Провадження № 22-ц/803/429/25 Справа № 205/4230/23 Суддя у 1-й інстанції - Костромітіна О. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 43
13 серпня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Травкіній В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Дніпровської міської ради
на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2024 року у складі судді Костромітіної О.О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, третя особа Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про визнання наймачем квартири,-
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що вона проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 липня 2004 року у справі № 2-4732/04 вона була визнана користувачем вищезазначеної квартири.
Вказана квартира, на момент її вселення, знаходилась на балансі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів Філії Управління магістральних газопроводів «Харківтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз». Однак на теперішній час, вищезазначена квартира знаходиться у власності Виконавчого комітету Дніпровської міської ради.
Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради їй було відмовлено у приватизації квартири АДРЕСА_1 та визнанні її наймачем, оскільки відсутні документи, які підтверджують набуття статусу наймача.
Враховуючи викладене, вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав та просити визнати її наймачем квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_1 наймачем квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з Виконавчого комітету Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн. Стягнуто з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки позивач тривалий час, починаючи з 2002 року проживає в зазначеній квартирі, та несе витрати на її утримання, вселення до квартири відбулося з дозволу особи, на ім'я якої було видано ордер, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, та у розумінні положень ст.106 ЖК України підтверджує набуття статусу наймача квартири.
Не погодившись з таким рішенням суду, Виконавчий комітет Дніпровської міської ради звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що позивачем не надано доказів проживання однією сім'єю з особою, на ім'я якої було видано ордер для вселення у квартиру, введення спільного господарства, як і доказів постійного проживання в цій квартирі. Окрім того, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що у позивача наявна у власності інша квартири, у зв'язку із чим дійшов до помилкового висновку, що наявність у останньої квартири на праві власності не позбавляє її бути наймачем спірної квартири, право користування якою вже за нею визначено. Вказує, що позивач не зверталась до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради з заявою про надання дозволу на зміну умов договору найму, займаного житлового приміщення, а тому позов є передчасним та задоволенню не підлягає.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить Територіальній громаді м.Дніпра в особі Дніпровської міської ради, комунальна форма власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності
Згідно копії листа директора КП «ЖИЛСЕРВІС-5» Файфер С. Від 09 вересня 2022 року за №1010, житловий будинок АДРЕСА_2 знаходиться на балансі та в управлінні КП «ЖИЛСЕРВІС-5».
Відповідно до копії довідки №6664, наданої Відділом обліку проживання фізичних осіб, за адресою: АДРЕСА_3 рахується зареєстрованою ОСОБА_1 з 28 вересня 2004 року (наймач).
Згідно копій відповідей Департаменту житлового господарства ДМР за №3/16-6036, №А-173/1, №3/16-2808 - Департамент житлового господарства ДМР не має законних підстав для приватизації квартири АДРЕСА_4 у зв'язку з відсутністю документа, який підтверджує набуття ОСОБА_1 статусу наймача, а також у зв'язку з відсутністю інформації про реєстрацію квартири за територіальною громадою міста в особі ДМР; Департамент житлового господарства ДМР не має правових підстав для підготовки проекту рішення ВК ДМР про зміну умов договору найму квартири АДРЕСА_4 на ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що у довідці про склад сім'ї наймачем вказаної квартири зазначено ОСОБА_1 ; Департамент житлового господарства ДМР не має законних підстав для приватизації квартири у зв'язку з відсутністю документа, який підтверджує набуття ОСОБА_1 статусу наймача, а також у зв'язку з відсутністю інформації про реєстрацію квартири за територіальною громадою міста в особі ДМР.
Відповідно до копії рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 липня 2004 року, ухваленого за результатами розгляду справи №2-4732/04, визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 . Підставою для ухвалення такого рішення стало встановлення судом обставин про проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі починаючи з 2002 року та фактичного набуття статусу наймача квартири, а також вселення у 2002 році на підставі згоди ОСОБА_2 , яка в свою чергу займала вказану квартиру на підставі ордера.
За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України).
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції України).
Статтею 18 ЖК Української РСР передбачено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
В роз'ясненнях, наданих в п.4 Постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року з наступними змінами, «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК Української РСР, зазначено, що в силу ст. 61 ЖК Української РСР житлово-експлуатаційна організація, а при її відсутності - підприємство, установа, організація як наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення. Вони вправі, зокрема, пред'являти позов про визнання наймача, таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення і виселення в зв'язку з систематичним порушенням правил співжиття, псуванням і руйнуванням жилих приміщень. Однак, у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно ст. 18 ЖК Української РСР, належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.
За змістом ст.103 ЖК Української РСР договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки зі згоди наймача, членів його сім'ї та наймодавця.
У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч.1,2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Тобто, з зазначеного слідує, що сам факт вселення особи до квартири зі згоди наймача, у разі відсутності угоди про порядок користування жилим приміщенням, свідчить про набуття такою особою рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.
У розумінні положень ст.106 ЖК Української РСР, повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
За змістом вказаної норми закону будь-який член сім'ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення. Виходячи з принципу рівності прав та обов'язків наймача та членів його сім'ї (ст. 64 ЖК Української РСР), члени сім'ї заміщують наймача в договірних правовідносинах найму. Тому права вимагати зміни договору в цих випадках має будь-хто з членів сім'ї наймача, які залишились проживати у приміщенні. Судовому розгляду, зокрема, підлягають спори у випадку, якщо наймодавець або орган, який вирішує питання щодо внесення змін в договір найму, не визнає в якості члена сім'ї наймача особу, яка поставила питання про визнання її наймачем за договором, а також у випадку відмови інших членів сім'ї на зміну договору.
При ухваленні даного рішення, відповідно до положень ст.82 ЦПК України, судом першохї інстанції враховано обставини встановлені рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 липня 2004 року, ухваленим за результатами розгляду справи №2-4732/04, зокрема, щодо обставин вселення ОСОБА_1 та спільного проживання з особою (наймачем) на ім'я якої було видано ордер.
З урахуванням викладеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що ОСОБА_1 набула статусу наймача квартири, оскільки тривалий час, починаючи з 2002 року проживає в зазначеній квартирі та несе витрати на її утримання, а вселення до квартири відбулося з дозволу особи, на ім'я якої в свій час було видано ордер, що у розумінні положень ст.106 ЖК України є достатньою підставою для задоволення позову.
Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Доводи апеляційної скарги щодо недоведення позивачем факту виконання обов?язків наймача спірного житлового приміщення спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Беручи до уваги зазначене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин учасників справи, встановив фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Крім того, ці доводи були предметом розгляду в суді першої інстанції та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції по суті вирішення позову та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.
Аргументи апеляційної скарги з приводу наявності у позивача іншої нерухомості, є безпідставними, оскільки не позбавляє права позивача бути наймачем квартири, право користування якою вже за нею визначено рішенням суду.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.
Згідно із ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2024 року -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 13 серпня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 22 серпня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна