Номер провадження: 22-ц/813/368/25
Справа № 522/21994/21
Головуючий у першій інстанції Суворова О.В.
Доповідач Карташов О. Ю.
05.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Печериця Наталія Сергіївна
на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 лютого 2023 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що 05.04.2012 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №1522/4359/2012 позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено, вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «НАДРА» заборгованість за кредитом в розмірі 165477 доларів США 92 цента, що за курсом НБУ складає 1 321 258 гривень 45 копійок. Вказане рішення, після його оскарження в апеляційному та касаційному порядку, було залишено без змін та набрало законної сили. Вказане рішення суду боржником не виконується.
24.04.2020 року між ПАТ «КБ «Надра» (далі - Банк) та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір №GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 125. За змістом пункту 1 даного договору банк відступив Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до позичальників. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором. Сторонами у повному обсязі виконані зобов'язання за договором №GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги від 24.04.2020 року. За змістом пункту 66 Додатку № 1 до Договору № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги від 24.04.2020 року (копія - додаток № 3) до Заявника ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за кредитним договором №ОД26/09/2008/840-К/65 від 03 вересня 2008 року, договору поруки № ОД26/09/2008/840-П/65 від 03 вересня 2020 року. Проте, весь цей період відповідачі користувалися коштами, які належали до сплати кредиторові. У зв'язку із зазначеним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідачів на користь позивача грошову суму, що складається з 3% річних за прострочення виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05.04.2012 року за період невиконання взятих відповідачем на себе зобов'язань. Разом з тим, подаючи до суду дану позовну заяву, позивач врахував строки позовної давності для звернення до суду з такою вимогою та просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» грошову суму в розмірі 14 906,61 доларів США 61 цент, а також судові витрати у розмірі 5 856,07 грн.
17.10.2022 р. ТОВ «Консалт Солюшенс» надано заяву про зменшення позовних вимог, в яких представник просить стягнути в солідарному порядку з відповідачів грошову суму в розмірі 13 117,08 дол. США та судові витрати у розмірі 5856,07 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 22 лютого 2023 рокуухвалено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» (ЄДРПОУ 42251700, місцезнаходження: 65048, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд.36 оф.308) грошову суму у розмірі 13 117,08 (тринадцять тисяч сто сімнадцять) доларів США 08 центів.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» (ЄДРПОУ 42251700, місцезнаходження: 65048, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд.36 оф.308) судові витрати у розмірі 5856,07 гривень.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Печериця Н.С. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив cкасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.02.2023 р. по справі № 522/21994/21 та ухвалити нове рішення, за яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що обсяг прав, які перейшли до ТОВ «Консалт Солюшенс» є значно меншим (145 479 доларів 77 центів) порівняно з тим, який існував згідно рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2012 р. по справі № 1522/4359/2012 - 165 477 доларів 92 центи.
Так, в рішенні тіло кредиту за кредитним договором № ОД 26/09/2008/840- К/65 від 03 вересня 2008 р. стягнуто у незмінному розмірі - 95 270,69 дол., а тому сума, заявлена ТОВ «Консалт Солюшенс» як заборгованість, на яку нараховують 3 % річних (165 477 доларів 92 центи, а після заяви про зменшення позовних вимог - 145 479 доларів 77 центів) е необґрунтованою, непідтвердженою і такою, що суперечить встановленій сумі, що стягнута за рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2012 р. по справі № 1522/4359/2012.
Наголошується, що право вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем перейшло до ТОВ «Консалт Солюшенс» 24.04.2020 р. (дата набрання чинності договору про відступлення права вимоги) та відповідно умовами Договору не передбачено нарахування 3 % річних за період до укладення договору про відступлення права вимоги.
Процесуальні права та обов'язки Банку перейшли до ТОВ «Консалт Солюшенс» лише 15.09.2020 р. (процесуальне правонаступництво).
Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив наявність обставин, за яким закон пов'язує припинення поруки, не врахував, що ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулось до суду з позовом із вимогами до ОСОБА_2 поза межами строку дії поруки. Тобто, судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме, положення ч. 4 ст. 559 ЦК України та ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Крім того, зазначає, що рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалено у 2012 році, станом на теперішній час, зазначене рішення за твердженнями Позивача, не виконано, тобто, Позивач знав про порушення свого права фактично з 2012 року, однак до суду з позовом про стягнення 3 % річних звернувся лише у листопаді 2021 році, тобто зі спливом 3 років позовної давності.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Пояснення учасників справи
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Печериця Н.С. надав усні пояснення по суті справи, доводи скарги підтримала, зазначивши при цьому, що рішення суду першої інстанції є помилковим, а також прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Згідно із ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася причини неявки суду не повідомила.
Остання судова повістка на 05.06.2025 року, надіслана апеляційним судом на адресу ОСОБА_1 , повернулася до суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Тож, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місце знаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20.
З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_1 відповідно до процесуального закону вважається належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, та її не явка не перешкоджає розгляду справи.
Представник позивача ТОВ «Консалт Солюшенс» у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належно, що підтверджується довідкою про доставку електронної повістки до електронного кабінету, тому, в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи
03 вересня 2008 року між ПАТ «Комерційний банк «Надра» з однієї сторони, та ОСОБА_1 з іншої, укладено Кредитний договір №ОД26/09/2008/840-К/65, строком до 02.05.2025 року зі сплатою 14,49 відсотків річних на загальну суму 95 270,69 дол. США.
Із метою забезпечення виконання основного зобов'язання, між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № ОД 26/09/2008/840-1165 від 03.09.2008 р., за яким останній взяв на себе зобов'язання перед Кредитором відповідати по зобов'язанням ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору №ОД26/09/2008/840-К/65.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2012 року (а.с.10-11) у справі № 1522/4359/2012 позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задоволено, вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА» заборгованість за кредитом в розмірі 165477 доларів США 92 цента, що за курсом НБУ складає 1 321 258 гривень 45 копійок. Вказане рішення, після його оскарження в апеляційному та касаційному порядку, було залишено без змін та набрало законної сили.
Вказане рішення суду залишається не виконаним.
24.04.2020 року між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір №GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 125.(а.с.12-15).
За змістом пункту 1 даного договору банк відступив Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до позичальників, та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених у Додатку 1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень та додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.
За змістом пункту 66 Додатку № 1 до Договору № GL3N216954_ПВ_188 про відступлення прав вимоги від 24.04.2020 року (копія - додаток № 3) до Заявника ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , за кредитним договором №ОД26/09/2008/840-К/65 від 03 вересня 2008 року, договору поруки № ОД26/09/2008/840-П/65 від 03 вересня 2020 року.
Сторонами у повному обсязі виконані зобов'язання за Договором про відступлення права вимоги від 29.11.2019 року, що підтверджується копією реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та Боржників/Поручителів/Заставодавців/Дебіторів (а.с.16-18) та платіжним дорученням №94 від 22.04.2020 р. на суму 8 868 842,93 грн. (а.с.19)
Таким чином, ПАТ «Комерційний банк «Надра» відступило ТОВ «Консалт Солюшенс» права вимоги за Кредитним договором №ОД26/09/2008/840-К/65, а отже ПАТ «Комерційний банк «Надра» вибуло із правовідносин за вказаним договором.
ТОВ «Консалт Солюшенс» став правонаступником ПАТ «КБ «Надра» в даних правовідносинах.
18.06.2020 року Приморським районним судом м. Одеси по справі №1522/4359/2012 було винесено ухвалу, якою замінено ПАТ КБ «НАДРА» його правонаступником - ТОВ «Консалт Солюшенс».
У зв'язку з невиконанням відповідачами вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором № ОД26/09/2008/840-К/65, на думку позивача, відповідачі безпідставно користувалися коштами, які належали до сплати Кредиторові, в зв'язку з чим у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Отже, позивач просить суд стягнути з відповідачів 3% річних за прострочення виконання рішення суду у період з 05 листопада 2018 року по 05 листопада 2021 року.
За вищезазначений період розмір 3 % річних складає 13 117 , 08 доларів США.
Згідно з інформацією, яка знаходиться у відкритому публічному доступі у ЄДРСР, постановою Одеського апеляційного суду від 05.12.2023 року, за розглядом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» на ухвалу Приморського районного суду від 27 травня 2022 року про відмову у задоволенні заяви про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку на пред'явлення їх до виконання по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ОД 26/09/2008/840-К/65 від 03 вересня 2008 р., ухвалено Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» - задовольнити частково.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2022 року в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» в поновленні строку на пред'явлення виконавчих листів до виконання по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати.
Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» строк на пред'явлення виконавчих листів до виконання по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Відповідно до положень статей 525-526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
За змістом статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду із вимогою стягнути з відповідачів 3% річних за прострочення виконання рішення суду у період з 05 листопада 2018 року по 05 листопада 2021 року, згідно розрахунку позивача (а.с.9), санкції, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України за цей період становлять 13117,08 дол. США.
Згідно із вимогами статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова ВСУ від 30 березня 2016 р. у справі № 6-2168цс15).
Так, основна вимога кредитора захищена судом у заочному рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2012 року у справі №1522/4359/2012, яке набрало законної сили, за яким з відповідача стягнуто суму заборгованості, а отже зобов'язання не можна вважати натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачі не виконували рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2012 року по справі № 1522/4359/2012, за період прострочення виконання рішення суду позивач, на підставі ст. 625 ЦК України, має право на стягнення з боржника 3 % річних, сума яких до моменту звернення із позовною заявою становить 13 117 (тринадцять тисяч сто сімнадцять) доларів США 08 центів.
Доводи апеляційної скарги, щодо необґрунтованості позовних вимог, в частині нарахування 3 % річних до укладення договору про відступлення права вимоги та за відсутності доказів пред'явлення позивачем виконавчого листа до виконання, на увагу не заслуговують.
18.06.2020 року Приморським районним судом м. Одеси по справі №1522/4359/2012 було винесено ухвалу, якою замінено ПАТ КБ «НАДРА» його правонаступником - ТОВ «Консалт Солюшенс». ТОВ «Консалт Солюшенс» став правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «КБ «Надра» в даних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу».
Щодо строку звернення до суду з вимогою про стягнення процентів річних
У апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що ТОВ «Консалт Солюшенс» звернулось до Приморського районного суду м. Одеси про стягнення заборгованості (3 % річних), у тому числі із вимогами до поручителя - ОСОБА_2 (Скаржника) лише 11.11.2021 р. (про що є відмітка на штемпелі поштового конверту), тобто, поза межами строку дії поруки.
Так, колегія суддів зазначає, що вимагати сплати суми боргу з урахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення трьох процентів річних обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Отже, є правильними висновки місцевого суду, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України не сплив, а позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних за три роки до моменту звернення до суду.
Щодо припинення поруки
У апеляційній скарзі відповідач також зазначає про відсутність підстав для стягнення з нього 3% річних, нарахованих за період існуючого прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором № ОД 26/09/2008/840-К/65 від 03 вересня 2008 р., встановленого рішенням Приморського районного суду м. Одеси по справі № 1522/4359/2012 від 05.04.2012 р., оскільки умовами договору поруки не визначено такої відповідальності поручителя.
Судом першої інстанції слушно зазначено, що факт дійсності поруки був предметом дослідження при розгляді справи №1522/4359/2012 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатом якої суд вирішив стягнути заборгованість за кредитним договором в тому числі й з поручителя ОСОБА_2 .
За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі №522/1528/15-ц вказано, що «закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення, характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язанням після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішення суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».
Ураховуючи викладене, колегія суддів, погоджується з висновком суду, що доводи ОСОБА_2 про припинення поруки та обов'язковість визначення договором відповідальності поручителя за ст. 625 ЦК України, є безпідставними.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Печериця Наталія Сергіївна,залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький