ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.08.2025Справа № 910/438/25
За позовом Київської міської ради, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітекс", м. Київ
про стягнення 348 431,89 грн, -
суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Самелюк К.О. (в порядку самопредставництва);
від відповідача: Гончарова Я.А. (адвокат за ордером серія ВВ№1045688 від 28.01.2025).
14.01.2025 року Київська міська рада (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітекс" (відповідач) про стягнення безпідставно збережених кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2296 га, кадастровий номер 8000000000:90:113:0008, місце розташування - вул. Будіндустрії, 5 у Голосіївському районі м. Києва за період з 13.10.2021 по 10.05.2023 у розмірі 785 882,36 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2025 року справу №910/438/25 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою від 23.01.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
07.02.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву та заява про розгляд справи з викликом сторін.
У відзиві відповідачем зазначено, що до нього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщена будівля, на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що були у попереднього землекористувача, а саме, на підставі рішення №139 від 27.01.1959 року «Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української РСР під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі», оскільки воно набуте до 01.01.2002 року. Відповідачем також зазначено, що ним в повному обсязі сплачувались кошти за користування земельною ділянкою у вигляді земельного податку на суму в розмірі 437 450,47 грн за період з жовтня 2021 року по травень 2023 року. Окрім того, у відзиві вказано, що позивачем протиправно включено у суму позовних вимог вимоги про стягнення сум нарахованих за період з 24.02.2022 року по 30.04.2022 року, оскільки у зв'язку з військовим станом юридичні особи були звільнені від плати за землю, яка розташована на територіях активних бойових дій.
17.02.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем не надано доказів про оформлення ним чи будь-яким іншим підприємством права постійного користування земельною ділянкою. Також позивачем зазначено, що відповідач не може бути платником земельного податку, оскільки він справляється лише з власників та постійних землекористувачів, яким відповідач не є. Окрім того, у період з 24.02.2022 року по 30.04.2022 року відповідача не було звільнено від плати за землю, оскільки ця норма застосовувалась до сплат за земельний податок та орендних сплат за договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 розгляд справи №910/438/25 постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.04.2025.
21.02.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких вказано, що відповідачем вживались всі можливі дії для оформлення права на постійне користування земельною ділянкою. Окрім того, набуте Головним обчислювальним центром Української державної корпорації «Укрбудматеріали» право постійного користування земельною ділянкою на підставі рішення №139 від 27.01.1959 року «Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української РСР під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі» не припинилось, а перейшло до його правонаступника - ТОВ «Ітекс», утвореного внаслідок реорганізації, зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації. Відповідач наголосив, що він належним чином сплачував земельний податок за спірний період.
В підготовчому засіданні 01.04.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 13.05.2025.
15.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої до стягнення з відповідача заявлено суму коштів в розмірі 348 431,89 грн (785 882,36 грн - 437 450,47 грн).
В підготовчому засіданні 13.05.2025 судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та оголошено перерву до 01.07.2025.
19.05.2025 року відповідачем подано клопотання про врахування прохальної частини відзиву з урахування заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.08.2025.
В судовому засіданні 12.08.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Київська міська рада ухвалила рішення від 02.03.2023 № 6171/6212 (текст розміщений на офіційному вебпорталі Київської міської ради за таким посиланням: https://kmr.gov.ua/sites/default/files/6171-6212_0.pdf), згідно з яким вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Ітекс» (далі - ТОВ «Ітекс», відповідач), за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,2296 га (кадастровий номер 8000000000:90:113:0008) для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу (код виду цільового призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку) на вул. Будіндустрії, 5 у Голосіївському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Земельна ділянка), у зв'язку із набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 вересня 2018 року, номер запису про право власності: 27802333).
Пунктом 3.11 вказаного рішення зобов'язано ТОВ «Ітекс» сплатити безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі розрахунку Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент).
На підставі вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ «Ітекс» укладено Договір оренди земельної ділянки від 10.05.2023 №259.
Як зазначено в позові, згідно з інформаційною довідкою від 24.10.2024 №400651954 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:113:0008 є територіальна громада міста Києва; договір оренди земельної ділянки зареєстровано 10.05.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким: Київська міська рада, орендар - ТОВ «Ітекс».
Водночас, позивач зазначає, що відповідач не сплачує орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,2296 га з кадастровим номером 8000000000:90:113:0008, вид цільового призначення якої: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку.
Земельна ділянка забудована. Згідно з інформаційною довідкою від 14.10.2024 №399135792 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на згадуваній земельній ділянці розташований цілісний майновий комплекс: адміністративна будівля (літ. А) загальною площею 3014,8 кв.м, гараж (літ. Б) загальною площею 115,7 кв.м, гараж (літера В) загальною площею 132 кв.м, який перебуває у приватній власності ТОВ «Ітекс» на підставі свідоцтва про право власності Фонду Державного майна України Регіонального відділення по місту Києву від 15.05.1997 №520, договору купівлі-продажу державного майна від 18.10.1996 № 3645 (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.09.2018, номер запису про право власності 27802333).
Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 06.03.2023 №НВ-9914209032023 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:113:0008 становить - 10 391 032,92 грн.
Як зазначає позивач, враховуючи те, що земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України з 13.10.2021, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.10.2021 №НВ-7117111242021), доцільно стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з 13.10.2021 до 10.05.2023.
Отже, з огляду на вищевикладене, позивач стверджує, що сума, яка підлягає стягненню в межах даної позовної заяви, складає 348 431,89 грн (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, відповідного до якого позивачем враховано вже проведені відповідачем сплати сум до державного бюджету в розмірі 437 450,47 грн).
Крім того, звертаюсь до суду з даним позовом, позивач зазначає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача - Київської міської ради є стягнення з відповідача на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,2296 га, кадастровий номер 8000000000:90:113:0008, місце розташування - вул. Будіндустрії, 5 у Голосіївському районі м. Києва за період з 13.10.2021 по 10.05.2023.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що до нього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщена будівля, на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що були у попереднього землекористувача, а саме, на підставі рішення №139 від 27.01.1959 року «Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української РСР під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі», оскільки воно набуте до 01.01.2002 року. Набуте Головним обчислювальним центром Української державної корпорації «Укрбудматеріали» право постійного користування земельною ділянкою на підставі рішення №139 від 27.01.1959 року «Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української РСР під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі» не припинилось, а перейшло до його правонаступника - ТОВ «Ітекс», утвореного внаслідок реорганізації, зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації.
Окрім того, відповідачем зазначено, що ним в повному обсязі сплачувались кошти за користування земельною ділянкою у вигляді земельного податку на суму в розмірі 437 450,47 грн за період з жовтня 2021 року по травень 2023 року, оскільки він є саме платником земельного податку, у зв'язку з тим, що є постійним землекористувачем. Також, у відзиві вказано, що позивачем протиправно включено у суму позовних вимог вимоги про стягнення сум нарахованих за період з 24.02.2022 року по 30.04.2022 року, оскільки у зв'язку з військовим станом юридичні особи були звільнені від плати за землю, яка розташована на територіях активних бойових дій.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
Згідно з вимогами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").
Згідно з ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).
Також правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення.
Виходячи зі змісту наведеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
При цьому виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18 та Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі №924/856/20.
Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України),
За змістом ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Судом встановлено, що укладений сторонами договір оренди земельної ділянки №259 від 10.05.2023.
В силу статті 206 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди, зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій цей будинок, будівля, споруда розташовані. У цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у ТОВ «Ітекс» не може бути визнане як її самовільне використання, однак, не надає права на її безоплатне використання.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №922/981/18 та у постанові від 02.06.2020 № 922/2417/19.
Водночас Суд зазначає, що відповідач не сплачував орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на Земельній ділянці до моменту реєстрації права оренди на Земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,2296 га з кадастровим номером 8000000000:90:113:0008, вид цільового призначення якої: 03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компанії, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку (для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу); місце розташування: вул. Будіндустрії, 5 у Голосіївському районі міста Києва.
Земельна ділянка забудована. Згідно з інформаційною довідкою від 14.10.2024 №399135792 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на згадуваній земельній ділянці розташований цілісний майновий комплекс: адміністративна будівля (літ. А) загальною площею 3014,8 кв.м, гараж (літ. Б) загальною площею 115,7 кв.м, гараж (літера В) загальною площею 132 кв.м, який перебуває у приватній власності ТОВ «Ітекс» на підставі свідоцтва про право власності Фонду Державного майна України Регіонального відділення по місту Києву від 15.05.1997 №520, договору купівлі-продажу державного майна від 18.10.1996 №3645 (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.09.2018, номер запису про право власності 27802333).
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 року у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 року у справі №902/794/17, від 04.02.2019 року у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 року у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 року у справі №922/652/18, від 21.05.2019 року у справі №924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 року у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 року у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 року у справах №22/207/15 і №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 року у справі №922/2413/19.
Отже, вимоги чинного законодавства поклали на відповідача обов'язок з вирішення питання землекористування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухомий об'єкт, який було придбано на підставі правочину.
Таким чином, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7117111242021 земельна ділянка площею 0,2296 га сформована 13.10.2021 року (кадастровий номер 8000000000:90:113:0008) на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Таким чином, з дати формування земельної ділянки по дату реєстрації відповідачем права користування земельною ділянкою на підставі договору оренди, відповідачем мала сплачувалась плата за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно відповідача.
При цьому, судом враховано заперечення відповідача.
Так, відповідачем зазначено, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 139 від 27 січня 1959 року «Про відведення земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української PCP під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня Теличка в Печерському районі» (додається), Виконавчий комітет міської Ради Депутатів трудящих постановив відвести Академії будівництва та архітектури УРСР земельну ділянку, площею 1,8 га під будівництво бази по розробці технології виробництва будівельних матеріалів і виробів з синтетичних смол за рахунок частини земельної ділянки Управління будматеріалів міськвиконкому, розташованої поруч з Деревообробним комбінатом на урочищі Нижня Теличка.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 31 травня 1963 року №603 «Про передачу у відання державного Комітету промисловості будівельних матеріалів при ДЕРЖБУД СРСР Науково-дослідних, проектних і конструкторських організацій» (додається), було признано необхідним передати у відання Державного комітету по промисловості будівельних матеріалів при ДЕРЖБУД СРСР Науково-дослідницьких, проектних і конструкторських організацій в тому числі Академії будівництва та архітектури УРСР.
Постановою Ради Міністрів Української PCP від 15 червня 1963 року №711 «Про передачу у відання Державного комітету по промисловості будівельних матеріалів при ДЕРЖБУДІ СРСР науково-дослідних і проектних інститутів» (додається), на Виконання Указу Президії Верховної ради СРСР від 16 травня 1963 року і постанови Ради Міністрів СРСР від 31 травня 1963 року № 603 Рада Міністрів Української PCP, було постановлено зобов'язати ДЕРЖБУД УРСР передати у відання Державного комітету по промисловості будівельних матеріалів при ДЕРЖБУД СРСР науково-дослідні і проектні інститути, в тому числі і Науково-дослідний інститут будівельних матеріалів і виробів в м. Києві з філіалами в мм. Сімферополі і Львові, київським експериментально-дослідним заводом і експериментальною базою пластмас Академії будівництва і архітектури УРСР.
Наказом Міністерства промисловості будівельних матеріалів Української PCP від 11 грудня 1967 року № 384 «Про створення обчислювального центру Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР», було створено госпрозрахунковий обчислювальний центр Міністерства підпорядкований Технічному управлінню.
Наказом Міністерства промисловості будівельних матеріалів Української PCP від 06 січня 1972 року № 3, «Про прийняття на баланс Обчислювального центру лабораторного корпусу та експериментального підприємства Науково-дослідного інституту будівельних матеріалів і виробів» (додається), згідно з вказівкою Міністерства промисловості будівельних матеріалів СРСР/ лист від 29 грудня 1971 року №ДА-І5-І6І2 і телеграм від 5 січня 1972 року №ДА-30-12/ про передачу Міністерству промисловості будівельних матеріалів УРСР лабораторного корпусу Науково-дослідного інституту будівельних матеріалів і виробів та експериментального підприємства цього ж інституту в м. Києві було наказано начальнику Обчислювального центру - прийняти на баланс центру лабораторний корпус та експериментальне підприємство Науково-дослідного інституту будівельних матеріалів і виробів, розташованого в м. Києві по вул. Будіндустрії, будинок 5.
Наказом Міністерства промисловості будівельних матеріалів Української PCP від 20 вересня 1972 року №267-А «Про передачу Обчислювальному центру складського приміщення та прилеглої території експериментального підприємства Науково-дослідного Інституту будівельних матеріалів і виробів» (далі - НДІБМВ), (додається), у зв'язку з виробничої необхідністю та з метою забезпечення відповідного утримання насаджень і території, що прилягає до правого крила будівлі Обчислювального центру та корпусу експериментального підприємства НДІБМВ і складського приміщення, було наказано передати на баланс Обчислювального центру складське приміщення площею 95,3 м.кв., та прилеглу до правого крила будівлі обчислювального центру та експериментального підприємства територію з насадженнями, залізобетонною огорожею площею 0,35 га.
Наказом Міністерства промисловості будівельних матеріалів Української PCP від 17 жовтня 1979 року № 302 «Про перейменування Обчислювального центру і донецького філіалу Обчислювального центру Міністерства» (додається), було перейменовано Обчислювальний центр Мінбудматеріалів УРСР в Головний обчислювальний центр Мінбудматеріалів УРСР.
Наказом Міністерства промисловості будівельних матеріалів Української PCP від 18 липня 1991 року № 59 «Про створення Української державної корпорації промисловості будівельних матеріалів» (додається), було створено Корпорацію «Укрбудматеріали», до якої включені об'єднані підприємства і організації.
22 грудня 1992 року було здійснено державну реєстрацію Головного обчислювального центру Української державної корпорації промисловості будівельних матеріалів «Укрбудматеріали», державний номер 0122-800 Ц, юридична адреса м. Київ-13, вул. Будіндустрії, будинок 5.
Протоколом Установчих зборів учасників господарського товариства з обмеженою відповідальністю № 1 від 20 травня 1997 року «Про необхідність створення товариства з обмеженою відповідальністю шляхом реорганізації Головного обчислювального центру Української державної корпорації «Укрбудматеріали», майно якого викуплене Товариством покупців членів трудового колективу Головного обчислювального центру згідно з Договором купівлі-продажу державного майна № 415/30, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. 18 жовтня 1996 року, реєстраційний номер № 3645 (додається), та Акту приймання-передачі державного майна №494 від 15 травня 1997 року (додається), і належить Товариству покупців на праві власності.
Наказом Головного обчислювального центру від 04 червня 1997 року № 18 «Про створення TOB «Ітекс»» (додається), на підставі рішення Установчих зборів учасників господарського Товариства з обмеженою відповідальністю (протокол №1 від 20.05. 1997 року) в зв'язку з реорганізацією на базі Головного обчислювального центру Української державної корпорації «Укрбудматеріали» було створено ТОВ «Ітекс».
Згідно абзацу 3 наказу зазначеного вище ТОВ «Ітекс» є правонаступником Головного обчислювального центру з колективною формою власності, самостійним господарським суб'єктом.
Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної особи ТОВ «Ітекс» було зареєстровано 03 червня 1997 року за адресою: Україна, м. Київ-252013, вул. Будіндустрії, будинок 5.
Відповідно до Акту затвердженого Начальником регіонального відділення ФДМ України по м. Києві від 01 грудня 1999 року підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу державного майна Головного обчислювального центру Української державної корпорації «Укрбудматеріали» від 18 жовтня 1996 року № 000415/30 (додається), перевірці підлягало виконання умов, передбачених договором купівлі-продажу від 18 жовтня 1999 року № 000415/30 укладеного між органом приватизації Регіональним відділенням Фонду державного майна по м. Києву та Товариством покупців членів трудового колективу Головного обчислювального центру Української державної корпорації «Укрбудматеріали» правонаступником якого при подальшому продажу є ТОВ «ІТЕКС» - умови виконано у повному обсязі.
Власником адміністративної будівлі (літ. А.) загальною площею 3014,8 кв.м., гараж (літ. Б) загальною площею 115,7 кв.м., гараж (літ. В) загальною площею 132 кв.м., є ТОВ «ІТЕКС» (право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.09. 2018, номер запису про право власності 2780233).
Відповідно, як зазначає відповідач, набуте Головним обчислювальним центром Української державної корпорації «Укрбудматеріали» право постійного користування земельною ділянкою на підставі рішення №139 від 27 січня 1959 року "Про відвід земельної ділянки Академії будівництва і архітектури Української PCP під будівництво виробничої бази на урочищі Нижня теличка в Печерському районі" не припинилось, а перейшло до його правонаступника ТОВ «ІТЕКС» утвореного внаслідок реорганізації, зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації.
Втім, слід зазначити, що на момент здійснення державної реєстрації Головного обчислювального центру Української державної корпорації «Укрбудматеріали» (22.12.1992) діяв Земельний кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII, відповідно до ст. 23 якого право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
Також стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII передбачала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Отже, як зазначив Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №908/1947/19 «право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні».
Разом з тим, до матеріалів справи не додано доказів оформлення Головним обчислювальним центром Української державної корпорації «Укрбудматеріали», чи іншою особою, права постійного користування земельною ділянкою в установленому порядку.
Також, Конституційний Суд України в рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України та вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.
Відповідачем не надано доказів посвідчення права постійного користування земельною ділянкою, враховуючи, що земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України з 13.10.2021, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.10.2021 №НВ-7117111242021).
Окрім того, обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (пункт 71), від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц.
При цьому висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.
Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Так, відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 06.03.2023 № НВ-9914209032023 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:113:0008 становить - 10 391 032,92 грн.
Виходячи з наведених даних, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є правильним та стягненню з відповідача підлягають грошові кошти в сумі 348 431,89 грн (785 882,36 грн (вся сума за спірний період) - 437 450,47 грн (оплата проведена відповідачем) = 348 431,89 грн).
При цьому, судом враховано заперечення відповідача щодо того, що за його розрахунками, позивачем було неправомірно включено до розрахунку ціни позову суму за період з 24.02.2022 року по 30.04.2022 року, оскільки позивачем не враховано положення пункту 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, в якому вказано що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Так, згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" № 3050-ІХ від 11.04.2023 року, який набрав законної сили 06.05.2023 року) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.
В умовах активних наступальних дій з боку агресора та постійної зміни ліній фронту законодавець приймав нормативні акти в екстремальних умовах і цілком зрозуміло, що вказаним Законом звільнялися від плати за землю (орендної плати) земельні ділянки, на територіях де ведуться (велися) бойові дії Російської Федерації.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 року «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 року затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 року по 30.04.2022 року.
Втім, відповідачем залишено поза увагою, що відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України за період з 01.03.2022 року по 31.12.2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Відповідно до положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пункту 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
Таким чином, власники земельних ділянок і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки.
Проте в межах даної справи, судом встановлено що в період з 13.10.2021 року та по 10.05.2023 року відповідач на мав статусу постійного землекористувача, власника земельної ділянки чи орендаря, у зв'язку з чим, відповідач, перебуваючи в статусі фактичного користувача земельної ділянки, не маючи при цьому права власності або постійного користування на неї, не підпадає під правове регулювання наведених норм підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
Означену позицію викладено в постанові Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/8719/24 від 03.12.2024 року.
У зв'язку з чим, заперечення відповідача щодо включення в межах даної позовної заяви періоду з 24.02.2022 по 30.04.2022 до розрахунків суми, яка підлягає стягненню, є необґрунтованими.
З приводу правової підстави для стягнення грошових коштів, заявлених позивачем, суд зазначає наступне.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, за змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки ТОВ «Ітекс», як фактичний користувач земельної ділянки, у період з 13.10.2021 по 10.05.2023 без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування землею, то у відповідача виник обов'язок повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц, постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 24.06.2020 у справі 922/2414/19, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19.
За таких обставин суд вважає, що з ТОВ «Ітекс» підлягають стягненню безпідставно збережені кошти орендної плати в сумі 348 431,89 грн на користь Київської міської ради.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
У зв'язку з викладеним, проаналізувавши зазначені вище докази та встановлені обставини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Судовий збір у розмірі 4 181,18 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітекс" (код ЄДРПОУ 00290110, місцезнаходження: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5) на користь Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36) суму коштів в розмірі 348 431,89 грн (триста сорок вісім тисяч чотириста тридцять одна гривна 89 копійок) та суму судового збору в розмірі 4 181,18 грн (чотири тисячі сто вісімдесят одна гривна 18 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 22.08.2025 року.
Суддя С. МОРОЗОВ