Справа № 703/4108/25
2/703/1496/25
22 серпня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Овсієнка І.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
установив:
27.06.2025 ТОВ «Споживчий центр» з використанням системи «Електронний суд» звернулося до Смілянського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 04.08.2024 укладений кредитний договір №04.08.2024-100001717.
За умовами вказаного кредитного договору позивач надав відповідачу кредит в сумі 8000,00 грн терміном на 98 днів.
Позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, натомість відповідач свої зобов'язання не виконує, кредитні кошти та проценти не сплачує, внаслідок чого виникла заборгованість, що складає 23680,00 грн, з яких: 8000,00 грн заборгованість по тілу кредиту, 10080,00 грн заборгованість по процентах, 400,00 грн комісії, 1200,00 грн додаткової комісії, 4000,00 грн неустойки.
За вказаних обставини, позивач ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з даним позовом.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2025 відкрито провадження в справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам встановлений строк для подання письмових заяв по суті справи.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.
Відповідач ОСОБА_1 у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» до суду не подав, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.
Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами справи. Водночас, суд враховує, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно положень статей 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Судом встановлено, що відповідно до п. 3.1 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 04.08.2024, кредитор зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно п. 3.3 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 04.08.2024, кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту встановлюється у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; тип кредиту - кредитна лінія; строк, на який надається кредит - встановлюється у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; проценти за користування кредитом (проценти) - встановлюється у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; графік платежів - встановлюється у заявці, яка є невід'ємною частиною кредитного договору.
04.08.2024 ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е316 підписав заявку, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 04.08.2024.
Згідно вказаної Заявки: кредитор ТОВ «Споживчий центр»; позичальник ОСОБА_1 ; відповідно до умов кредитного договору №04.08.2024-100001717 від 04.08.2024 позичальнику надається кредит на наступних умовах: сума кредиту 8000,00 грн; строк, на який надається кредит 98 дні з дати його надання; дата повернення кредиту 09.11.2024; період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня надання кредиту (черговий період); процентна ставка «Економ» - фіксована у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, що застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт», не може бути збільшена в односторонньому порядку; процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5%, за один день користування кредитом, що застосовується протягом перших чотирьох чергових періодів, не може бути збільшена в односторонньому порядку. Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів - 5375-41* НОМЕР_1 .
Крім того, у вказаній заяві зазначено, що позичальник підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору №04.08.2024-100001717 від 04.08.2024 з якими попередньо уважно ознайомився.
Вказані положення відтворені також в Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №04.08.2024-100001717 (кредитної лінії) від 04.08.2024, що підписана ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е316.
Відповідно до інформаційного листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №9-2406, ТОВ «Споживчий центр», на підставі договору №04.08.2024-100001717, 04.08.2024 перерахувало на банківську картку НОМЕР_2 грошові кошти у сумі 8000,00 грн.
Згідно з довідкою про стан заборгованості за кредитним договором №04.08.2024-100001717 від 04.08.2024, заборгованість ОСОБА_1 за даним кредитним договором складає 23680,00 грн, з яких: 8000,00 грн заборгованість по тілу кредиту та 10080,00 грн заборгованість по процентах, 1600,00 грн комісії, 4000,00 грн неустойки. Заборгованість розрахована за період з 04.08.2024 до 09.11.2024.
При цьому, доказів погашення відповідачем ОСОБА_1 вказаної заборгованості позивачу ТОВ «Споживчий центр», матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 629 ЦПК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Разом з тим, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно зі ст. 18 згаданого Закону, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Закон України «Про споживче кредитування» визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Відповідно до ст. 1 Закону, договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
22.11.2023 прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023 та яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону (п. 5 розділу І Закону України «Про споживче кредитування»).
Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Отже, як слідує з вказаних змін у законодавстві, що регулюють питання споживчого кредитування, починаючи з 25.12.2023 (наступний день після набрання Законом чинності), максимальний розмір денної процентної ставки за договором не міг перевищувати 1%.
З огляду на положення п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», положення ч. 5 ст. 8 вказаного Закону щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки, вводиться в дію поетапно, а саме протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Протягом перших 120 днів установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5%, протягом наступних 120 днів - 1,5%.
Окрім того, частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Договір між сторонами укладений 04.08.2024, тому повинен враховувати дані положення Закону.
Застосування денної процентної ставки у більшому розмірі порушує право споживача кредитних послуг, а тому при вирішенні даного спору, за таких обставин, підлягає врахуванню процентна ставка в максимальному розмірі, що імперативно обмежений Законом.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №911/19/19 вказано, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
З урахуванням викладеного судом проведено власний розрахунок відсотків, який за період з 04.08.2024 до 20.08.2024, з урахуванням максимального розміру денної процентної ставки 1,5% складає 2040,00 грн, а за період із 21.08.2024 до 09.11.2024, з урахуванням максимального розміру денної процентної ставки 1% складає 6480,00 грн, загалом 8520,00 грн заборгованості за процентами, що слід стягнути із відповідача.
Щодо стягнення комісії за договором №04.08.2024-100001717 від 04.08.2024, суд зазначає наступне.
Пунктом 11 заявки, п. 11 відповіді позичальника погоджено сплату комісії, що складає 400,00 грн та стягується за визначену послугу - за надання кредиту.
Пунктом 12 заявки та п. 12 відповіді позичальника встановлено справляння комісії в розмірі 400,00 грн за кожний з трьох наступних чергових періодів, за здійснення обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Положеннями ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
За положеннями ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 зазначила, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону №2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит, кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1-2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
З умов укладеного договору №04.08.2024-100001717 від 04.08.2024 не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги позикодавця, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, в договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які встановлена комісія за обслуговування кредиту.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позов в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією за договором №04.08.2024-100001717 від 04.08.2024, підлягає до задоволення частково, а саме слід стягнути комісію, нараховану за видачу кредиту в користування, в решті - відмовити.
Щодо позовної вимоги про стягнення неустойки, суд зазначає наступне.
Пунктом 18 Заявки до договору №04.08.2024-100001717 від 04.08.2024 та п.17 Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) до договору №04.08.2024-100001717 від 04.08.2024 сторони обумовили, що неустойка становить 80,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми виконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Водночас ч.1 ст. 550 ЦК України встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Проте Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем);
3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов'язань.
Аналогічний правовий висновок щодо дії п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі №910/10901/23, який, відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у даній справі.
Згідно правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 18.10.2023 в справі №706/68/23, дія п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і не скасований на час розгляду судом цієї справи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що хоч умовами Кредитного договору сторони і обумовили нарахування та сплату позичальником неустойки, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми виконаного/неналежно виконаного зобов'язання, проте п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позичальники, у період воєнного стану, звільняються від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання), в тому числі і в кредитних зобов'язаннях.
У п. 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 зроблено правовий висновок, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.
Відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а не п. 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
У зв'язку із викладеним у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки слід відмовити.
З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги, що відповідач ОСОБА_1 не виконав належним чином зобов'язання щодо погашення в обумовлені договором строки заборгованості за кредитним договором №04.08.2024-100001717 від 04.08.2024, однак в ході судового розгляду встановлено безпідставне нарахування процентів, комісії та неустойки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають задоволенню частково.
Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з платіжною інструкцією №СЦ00023453 від 26.06.2025, позивачем при поданні даної позовної заяви сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений при подачі позову судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 247, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України суд,
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №04.08.2024-100001717 від 04.08.2024 у сумі 16920,00 та витрати по сплаті судового збору у сумі 1730,80 грн, а всього 18650 (вісімнадцять тисяч шістсот п'ятдесят) грн 80 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складене 22.08.2025.
Суддя І.В. Овсієнко