ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.08.2025Справа № 910/7502/25
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М., розглянувши
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будсервіс", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Південь Ліфт", м. Київ
про стягнення 366 890,30 грн, -
16.06.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будсервіс" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Південь Ліфт" (відповідач) суми коштів в розмірі 326 320,20 грн, суми неустойки в розмірі 31 600,00 грн, суми 3% річних в розмірі 2 414,00 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 6 556,10 грн, у зв'язку з невиконання відповідачем умов Договору підряду №21/10-ПР/24-ЗП6 від 21.10.2024 року в частині виконання оплачених позивачем робіт.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи №910/7502/25 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала суду від 26.06.2025 року.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0610265214129 ухвалу суду від 26.06.2025 про відкриття провадження у справі не отримав, у зв'язку з чим конверт з відміткою «за терміном зберігання» було повернуто до Господарського суду міста Києва.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення з відбитком календарного штемпелю про повернення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/7502/25 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
21.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будвервіс» (надалі також - позивач, генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Півднь Ліфт» (надалі також - відповідач, підрядник) було укладено Договір підряду №21/10-ПР/24-ЗП6 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, генпідрядник доручає та оплачує, а підрядник зобов'язується за рахунок власних та/або залучених сил, засобів, Ресурсів (будівельних матеріалів, обладнання, устаткування тощо) та будівельної машинної техніки, у відповідності до даного Договору, Проектної документації та Законодавства виконати комплекс підрядних будівельно-монтажних робіт з улаштування підіймальних платформ з нержавіючої сталі 2 одиниці (надалі - роботи) при будівництві об'єкту - «Будівництво IV черги житлового комплексу з об'єктами соціально-побутового призначення за адресою: пров. Заводський, 1, , 2 вул. Причальна, 1/5, 5 у Дарницькому районі м. Києва (Житловий будинок №6) в обсягах, за цінами, характеристиками та у строки, що визначені Додатках до даного Договору: Договірна ціна, Графік виконання робіт.
Додатком №1 до Договору, сторони вставили, що договірна ціна на роботи з монтажу підіймальної платформи для людей з інвалідністю похилого віку, житловий будинок №6 ЖК «Great» становить 407 900,00 грн.
За умовами п. 3.1. Договору підрядник приступає до виконання робіт за даним Договором та зобов'язується завершити їх повне виконання у наступні терміни:
- строк поставки обладнання - 70 календарних днів;
- строк монтажних робіт - 10 календарних днів.
Оплата ціни Договору здійснюється генпідрядником на користь підрядника у наступному порядку:
- аванс в розмірі 80% від ціни Договору, сплачується генпідрядником протягом 5 банківських днів з моменту укладання Договору;
- решту грошових коштів за обладнання та виконані роботи, за винятком сплачених авансів, генпідрядник сплачує на підставі Актів КБ-2в та Довідки КБ-3, які підписуються уповноваженими представниками сторін. (п. 4.5. Договору).
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що приймання генпідрядником виконаних робіт в цілому (в повному обсязі) за Договором здійснюється шляхом складання та підписання кінцевого Акту приймання-передачі будівельних виконаних робіт.
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. (п. 13.1. Договору).
На виконання умов Договору позивачем було сплачено відповідачу аванс у розмірі 326 320,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №182783687 від 31.10.2024 року на вказану суму.
Однак, як зазначає позивач, відповідач не виконав роботи за Договором, у зв'язку з чим позивачем було направлено відповідачу вимогу про повернення коштів та розірвання Договору.
Відповідачем відповіді на вказану вимогу позивачу не надано та кошти не повернуто.
У зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми авансових коштів в розмірі 326 320,20 грн, суми неустойки в розмірі 31 600,00 грн, суми 3% річних в розмірі 2 414,00 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 6 556,10 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та є фактично за своєю правовою суттю договором підряду.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. (ст. 837 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботи виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. (ст. 854 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, про що зазначено вище, позивачем, на виконання умов Договору, було здійснено оплату вартості робіт на суму в розмірі 326 320,20 грн (копія платіжної інструкції міститься в матеріалах справи).
За умовами п. 3.1. Договору підрядник приступає до виконання робіт за даним Договором та зобов'язується завершити їх повне виконання у наступні терміни: строк поставки обладнання - 70 календарних днів; строк монтажних робіт - 10 календарних днів.
Однак, відповідач не виконав роботи обумовлені Договором в строк визначений п. 3.1. Договору.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В цей же час, доказів виконання робіт за умовами Договору матеріали справи не містять.
Доказів того, що сторонами було узгоджено інший строк виконання робіт, аніж передбачений Договором, сторонами до суду не надано.
Як встановлено судом вище, у відповідності до Договору, відповідач повинен був поставити обладнання в строк 70 календарних днів (тобто до 09.01.2025 року, з урахування проведення авансового платежу позивачем 31.10.2024 року) та здійснити монтажні роботи в строк 10 календарних днів (тобто до 20.01.2025 року, з урахуванням строку закінчення на поставку обладнання).
Проте, відповідач свої зобов'язання за Договором у визначений строк в повному об'ємі не виконав.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 ст. 193 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки, виконання зобов'язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 ЦК України), то виконання боржником, у даному випадку відповідачем як підрядником за договором (зобов'язаною стороною за договором в частині виконання робіт), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином.
З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов'язку за Договором, а так само обставин, які перешкоджали виконанню цього обов'язку, несе відповідач як боржник у цьому зобов'язанні.
За таких обставин, враховуючи встановлений Договором строк виконання робіт, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що відповідачем виконав роботи обумовлені Договором або докази, які з достатньою вірогідністю підтверджували б факт повного виконання підрядником робіт за Договором у передбачений строк і відповідач таких доказів суду не надав, відтак факт істотного порушення зобов'язань за Договором відповідачем по справі є доведеним.
Отже, виходячи з стандарту доказування вірогідність доказів, встановленим статтею 79 ГПК України, наявними у справі доказами більш вірогідно підтверджується, що відповідач не виконав роботи в обумовлений строк та не передав їх замовникові.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з п. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.
Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення прав та обов'язків сторін договірних зобов'язань.
Відповідно до ст. 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Наведеною нормою врегульований випадок, коли одностороння відмова замовника від договору не ставиться в залежність від наявності порушення договірних відносин з боку виконавця.
Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежене.
Отже, договір послуг може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.
Як вже викладалось вище, позивач направив відповідачу вимогу №339 від 19.03.2025 року про розірвання Договору у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору та просив повернути авансові кошти.
Таким чином, станом на момент розгляду справи у суді Договір є припиненим.
Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.
Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Аналогічних правових висновків щодо застосування положень частини 4 статті 849 ЦК України та можливість стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 10.05.2018 у справі №916/1591/17, від 11.11.2018 у справі №910/13332/17 та від 14.06.2018 у справі №912/2709/17.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення частини 4 статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України, а тому, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 326 320,00 грн безпідставно отриманих коштів.
Окрім того, враховуючи порушення відповідачем зобов'язань визначених Договором, позивачем нараховано відповідачу суму неустойки в розмірі 31 600,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як встановлено пунктом 8.4. Договору у випадку порушення підрядником строків виконання робіт згідно п. 3.1. Договору, які і кінцевого строку виконання робіт щодо їх етапів та/або черговості, визначених графіком виконання робіт, так і відповідно кінцевого строку виконання всього обсягу робіт за Договором, останній зобов'язаний сплатити на користь генпідрядника неустойку у розмірі 200,00 грн за кожен день такого прострочення та відшкодувати завдані таким порушенням обґрунтовані збитки.
Судом перевірено розрахунок суми неустойки і встановлено, що він не відповідає зазначеним вище умовам Договору, оскільки не враховує строків виконання робіт відповідачем до 20.01.2025 року, як це було встановлено судом вище, у зв'язку з чим, здійснивши власний розрахунок, судом встановлено, що обґрунтованою сумою неустойки, яка підлягає до стягнення з відповідача, є сума в розмірі 29 600,00 грн (200,00 грн х 148 (кількість днів з 21.01.2025 року по 18.06.2025 року)), у зв'язку з чим позовна вимога цій частині підлягає частковому задоволенню на вказаний розмір.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає таке.
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних, суд встановив, що такі розрахунки є обґрунтованими та арифметично правильними.
Отже, враховуючи наведене та ненадання відповідачем контррозрахунку таких нарахувань, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6 556,10 грн та 3% річних у розмірі 2 414,00 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов Договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума коштів в розмірі 326 320,20 грн, сума неустойки в розмірі 29 600,00 грн, сума інфляційних втрат в розмірі 6 556,10 грн та сума 3% річних в розмірі 2 414,00 грн.
Судовий збір, у розмірі 4 378,68 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Південь Ліфт» (код ЄДРПОУ 41344736, місцезнаходження: 04073, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 160, корпус Б, офіс 309) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Будсервіс» (код ЄДРПОУ 39778632, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Парково-Сирецька (Тимофія
Шамрило), буд. 4-В, прим. 295) суму коштів в розмірі 326 320,20 грн (триста двадцять шість тисяч триста двадцять гривень 20 копійок), суму неустойки в розмірі 29 600,00 грн (двадцять дев'ять тисяч шістсот гривень 00 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 6 556,10 грн (шість тисяч п'ятсот п'ятдесят шість гривень 10 копійок), суму 3% річних в розмірі 2 414,00 грн (дві тисячі чотириста чотирнадцять гривень 00 копійок) та суму судового збору в розмірі 4 378,68 грн (чотири тисячі триста сімдесят вісім гривень 68 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ