Єдиний унікальний номер 725/5771/25
Номер провадження 2/725/1851/25
18.08.2025 Чернівецький районний суд м.Чернівців в складі:
головуючого судді Галичанського О. І.
при секретарі Каправа Д.О.
за участю відповідачки ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання : АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу,-
Позивач звернувся до суду із вищевказаною заявою.
В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що 28.08.2004 року уклав шлюб з ОСОБА_2 . Від даного шлюбу з відповідачкою у них народилося двоє дітей : донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Спільне життя з відповідачкою не склалося. Подружні відносини не підтримують , спільного бюджету не мають.Відсутність взаєморозуміння та спільної думки щодо вирішення звичайних побутових питань спонукали до повного розриву шлюбних відносин.Сім'ї вже тривалий час не існує. Тривалий час не проживають разом. Спільний син ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 проживають разом з ним.
Вважає, що подальше збереження шлюбу неможливе і є таким, що суперечить його особистим інтересам.За таких обставин сім'я фактично розпалась, шлюб між ними є формальним.
Надання строку на примирення не виправить стан шлюбних відносин, оскільки вказані вище обставини продовжуються протягом тривалого часу, а спроби примирення в минулому не принесли жодних результатів.
Додатково вказує, що донька ОСОБА_6 та син ОСОБА_5 за їх домовленістю з відповідачкою, після розірвання шлюбу залишаються проживати разом з ним.
Посилаючись на норми матеріального права, просить суд розірвати шлюб між ним та відповідачкою ; залишити доньку ОСОБА_7 та сина ОСОБА_8 проживати разом з батьком ОСОБА_9 на його самостійному вихованні та утриманні; встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
У судове засідання позивач не з'явився. Надав суду заяву , у якій просив , позов задовільнити. Вказав , що примирення між ним та відповідачкою є неможливим. Спільні з відповідачкою діти більше прихильні до нього , проживають разом з ним та повністю перебувають на його самостійному вихованні та утриманні.
Відповідачка у судовому засіданні позовні вимоги визнала та пояснила , що шлюбні відносини між нею та позивачем припинені. Син ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 проживають разом з батьком, більш прихильні до батька, оскільки він повністю їх утримує та виховує. Такий порядок виховання відповідає інтересам та вподобанням дітей. Вказала , що на даний час займається своїм особистим життям.
Допитані у судовому засіданні малолітній ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_3 пояснили , що вони тривалий час проживають з батьком , окремо від матері. Їм подобається проживати з батьком ОСОБА_10 , який забезпечує усім необхідним, піклується про них. Це їх свідомий вибір. Бажають і надалі проживати з батьком. З матір"ю майже не спілкується.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, заслухавши думку сторін по справі, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. ( ч.1 ст .82 ЦПК України).
Суд не має сумніву , щодо достовірності обставин , які визнаються усіма учасниками справи.
Згідно вимог ч.ч.1,4 ст. 206 цього ж Кодексу - позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд приймає до уваги визнання позову відповідачкою , оскільки воно не суперечить Закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Судом встановлено, що 28.08.2004 року між позивачем та відповідачкою зареєстровано шлюб .
Матеріали справи не містять відомостей про те, що сторони підтримують між собою подружні стосунки .
Відповідно до ст.ст. 110-112 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Оскільки позивач та відповідачка наполягають на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
При таких обставинах, суд вважає, що сім'я у сторін остаточно розпалась і зберегти її не можливо, а тому шлюб підлягає розірванню.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються батьками ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ч 1, ч. 2 ст. 161 СК України передбачено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей (ч. 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст. 33 Конституції України.
Статтею 5 Протоколу №7 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Проживання дитини разом із батьками є водночас її правом ,а обов'язком батьків є утримання дитини.
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Волевиявлення сторін по справі щодо участі у вихованні їх спільних дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_12 викладене та підтверджується нотаріально завіреним договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей , що міститься у матеріалах справи.
Відповідно до даного договору, місцем проживання малолітнього ОСОБА_8 та неповнолітньої ОСОБА_13 є місце проживання їх батька ОСОБА_1 .
Відповідно до письмових пояснень свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , вони стверджують , що ОСОБА_16 та ОСОБА_17 вже тривалий час не проживають разом як подружжя. Їх спільні діти проживають з батьком ОСОБА_10 . Саме батько забезпечує дітей , возить та забирає із школи. Забезпечує виховання та дозвілля.
Відповідно до характеризуючих даних ОСОБА_1 працевлаштований , має стабільний дохід, до кримінальної відповідальності не притягувався.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.09.2024 року ( справа № 753/16535/22) - аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
У своїй Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.04.2025 вказав , що колегія суддів вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив порядок установлення факту самостійного виховання та утримання дитини виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
Позивач просить встановити факт , що він самостійно виховує та утримує своїх дітей. Наданими суду доказами доведено , що у зв'язку із окремим проживанням матері від чоловіка та дітей , їх вихованням та утриманням займається батько самостійно.
Враховуючи всі обставини справи в сукупності, діючи винятково в інтересах дитини, приймаючи до уваги особисті якості матері та батька, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, враховуючи факт окремого проживання відповідачки від чоловіка та дітей , інші обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню
На підставі наведеного вище, керуючись ст.ст.110,112,114, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст.76,81, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги - задовільнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 28 серпня 2004 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кельменецького районного управління юстиції Чернівецької області , актовий запис № 28.
Неповнолітню доньку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 та малолітнього ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 залишити проживати разом з батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 на його самостійному вихованні та утриманні .
Встановити факт , що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 самостійного виховує та утримує дітей - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чернівецького районного
суду міста Чернівців Галичанський О. І.