вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
13 серпня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/398/25
Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши в загальному позовному провадженні справу
за позовом: Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, код ЄДРПОУ - 19477064, місцезнаходження - 08324, Київська область, Бориспільський район, територіальна громада Гірська, «Украерорух» масив, будинок 1,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес», код ЄДРПОУ - 36129430, місцезнаходження - 90500, Закарпатська область, Тячівський район, місто Тячів, вулиця Незалежності, будинок 90-А,
про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за невиконання умов договору,
за участі представників сторін:
від позивача - адвокат Мостова М.І. (на підставі ордеру серія АІ №1895325 від 15.05.2025), в режимі відеоконференції,
від відповідача - адвокат Сосєдко М.О. (на підставі довіреності від 07.10.2024), в режимі відеоконференції,
Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (далі - позивач, виконавець, Украерорух) 02.04.2025 звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою №7-01.1/943/25 від 25.03.2025 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» (далі - відповідач, замовник, ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес»), згідно з якою, покликаючись на неналежне виконання відповідачем договору про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування на 2022 рік з юридичними особами - резидентами України № 142/1-22 від 01.01.2022 (далі - договір) щодо оплати коштів за надані послуги з аеронавігаційного обслуговування у січні - лютому 2022 року, просить стягнути з відповідача основний борг за надані послуги у розмірі 4411114,88 грн (несплачений замовником згідно рахунків № 11 від 10.02.2022, №49 від 21.06.2022), а також нараховані за несплату означених коштів пеню у розмірі 759928,97 грн, 3 % річних у розмірі 572659,91 грн та інфляційні втрати у розмірі 2413467,42 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025.
Процесуальні дії по справі
Ухвалою суду від 07.04.2025 позовну заяву Украерорух до ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» про стягнення заборгованості за договором, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат (зареєстровану за вх. №02.3.1-05/435/25 від 02.04.2025) - залишено без руху. Встановлено позивачу строк - 10 днів для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали суду від 07.04.2025, від представника позивача - Калмикова О.В. (представляє інтереси підприємства на підставі довіреності №7-03/647/24 від 27.12.2024) 17.04.2025 через систему «Електронний суд» надійшла заява від 17.04.2025 про усунення недоліків позовної заяви та уточнення вимог позовної заяви (зареєстрована за вх. № 02.3.1-02/3707/25), до якої долучені докази усунення недоліків позовної заяви.
Зокрема, позивачем викладено у новій редакції прохальну частину позовної заяви, згідно з якою Украерорух просить стягнути на свою користь з ТОВ «Скайлайн Експрес» заборгованість у розмірі 8153012,26 грн, з яких: 4411114,88 грн - сума основного боргу, 759928,97 грн - сума пені, 568500,99 грн - 3 % річних, 2413467,42 грн - сума інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 17.04.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; сторонам встановлений строк на подання заяв по суті справи; призначено підготовче засідання на 15.05.2025.
05.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 04.05.2025 (зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/4297/25 від 05.05.2025).
Ухвалою суду від 09.05.2025 задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Сосєдко М.О. про участь у підготовчому засіданні 15.05.2025 та у наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
12.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Сосєдко М.О. надійшло клопотання про долучення доказів від 09.05.2025 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/4534/25 від 12.05.2025), у якому останній у зв'язку з погашенням відповідачем суми основного боргу за договором, просить поновити строк на подання клопотання про долучення доказів та долучити докази до матеріалів справи №907/398/25.
12.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача - Калмикова О.В. надійшла відповідь на відзив від 09.05.2025 (зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/4521/25).
12.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив від 09.05.2025 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/4537/25), у якому, зокрема, останній просить провадження в частині стягнення основної суми заборгованості у розмірі 4411114,88 грн закрити у зв'язку зі сплатою відповідачем вказаної суми.
13.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача - Калмикова О.В. надійшла заява про уточнення вимог позовної заяви від 13.05.2025 (зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/4587/25), до якої долучена заява Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 12.05.2025 №7-01.1/1564/25 про уточнення вимог позовної заяви.
Ухвалою суду від 15.05.2025 задоволено клопотання представника відповідача про долучення доказів та поновлення строку для їх подання від 09.05.2025, поновлено відповідачу строк на подання доказів згідно клопотання від 09.05.2025, долучено до матеріалів справи копії платіжних інструкцій про сплату суми основної суми заборгованості згідно клопотання від 09.05.2025; закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України - у зв'язку з відсутністю предмету спору провадження за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» про стягнення заборгованості за договором, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 8153012,26 грн в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості за договором в розмірі 4411114,88 грн; прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, викладену в заяві про уточнення вимог позовної заяви від 12.05.2025 №7-01.1/1564/25 та вирішено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням збільшених позовних вимог; задоволено усне клопотання представника відповідача - адвоката Сосєдко М.О. про оголошення перерви у підготовчому засіданні, яку оголошено до 12.06.2025.
Ухвалами суду від 10.06.2025 і від 05.08.2025 задоволені заяви позивача про участь його представника - адвоката Мостової М.І. у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 12.06.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 13.08.2025 на 10 годину.
В судовому засіданні 13.08.2025, проведеному за участі представників позивача та відповідача, суд заслухав їх вступне слово; у порядку статті 210 ГПК України дослідив письмові та електронні докази у справі, пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи; перейшов до судових дебатів, після яких відповідно до ч. 1 ст. 219 ГПК України оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, повідомивши дату та час його проголошення у цьому судовому засіданні.
Повернувшись у судове засідання, 13.08.2025 суд згідно з ч. 6 ст. 233, ч. 1 та 6 ст. 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду та повідомив дату складання повного рішення - до десяти днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Суть спору за позицією позивача
У позовній заяві від 25.03.2025 та у заяві про усунення недоліків позовної заяви та уточнення вимог позовної заяви від 17.04.2025 позивач покликається укладений між сторонами договір №142/1-22 від 01.01.2022 про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування на 2022 рік з юридичними особами-резидентами України (далі - договір).
Позивач повідомляє, що він є провайдером послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден (далі - АНО), так як надає такі послуги у повітряному просторі України на всіх етапах польоту.
Відповідач є суб'єктом авіаційної діяльності, який здійснює діяльність в сфері повітряних перевезень пасажирів та вантажу та забезпечується аеронавігаційним обслуговуванням на підході та в районі аеродромів, при виконанні польотів повітряних суден в повітряному просторі України.
Позивач вказує, що ним було забезпечено повітряні судна відповідача аеронавігаційним обслуговуванням в період з січня по лютий 2022 року.
Украерорух повідомляє, що ним було надано ТОВ «АК «Скайлайн Експрес» послуги аеронавігаційного обслуговування за період з січня по лютий 2022 року та вказує, що відповідачем не було здійснено оплату за надані послуги у повному обсязі.
У січні 2022 року повітряні судна ТОВ «АК «Скайлайн Експрес» виконали 501 політ, Украерорух здійснив обрахунок вартості наданого АНО за кожен політ повітряного судна та видав акт здачі-приймання послуг з АНО польотів повітряних суден №11 від 31.01.2022 та рахунок №11 від 10.02.2022.
За твердженням позивача, звітні документи були надіслані відповідачу та отриманні останнім. У зв'язку з відсутністю заперечень відповідача, звітна документація за січень 2022 року вважається такою, що була прийнята в повному обсязі.
У лютому 2022 року повітряні судна ТОВ «АК «Скайлайн Експрес» виконали 299 польотів, Украерорух здійснив обрахунок вартості наданого АНО за кожен політ повітряного судна та видав акт здачі-приймання послуг з АНО польотів повітряних суден №49 від 28.02.2022 та рахунок №49 від 21.06.2022.
За твердженням позивача, звітні документи були надіслані відповідачу та отриманні останнім. У зв'язку з відсутністю заперечень відповідача, звітна документація за лютий 2022 року вважається такою, що була прийнята в повному обсязі.
Позивач повідомляє про направлення відповідачу претензії №1-17.3/3838/24 від 30.10.2024 з вимогою оплатити заборгованість.
Відповідачем у відповідь на претензію надано лист №6184 від 14.11.2024, в якому останній повідомив позивачу про здійснення платежу у розмірі 350000,00 грн та намір сплатити до кінця місяця 250000,00 грн. Крім того, відповідачем повідомлено про зобов'язання сплачувати наявну заборгованість у розмірі 600000,00 грн щомісячно.
Позивач вказує, що ТОВ «АК «Скайлайн Експрес» продовжувало здійснювати часткову оплату основного боргу у розмірі 600000,00 грн щомісячно.
Станом на день звернення до суду з позовною заявою несплаченою залишилась сума основного боргу 4411114,88 грн.
Позивач повідомляє про направлення на адресу відповідача щоквартально рахунків на сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунків за послуги, які не були добровільно сплачені відповідачем.
Покликаючись на положення пункту 6 розділу 4.2.4 Збірника аеронавігаційної інформації України, позивачем заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 759928,97 грн (станом на 31.12.2024), 3% річних у загальному розмірі 568500,99 грн (станом на 31.12.2024) та інфляційні втрати у загальному розмірі 2413467,42 грн (станом на 31.12.2024) за прострочення заборгованості з оплати послуг наданих у січні-лютому 2022 року.
На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 8153012,26 грн, з яких: 4411114,88 грн - сума основного боргу, 759928,97 грн - пені, 568500,99 грн - 3% річних та 2413467,42 грн - інфляційних втрат.
В заяві про уточнення вимог позовної заяви від 13.05.2025, позивач повідомляє, що після відкриття провадження у справі, відповідачем було сплачено суму основного боргу.
Згідно із умовами договору №142/1-22 та вимогами чинного законодавства України, позивач має право заявити до стягнення із відповідача суму інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення зобов'язання.
З урахуванням наведеного, позивач визнає відсутність предмету спору в частині стягнення основної суми заборгованості у розмірі 4411114,88 грн, водночас, просить задовольнити заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення суми нарахованої пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування на 2022 рік з юридичними особами - резидентами України № 142/1-22 від 01.01.2022 щодо оплати коштів за надані послуги з аеронавігаційного обслуговування у січні - лютому 2022 року у розмірі 4050757,78 грн, яка складається з суми пені у розмірі 759928,97 грн, 3% річних у розмірі 613238,96 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 2677589,85 грн.
Позиція відповідача
У відзиві на позовну заяву, відповідач визнає позовні вимоги у частині сплати основної суми заборгованості у сумі 4411114,88 грн, та водночас заперечує щодо стягнення суми пені в розмірі 759928,97 грн, 3% річних в сумі 568500,99 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 2413467,42 грн.
Відповідач вказує, що спірні правовідносини у справі №907/398/25 виникли на підставі невчасної сплати рахунків: №11 від 10.02.2022 на суму 4613880,85 грн за січень 2022 (термін оплати до 12.03.2022); №49 від 21.06.2022 на суму 2811114,88 грн за лютий 2022 (термін оплати до 21.07.2022).
За твердженням відповідача, рахунок №49 від 21.06.2022 (за лютий 2022) позивачем складено та направлено у червні місяці 2022, що вказує на вплив військових дій у лютому 2022 року також і на господарську діяльність позивача.
Листом від 30.10.2024 №1-17.3/3838/24 позивачем направлено претензію про сплату заборгованості в сумі 10777308,22 грн.
Листом від 14.11.2024 № 6184 відповідач направив відповідь на претензію із пропозицією про добровільне (позасудове) врегулювання спірного питання шляхом добровільного погашення заборгованості в розмірі 600000,00 грн. щомісячно до повного погашення заборгованості.
Відповідач наводить пояснення, що ним було дотримано порядок добровільного погашення заборгованості у визначеному у відповіді на претензію розмірі, та з моменту отримання претензії сума добровільного погашення склала 4113880,80 грн. Залишок заборгованості на дату подання відзиву становить 3311114,88 грн.
Щодо сплати неустойки та штрафних санкцій у загальному розмірі 3746049,30 грн, що перевищує розмір основної заборгованості, відповідач наводить таке.
Невчасна оплата рахунків відбулась у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, закриттям повітряного простору України та активними бойовими діями на території Київської області, на території якої знаходиться фактичне місце розташування офісу відповідача.
Приймаючи до уваги початок військових дій зі сторони російської федерації, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», яким всю територія міста Києва з 24.02.2022 по 30.04.2022 віднесено до територій можливих бойових дій, ТОВ «АК «Скайлайн Експрес» просить врахувати, що з початку введення в Україні воєнного стану, відповідач призупинив виконання авіаційних рейсів з перевезення пасажирів, з основною частиною персоналу було призупинено дію трудових договорів та лише невелику частину персоналу переведено на дистанційну форму роботи.
Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Відповідач вказує, що підтвердженням впливу непереборної сили на його діяльність, крім того, є відсутність заборгованості зі сплати податків чи зборів протягом всієї діяльності.
Відповідач звертає увагу, на виконання своїх зобов'язань під час отримання претензії від позивача, добровільно погашаючи заборгованість у розмірі 600000,00 грн щомісячно.
Торгово-промислова палата вже засвідчила наявність непереборної сили (форс-мажорних обставин) для ТОВ ««Авіакомпанія «Скайлайн Експрес»» для сплати податкових зобов'язань, відповідно до сертифікату Київської Торгово-промислової палати від 12.09.2022 № 3000-22-0804, що також вказує на наявність цих обставин на неможливість вчасної сплати податків та зборів.
Зважаючи на наведені обставини, відповідач вважає, що підставою для невчасного виконання зобов'язань стали безпосередньо не пов'язані з його волею непереборні/форс-мажорні обставини.
Також, відповідач мотивує, що наразі виконує повітряні пасажирські перевезення на території Європи, а наказом Закарпатської обласної військової адміністрації від 23.01.2024 №61, від 07.01.2025 №8 його визнано критично важливим підприємством. Однак, надмірно великі штрафні санкції та неустойка нараховані позивачем, можуть нанести значну шкоду фінансовому стану відповідача, що може спричинити зупинку критично важливого підприємства та невиплатою заробітної плати працівникам.
На підставі викладеного, відповідач вважає, що є підстави для задоволення позову в частині стягнення основної суми боргу, водночас просить відмовити у задоволенні позовної заяви в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, а тому заявляє клопотання про зменшення їх розміру на 100 відсотків у зв'язку із наявністю зазначених ним виняткових обставин.
Доводи, викладені сторонами в інших заявах по суті справи
У відповіді на відзив на позовну заяву, позивач заперечує проти клопотання відповідача про звільнення останнього від обов'язку сплати суму пені, 3% річних та інфляційних втрат з підстав невідповідності зазначеного клопотання нормам чинного законодавства України та фактичним обставинам справи.
Позивач зазначає, що неоплачена частина основного боргу за рахунком №11 від 10.02.2022 виникла до введення на території України воєнного стану 24.02.2022. Тобто, у відповідача була наявна можливість сплатити суму основного боргу протягом розумного строку.
Щодо твердження відповідача про те, що складання та направлення рахунку №49 від 21.06.2022 за лютий 2022 року лише у червні 2022 року є підставою для звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, позивач повідомляє, що ним не здійснювалось нарахування штрафних санкцій за послуги надані у лютому 2022 року, до моменту отримання рахунку №49 від 21.06.2022 відповідачем та обов'язок виконання грошового зобов'язання виник у відповідача з моменту отримання рахунку №49 від 21.06.2022.
Позивач повідомляє, що відповідач не звертався до нього з листами щодо неможливості виконання грошового зобов'язання у період, визначений означеними рахунками.
Відповідно до умов пункту 3.12. договору №142/1-22 від 01.01.2022 про надання послуг аеронавігаційного обслуговування на 2022 рік з юридичними особами-резидентами України, термін надання претензії до виставленого рахунка становить 60 календарних днів.
Відповідно до пункту 6.1. договору №142/1-22, у разі виникнення обставин непереборної сили сторони зобов'язані повідомити одна одну протягом 48 годин про початок обставин непереборної сили.
Однак, від відповідача не надходило заяв щодо будь-якого із рахунків про неможливість виконання грошового зобов'язання.
Щодо тверджень відповідача про інформаційне повідомлення Торгово-промислової палати України, позивач повідомляє, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 24.02.2022 може бути врахований сторонами для можливості перенесення строків виконання зобов'язання, а не звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язання.
Крім того, відповідач не надсилав позивачу до моменту звернення до суду з позовною заявою та не долучив до матеріалів справи Сертифікат Торгово-промислової палати України, яким би було засвідчено неможливість належного виконання Відповідачем зобов'язань за договором №142/1-22 у зв'язку із настанням обставин непереборної сили.
Водночас, позивачем щоквартально надсилались рахунки нарахованих штрафних санкцій, тобто відповідач був обізнаний із розміром нарахованих штрафних санкцій, однак не звертався до позивача із пропозицією узгодити порядок розрахунків до отримання претензії №1-17.3/3838/24 від 30.10.2024.
На підставі викладеного, позивач просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат.
У запереченні на відповідь на відзив, відповідач не погоджується з аргументами позивача, викладеними у відповіді на відзив.
Відповідач стверджує, що рахунок №11 від 10.02.2022 було вручено йому 15.02.2025, тобто означений рахунок мав строк виконання до 12.03.2022. Тому критично сприймається твердження позивача про те, що «розумним» є строк для здійснення оплати протягом 5 робочих днів - до початку повномасштабного вторгнення, оскільки строк настання зобов'язання ще на той момент не настав, а відповідач не міг перебачити настання непереборних обставин.
Відповідач не заперечує, що не скористався своїм правом на надання претензії до виставлених рахунків у строки, передбачені пунктом 3.12 договору №142/1-22.
У той же час, відповідач звертає увагу, що ним визнається основна сума заборгованості, але на момент виникнення зобов'язань, ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» фактично знаходилось у призупиненому стані та не могло вчасно виконати такі зобов'язання у зв'язку із непереборними обставинами - широкомасштабним вторгненням на територію України.
Щодо твердження позивача про відсутність повідомлення про неможливість виконання грошового зобов'язання відповідачем, останній зазначає, що у зв'язку із активними військовими діями на території Київської області, де знаходиться основне приміщення адміністрації та персоналу ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» (м. Київ, вул. Володимира Сосюри, 6), після 24.02.2022 письмове попередження контрагентів про настання форс-мажорних обставин було опубліковане на офіційному сайті ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» (https://azurair.ua/information/important-information#heading_6).
Відповідач на підтвердження наявності форс-мажорних обставин (незалежно від повідомлення позивача), звертає увагу, що у розділі 6 договору №142/1-22 «Обставини непереборної сили» немає посилань про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення про такі.
Крім того, відповідач повідомляє, що наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором, навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Враховуючи викладене, відповідач просить провадження в частині стягнення основної суми заборгованості в сумі 4411114,88 грн закрити; зменшити розмір пені та штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання на 100 відсотків у зв'язку із наявністю виняткових обставин, а тому відмовити у частині позовних вимог щодо стягнення суми пені в розмірі 759928,97 грн, 3% річних в сумі 572659,91 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 2413467,42 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
01.01.2022 між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азур Ейр Україна» (замовник) укладено договір №142/1-22 про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування на 2022 рік з юридичними особами-резидентами України, за змістом пункту 1.1 якого замовник замовляє і зобов'язується оплатити, а виконавець у порядку та на умовах, визначених цим договором, бере зобов'язання надавати замовнику послуги з аеронавігаційного обслуговування (далі - послуги АНО).
Відповідно до пункту 2.2.4 договору, виконавець зобов'язується своєчасно, у строки, визначені цим договором, оплачувати рахунки виконавця за послуги АНО та штрафні санкції (пеню за несвоєчасно сплачений рахунок та проценти річні від простроченої суми).
Розмір плати за послуги з АНО (на підході та в районі аеродрому), яка включає також плату за послуги згідно з пунктом 2.1.2 цього договору, визначено чинним законодавством України та публікується в АІР України (пункт 3.1 договору).
Положеннями пункту 3.4 договору визначено, розрахунок плати за АНО здійснюється виконавцем щомісяця на підставі реєстру польотів, який складається один раз за календарний місяць, в якому надавались послуги з АНО.
Згідно з пунктом 3.5 договору, на підставі реєстру виконаних польотів, що є невід'ємною частиною акта, виконавець складає акт здачі-приймання послуг з АНО польотів повітряних суден на підході та в районі аеродрому (далі - акт) у національній валюті за місяць у двох примірниках.
Відповідно до пункту 3.6 договору, виконавець надсилає рекомендованим листом на поштову адресу замовника, вказану у розділі 9 договору, два примірники акта, підписані зі свого боку, реєстр виконаних польотів до нього та виставлений рахунок на оплату за надані послуги з АНО на підході та в районі аеродрому, рахунок нарахованих штрафних санкцій.
Замовник зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дня виставлення рахунку підписати акт і надіслати його виконавцеві. Якщо протягом зазначеного строку виконавець не отримає підписаний замовником акт щодо надання послуг, послуги вважаються прийнятими замовником у повному обсязі та є підставою для взаємних розрахунків між замовником і виконавцем (пункт 3.7 договору).
Згідно з пунктом 3.8 договору, строк, у межах якого має бути сплачений рахунок, становить 30 (тридцять) календарних днів від дати виставлення рахунка. Термін сплати рахунку вказується у рахунку.
Відповідно до пункту 3.9 договору, грошові кошти переказуються замовником на поточний рахунок виконавця, відкритий у банківській установі та вказаний у рахунку. Оплата вважається такою, що відбулася, лише у день зарахування коштів на поточний рахунок виконавця.
Пунктом 3.12 договору передбачено, що термін надання претензії до виставленого рахунка вказується у рахунку та становить 60 (шістдесят) календарних днів з дня виставлення рахунку.
Згідно з пунктом 4.2 договору, обов'язок замовника щодо сплати штрафних санкцій виникає з наступного дня після спливу строку, в який має бути сплачено рахунок.
Підпункт 4.2.1 пункту 4.2 договору передбачає, що за будь-який несплачений у визначений строк рахунок у строк до 30 (тридцяти) календарних днів (включно), починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 договору строку, замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за яких нараховується пеня, від простроченої суми за кожен календарний день прострочення за весь час прострочення, починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 договору 30-денного строку.
Підпункт 4.2.2 пункту 4.2 договору передбачає, що за кожен несплачений рахунок у строк понад 30 (тридцять) календарних днів, починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 договору строку, замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за яких нараховується пеня, за кожен календарний день прострочення за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми, починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 договору 30-денного строку.
Відповідно до пункту 4.3 договору, штрафні санкції, зазначені у підпунктах 4.2.1 та 4.2.2 договору, нараховуються виконавцем замовнику за весь час прострочення, включно з днем зарахування коштів на поточний рахунок виконавця, навіть якщо остаточна оплата відбулася після закінчення строку дії договору.
Сторони не несуть відповідальності за часткове або повне невиконання свої обов'язків за цим договором, якщо це сталося внаслідок обставин непереборної сили, на строк дії цих обставин. У разі виникнення таких обставин сторони зобов'язані протягом 48 годин сповістити одна одну письмово, телефаксом або телеграфом про початок, закінчення обставин непереборної сили. Повідомлення має бути підтверджено центральним органом виконавчої влади/організацією (пункт 6.1 договору).
Згідно з пунктом 6.2 договору, обставинами непереборної сили є військові дії, повстання, мобілізація, епідемії, пожежі, вибухи, природні катастрофи, дії центральних органів виконавчої влади, які втручаються у господарську діяльність виконавця та/або замовника, а також їх наслідки та всі інші події, які Торгово-промислова палат або інший повноважний орган/організація підтвердить письмовим документом.
Відповідно до пункту 7.1 договору, договір набуває чинності з 01 січня 2022 року та діє до 31 грудня 2022 року включно, але у будь-якому разі до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
24.03.2023 ТОВ «Авіакомпанія «Азур Ейр Україна» змінила найменування на ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес», про що відповідач повідомив позивача листом щодо зміни найменування юридичної особи.
31.01.2022 позивачем сформовано акт здачі-приймання послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден на підході та в районі аеродрому №11, згідно з яким вартість послуг за січень 2022 року склала 4613880,85 грн. До акту долучено реєстр польотів №2.5114-2201.ICD/01.
10.02.2022 позивачем виставлено рахунок №11 на загальну суму 4613880,85 грн, термін сплати до 12.03.2022, термін оскарження до 11.04.2022.
Направлення акту та рахунку на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0830105919860 від 11.02.2022, з якого вбачається отримання 15.02.2022 відповідачем рахунку №11 від 10.02.2022 та акту здачі-приймання послуг №11.
28.02.2022 позивачем сформовано акт здачі-приймання послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів повітряних суден на підході та в районі аеродрому №49, згідно з яким вартість послуг за лютий 2022 року склала 2811114,88 грн. До акту долучено реєстр польотів №2.5114-2202.ICD/01.
21.06.2022 позивачем виставлено рахунок №49 на загальну суму 2811114,88 грн, термін сплати до 21.07.2022, термін оскарження до 22.08.2022.
31.03.2022 позивачем виставлено рахунок №78 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунка за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 на загальну суму 231642,10 грн.
30.06.2022 позивачем виставлено рахунок №98 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунка за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 на загальну суму 609095,49 грн.
Направлення акту та рахунків на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0830105918740 від 03.08.2022, з якого вбачається отримання 08.08.2022 відповідачем рахунку №49 від 21.06.2022 та акту здачі-приймання послуг, рахунку №78 від 31.03.2022, рахунку №98 від 30.06.2022.
31.07.2022 позивачем виставлено рахунок №118 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунку за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 та рахунку №49 від 21.06.2022 на загальну суму 128976,09 грн.
Направлення та рахунку №118 на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0830105918103 від 26.08.2022, з якого вбачається отримання 29.08.2022 відповідачем рахунку №118 від 31.07.2022, додатку.
30.09.2022 позивачем виставлено рахунок №154 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунку за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 та рахунку №49 від 21.06.2022 на загальну суму 528350,92 грн.
Направлення та рахунку №154 на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0830105536600 від 11.11.2022, з якого вбачається отримання 15.11.2022 відповідачем рахунку №154 від 30.09.2022, додатку.
31.12.2022 позивачем виставлено рахунок №190 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунку за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 та рахунку №49 від 21.06.2022 на загальну суму 470883,80 грн.
Направлення та рахунку №190 на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0830106737650 від 07.02.2023, з якого вбачається отримання 10.02.2023 відповідачем рахунку №190 від 31.12.2022, додатку.
31.03.2023 позивачем виставлено рахунок №11 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунку за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 та рахунку №49 від 21.06.2022 на загальну суму 251006,72 грн.
Направлення та рахунку №11 на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0830106854087 від 09.05.2023, з якого вбачається отримання 11.05.2023 відповідачем рахунку №11 від 31.03.2023, додатку.
30.06.2023 позивачем виставлено рахунок №31 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунку за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 та рахунку №49 від 21.06.2022 на загальну суму 218884,80 грн.
Направлення та рахунку №31 на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0830107087098 від 18.07.2023, з якого вбачається отримання 24.07.2023 відповідачем рахунку №31 від 30.06.2023, додатку.
30.09.2023 позивачем виставлено рахунок №51 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунку за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 та рахунку №49 від 21.06.2022 на загальну суму 115545,16 грн.
Направлення та рахунку №51 на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0830107351585 від 17.10.2023, з якого вбачається отримання 18.10.2023 відповідачем рахунку №51 від 30.09.2023, додатку.
31.12.2023 позивачем виставлено рахунок №68 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунку за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 та рахунку №49 від 21.06.2022 на загальну суму 189795,10 грн.
Направлення та рахунку №68 на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600082183121 від 26.01.2024, з якого вбачається отримання 06.02.2024 відповідачем рахунку №68 від 31.12.2023, додатку .
31.03.2024 позивачем виставлено рахунок №3 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунку за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 та рахунку №49 від 21.06.2022 на загальну суму 159333,11 грн.
Направлення та рахунку №3 на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600909331916 від 12.04.2024, з якого вбачається отримання 18.04.2024 відповідачем рахунку №3 від 31.03.2024, додатку.
30.06.2024 позивачем виставлено рахунок №18 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунку за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 та рахунку №49 від 21.06.2022 на загальну суму 151908,12 грн.
Направлення та рахунку №18 на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600942994297 від 17.07.2024, з якого вбачається отримання 24.07.2024 відповідачем рахунку №18 від 30.06.2024, розрахунку заборгованості за послуги АНО.
30.09.2024 позивачем виставлено рахунок №32 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунку за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 та рахунку №49 від 21.06.2022 на загальну суму 263891,68 грн.
Направлення та рахунку №32 на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600975759773 від 23.10.2024, з якого вбачається 01.11.2024 отримання відповідачем рахунку №32 від 30.09.2024, розрахунку заборгованості за послуги АНО.
31.12.2024 позивачем виставлено рахунок №45 про сплату штрафних санкцій за несвоєчасну сплату рахунку за послуги з АНО по рахунку №11 від 10.02.2022 та рахунку №49 від 21.06.2022 на загальну суму 426743,21 грн.
Направлення та рахунку №45 на адресу відповідача підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0601106674446 від 29.01.2025, з якого вбачається отримання 03.02.2025 відповідачем рахунку №45 від 31.12.2024, розрахунку заборгованості за послуги АНО.
Позивачем була направлено на адресу відповідача претензію №1-17.3/3838/24 від 30.10.2024 про стягнення 10777308,22 грн, з яких - сума основного боргу - 7424995,73 грн та штрафні санкції у сумі 3319313,09 грн
Листом №6184 від 14.11.2024 відповідач частково визнав заборгованість, вказану у претензії та з метою досудового врегулювання спору запропонував погашення заборгованості в розмірі 600000,00 грн щомісячно до повного погашення.
У листі від 14.11.2024 відповідач зазначив, що з метою підтвердження намірів добровільного погашення заборгованості, ним 06.11.2024 здійснено перший платіж в сумі 350 000 грн та визначено необхідність сплати другого платежу до кінця поточного місяця в сумі 250 000 грн.
В матеріалах справи наявні розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації №61 від 23.01.2024 «Про перелік підприємств, які визначені такими, що підтвердили статус критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» та №8 від 07.01.2025 «Про перелік підприємств, установ, організацій, які визначені такими, що відповідають критеріям та мають важливе значення для забезпечення потреб територіальних громад, та перелік підприємств, установ, організацій, що відповідають критеріям та є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період», відповідно до яких в означених переліках наявна ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес».
12.09.2022 Київською торгово-промисловою палатою видано сертифікат №3000-22-0804 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Авіакомпанія «Азур Ейр Україна» щодо обов'язку (зобов'язання), а саме: щодо сплати податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) у розмірі 6268689,68 грн у термін до 28.02.2022 р. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання 24 лютого 2022 року, дата закінчення 31 липня 2022 року.
В матеріалах справи наявний наказ ТОВ «Авіакомпанія «Азур Ейр Україна» №99/ОД від 25.02.2022 «Про призупинення виконання авіаційних рейсів з перевезення пасажирів», згідно з яким у зв'язку із широкомасштабною військовою агресією російською федерацією, введенням воєнного стану на території України, закриттям цивільного простору України для цивільних користувачів повітряного простору наказано призупинити відповідачу виконання авіаційних рейсів з перевезення пасажирів на території повітряного простору України до закінчення воєнного стану та оголошення про відкриття повітряного простору.
Згідно з долученими до справи копіями наказів ТОВ «Авіакомпанія «Азур Ейр Україна» №181/ОС від 24.03.2022 «Про запровадження дистанційної роботи з урахуванням подовження воєнного стану», №182/ОС від 24.03.2022 «Про призупинення дії трудових договорів», №183/ОС від 24.03.2022 «Про призупинення дії трудових договорів», №184/ОС від 24.03.2022 «Про призупинення дії трудових договорів», №185/ОС від 24.03.2022 «Про призупинення дії трудових договорів», №231/ОС від 25.04.2022 «Про внесення змін до наказу» №182/ОС від 24.03.2022, №232/ОС від 25.04.2022 «Про внесення змін до наказу №183/ОС від 24.03.2022», №233/ОС від 25.04.2022 «Про внесення змін до наказу №184/ОС від 24.03.2022», №234/ОС від 25.04.2022 «Про внесення змін до наказу №185/ОС від 24.03.2022» вбачається, що у зв'язку із широкомасштабною військовою агресією російської федерації, введенням воєнного стану на території України, закриттям цивільного простору України для цивільних користувачів повітряного простору призупинено дію трудових договорів із зазначеними у наказах значною кількістю працівників відповідача і таке призупинення у подальшому з цих же підстав продовжувалося відповідачем з 26.04.2022 до закінчення воєнного стану.
Згідно скрін-шоту з офіційного сайту Украероруху вбачається, що відповідач 24.02.2022 на своєму сайті офіційно повідомив про закриття повітряного простору України у зв'язку із військовим вторгненням рф та призупинення аеронавігаційних послуг у повітряному просторі.
У довідці №6505 від 09.12.2024 ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» повідомляє про суми доходів від реалізації товарів, робіт, послуг відповідача за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 однак такі доходи в загальному розмірі 527498000,57 грн були отримані лише у період з січня по березень 2022 року, зокрема: у січні 2022 року - 318428000,42 грн, у лютому 2022 року - 201493000,12 грн та у березні 2022 року - 7577000,02 грн. У той же час з довідки вбачається, що впродовж періоду з квітня 2022 року по грудень 2022 року ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» не отримувало жодних доходів від реалізації товарів, робіт, послуг.
Під час розгляду справи №907/398/25 судом було також встановлено сплату відповідачем заборгованості за послуги з АНО за період з січня по лютий 2022 року у загальному розмірі 4411114,88 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних інструкцій №1516 від 31.03.2025 на суму 400000,00 грн, призначення платежу: оплата за послуги АНО згідно рах.11 від 10.02.2022р.; №1678 від 10.04.2025 на суму 400000,00 грн, призначення платежу: оплата за послуги АНО згідно рах.11 від 10.02.2022р.; №1831 від 23.04.2025 на суму 300000,00 грн, призначення платежу: оплата за послуги АНО згідно рах.11 від 10.02.2022р.; №2011 від 07.05.2025 на суму 500000,00 грн, призначення платежу: оплата за послуги АНО згідно рах.11 від 10.02.2022р.; №2012 від 07.05.2025 на суму 2811114,88 грн, призначення платежу: оплата за послуги АНО згідно рах.49 від 21.06.2022р. та розрахунком заборгованості ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» за послуги АНО Державного підприємству обслуговування повітряного руху України станом на 07.05.2025.
Несплата своєчасно відповідачем заборгованості за послуги з АНО за період з січня по лютий 2022 року стала підставою для звернення до суду позивачем за захистом свого порушеного права та стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Правове обґрунтування і оцінка суду
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Стаття 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила ЦК України та ГК України.
Згідно ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання, в силу вимог ст. 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 ГК України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.
За ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто.
Натомість замовник, відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положенням ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем в порушення умов договору №142/1-22 про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування на 2022 рік з юридичними особами-резидентами України від 01.01.2022 неналежно виконувалися обов'язки в частині оплати за послуги з АНО за період з січня по лютий 2022 року.
Зокрема, згідно наявних у справі розрахунків заборгованості ТОВ «Авіакомпанія «Скайнлайн Експрес» за послуги АНО станом на 25.03.2025 і станом на 07.05.2025, доводів позовної заяви, пояснень представників сторін судом встановлено, що відповідач не здійснив оплату наданих йому позивачем послуг АНО за січень - лютий 2022 року (зокрема, по рахунку №11 від 10.02.2022 на суму 4613880,85 грн, термін сплати до 12.03.2022 та по рахунку №49 від 21.06.2022 на суму 2811114,88 грн, термін сплати до 21.07.2022), не здійснював оплату таких послуг і у подальшому в 2023 році, у січні - жовтні 2024 року та лише 06.11.2024 здійснив перший платіж в сумі 350000 грн та у листі №6184 від 14.11.2024 зазначив про свою пропозицію з метою досудового врегулювання спору здійснювати погашення заборгованості в розмірі 600000,00 грн щомісячно до повного погашення.
Також судом встановлено та не оспорюється сторонами, що у подальшому заборгованість згідно договору у розмірі 4118114,88 грн була погашена відповідачем у повному обсязі на стадії підготовчого провадження.
Таким чином, суд констатує активну правову поведінку відповідача у період з листопада 2024 року по час розгляду справи в суді, оскільки відповідач до моменту звернення позивача до суду з позовною заявою (з 06.11.2024) та під час розгляду справи в суді сплатив заборгованість перед позивачем за надані послуги з АНО за період з січня по лютий 2022 року.
Отже, основне зобов'язання, щодо яких виник спір, визнано та припинено виконанням, проведеним належним чином, що відповідає нормам ст. 599 ЦК та ст. 202 ГК України.
Відповідно до клопотання відповідача, наведеного у запереченні на відповідь на відзив від 09.05.2025 про закриття провадження у справі в частині стягнення основної суми заборгованості у розмірі 4118114,88 грн та позицій сторін, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.05.2025 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України - у зв'язку з відсутністю предмету спору провадження у справі № 907/398/25 за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до ТОВ «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» про стягнення заборгованості за договором, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 8153012,26 грн в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості за договором про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування в розмірі 4411114,88 грн та одночасно прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, викладену в заяві т.в.о. директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України С.Перевезенцева про уточнення вимог позовної заяви від 12.05.2025 №7-01.1/1564/25.
Отже, під час розгляду справи в судовому засіданні не вирішеними судом залишились вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів за надані послуги з АНО у січні - лютому 2022 року у розмірі 4050757,78 грн, що складається з суми пені у розмірі 759928,97 грн, 3% річних у розмірі 613238,96 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 2677589,85 грн, що є предметом спору і розглянуто судом.
При цьому, з огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної сплати заборгованості за послуги з АНО є доведеним, тобто мало місце порушення встановлених договором строків сплати рахунків за послуги з АНО, врахувавши те, що в договорі передбачено право виконавця на нарахування пені, а право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат передбачено ст.625 ЦК України, а тому суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача передбачених пунктом 4.2 договору штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги з АНО, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 613238,96 грн - 3% річних та 2677589,85 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати коштів за надані послуги з АНО у передбачений договором та статтею 903 ЦК України порядок і строк.
Підпункт 4.2.2 пункту 4.2 договору передбачає, що за кожен несплачений рахунок у строк понад 30 (тридцять) календарних днів, починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 договору строку, замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за яких нараховується пеня, за кожен календарний день прострочення за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми, починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 договору 30-денного строку.
У той же час відповідно до пункту 4.3 договору, штрафні санкції, зазначені у підпунктах 4.2.1 та 4.2.2 договору, нараховуються виконавцем замовнику за весь час прострочення, включно з днем зарахування коштів на поточний рахунок виконавця, навіть якщо остаточна оплата відбулася після закінчення строку дії договору.
Отже, відповідач є таким, що з 13.03.2022 прострочив виконання грошового зобов'язання за договором за надані послуги з АНО за січень 2022 року (по рахунку №11 від 10.02.2022 на суму 4613880,85 грн, термін сплати до 12.03.2022) та з 22.07.2022 прострочив виконання грошового зобов'язання за договором за надані послуги з АНО за лютий 2022 року (по рахунку №49 від 21.06.2022 на суму 2811114,88 грн, термін сплати до 21.07.2022), беручи до уваги порушення відповідачем строків оплати послуг, які зазначені в означених рахунках, і такі строки сплати позивачем визначені відповідно до пункту 3.8 договору, згідно з яким строк, у межах якого має бути сплачений рахунок, становить 30 (тридцять) календарних днів від дати виставлення рахунка, а термін сплати рахунку вказується у рахунку.
Нарахуванням позивачем 3% річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов'язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Так, у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги ч. 5 ст. 236, ст. 86, 237 ГПК України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.11.2023 у справі №904/464/23).
Позивачем згідно розрахунків заборгованості ТОВ «Авіакомпанія «Скайнлайн Експрес» за послуги АНО станом на 25.03.2025 і станом на 07.05.2025 здійснені нарахування:
- по рахунку №11 від 10.02.2022 (за надані послуги АНО в січні 2022 року) 3% річних - за період з 13.03.2022 по 12.03.2025 та інфляційних втрат - за період з 13.03.2022 по 28.02 2025 (з врахуванням погашення заборгованості відповідачем частинами);
- по рахунку №49 від 21.06.2022 (за надані послуги АНО в лютому 2025 року) 3% річних - за період з 09.08.2022 по 07.05.2025 та інфляційних втрат - за період з 09.08.2022 по 30.04.2025.
Згідно означених розрахунків вбачається, що розмір 3% річних за вказані періоди по рахунку №11 від 10.02.2022 позивачем визначено в сумі 388657,74 грн і по рахунку №49 від 21.06.2022 - в сумі 224581,22 грн, тобто всього - 613238,96 грн.
Згідно означених розрахунків вбачається, що розмір інфляційних втрат за означені періоди по рахунку №11 від 10.02.2022 позивачем визначено в сумі 1848311,01 грн і по рахунку №49 від 21.06.2022 - в сумі 829278,84 грн, тобто всього - 2677589,85 грн.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та порушення відповідачем строку сплати коштів за надані послуги з АНО згідно умов договору, часткову сплату відповідачем коштів у період з 06.11.2024 (про що також вказав відповідач у листі №6184 від 14.11.2024), суд здійснив власний розрахунок нарахування до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за означені періоди.
Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат по рахунку №11 від 10.02.2022 та по рахунку №49 від 21.06.2022; встановивши, що позивачем правильно визначено періоди нарахування означених виплат (з урахуванням обставин справи та умов договору), суд виснує про правильність проведеного розрахунку та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 613238,96 грн 3% річних та 2677589,85 грн інфляційних втрат.
Щодо нарахування пені
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 759928,97 грн.
Так, пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов'язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
З аналізу положень ст. 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Отже, ч. 4 ст. 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
З урахуванням таких положень цивільного та господарського законодавства при укладенні сторони узгодили умови відповідальності за невиконання та неналежне виконання умов договору, зазначивши у підпункті 4.2.1 пункту 4.2 договору, що за будь-який несплачений у визначений строк рахунок у строк до 30 (тридцяти) календарних днів (включно), починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 договору строку, замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за яких нараховується пеня, від простроченої суми за кожен календарний день прострочення за весь час прострочення, починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 договору 30-денного строку.
Також у підпункті 4.2.2 пункту 4.2 договору передбачає, що за кожен несплачений рахунок у строк понад 30 (тридцять) календарних днів, починаючи з дня, наступного за останнім днем встановленого пунктом 3.8 договору строку, замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за яких нараховується пеня, за кожен календарний день прострочення за весь час прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Як було вказано вище, у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору.
Згідно ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).
При цьому, приписами ст. 509 ЦК України визначено, що в силу зобов'язання кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах, що виникли між сторонами.
Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають відповідальність за їх невиконання, то з врахуванням приписів ст. ст. 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов'язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, у випадку порушення однією зі сторін умов договору настає відповідальність, яка передбачена договором, зокрема за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
При цьому, з огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної сплати наданих послуг по рахунках №11 від 10.02.2022 і №49 від 21.06.2022 є доведеним, тобто мало місце порушення встановлених договором строків оплати за надані послуги; врахувавши те, що в договорі передбачено право позивача на нарахування пені як заходів відповідальності за порушення строків виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача передбачену підпунктами 4.2.1 і 4.2.2 пункту 4.2 договору пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за яких нараховується пеня, від простроченої суми за кожен календарний день прострочення.
Разом з тим, ч.6 ст. 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем здійснено нарахування пені за 180 днів від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, в розмірі облікової ставки Національного Банку України по рахунку №11 за період з 13.03.2022 по 08.09.2022 - розмір пені визначений у сумі 413353,16 грн та по рахунку №49 за період з 09.08.2022 по 04.02.2023 - розмір пені визначений у сумі 346575,81 грн.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та порушення відповідачем строку сплати коштів згідно умов договору, суд здійснив власний розрахунок нарахування пені в розмірі облікової ставки Національного Банку України по рахунку №11 за період з 13.03.2022 по 08.09.2022 та по рахунку №49 за період з 09.08.2022 по 04.02.2025.
Здійснивши власний розрахунок пені у вказані періоди, судом встановлено, що сума пені у розмірі 759928,97 грн позивачем визначено правильно.
Окремо суд зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечив правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та пені та не надав свого контррозрахунку таким нарахуванням, здійсненим Украерорух.
З урахуванням пункту 3.12 договору, яким передбачено, що термін надання претензії до виставленого рахунка вказується у рахунку та становить 60 (шістдесят) календарних днів з дня виставлення рахунку, суд зазначає, що отримавши рахунки №11 від 10.02.2022, №49 від 21.06.2022, а також у подальшому рахунки позивача про сплату штрафних санкцій №78 від 31.03.2022, №98 від 30.06.2022, №118 від 31.07.2022, №154 від 30.09.2022, №190 від 31.12.2022, №11 від 31.03.2023, №31 від 30.06.2023, №51 від 30.09.2023, №68 від 31.12.2023, №3 від 31.03.2024, №18 від 30.06.2024, №32 від 30.09.2024, №45 від 31.12.2024, відповідач жодного разу не направляв претензій до виставлених рахунків.
За таких обставин вбачається, що відповідач не заперечив правильність нарахування позивачем до стягнення з відповідача за порушення умов договору щодо оплати наданих у січні - лютому 2022 року послуг АНО 3% річних у розмірі 613238,96 грн, інфляційних втрат у розмірі 2677589,85 грн та пені в сумі 759928,97 грн.
Стосовно доводів відповідача про настання обставин непереборної сили, що призвели до невиконання умов договору до визначеного ним строку.
У відзиві на позовну заяву і в запереченні на відповідь на відзив, відповідач просить суд зменшити розмір пені та штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання на 100 відсотків у зв'язку із наявністю, зокрема виняткових (форс-мажорних) обставин.
Суд критично сприймає доводи відповідача стосовно зменшення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат на 100% (фактично звільнення від сплати таких нарахувань повністю), що, згідно доводів відповідача, пов'язано із форс-мажорними обставинами та з цього приводу зазначає таке.
Під форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) розуміються обставини, визначені у ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» №671/97-РВ від 02.12.1997 (із наступними змінами та доповненнями), якщо інше не буде передбачено законодавством.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 218 ГК України).
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
У відповідності до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України (ТПП), зокрема: засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
За результатами розгляду документів ТПП України/регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом (п.п. 3.3, 6.11 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 №40(3)).
Із змісту положень договору та законодавства випливає, що належним доказом настання форс-мажорних обставин є виданий певному суб'єкту господарювання сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили); при цьому для посилання на відповідні обставини відповідач мав повідомити іншу сторону про початок та кінець дії таких обставин, надавши відповідний доказ - сертифікат (довідку) ТПП.
У вирішенні цього спору суд враховує сталу та послідовну практику Верховного Суду, зокрема, щодо застосування положень статті 617 ЦК України, частини 2 статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в подібних правовідносинах.
Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Аналогічну норму містять положення ч.6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Зокрема, Верховний Суд у своїх постановах сформулював такі загальні висновки: "Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (правовий висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21)".
У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання / неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин, як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 16.07.2024 у справі №916/2596/23).
При цьому Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п. 75-77 постанови Об'єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі №908/2287/17; п. 5.19-5.21 постанови КГС ВС від 21.09.2022 у справі №911/589/21; п. 47 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі №927/25/21).
З урахуванням положень ч.4 ст. 219 ГК України, при укладенні договору згідно його пункту 6.2 сторони погодили, що обставинами непереборної сили є військові дії, повстання, мобілізація, епідемії, пожежі, вибухи, природні катастрофи, дії центральних органів виконавчої влади, які втручаються у господарську діяльність виконавця та/або замовника, а також їх наслідки та всі інші події, які Торгово-промислова палата або інший повноважний орган/організація підтвердить письмовим документом.
Водночас, матеріали справи містять лише сертифікат Київської торгово-промислової палати №3000-22-0804 від 12.09.2022 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Авіакомпанія «Азур Ейр Україна» щодо сплати податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) у розмірі з датою закінчення 31 липня 2022 року та скрін-шот з сайту відповідача з повідомленням про настання форс-мажорних обставин.
У той же час, положеннями пункту 6.1 договору передбачено, що у разі виникнення таких обставин сторони зобов'язані протягом 48 годин сповістити одна одну письмово, телефаксом або телеграфом про початок, закінчення обставин непереборної сили.
Отже, за відсутності - відповідно до умов п.6.1 договору - повідомлень відповідача про обставини непереборної сили та сертифікату Торгово-промислової палати або іншого повноважного органу/організації, який би стосувався форс-мажорних обставин неможливості виконання договору про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування на 2022 рік з юридичними особами - резидентами України № 142/1-22 від 01.01.2022, суд виснує, що відповідач не підтвердив дію обставин непереборної сили, які призвели до невиконання умов договору до визначеного ним строку.
Щодо інших доводів відповідача про воєнний стан, дія якого перешкодила належному виконанню договору, то щодо цього суд зазначає, що сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі №904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі №927/25/21).
Для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов'язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі №927/25/21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21, на яку відповідач покликається як на підставу для зменшення штрафних 3% річних, інфляційних втрат та пені, суд виснує про відсутність протиправної поведінки, дії чи бездіяльності відповідача, відсутності причинного зв'язку між поведінкою відповідача та збитками.
У той же час, у справі №907/398/25, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати позивачу за надані послуги з АНО протягом тривалого періоду часу - з 13.03.2022 по 06.11.2024 (здійснено перший платіж в сумі 350000 грн). Тобто, саме поведінка відповідача спричинила нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат в означених розмірах.
Отже, крім відсутності повідомлень відповідача про обставини непереборної сили та сертифікату Торгово-промислової палати або іншого повноважного органу/організації, суд зазначає, що відповідач не надав доказів існування обставин, які були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання згідно договору про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування на 2022 рік з юридичними особами - резидентами України № 142/1-22 від 01.01.2022.
З урахуванням наведеного, суд не може визнати достатнім для зменшення розміру пені та 3% річних посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану, так як воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Такі обставини підтверджують висновок суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, інфляційних втрат та пені, передбачених договором та ст.625 ЦК України.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат на 100%.
Не погоджуючись із аргументами відповідача про наявність підстав для зменшення трьох відсотків річних та сум інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Зі змісту ст. 625 ЦК України вбачається, що право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат має кредитор саме у випадку порушення боржником зобов'язання за договором, зокрема, грошового зобов'язання.
У постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Разом з цим, у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (пункт 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, абзац 5 пункту 5.2.4 постанови Верховного Суду від 30.04.2020 по справі № 914/1001/19, абзац 3 пункту 8.7 постанови Верховного Суду від 03.04.2020 р. по справі № 920/653/19).
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
А тому суд не погоджується з доводами відповідача про те, що три відсотки річних та інфляційні втрати носять характер штрафних санкцій, оскільки наслідком несплати відповідачем коштів за договором є застосування приписів ч.2 ст. 625 ЦК України, яка є способом захисту порушених майнових прав та інтересів кредитора (у даному випадку - позивача) у виді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, належними до сплати кредиторові.
Щодо права суду, за наявності підстав, зменшити розмір трьох відсотків річних, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 922/444/24 наголошено, що у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
У той же час у пункті 135 постанови від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики конкретизувала правовий висновок, викладений в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Згідно здійснених позивачем розрахунків заборгованості ТОВ «Авіакомпанія «Скайнлайн Експрес» за послуги АНО станом на 25.03.2025 і станом на 07.05.2025, вбачається, що такі розрахунки річних по рахунках №11 від 10.02.2022 та №49 від 21.06.2022 здійснені з урахуванням мінімально визначених трьох процентів річних, що виключає можливість зменшення нарахованих позивачем 3% річних за порушення грошового зобов'язання за договором.
Крім цього, суд зазначає, що положення цивільного та господарського законодавства, постанови Верховного Суду на зазначають про можливість суду - навіть за певних умов (за наявності виняткових обставин) - зменшити розмір інфляційних втрат, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
З наведених підстав суд відхиляє доводи відповідача про можливість зменшення нарахованих позивачем інфляційних втрат і 3% річних.
Щодо права суду, за наявності підстав, зменшити розмір пені суд зазначає, що відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч.3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача нарахованих позивачем штрафу та пені, суд, з урахуванням доводів відповідача про наявність підстав для зменшення їх розміру, враховує наступне.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч.2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з ч.ч.1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
З врахуванням змісту ст. 549 ЦК України з приводу поняття неустойки та підстав її стягнення, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня) - це є спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
За змістом ст.233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено пеню, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам.
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
У постанові від 19.03.2025 у справі № 922/444/24 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України). Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20.
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо)".
У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду».
У пунктах 7.42-7.43 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке: "7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
7.43. Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).У пунктах 7.42-7.43 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено таке: "7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30)».
У зв'язку з викладеним у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Верховний Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст. 236 ГПК України).
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, суд зазначає, що на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.
Зокрема, у пункті 7.19 та 7.20 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципів розумності, добросовісності та справедливості, які передбачені положеннями статті 3 ЦК України та зазначено, що добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Суд також враховує, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).
Як встановлено судом, позивачем здійснено нарахування пені за 180 днів від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, в розмірі облікової ставки Національного Банку України по рахунку №11 за період з 13.03.2022 по 08.09.2022 - розмір пені визначений у сумі 413353,16 грн та по рахунку №49 за період з 09.08.2022 по 04.02.2023 - розмір пені визначений у сумі 346575,81 грн.
Щодо періоду, за який нарахована пеня, суд враховує, що з 25.02.2022 із значною частиною працівників згідно наказів ТОВ «Авіакомпанія «Азур Ейр Україна» №181/ОС від 24.03.2022, №182/ОС від 24.03.2022, №183/ОС від 24.03.2022, №184/ОС від 24.03.2022, №185/ОС від 24.03.2022, №231/ОС від 25.04.2022, №232/ОС від 25.04.2022, №233/ОС від 25.04.2022, №234/ОС від 25.04.2022 було призупинено дію дії трудових договорів, а згідно наказу №99/ОД від 25.02.2022 відбулося призупинення виконання авіаційних рейсів з перевезення пасажирів
З довідки №6505 від 09.12.2024 ТОВ «Авіакомпанії «Скайлайн Експрес» вбачається відсутність доходів від реалізації товарів, робіт, послуг за період з квітня 2022 року по грудень 2022 року.
Отже, такий незадовільний фінансовий стан відповідача у період березня 2022 - грудня 2022 року враховується судом при розгляді клопотання про зменшення пені, оскільки саме за період з 13.03.2022 по 04.02.2023 позивачем було здійснено нарахування пені по обох рахунках №11 та №49 за договором.
Окремо при вирішенні клопотання відповідача суд зазначає та враховує, що з 06.11.2024 ТОВ «Авіакомпанії «Скайлайн Експрес» активно розпочала погашення заборгованості і такий основний борг за договором відповідачем було остаточно сплачено в повному обсязі на стадії підготовчого провадження у справі.
Таким чином, суд враховує активну правову поведінку відповідача з листопада 2024 року по час розгляду справи суді, оскільки відповідач до моменту звернення позивача до суду з позовною заявою (з 06.11.2024) та під час розгляду справи в суді повністю сплатив заборгованість перед позивачем за надані послуги з АНО за період з січня по лютий 2022 року.
Також судом враховано, що відповідач має статус критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, що встановлено згідно розпоряджень голови Закарпатської обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації №61 від 23.01.2024 «Про перелік підприємств, які визначені такими, що підтвердили статус критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» та №8 від 07.01.2025 «Про перелік підприємств, установ, організацій, які визначені такими, що відповідають критеріям та мають важливе значення для забезпечення потреб територіальних громад, та перелік підприємств, установ, організацій, що відповідають критеріям та є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період».
Отже, врахувавши такі встановлені судом обставини справи (незадовільний фінансовий стан відповідача за період нарахування пені; погашення основного боргу, яке розпочалося до моменту звернення позивача до суду та остаточне погашення боргу на час розгляду справи, статус відповідача як критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період); врахувавши, що неустойка має компенсаційний, а не каральний характер; з огляду на стягнення з відповідача 613238,96 грн 3% річних і 2677589,85 грн інфляційних втрат, завданих простроченням виконання основного зобов'язання, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, наведеним вище критеріям та з урахуванням розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі, принципу пропорційності, зменшити розмір пені до 30% від суми простроченого відповідачем зобов'язання, що за підрахунками суду становить 227978,69 грн, які й слід стягнути з відповідача на користь позивача.
За таких обставин, на переконання суду, пеня на загальну суму 227978,69 грн, з урахуванням стягнення з відповідача 613238,96 грн 3% річних і 2677589,85 грн інфляційних втрат, цілком справедливо відіграє свою компенсаторну та превентивну функцію як засіб цивільно-правової відповідальності у цій справі і такий розмір пені враховує усі обставини справи та досліджені судом докази у справі, а також судом у цьому випадку буде дотримано принципів рівності сторін, справедливості, пропорційності, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства.
Щодо обґрунтованості рішення
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст. ст. 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними і достовірними доказами.
Розподіл судових витрат
Згідно платіжної інструкції №820 від 18.03.2025 при подачі позову про стягнення 8153012,26 грн (така загальна сума визначена позивачем у заяві від 17.04.2025 про усунення недоліків позовної заяви та уточнення вимог позовної заяви), позивачем сплачено судовий збір у сумі 126857,57 грн.
У той же час, за подачу такого позову мав бути сплачений судовий збір у сумі - 122295,18 грн
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.05.2025 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України - у зв'язку з відсутністю предмету спору провадження у справі № 907/398/25 в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості за договором про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування в розмірі 4411114,88 грн. та прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог у загальному розмірі 4050757,78 грн, яка складається з суми пені у розмірі 759928,97 грн, 3% річних у розмірі 613238,96 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 2677589,85 грн.
Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
З положень ч. 1, п.п.1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом). У випадках, установлених пунктом 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених ч. 1 цієї статті, - повністю.
Отже, судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 ГПК України в розмірі 60761,37 грн.
У той же час, судовий збір у розмірі 66096,20 грн з урахуванням зайво сплачепного судового збору при подачі позову та з урахуванням постановлення ухвали від 15.05.2025 про закриття провадження у частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості, може бути повернутий виключно за клопотанням особи, яка його сплатила.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Скайлайн Експрес» (код ЄДРПОУ - 36129430, місцезнаходження - 90500, Закарпатська область, Тячівський район, місто Тячів, вулиця Незалежності, будинок 90-А) на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (код ЄДРПОУ - 19477064, місцезнаходження - 08324, Київська область, Бориспільський район, територіальна громада Гірська, «Украерорух» масив, будинок 1) 3518807,50 (три мільйона п'ятсот вісімнадцять тисяч вісімсот сім гривень 50 копійок), з яких: 227978,69 грн (двісті двадцять сім тисяч дев'ятсот сімдесят вісім гривень 69 копійок) - пеня, 613238,96 грн (шістсот тринадцять тисяч двісті тридцять вісім гривень 96 копійок) - 3% річних, 2677589,85 грн (два мільйони шістсот сімдесят сім тисяч п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень 85 копійок) - інфляційні втрати, а також стягнути 60761,37 грн (шістдесят тисяч сімсот шістдесят одну гривню 37 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду
Повне рішення складено і підписано 22.08.2025.
Суддя С.В.Сисин