Провадження № 11-кп/803/2849/25 Справа № 171/3142/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
14 серпня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_6 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 серпня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 115 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023041410000211 від 28.09.2023 року, -
ухвалою Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 серпня 2025 року дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , на 60 днів, а саме до 03.10.2025 року включно.
Із вказаним судовим рішенням не погодився захисник адвокат ОСОБА_6 , діючий в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та оскаржив в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та ухвали нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відмовити. Застосувати щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні більш м'який запобіжний захід, не пов'язаним з тримання під вартою або внесенням застави.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що в обвинувальному акті викладено лише зміст підозри, а також частина тих фактичних обставин правопорушення, у вчиненні якого підозрювався ОСОБА_7 і правова кваліфікація, тобто в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення та правова кваліфікація.
Вказує, що обвинувальний акт взагалі не зазначає про пом'якшувальні відповідальність обставини, а саме щире каяття ОСОБА_7 та його активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення на стадії досудового розслідування, вчинення кримінального правопорушення вперше, його позитивна характеристика у продовж всього життя, наявність на утриманні малолітньої доньки та непрацюючої дружини, тривалий час перебування на військовій службі та наявність травми під час захисту Батьківщини. В обвинувальному акті про обставини, які обтяжують покарання, зазначається, що начебто ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, що не підтверджується доказами. Судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про повернення обвинувального акту.
Зауважує, що обвинуваченому ОСОБА_7 клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 16.02.2024 року не вручене в належний спосіб.
Наголошує, що під час судового розгляду 03.04.2024 року допитані два свідки та відповідно до проведених допитів вже встановлено те, що обставини справи, на які посилається сторона обвинувачення не відповідають дійсності, та ґрунтуються виключно на фантазіях та припущеннях.
Зауважує, що у сторони обвинувачення відсутні будь-які докази, які свідчать про наявність у ОСОБА_7 прямого умислу на вбивство ОСОБА_8 ; про усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбачення суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння умисної смерті громадянину України ОСОБА_8 та бажання їх настання; про дійсний мотив у ОСОБА_7 , який спонукав або був рушійною силою саме на навмисне вбивство ОСОБА_8 .
Крім того, захисник адвокат ОСОБА_6 наводить хронологію проведення судового розгляду кримінального провадження, просалюючись на дати судових засідань та події. Також посилається на порушення збирання доказів під час проведення досудового розслідування, безпідставну неявку свідків у судове засідання та невиконання їх приводу до зали суду.
Зазначає, що ухвала Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.08.2025, не відповідає завданню кримінального провадження, є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою оскільки протирічить охороні прав, свобод та законних інтересів обвинуваченого; не забезпечує повне та неупереджене розслідування і судовий розгляд; обвинувачений підданий необґрунтованому процесуальному примусу; до обвинуваченого не застосована належна правова процедура; ухвала постановлена з грубим порушенням норм матеріального права без дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвала постановлена на підставі не об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені не належними доказами, дослідженими під час судового розгляду та не оцінені судом, згідно вимог статті 94 КПК України; ухвала постановлена без наведення належних і достатніх мотивів та підстав її ухвалення.
Наголошує, що суд першої інстанції взагалі не взяв до уваги те, що клопотання прокурором вручене ОСОБА_7 05.08.2025 перед початком судового засідання з порушенням вимог ч. 2 ст. 184, ч. 3 ст. 200 КПК України, оскільки обвинуваченому ОСОБА_7 не надано час, передбачений вимогами КПК України для ознайомлення з даним клопотання, за для можливості належного обґрунтування своєї позиції. Такі дії сторони обвинувачення носять системний характер під час розгляду кримінального провадження. З огляду на викладене, клопотання прокурора підлягало залишенню без розгляду.
Вказує, що позиція прокурора, щодо наявності ризиків передбачених п.п.1,4 ч.1 ст.177 КПК України, обґрунтовується виключно припущеннями. Суд першої інстанції взагалі не взяв до уваги, що з моменту розгляду ним 27.12.2024 першого клопотання про продовження тримання під вартою ОСОБА_7 та при порівнянні з клопотанням, яке розглядалося Судом 05.08.2025 ризики зменшилися.
Зауважує, що тяжкість правопорушення або його наслідки не є самостійними підставами, що обґрунтовують тримання під вартою, і не можуть самі по собі обґрунтовувати позбавлення обвинуваченого свободи.
Наголошує, що всі свідки сторони обвинувачення у справі допитані, а письмові докази, заявлені прокурором досліджені. Наявність вини в діях ОСОБА_7 жодним чином не доведена.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Учасники судового розгляду про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, клопотань про бажання приймати участь у судовому засіданні, на адресу апеляційного суду не надходило, а тому колегія суддів вважає за можливе проводити судове засідання за відсутністю учасників провадження.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, зваживши доводи апеляційних скарг, колегією суддів зауважується про наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути спів розмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова N 4 від 25.04.2003 р. "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства"), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ "Панченко проти Росії"). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ "Бекчиєв проти Молдови").
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ "W проти Швейцарії").
У справі "Москаленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Аналогічно у справі "Ілійков проти Болгарії" N 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Рішенням ЄСПЛ "Клоот проти Бельгії" визначено: "Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться".
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Наведених вимог закону місцевий суд дотримався.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
26.12.2023, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12023041410000211 від 28.09.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 надійшов до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. На даний час здійснюється судовий розгляд вказаного кримінального провадження.
Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_7 обвинувачується, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, санкція якої передбачає безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. Тому, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, останній може переховуватися від суду.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 може здійснити дії, передбачені п.п. 1,4 ч. 1 ст. 177 цього Кодексу.
Прокурор, у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою належним чином обґрунтував наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
За змістом ст.199 КПК України при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з'явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.
Як вбачається з наданих матеріалів провадження, суд, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою. Судом першої інстанції прийнято до уваги обставини інкримінованого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_7 та обставини на які посилається сторона захисту.
За вказаних обставин, на думку колегії суддів, на даному етапі кримінального провадження вважає досить реальними та доведеними ризики переховуватися від органів досудового розслідування та суду та перешкоджати кримінальному провадженню. Так, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та приймаючи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_7 ознайомлений з матеріалами досудового розслідування та на стадії дослідження судом доказів може будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню, колегія суддів вважає доведеними заявлені ризики.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. Також у своїх рішеннях суд зазначав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Колегія суддів вважає, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту не зможуть запобігти викладеним вище ризикам, оскільки такі запобіжні заходи не пов'язані із ізоляцією обвинуваченого у відповідній кримінально-виконавчій установі.
Отже, враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_7 колегія суддів вважає цілком ймовірним, що обвинувачений може вчинити дії пов'язані з перешкоджанням кримінальному провадженню шляхом реалізації ризиків передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Твердження захисника про відсутність доказів наявності заявлених ризиків, не заслуговують на увагу, оскільки чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні, надалі. На даний час існує ймовірність, що ОСОБА_7 може здійснити дії, щодо протидії кримінальному провадженню задля уникнення від кримінальної відповідальності та як наслідок покарання, а тому підстави вважати заявлені ризики є реальними.
Що стосується посилань в апеляційній скарзі на фактичні обставини обвинувального акту, з якими не погоджується захисник, то колегія суддів зауважує, що обґрунтованість висунутого ОСОБА_7 обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на підставі обвинувального акту, шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів, яким за результатами судового розгляду суд надасть оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, шляхом ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні, тоді як під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу обставини кримінального правопорушення не досліджуються та оцінка доказам не надається.
Посилання захисника на попередні ухвали суду щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів до уваги не бере, оскільки у даному провадженні суд апеляційної інстанції перевіряє обставини, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до ухвали від 05 серпня 2025 року, яку оскаржено захисником, тоді як попередні ухвали суду, якими було задоволено клопотання прокурора про продовження тримання обвинуваченого під вартою, були предметом інших апеляційних розглядів, і згідно вимог КПК України, оцінювати їх законність не входить до повноважень колегії суддів.
Отже, суд, першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, правильно прийшов до висновку, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати, а тому неможливо на даний час застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 .
На даний час у ОСОБА_7 відсутні будь-які стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність заявлених ризиків.
Посилання захисника на порушення вимог ч. 2 ст. 184 КПК України щодо порушення строків вручення копії клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого не може бути взятим до уваги та не може бути підставою для скасування ухвали суду.
Невчасне вручення копії клопотання прокурора може призвести до порушення права на захист обвинуваченого, проте, як убачається з оскаржуваної ухвали, обвинувачений та захисник ОСОБА_6 давали пояснення по суті питань, порушених у клопотанні прокурора, висловлюючи аргументи на користь обвинуваченого проти необхідності обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що дає підстави стверджувати про те, що сторона захисту була готова до розгляду питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Порушень права на захист обвинуваченого ОСОБА_9 колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги не вказують, на даному етапі про можливість застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
На даний час, таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для скасування ухвали суду з тих мотивів, які наведенні в апеляційній скарзі захисника, оскільки судом постановлено ухвалу у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, ухвала по своїй суті є правомірною, справедливою відповідно до об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням достатніх мотивів та підстав.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 серпня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 115 КК України - залишити без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді