Справа № 358/1360/24 Провадження № 2/358/140/25
22 серпня 2025 року м. Богуслав
Богуславський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Тітова М.Б.
за участю:
секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідачки ОСОБА_3 ,
представника третьої особи Калінської О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Богуславської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16 травня 2015 року між ним та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного Територіального управління юстиції у Київській області за актовим записом № 56. Від шлюбу вони мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З січня місяця 2020 року між ним та дружиною ОСОБА_3 почали виникати не порозуміння, спори і конфліктні ситуації у зв'язку із тим, що дружина не бажала далі продовжувати з ним сімейні стосунки та відмовилася проживати разом. Дочка ОСОБА_4 за збігом обставин залишилася жити з ним по місцю його реєстрації і проживання, але її мати - відповідачка по справі категорично заперечує, щоб дитина проживала з ним.
14 січня 2020 року рішенням Богуславського районного суду Київської області по цивільній справі №358/1680/19, шлюб між ним та відповідачкою був розірваний, спільна дитина залишилася жити з ним.
Таким чином, дочка ОСОБА_4 протягом останніх чотирьох років постійно проживає з ним, тож він її повністю утримує, виховує, забезпечує всім необхідним.
Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області Тітова М.Б. від 20 вересня 2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання на 17 жовтня 2024 року, яке завершено 04 лютого 2025 року.
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області Тітова М.Б. від 04 лютого 2025 року закрите підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Богуславської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свою позовну заяву, обгрунтувавши вимоги вищевикладеними фактами, а також зазначив, що ніколи не перешкоджав і не має наміру у подальшому перешкоджати спілкуванню матері - ОСОБА_3 з дочкою ОСОБА_4 , вона періодично спілкується з дочкою. ОСОБА_4 виявляє бажання і надалі проживати з батьком.
Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні висловила заперечення проти задоволення позову. В той же час повідомила суду, що вона постійно спілкується з дочкою ОСОБА_4 і позивач не чинить їй перешкод у спілкуванні з дитиною.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Богуславської міської ради Калінська О.А в судовому засіданні просила прийняти рішення в інтересах дитини з урахуванням досліджених по справ доказів.
Допитана в судовому засіданні малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у присутності педагога пояснила, що вона з 2020 року проживає разом з батьком, який її виховує та утримує, з яким вона хоче жити надалі, а мати стала проживати окремо від них. Вона постійно спілкується з матір'ю, приходить до неї в гості, а батько не чинить цьому перешкод.
Суд, заслухавши учасників справи, малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дослідивши письмові докази по справі, вважає за необхідне позов ОСОБА_1 задовольнити, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положеннями ст.ст. 79, 80 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
16 травня 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного Територіального управління юстиції у Київській області за актовим записом № 56.
Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області №358/1680/19 від 14 січня 2020 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
На даний час малолітня ОСОБА_4 проживає з батьком ОСОБА_1 і ця обставина не оспорюється відповідачкою та підтверджується актами обстеження по факту проживання особи на території Богуславської об'єднаної територіальної громади від 14.06.2024 року та від 20.04.2024, а також довідкою від 14.06.2024 року складеною у присутності начальника служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Богуславської міської ради Калінської О.А. , якою підтверджується бажання малолітньої ОСОБА_4 проживати разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно висновку органу опіки і піклування Богуславської міської ради Київської області затвердженим рішенням виконавчого комітету Богуславської міської ради 18.10.2024 № 272/11, орган опіки та піклування вважає, що існує домовленість між батьками малолітньої ОСОБА_4 щодо визначення її місця проживання, а відтак вбачається відсутність спору між батьками дитини.
Вирішуючи питання щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини суд враховує наступні положення чинного законодавства України та Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція).
Так, згідно зі ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною третьою статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Крім того, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789X11 (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
На рівні внутрішнього законодавства України, принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 має постійне місце проживання, утримує дитину матеріально, ним забезпечено належний рівень матеріально-побутових умов для проживання дочки, він займається її вихованням. Між батьком та дитиною склалися добрі стосунки і це підтверджує сама малолітня дитина ОСОБА_4 , яка висловила бажання проживати разом із батьком.
Враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 достатньо обґрунтований на вимогах матеріального та процесуального Закону, доведений достатніми об'єктивним та допустимими доказами, і рішення про визначення місця проживання дитини з батьком буде сприяти якнайкращому забезпеченню інтересів дитини ОСОБА_4 .
З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. 4, 5, 10, 11, 142, 263, 264, 265, 280-, 282 ЦПК України, ст.ст. 141, 160, 161 СК України, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою його постійного проживання: АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: суддя М. Б. Тітов