Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 серпня 2025 року Справа№200/4497/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
19 червня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», надійшов позов адвоката Какулія О.Є., який діє в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ: 14099344) від 06.03.2025 року №056350012899 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно ст.26 Закону України №1207-VII «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ: 14099344) призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 пенсії за віком згідно ст.26 Закону України №1207-VII «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши періоди його роботи в колгоспі «Красное Знамя» з 25.08.1979р. по 31.08.1979р., з 25.07.1982р. по 09.11.1982р., з 21.11.1984р. по 06.02.1986р., з 20.11.1988р. по 06.12.1992р., період навчання в СПТУ №5 з 01.09.1979р. по 24.07.1982р., період проходження служби в лавах Радянської армії з 10.11.1982р. по 20.11.1984р., період роботи на території рф з 15.01.1994р. по 10.05.1994р. та з 13.05.1994р. по 14.01.1995р. з дати його звернення 26.02.2025 року.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що 26.02.2025 року звернувся через веб портал Пенсійного фонду України з заявою на призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.03.2025 року №056350012899 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком через те, що за даними реєстру застрахованих осіб його підтверджений страховий стаж становить 29 років 6 місяців 21 день. При цьому до страхового стажу не були зараховані періоди навчання, проходження військової служби, роботи в колгоспі та періоди роботи на території російської федерації.
Вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 23 червня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з позовом не погодилось та надало до суду відзив на позовну заяву зі змісту якого просило відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи свою позицію тим, що ОСОБА_1 26.02.2025 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до територіального органу Пенсійного фонду України. Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.03.2025 №056350012899 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого п.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За доданими до заяви про призначення пенсії документами до страхового стажу позивача не зараховано: період військової служби з 10.11.1982 по 10.11.1984 згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки відсутня дата закінчення служби; період навчання з 01.09.1979 по 24.07.1982 згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки відсутня дата видачі диплома; періоди роботи у колгоспі з 25.08.1979 по 06.02.1986, 20.11.1988 по 06.12.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_4 , оскільки відсутня довідка про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум; періоди роботи на території РФ з 15.01.1994 по 10.05.1994, з 13.05.1994 по 14.01.1995, з 15.01.1994 по 10.05.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_4 , у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 року РФ участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_5 .
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 26 лютого 2025 року звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява позивача від 26 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.03.2025 року № 056350012899 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058. Страховий стаж особи становить - 29 років 6 місяців 21 день. До страхового стажу не зараховано : період військової служби з 10.11.1982 по 10.11.1984 згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки відсутня дата закінчення служби; період навчання з 01.09.1979 по 24.07.1982 згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки відсутня дата видачі диплома; періоди роботи у колгоспі з 25.08.1979 по 06.02.1986, 20.11.1988 по 06.12.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_4 , оскільки відсутня довідка про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум; періоди роботи на території рф з 15.01.1994 по 10.05.1994, з 13.05.1994 по 14.01.1995, з 15.01.1994 по 10.05.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_4 , у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 року РФ участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування
Статтею 113 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, зокрема в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Право на призначення пенсії обґрунтовується також Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що вищевказаний Порядок, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Аналогічна правова позиція міститься у п. 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18).
Позивач просить призначити пенсію за віком з 26.02.2025 року зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи в колгоспі «Красное Знамя» з 25.08.1979 по 31.08.1979, з 25.07.1982 по 09.11.1982, з 21.11.1984 по 06.02.1986, з 20.11.1988 по 06.12.1992, період навчання в СПТУ №5 з 01.09.1979 по 24.07.1982, період проходження служби в лавах Радянської армії з 10.11.1982 по 20.11.1984, період роботи на території рф з 15.01.1994 по 10.05.1994 та з 13.05.1994 по 14.01.1995.
Згідно спірного рішення до страхового стажу позивача не зараховано: період військової служби з 10.11.1982 по 10.11.1984 згідно військового квитка НОМЕР_2 , оскільки відсутя дата закінчення служби; період навчання з 01.09.1979 по 24.07.1982 згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки відсутня дата видачі диплома; періоди роботи у колгоспі з 25.08.1979 по 06.02.1986, 20.11.1988 по 06.12.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_4 , оскільки відсутня довідка про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум; періоди роботи на території рф з 15.01.1994 по 10.05.1994, з 13.05.1994 по 14.01.1995, з 15.01.1994 по 10.05.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_4 , у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 року РФ участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Щодо зарахування до страхового стажу період навчання з 01.09.1979 по 24.07.1982 в СПТУ №5 м. Сіверськ.
Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.
Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Згідно з записами, які містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 18.02.1986 ОСОБА_1 у період з 01.09.1979 по 24.07.1982 навчався в СПТУ № 5 м. Сіверськ.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110 (далі Інструкція № 58) встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Станом на час внесення спірних записів в трудову книжку позивача, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі Інструкція № 162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції № 58.
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
На підставі пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового (пільгового) стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано період навчання позивача в СПТУ №5 м. Сіверськ з 01.09.1979 по 24.07.1982, оскільки неналежний порядок ведення трудової книжки адміністрацією підприємства, не може бути підставою для позбавлення права позивача на належне пенсійне забезпечення, а отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо періоду проходження військової служби з 10.11.1982 по 20.11.1984.
Згідно з статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення'до стажу роботи зараховується військова служба незалежно від місця проходження служби.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу'та абзацу 2 пункту 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей'час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на час призову на строкову військову службу особа навчалась за фахом в професійно-технічному навчальному закладі та працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах.
Згідно військового квитка серії НОМЕР_2 від 01.11.1982 року ОСОБА_1 10.11.1982 року призваний комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 на дійсну військову службу та на підставі наказу МОСРСР № 202 від 27.09.1984 звільнений (демобілізований) у запас.
При цьому, в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 18.02.1986 міститься запис про проходження позивачем служби у рядах радянської армії з 10.11.1982 по 20.11.1984 (записи № 3-4).
Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з 10.11.1982 по 20.11.1984 проходив військову службу.
Суд критично ставиться до посилань відповідача щодо незарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби на відсутність у військовому квиткі серії НОМЕР_2 від 01.11.1982 року дати закінчення служби, оскільки на позивача не покладено обов'язок ведення військових квитків та внесення інформації до них. При цьому, записами у трудовій книжці підтверджено факт проходження позивачем віськової служби у рядах радянської армії, а отже, позовні вимоги в частині зарахування до страхового стажу період проходження військової служби з 10.11.1982 по 20.11.1984 підлягає задоволенню.
Щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи у колгоспі.
У трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_4 від 03.09.1979 року наявні періоди роботи позивача у колгоспі КСП «Красное знамя» з 25.08.1979 по 06.02.1986 та з 20.11.1988 по 06.12.1992 (записи № 1-4).
Таким чином, записами в трудовій книжці НОМЕР_4 від 03.09.1979 року підтверджено роботу ОСОБА_1 у колгоспі з 25.08.1979 по 06.02.1986 та з 20.11.1988 по 06.12.1992
При цьому, відповідачем не враховано в трудовий стаж період роботи в колгоспі з 25.08.1979 по 06.02.1986 та з 20.11.1988 по 06.12.1992 з підстав відсутності інформації про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Разом з тим, аркуш 18-19 трудової книжки колгоспника містить додатково відомості з 1982 по 1986 та з 1988 по 1992 рік щодо трудової участі позивача в громадському господарстві.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Таким чином, стаж роботи в колгоспі враховується за фактичною тривалістю за двох умов, які мають існувати одночасно: невиконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та відсутність поважних підстав такого невиконання.
Відповідачем не доведено наявності обставин, передбачених статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», проте дані, зазначені на аркушах 18-19 трудової книжки колгоспника містять додатково відомості з 1982 по 1986 та з 1988 по 1992 рік щодо трудової участі позивача в громадському господарстві.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи у колгоспі.
Разом з цим, у даній справі судом вже було встановлено, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу період навчання позивача з з 01.09.1979 по 24.07.1982 та період проходження військової служби з 10.11.1982 по 20.11.1984. Отже, суд задовольняє позовні вимоги позивача шляхом зарахування до страхового стажу періодів роботи у колгоспі з 25.08.1979 по 31.08.1979, з 25.07.1982 по 09.11.1982, з 21.11.1984 по 06.02.1986 та з 20.11.1988 по 06.12.1992.
Щодо посилання відповідача, як підставу не зарахування періоду роботи в російській федерації на припинення Україною з 19.06.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає наступне.
У трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_4 від 03.09.1979 року наявні періоди роботи позивача у ППК «Приобье» на посаді водія 3 класу з 15.01.1994 по 10.05.1994 (записи № 5-6) та у АТЗТ «КАТО-Волга» на посаді водія 3 класу з 13.05.1994 по 14.01.1995 (записи № 7-8).
Згідно із ч.2 ст.4 Закону №1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із статтею 11 зазначеної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Так, положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Отже, Постанова від 29.11.2022 № 1328 набрала чинності 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 04 лютого 2023 року № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Також, 30 червня 2022 року набув чинності Федеральний закон від 11 червня 2022 року №175-ФЗ Про денонсацію Російською Федерацією з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, яким була денонсована Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, підписану в місті Москва 13 березня 1992 року.
Крім того, з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення.
Суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо.
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.
За наявності чинних положень Угоди, у період роботи позивача, що гарантували відповідне пенсійне право та соціальний захист, позивач не може нести тягар негативних наслідків у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу для призначення пенсії.
Окрім того, в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд зазначає, що денонсація Угоди від 13.03.1992 російською федерацією означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань російської федерації у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Отже, відмова відповідача не ґрунтується на чинному законодавстві України.
Таким чином, матеріали справи містять належні та передбачені законодавством документи, зокрема Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N 22-1 (далі Порядок № 22-1) та Порядком № 637, які підтверджують право позивача на врахування спірного стажу.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Отже суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з з 15.01.1994 по 10.05.1994 та з 13.05.1994 по 14.01.1995.
Стосовно позовних вимог в частині призначенні пенсії, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинствапри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням того, що саме Головним управлінням Пенсійного фонду в Харківській області було прийнято рішення від 06.03.2025 року №056350012899 щ про відмову в призначенні пенсії, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом:
Визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області було від 06.03.2025 року №056350012899 яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальообов'язкове державне пенсійне страхування»;
Зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.02.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1979 по 24.07.1982, період проходження військової служби з 10.11.1982 по 20.11.1984, періоди роботи в колгоспі з 25.08.1979 по 31.08.1979, з 25.07.1982 по 09.11.1982, з 21.11.1984 по 06.02.1986, з 20.11.1988 по 06.12.1992 та період роботи на території російської федерації з 15.01.1994 по 10.05.1994 та з 13.05.1994 по 14.01.1995.
При прийнятті рішення суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи наведене вище, позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивачу було відстрочено сплату судового збору, то сума судового збору підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь Державного бюджету України.
Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 159, 193, 205, 241-246, 250, 251, 255, 291, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області було від 06.03.2025 року №056350012899 яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області (місцезнаходження: м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 26.02.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1979 по 24.07.1982, період проходження військової служби з 10.11.1982 по 20.11.1984, періоди роботи в колгоспі з 25.08.1979 по 31.08.1979, з 25.07.1982 по 09.11.1982, з 21.11.1984 по 06.02.1986, з 20.11.1988 по 06.12.1992 та період роботи на території російської федерації з 15.01.1994 по 10.05.1994 та з 13.05.1994 по 14.01.1995
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) судовий збір у розмірі 968,96 гривень на користь Державного бюджету України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова