про продовження процесуального строку
22 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/19933/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування та виплати складових грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 23 листопада 2022 року, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, в якому проводяться такі виплати, та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Ухвалою суду від 13 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду.
На виконання вимог ухвали суду, позивач подала заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 29 січня 2020 року по 23 листопада 2022 року. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню.
Окрім того, позивачем не було одержано письмового повідомлення про те, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань/інших щомісячних основних та додаткових видів у період з 29 січня 2020 року по 23 листопада 2022 року, інформації про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року за останньою займаною посадою заявника, з обов'язковим зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад заявника з 29 січня 2020 року по 23 листопада 2022 року. Позивач не мала підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. У витягу з наказу про звільнення, грошовому атестаті або будь-яких інших документів, з якими було ознайомлено позивача при звільненні, не передбачено діючим законодавством зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця. Позивач є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, у зв'язку з чим об'єктивно не мала можливості своєчасно звернутися до суду з відповідним позовом у встановлений законом строк (на підтвердження обставин проходження служби позивачем надається копії військового квитка).
Дослідивши доводи заяви про поновлення строку звернення до суду, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом спору у цій справі є перерахунок індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 23 листопада 2022 року.
Суд зазначає, що спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] та після цього.
Період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, суд погоджується з обґрунтованістю висновку Верховного Суду про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Водночас слід повторно наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини 2 статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Проте позивач не долучає грошовий атестат до матеріалів справи та не указує дату коли вона з ним ознайомилась, що у свою чергу перешкоджає суду встановити дотримання позивачем строку звернення до суду.
Зазначає, що не отримувала письмового повідомлення, однак грошовий атестат не долучає, який міг би підтвердити або спростувати такі доводи.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Грошове забезпечення, є щомісячною виплатою, розмір якого щомісяця відомий особі, що його отримує. Саме тому, на переконання суду, отримуючи таке забезпечення у неналежному, на думку особи, розмірі, вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 420/3001/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 360/1870/19.
Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2024 року у справі №200/1643/24 вказав, що посилання позивача на проходження військової служби під час ведення воєнного стану на території України не може бути безумовною підставою для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на можливість своєчасного звернення до суду, та без надання доказів на підтвердження того, що виконання обов'язків служби під час введення воєнного стану вплинуло на позивача, і, відповідно, обумовило пропуск строку на звернення до суду.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 сформував такий правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Позивач не довела обставин, що у цей період вона не знаходилася за місцем свого проживання (перебував у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях), не мала доступу до правової допомоги.
Позивач також не надала доказів того, що з липня 2022 року (з моменту змін у законодавстві, які запровадили строкове обмеження для звернення до суду за вирішенням трудових спорів щодо оплати праці), з липня 2023 року (з моменту початку відліку тримісячного строку звернення до суду, продовженого з дня припинення карантину) вона приймала безпосередню участь у бойових діях чи в інший спосіб виконував обов'язки військової служби (виконував бойові завдання), які унеможливлювали/ускладнювали її звернення до суду з цим позовом у встановлений строк та у зв'язку з чим вона зволікала з його поданням.
Суд звертає увагу, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Позивачу недостатньо послатися на необізнаність про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду особа повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер про Бельгії" виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22 23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17 та від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23.
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від її волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого тримісячного строку.
Отже, заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
Згідно з частинами 2, 3 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ураховуючи викладене, а також зважаючи на вчинення позивачем дій на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд уважає за необхідне продовжити строк для усунення визначених в ухвалі від 13 серпня 2025 року недоліків на п'ять днів з дати отримання копії цієї ухвали для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду за період з 19 липня 2022 року по 23 листопада 2022 року із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Керуючись статтями 121, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити та визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення визначених в ухвалі суду від 13 серпня 2025 року недоліків на п'ять днів з дати отримання копії даної ухвали
У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява у відповідній частині буде повернута позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Окис