22 серпня 2025 року Справа № 160/19922/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності від 21.05.2025 №045750032495;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити з 14.05.2025 ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 29.03.1996 по 16.04.1996 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки він має достатній страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року позовну заяву - залишено без руху.
Надано позивачеві термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання:
- позовну заяву з конкретним викладом змісту позовних вимог до кожного з відповідачів або уточненої позовної заяви з належним визначенням суб'єктного складу справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Роз'яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року клопотання ОСОБА_1 щодо виправлення описки у судовому рішенні у справі №160/19922/25 - задоволено. Виправлено описку у восьмому абзаці описової частини ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року та вважати правильним найменування відповідача у справі - "Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.". Виключено перший та другий абзаци резолютивної ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року. Виправлено описку у восьмому абзаці резолютивної частини ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі №160/19922/25 та постановлено вважати правильним ПІБ позивача - " ОСОБА_1 ".
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на поховну заяву. Разом з цим, суд зазначає, що у цій справі Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не є стороною у справі, оскільки позивачем на виконання ухвали суду від 14.07.2025 надано уточнену позовну заяву, в якій в якості відповідача зазначено лише Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та позовні вимоги звернуто лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області. Відтак, вказаний документ судом до уваги не береться.
Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що позивач по справі звернувся з заявою про призначення пенсії по інвалідності до територіальних органів Пенсійного фонду України 14.05.2025. За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду в Кіровоградській області було прийнято Рішення про відмову в призначенні пенсії від 21.05.2025 № 045750032495. Вік заявника на дату встановлення інвалідності - 57 років. Страховий стаж особи становить 10 років 07 місяців 03 дні. До страхового стажу, згідно поданих документів, не зараховані періоди трудової діяльності, згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ) з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 28.03.1996 по 16.04.1996, оскільки відсутня назва підприємства/організації, в яке прийнята особа. Для зарахування зазначених періодів роботи необхідно надати належним чином оформлені довідки, видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів, та довідки про перейменування (в разі необхідності).
Крім цього, від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надішли матеріали пенсійної справи позивача.
Від позивача надішло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказі вна підтвердження встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи.
Згідно ч. 3, 4 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , відповідно до рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи №149/25/524/Р від 28.04.2025 є особою з інвалідністю ІІІ групи з 22.04.2025.
Позивач 14.05.2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності, відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначена заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Рішенням № 045750032495 від 21.05.2025 року відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності, відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу (14 років).
У рішенні, зокрема, вказано: «Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 14.05.2025.
Вік заявника на дату встановлення інвалідності 57 років. Не працює.
Відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю ІІІ групи, від 56 років до досягнення особою 59 років включно 14 років.
Страховий стаж особи становить 10 років 7 місяців 3 дні.
До страхового стажу, згідно поданих документів, не зараховані періоди трудової діяльності, згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ) з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 28.03.1996 по 16.04.1996, оскільки відсутня назва підприємства/організації, в яке прийнята особа. Для зарахування зазначених періодів роботи необхідно надати належним чином оформлені довідки, видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів, та довідки про перейменування (в разі необхідності).
59 років включно - 14 років.
Страховий стаж особи становить 10 років 7 місяців 3 дні.
До страхового стажу, згідно поданих документів, не зараховані періоди трудової діяльності, згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ) з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 28.03.1996 по 16.04.1996, оскільки відсутня назва підприємства/організації, в яке прийнята особа. Для зарахування зазначених періодів роботи необхідно надати належним чином оформлені довідки, видані за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів, та довідки про перейменування (в разі необхідності).».
Не погоджуючись із рішенням пенсійного органу щодо незарахування вказаного періоду до страхового стажу та відмови у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон №1058- ІV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058- ІV).
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі, також Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, суд зауважує, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Як вбачається зі змісту спірного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 29.03.1996 по 16.04.1996, оскільки відсутня назва підприємства/організації, в яке прийнята особа.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі, також Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №58, До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
В пункті 2.4. Інструкції №58 зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС "Про трудові книжки робітників і службовців" від 06.09.1973 №656, що була чинна на момент заведення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Кабінетом Міністрів України 27.04.1993 затверджено постанову №301 Про трудові книжки працівників (надалі, також Постанова №301).
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Постанови №301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Пунктом 4 Постанови №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження, органом пенсійного фонду, особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
У даному контексті слід зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17.
Даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.08.1986 позивача підтверджується трудова діяльність позивача з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996 та з 29.03.1996 по 16.04.1996.
Разом з цим, суд зазначає про відсутність назви підприємств, в яких працював позивач у спірний період.
При цьому, з інформації, відображеної на печатках підприємства, вбачається, що позивач у спірний період працював у Малое підприємство Фирма «ЧАРЕН» (мовою оригіналу), у ЧП ПСФ «ЛЕТА» (мовою оригіналу), у Приватному підприємстві «ЕЛЛАДА ПЛЮС».
При цьому, суд наголошує, що недотримання роботодавцем порядку ведення трудової книжки не може ставитися в провину власнику трудової книжки та позбавляти її права на соціальний захист. Окремі недоліки та неточності, наявні в трудовій книжці, не залежали та не залежать від волевиявлення позивача.
Суд вважає, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені вірно, але такі не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачу у зарахуванні до загального страхового стажу всіх періодів роботи згідно такої трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
Окрім цього, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Так, відмова у зарахуванні всіх періодів роботи до страхового стажу з підстав неналежного внесення відомостей при заведенні трудової книжки з вини роботодавця за наявності інформації у трудовій книжці, яка дає можливість встановити періоди роботи, посади та підприємства, на яких працювала особа, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар.
Також суд зазначає таке: Європейський суд з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція) з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996 та з 29.03.1996 по 16.04.1996.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У спірному випадку, ГУ ПФУ в Кіровоградській області не підтверджено у встановленому законом порядку правомірність свого рішення №045750032495 від 21.05.2025, а тому таке рішення слід визнати протиправним та скасувати, а спірні періоди зарахувати до страхового стажу позивача.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону №1058, пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
В даному випадку, як вже встановлено судом, день встановлення інвалідності позивача є - 22.04.2025. Дата звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії - 14.05.2025.
Відтак, враховуючи, що позивач звернувся за призначенням пенсії не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності, а також беручи до уваги наявність страхового стажу у позивача більше необхідних 14 років (з урахуванням спірних періодів), пенсію слід призначити з дня встановлення інвалідності, тобто, з 22.04.2025.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 29.03.1996 по 16.04.1996, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, починаючи з 22.04.2025.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених висновків та з метою ефективності захисту прав позивача, суд вважає за необхідне: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності від 21.05.2025 №045750032495;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 29.03.1996 по 16.04.1996, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, починаючи з 22.04.2025.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 139 КАС України.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн (десять тисяч гривень).
В обґрунтування вказаного зазначено, що з метою отримання правничої допомоги у цій справі ОСОБА_1 укладено з АО «Дніпро Легал Груп» в особі партнера Алейниченко М.М. договір про надання правничої допомоги та представництво інтересів від 03.07.2025 №126/1-07/25. Повноваження представника підтверджуються ордером на надання правничої допомоги та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю Алейниченко М.М. Витрати на правничу допомогу у цій справі складають 10 000 грн відповідно до акта наданих послуг від 08.07.2025 №1.
Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 цього ж Кодексу).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17 , від 24.10.2019 у справі №820/4280/17, від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 , у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №520/6161/19.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., позивачем надано договір № 126/1-07/25 про надання правової допомоги від 03.07.2025 року, ордер про надання правничої допомоги від 08.07.2025 року, акт наданих послуг від 08.07.2025.
Так між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням "Дніпро Легал Груп" в особі партнера Алейниченко М.М. було укладено договір про надання професійної правничої допомоги №126/1-07/25, згідно з предметом якого, Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу Клієнтові в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язаний сплатити гонорар у порядку та строки обумовлені Сторонами.
Згідно п. 4 Договору, Клієнт зобов'язується за надання правничої допомоги сплачувати Адвокатському об'єднанню плату, обумовлену даним Договором та Додатком 1 до нього.
4.2. У випадку досягнення позитивного результату на користь Клієнта, останній зобов'язується сплатити Адвокатському об'єднанню грошову винагороду, визначену даним Договором та Додатком 1 до даного Договору, якщо така винагорода визначалась.
4.3. Гонорар визначається у фіксованому розмірі та не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату, якого бажає Клієнт.
В акті наданих послуг №1 від 08.07.2025 вказано, що на підставі договору про надання правничої допомоги та представництво інтересів №126/1-07/25 від 03.07.2025 Виконавцем була надана, а Клієнтом отримана наступна правнича допомога:
Підготовка та подання до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовної заяви в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головного управління Пенсійного фонду України B Дніпропетровській області про визнання та протиправним скасування рішення від 21.05.2025 №045750032495 - 12 годин.
Погоджено вартість виконаних послуг - 10 000 грн.
Із наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивачем прийнято у повному обсязі правничу допомогу у вигляді надання юридичних послуг з підготовки та супроводження позовної заяви у справі №160/19922/25.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що дана справа є нескладною, підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Крім того, на момент звернення позивача до суду вже існувала практика розгляду таких спорів Верховним Судом, про що зазначено вище. Також слід врахувати, що представник позивача не приймала участі шляхом представництва інтересів клієнта у суді.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року по справі №826/841/17, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, проаналізувавши вказані обставини, в контексті складності справи (спір не є складним, розглядається у спрощеному провадженні та є типовим), обсягу та якості виконаних адвокатом робіт, витраченого часу, суд вважає, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. не є співмірною, не відповідає принципу справедливості та враховуючи факт часткового задоволення позову, у зв'язку з чим заявлені витрати є обґрунтованими частково.
Враховуючи викладене, суд вважає достатньо обґрунтованими, справедливими та співмірними витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 3000 грн.
За ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності від 21.05.2025 №045750032495.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи з 28.09.1992 по 03.10.1994, з 04.10.1994 по 28.03.1996, з 29.03.1996 по 16.04.1996, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, відповідно до ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, починаючи з 22.04.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Заяву представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в адміністративній справі №160/19922/25 - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
В задоволенні решти вимог заяви - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 22 серпня 2025 року.
Суддя Н.Є. Калугіна