № 76-VIII), яким, з-поміж іншого, внесено такі зміни: частину вісімнадцяту статті 501 Закону України «Про прокуратуру» №1 789-ХІІ (діяла до 15 липня 2015 року) викладено в такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України»; частину двадцяту статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» № 1697-VІІ (набрала чинності 15 липня 2015 року) викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
Отже, починаючи з 1 січня 2015 року в Україні: жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України «Про прокуратуру» законодавець делегував повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінету Міністрів України.
При цьому, Кабінет Міністрів України впродовж 2015-2019 років не визначив умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
Така бездіяльність Кабінету Міністрів України призвела до чисельних судових спорів між пенсіонерами, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та Пенсійним фондом України.
13 грудня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №7-р(II)/2019 та, зокрема: визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України; положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України встановив такий порядок виконання рішення №7-р(II)/2019: частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: « 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
Тож, зазначене рішення Конституційного Суду України стало підставою для звернення пенсіонерів, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру», за отриманням актуальних довідок про заробітну плату та згодом до органів Пенсійного фонду України із заявами про перерахунок пенсії.
Отже, доводи сторони відповідача про те, що після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-(ІІ)/2019 (після 13 грудня 2019 року) нормативно-правового акту про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури не ухвалено, а тому відсутні підстави для перерахунку пенсії, є помилковими та не доводять правомірності його дій, оскільки чинна з 13 грудня 2019 року норма частини 20 статті 86 Закону № 1697-VII визначає умовою перерахунку пенсії за вислугу років підвищення заробітної плати прокурорським працівникам.
Протягом усього періоду дії норми статті 86 Закону України № 1697-VІІ, яка визначала, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, позивач мав право на перерахунок пенсії, проте був позбавлений можливості таке право реалізувати з огляду на бездіяльність Кабінету Міністрів України.
Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури зумовило неможливість проведення органами Пенсійного фонду України перерахунку зазначених пенсій, у тому числі, пенсії позивача.
При цьому рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.
Згідно позиції та тверджень відповідача максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
У контексті таких тверджень, варто врахувати, що відповідно до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, чинній з 01.01.2016 року по 20.12.2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, згідно з якими, максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3668-VI, чітко зазначено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Необхідно зазначити, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вже розглядав подібні справи і висловлював правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Зокрема, у постанові від 12 листопада 2019 року, що ухвалена у справі № 360/1428/17 Верховний Суд виходив з того, що обмеження граничного розміру пенсії в 2017 році були введені Законом України № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року та не застосовується до пенсій, які призначені до 01 січня 2016 року.
Це означає, що обмеження виплати пенсії максимальним розміром застосовується з 01 січня 2016 року, а пенсії, призначені до 01 січня 2016 року та перевищують встановлений максимум, не можуть бути зменшені.
Враховуючи наведене, суд виходить з чинних положень законодавства та висновків Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі №1-223/2018, а також з фактичних обставин даної справи.
У даній справі позивач перебуває на обліку ГУ ПФУ в Закарпатській області з грудня 2005 року, отримує пенсію за вислугу років, призначену до 01 січня 2016 року, а відтак, обмеження, передбачені Законом України № 3668-VI, не поширюються на позивача, оскільки, пенсія йому призначена до набрання ним чинності в 2016 році.
При цьому варто зазначити, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а законодавчі зміни щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам при реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
Відповідно до статті 2 КАС України, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним», зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому.
Суд враховує також наступне.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. Закони та підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року у справі № 1-29/2007).
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право за забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено, що згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальним поняттям змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість. Загальновизнаним є право, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які, зокрема підвищують необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадового окладу, то такі зміні звужують зміст і обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб, незалежно від того, коли наступить можливість його реалізації.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року у справі № 8-рп/99 щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Водночас пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року у справі №1-29/2007 визначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Конституційний суд України у рішенні від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».
Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09 липня 2007 року у справі № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».
Рішенням Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року у справі № 4-рп/2007 встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року у справі № 8-рп/99, 20.03.2002 у справі № 5-РП/2002, 17 березня 2004 у справі № 7-рп/2004, 01 грудня 2004 ролку у справі № 20-РП/2004).
Отже, правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації (абзац 5 пункту 6 рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року у справі № 1-21/2005).
З огляду на вищевикладене суд зазначає, що гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Статтею 8 частинами 1-3 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Принцип правової визначеності є невід'ємним елементом верховенства права, який охоплює такі складові, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vestedrights); законні очікування (legitimate) застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity).
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Ідея передбачуваності (очікуваності ) суб'єктом відносин правових наслідків, правового результату, відображена в практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ): статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІУ встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, у справі Salumi Європейський суд наголосив, що дія (наслідки) співтовариства має бути чітко передбачуваною на тих, на кого воно розповсюджується. Далі Суд послався на свої попередні рішення у справі Racke та HauptzollamtMainz (1979), HauptzollamtLandau (1979).
У п.п. 21, 24 рішення від 01.06.2006 у справі «Федоренко проти України», здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. V. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія А, № 332, c.21, n.31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполученого Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).
Отже, згідно з усталеною прецендентною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Реквеньї проти Угорщини», «Санд Тайме проти Сполученого Королівства», «Коккінакіс проти Греції», «Бесарабська метрополія проти Молдови», однією із вимог, що випливає зі слів «встановлений законом», є вимога передбачуваності.
Поняття легітимності очікувань пов'язується із застосуванням в практиці ЄСПЛ концепції автономного тлумачення, результатом застосування якої є сформульовані ЄСПЛ так звані автономні поняття, одним з яких є поняття «майно» (ст.1 Першого протоколу до Конвенції), про що я також зазначала вище.
Аналіз практики розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, дає можливість зробити висновок, що поняття «майно» та «власність» має досить широке тлумачення й охоплює низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію.
При чому, ЄСПЛ законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли ідеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності і саме у зв'язку із автономним поняттям майна і власності.
У справі «Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року ЄСПЛ зазначив, що якщо у договірній державі чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб'єктивного права; 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональних сподівань учасників суспільних відносин.
У матеріально-правовому сенсі легітимні очікування суб'єктів мають захищатися від непередбачуваних змін законодавства, яким встановлено відповідний правовий режим (власності, інвестиційної діяльності тощо). У процедурному сенсі легітимні очікування стосуються однакової та послідовної правозастосовної практики уникнення вибіркового правосуддя.
Отже, в розумінні Статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позивач перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання для отримання права на пенсію за вислугу років за наявності 20-річного стажу, які гуртувалися на нормах статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII (в редакції 12 липня 2001 року) та були звужені статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.
Таким чином, відповідач відмовляючи у здійсненні перерахунку пенсії позивачу на підставі довідки виданої Закарпатською обласною прокуратурою, діяв поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перерахунку пенсії підлягають задоволенню, з зобов'язанням провести такий перерахунок.
Відтак наявні достатні та обґрунтовані підстави визнання протиправним та скасування рішення відповідача та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії та виплату позивачу за вислугу років виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати (грошового забезпечення), згідно із довідкою Закарпатської обласної прокуратури № 21-вих.24 від 25 березня 2024 року та без обмеження її граничного розміру.
Положеннями статті 86 частини 20 Закону України № 1697-VII передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок.
Судом встановлено, що 02 липня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії на підставі довідки про заробітну плату Закарпатської обласної прокуратури № 21-вих.24 від 25 березня 2024 року, таким чином, перерахунок пенсії позивача підлягає проведенню з дати звернення - 02 липня 2025 року.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення (протокол/розпорядження) Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 921060803241 від 10 липня 2025 року про проведення перерахунку пенсії за вислугою років ОСОБА_1 із встановленням обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок пенсії та виплату ОСОБА_1 пенсію за вислугу років виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати (грошового забезпечення), згідно із довідкою Закарпатської обласної прокуратури № 21-вих.24 від 25 березня 2024 року та без обмеження її граничного розміру, з дати звернення - 02 липня 2025 року, з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко