22 серпня 2025 року м. Ужгород№ 260/8249/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.
при секретарі судового засідання - Деяк О.М.
за участю:
представник позивача - Гецко В.В.,
представник відповідача - Яблонський О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Адвокат Гецко Вікторія Василівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, якою просить суд:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо залишення без розгляду рапорту від 06.08.2024 р. та від 01.10.2024 р. поданих ОСОБА_1 .
2. Визнати протиправним та скасувати наказ №221 о/с від 04.11.2024 р. «По особовому складу».
3. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області м. Ужгород, видати наказ, яким звільнити майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора групи моніторингу та контролю роти конвойної служби Головного управління Національної поліції в Закарпатській області зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліції» з 28 серпня 2024 року.
4. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області видати наказ, яким звільнити майора поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора групи моніторингу та контролю роти конвойної служби Головного управління Національної поліції в Закарпатській області зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліції» з 01 жовтня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що до 04 листопада 2024 року позивач перебував на посаді старшого інспектора групи моніторингу та контролю роти конвойної служби Головного управління в Закарпатській області. Поряд з цим, ОСОБА_1 з 19 жовтня 2024 р. був призваний на військову службу за призовом по мобілізації. Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №304 від 21.10.2024 р., позивач зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. Зазначає, що коли відповідачу стало відомо про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , то Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області винесено наказ №221 о/с від 04.11.2024 р. «По особовому складу», яким позивача було звільнено відповідно до частини 1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію» за п.8 (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Із оскаржуваним наказом ГУНП в Закарпатській області позивач не погоджується та вважає його протиправними і таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
31 грудня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№34984/24), в якому зазначає, що відповідно до п. 8 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій). Вказує, що наказом військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.10.2024 року №304, на підставі рапорта, ОСОБА_1 зараховано до особового складу військової частини, таким чином позивач перейшов до проходження подальшої служби до Міністерства внутрішніх справ України. Наказом ГУНП в Закарпатській області №221 о/с від 04.11.2024 року позивача звільнено зі служби в органах Національної поліції за п.8 ч.1 ст.77 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), підставою такого наказу слугував наказ військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.10.2024 року №304. Просить відмовити в задоволенні позовної заяви.
07 січня 2025 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх.№418/25). В якій зазначає, що відзив на позовну заяву є необґрунтований та суперечить фактичним обставинам справи. Позов просить задоволити повністю.
17 березня 2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову (вх.№8768/25). Позовна заява була викладена у наступній редакції:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ №221 о/с від 04.11.2024 р. «По особовому складу».
2. Поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора групи моніторингу та контролю роти конвойної служби Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 05 листопада 2024 року.
3. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з дати звільнення 04 листопада 2024 року й по день ухвалення судом рішення без урахування податків та обов'язкових платежів.
Протокольною ухвалою від 27 березня 2025 року, судом було прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову.
Ухвалою суду від 06 травня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
14 серпня 2025 року в судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Просила такі задовольнити повністю та вирішити питання судових витрат.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, заслухавши пояснення сторін у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 06.08.2024 р. ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення із служби в органах національної поліції за власним бажанням, де вказав про намір отримати пенсію за вислугою років та просив звільнити його з 28.08.2024 р., однак рапорт був залишений без розгляду.
01.10.2024 р. позивач повторно подав рапорт про звільнення із служби в органах національної поліції за власним бажанням, де вказав про намір отримати пенсію за вислугою років та просив звільнити його з 10.10.2024 р. Однак, згідно листа відповідача №3195-2024 від 15.10.2024 р. (14684) даний рапорт знову був залишений без розгляду, оскільки відповідач вказує, що цей рапорт надійшов до них тільки 10.10.2024 р. Разом з цим, позивач з 19.10.2024 р. був призваний на військову службу за призовом по мобілізації. Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №304 від 21.10.2024 р., позивач зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Коли відповідачу стало відомо про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , то ним було винесено наказ №221 о/с від 04.11.2024 р. «По особовому складу», яким позивача було звільнено відповідно до частини 1 ст.77 ЗУ «Про Національну поліцію» за п.8 (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Не погоджуючись із прийнятим наказом №221 о/с від 04.11.2024 р. «По особовому складу» позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною шостою статті 43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 65 Конституції України установлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 580-VIII національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Частиною першою статті 3 Закону № 580-VIII передбачено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно з частиною першою, другою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 60 Закону № 580-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі (зокрема, постанови від 31.10.2019 у справі №825/598/17, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 12.06.2023 у справі №560/10571/21).
Так, згідно преамбули Закону №580-VIII, цей закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Норми статті 77 Закону №580-VIII передбачають, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у тому числі, у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) (пункт 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII).
При цьому нормами Закону № 580-VIIІ не врегульовано порядок переходу на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Відповідно до частини першої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Верховний Суд у постанові від 16.10.2019 у справі №805/3724/15-а зазначив, що для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 КЗпП України. Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України у погоджений сторонами строк. Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 19.10.2024 року прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію».
При цьому, нормами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Указане кореспондується також з положеннями частини першої статті 1 Закону №2232-XII, відповідно до якої військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Так, зокрема, частиною третьою указаної статті визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У частинах шостій та сьомій статті 119 КЗпП України визначено вичерпний перелік осіб, на яких не поширюються вищезгадані гарантії, а саме: гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився; гарантії, передбачені частинами другою і третьою цієї статті, не поширюються на осіб, які визнані винними у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військових кримінальних правопорушень) під час особливого періоду і вирок стосовно яких набрав законної сили.
У частині другій статті 39 Закону №2232-XII передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжено та діє донині.
Воєнний стан, в розумінні положень статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України гарантії щодо збереження місця роботи, посади поширюються на працівника з дня прийняття його на військову службу під час дії воєнного стану.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2025 у справі №280/7366/23.
Суд наголошує, що гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов'язок захисту Батьківщини.
Отже з моменту призову (прийняття) на військову службу, за громадянами України, які були призвані (прийняті) на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються місце роботи та посада на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову. При цьому призов (прийняття) на військову службу під час мобілізації не є тотожним з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), на яку посилається відповідач, як на підставу звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Як установлено судом, ОСОБА_1 прийнятий на військову службу на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, а відтак на нього поширюються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, зокрема, в частині збереження на період проходження військової служби місця роботи та посади у ГУНП в Закарпатській області.
За таких обставин, ураховуючи положення частини третьої статті 119 КЗпП України, суд дійшов до висновку, що ГУНП в Закарпатській області не мало законних підстав для звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, а тому наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 04.11.2024 р №221 о/с є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, з урахуванням вимог статті 235 Кодексу законів про працю України позивач підлягає поновленню на посаді старшого інспектора групи моніторингу та контролю роти конвойної служби Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
Щодо дати з якої необхідно поновити позивача, то суд вважає за необхідне вказати наступне.
Пунктом 2.27. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, прямо вказує, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Згідно наказу начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 04 листопада 2024 р. №221 о/с «По особовому складу» позивача звільнено з 05 листопада 2024 року.
Відтак, дата звільнення 04 листопада 2024 року вважається останнім робочим днем позивача. Таким чином, 05 листопада 2024 року у позивача почався вимушений прогул. Відтак, суд вважає, що необхідно поновити позивача саме з 05 листопада 2024 року, оскільки позивач вважається таким, що 04 листопада 2024 року був на роботі.
Таким чином, у значенні статті 235 КЗпП України вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, тобто період з дня наступного за днем звільнення (незаконного переведення на іншу роботу) по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08 грудня 2022 року №460/2014/19.
Таким чином, часом вимушеного прогулу позивача є період з 05 листопада 2024 року по 21 серпня 2025 року та становить 290 робочих днів.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок).
Так, відповідно до пп.«з» п.1 даного Порядку він також застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.
Відповідно до п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За правилами п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки про заробітну плату ОСОБА_1 його заробітна плата за останні два місяці перед звільненням склала: за вересень 2024 року - 30458,00 грн., за жовтень 2024 року - 34259,45 грн., середньомісячна - 32358,72 грн., середньоденна - 1060,94 грн. (64717,45/61).
Відтак, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу 290 календарних днів за період 05.11.2024 р. (день, наступний після звільнення) по 21.08.2025 р. (день, що передує дню поновлення на роботі) що підлягає виплаті на користь позивача, становить 307672,60 грн. При цьому, з вказаної суми слід відрахувати податки, збори та інші обов'язкові платежі, які повинні утримуватися із сум доходу поліцейського.
Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. У зв'язку з чим рішення в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та присудження виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 32358,72 грн. підлягає до негайного виконання.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 6 частини 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОУПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (88008, вул. Ференці Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 40108913) про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 04 листопада 2024 р. №221 о/с «По особовому складу».
Поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора групи моніторингу та контролю роти конвойної служби Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 05 листопада 2024 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 40108913) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОУПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 05.11.2024 року по 21.08.2025 року у сумі 307672,60 грн. (триста сім тисяч шістсот сімдесят дві гривні 60 коп.).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення майора поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого інспектора групи моніторингу та контролю роти конвойної служби Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 05 листопада 2024 року та виплати середнього грошового забезпечення за один місяць у розмірі 32358,72 (тридцять дві тисячі триста п'ятдесят вісім гривень 72 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22 серпня 2025 року.
СуддяЯ. М. Калинич