18 серпня 2025 року м. Харків Справа № 922/29/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя ОСОБА_1 , суддя ОСОБА_2 , суддя ОСОБА_3
секретар судового засідання ОСОБА_4
за участю представників сторін:
прокурора - ОСОБА_5 , службове посвідчення № 072833 від 01.03.2023
відповідача 1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та відповідача 2 (Управління) - ОСОБА_6 , довіреність б/н від 17.10.2023, витяг ЄДРЮОФОП та ГФ
відповідача 3 (ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») - не з'явився
відповідача 4 (ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ») - адвокат ОСОБА_7 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ХВ№001276 від 08.02.2017, ордер серія АХ№1241160 від 19.02.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 апеляційну скаргу Заступника керівника обласної прокуратури (вх.1378Х/3) на рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.05.2025
у справі №922/29/25 (суддя ОСОБА_8 , повний текст рішення підписано 26.05.2025)
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_6
до відповідачів:
1. ІНФОРМАЦІЯ_1 , м. Харків,
2. ІНФОРМАЦІЯ_7 ,
АДРЕСА_1 . Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_2 »,
АДРЕСА_2 . Товариства з обмеженою відповідальністю “ ІНФОРМАЦІЯ_3 », м. Харків
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування нежитлових будівель
Слобідською окружною прокуратурою м.Харкова подано до ІНФОРМАЦІЯ_5 позовну заяву в інтересах держави де у якості відповідачів визначено: ІНФОРМАЦІЯ_8 (1-й відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_7 (2-й відповідач), ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (3-й відповідач), ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » про визнання (4-й відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування нежитлових будівель: літ. “А-2» загальною площею 292,9 кв.м, літ. “Б-1» загальною площею 12,8 кв.м, літ. “В-1» загальною площею 76,9 кв.м, літ. “Г-1» загальною площею 48,6 кв.м, літ. “Д-1» загальною площею 132,5 кв.м, літ. “Е-1» загальною площею 126,5 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 347762063101) від ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), на користь ІНФОРМАЦІЯ_9 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.05.2025 в позові відмовлено.
Прокурор з вказаним рішенням місцевого господарського суду частково не погодився, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.05.2025 у справі №922/29/25 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора в частині, а саме, витребувати нежитлові будівлі: літ. “А-2» загальною площею 292,9 кв.м, літ. “Б-1» загальною площею 12,8 кв.м, літ. “В-1» загальною площею 76,9 кв.м, літ. “Г-1» загальною площею 48,6 кв.м, літ. “Д-1» загальною площею 132,5 кв.м, літ. “Е-1» загальною площею 126,5 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, Повстання майдан (наразі - майдан Захисників України), 4 від ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_9 в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 . Здійснити перерозподіл судових витрат. Справу розглянути за участі представника ІНФОРМАЦІЯ_10 . Обґрунтовуючи апеляційну скаргу прокурор зазначає, що зазначене судове рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального (ст.ст. 203, 215, 216, 228, 260, 387, 388 ЦК України, законів України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», “Про оренду державного та комунального майна», “ Про приватизацію державного майна»), та процесуального (ст.ст. 11, 13, 14, 53, 76-79, 86, 236, 277 ГПК України) права, неповним з'ясуванням судом обставин справи.
Доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до наступного:
- суд першої інстанції неправильно оцінив статус відповідача-4 як добросовісного набувача. На думку прокурора, матеріали справи не дають підстав вважати його таким, а тому висновок суду про добросовісність є помилковим;
- суд невірно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 388 ЦК України, неправильно витлумачивши положення щодо можливості витребування майна у добросовісного набувача і не врахувавши актуальну практику та зміни в законодавстві;
- суд першої інстанції безпідставно обмежив процесуальну роль прокурора, фактично заперечивши його право звертатися до суду для захисту інтересів держави в особі територіальної громади, хоча практика Верховного Суду допускає такі випадки у разі, коли орган місцевого самоврядування самостійно не вживає заходів для захисту своїх прав;
- ухвалене рішення, на переконання прокурора, не відповідає стандартам обґрунтованості, визначеним практикою ЄСПЛ, оскільки суд не навів належних мотивів відмови у позові та не надав оцінки всім доводам сторони обвинувачення;
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 сформовано склад колегії суддів ІНФОРМАЦІЯ_4 : головуючий суддя ОСОБА_1 , судді ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 18.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника обласної прокуратури; встановлено строк до 14.07.2025 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 14.07.2025 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; призначено справу до розгляду на 29.07.2025 (з урахуванням ухвали ІНФОРМАЦІЯ_4 про виправлення описки від 02.07.2025). Явку учасників справи визнано не обов'язковою. Витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_5 матеріали справи №922/29/25.
26.06.2025 на вимогу ухвали на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 із ІНФОРМАЦІЯ_5 надійшли матеріали справи №922/29/25.
01.07.2025 через систему “Електронний суд» від ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу Заступника керівника обласної прокуратури, в якому 1-й відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю; рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.05.2025 по справі №922/29/25 залишити без змін.
Аргументуючи свою позицію у справі №922/29/25, перший відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_11 - у відзиві на апеляційну скаргу прокурора зазначив наступне:
- апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права;
- процедура приватизації спірних нежитлових приміщень була проведена у повній відповідності до вимог законодавства (ЦК, ГК, Законів «Про місцеве самоврядування», «Про приватизацію невеликих державних підприємств»), а також Програми приватизації 2012- 2016 рр.
- рішення міської ради від 24.12.2014 №1755/14 в частині пункту 19 було реалізоване укладенням договору купівлі-продажу від 15.07.2015, отже, на момент подання позову вимога про його скасування є неефективним способом захисту;
- прокурор не довів, що продаж відбувся за ціною нижчою від ринкової чи що громада зазнала збитків; доказів можливості отримати вищу суму при повторному продажу не надано;
- є негативна судова практика у подібних спорах за позовами прокуратури, коли позбавлення чинності рішень і договорів не відновлювало майнових прав громади, а навпаки, створювало проблеми.
03.07.2025 через систему “Електронний суд» від ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » просить у задоволені апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури відмовити, рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.05.2025 залишити без змін.
Аргументуючи свою позицію у справі, відповідач-4 зазначає, що позов прокурора не відповідає вимогам процесуального законодавства, оскільки в даному випадку відсутній сам предмет спору. Прокурор у позовній заяві вказує, що діє в інтересах ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка одночасно визначена ним як перший відповідач у справі. Така процесуальна конструкція, на переконання відповідача, суперечить положенням ст. 45 ГПК України, оскільки одна і та сама особа не може одночасно виступати і позивачем, і відповідачем. Збіг інтересів у межах одного суб'єкта виключає наявність спору між сторонами, що підтверджується також правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово наголошувала на неприпустимості пред'явлення позову державою або органом прокуратури до органу місцевого самоврядування, коли фактично йдеться про «позов держави до самої себе».
Крім того, відповідач-4 вказує, що прокурор безпідставно посилається на норми, які регулюють порядок приватизації державного майна, тоді як спірні об'єкти перебували у комунальній власності. ІНФОРМАЦІЯ_11 ще у 2014 році зареєструвала право комунальної власності на спірні нежитлові будівлі, після чого уклала договір купівлі-продажу з ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який був нотаріально посвідчений та пройшов державну реєстрацію. Згодом майно правомірно перейшло у власність ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на підставі договору купівлі-продажу від 2015 року. Таким чином, усі переходи права власності були здійснені відповідно до закону та підтверджені державними реєстраційними записами. У силу презумпції достовірності відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка усталено визнається судовою практикою, зареєстроване право власності відповідача є законним і належним доказом.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.07.2029 оголошено перерву у судовому засіданні до 18.08.2025 до 10:30 год.
У судовому засіданні ІНФОРМАЦІЯ_4 18.08.2025 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.05.2025 у справі №922/29/25 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В свою чергу присутні в судовому засіданні представник ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_12 - ОСОБА_6 , а також представник ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - ОСОБА_7 проти апеляційної скарги прокурора заперечували вважаючи її безпідставною, та наполягали на залишення без змін оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як законного та обґрунтованого, прийнятого у відповідності до норм чинного законодавства та практики Верховного Суду.
Третій відповідач, ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_2 », не скористався процесуальним правом наданим ст.263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу прокурора не надав. Крім того, не направив свого уповноваженого представника для участі в судовому засіданні, попри вжиті судом заходи.
У ході апеляційного розгляду даної справи ІНФОРМАЦІЯ_13 , у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, представники відповідачів були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони (стаття 42 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представника третього відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі, доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ІНФОРМАЦІЯ_4 встановила наступне.
На підставі договору оренди №1923 від 06.11.2014 укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_7 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_14 ) та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у останнього в оренді перебували нежитлові будівлі: літ. «А-2» загальною площею 292,9 кв.м, літ. «Б-1» загальною площею 12,8 кв.м, літ. «В-1» загальною площею 76,9 кв.м, літ. «Г-1» загальною площею 48,6 кв.м, літ. «Д-1» загальною площею 132,5 кв.м, літ. «Е-1» загальною площею 126,5 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3.1. договору оренди, вартість об'єкту оренди складала 1.344.400,00 грн, без ПДВ станом на 12.09.2014.
Згідно з п. 4.7. договору оренди, змінювати стан орендованого майна орендар зобов'язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.
Відповідно до п. 4.8 договору оренди, орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою Орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з ІНФОРМАЦІЯ_15 до початку проведення робіт, при наявності дозволу отриманого відповідно з діючим законодавством.
Пунктом 5.2. договору оренди передбачено право орендаря здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з ІНФОРМАЦІЯ_15 до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
Згідно з п. 5.3. договору оренди орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність.
Відповідно до п. 10.1. договору оренди, договір діє з 06.11.2014 до 06.10.2017.
09.12.2014 директор ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_9 звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_14 (вх.№18203 від 09.12.2014), у якій просив дозволити приватизацію вказаних будівель.
На підставі вказаного звернення ІНФОРМАЦІЯ_16 прийнято рішення «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 24.12.2014 №1755/14. Відповідно до пункту 19 додатку до вказаного рішення 36 сесії ІНФОРМАЦІЯ_1 6 скликання, міська рада дозволила приватизувати вказаний об'єкт нерухомого майна шляхом викупу.
29.01.2015 ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » звернулось до Управління комунального майна з заявою про приватизацію №3232.
22.01.2015 ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » звернулось до ІНФОРМАЦІЯ_14 з листом (вх.№1474), у якому просило доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна шляхом викупу ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_17 ».
У відповідь, Управління комунального майна, розглянувши зазначений лист, наказало доручити суб'єкту оціночної діяльності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_17 » проведення оцінки вартості нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_2 з метою їх подальшої приватизації шляхом викупу.
20.03.2015 начальником ІНФОРМАЦІЯ_18 затверджено висновок про вартість майна спірних нежитлових будівель, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 31.01.2015 без ПДВ складає 1.116.000,00 грн.
15.07.2015 між ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та ІНФОРМАЦІЯ_14 укладено договір №5273-В-С, який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за №1520, відповідно до якого ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » приватизувало вказані нежитлові будівлі за 1.116.000,00 грн без ПДВ (разом з ПДВ за 1.339.200,00 грн).
Відомості про право власності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на нежитлові будівлі: літ. «А-2» загальною площею 292,9 кв.м, літ. «Б-1» загальною площею 12,8 кв.м, літ. «В-1» загальною площею 76,9 кв.м, літ. «Г-1» загальною площею 48,6 кв.м, літ. «Д-1» загальною площею 132,5 кв.м, літ. «Е-1» загальною площею 126,5 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.08.2015 (номер запису про право власності: 10895105, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 347762063101).
В серпні 2015 року директор ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_9 звернувся до Управління комунального майна листом від 19.08.2015 за вх.№13372 та листом від 28.08.2015 за вх.№14107, в яких просив надати погодження для відчуження вищевказаних нежитлових будівель.
02.09.2015 ІНФОРМАЦІЯ_19 майна листом №11111 надано ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » згоду на відчуження спірних нежитлових будівель.
Надалі, нежитлові будівлі: літ. «А-2» загальною площею 292,9 кв.м, літ. «Б-1» загальною площею 12,8 кв.м, літ. «В-1» загальною площею 76,9 кв.м, літ. «Г-1» загальною площею 48,6 кв.м, літ. «Д-1» загальною площею 132,5 кв.м, літ. «Е-1» загальною площею 126,5 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.2015, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_10 та зареєстрованого в реєстрі за №2371, відчужені ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (Продавець) у власність ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (Покупець) (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ).
Відомості про право власності ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на вказане нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.10.2015 (номер запису про право власності: 11612343).
Відповідно до п. 3.1 договору купівлі-продажу від 15.10.2015 продаж вчинено за суму 1.339.200,00 грн.
У подальшому, 13.05.2019 до ІНФОРМАЦІЯ_1 за вих.№1385 з боку відповідача-4 (ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ») було подано заяву про початок будівельних робіт, а саме: нове будівництво магазину непродовольчих товарів за адресою АДРЕСА_2 , загальна площа будівництва 975,9 кв. метрів.
Придбані 15.10.2015 нежитлові будівлі були знесені.
07.03.2025 на замовлення ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » був складений висновок про знищення/знесення майна (Реєстраційний номер документу: DT01:2849-5916-0048-2148) на земельній ділянці кадастровий номер: 6310138800:02:018:0022, площа 0,1436 га. Вказаний висновок зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, отримано Витяг за №417531161 від 12.03.2025 (о 15:06:22), реєстрація проведена державним реєстратором приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за заявою власника.
За інформацією ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на місці нежитлових приміщень літ. «А-2», літ. «Б-1», літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Д-1», літ. «Е-1», створене нове нежитлове приміщення літера « 2А-1» магазин непродовольчих товарів загальна площа 975,9 метрів квадратних, (адреса АДРЕСА_2 ).
Нові нежитлові будівлі прийняті до експлуатації відповідно до декларації про готовність об'єкту ХК1012012196690 від 04.12.2020 - видавник ІНФОРМАЦІЯ_11 . Відповідно до даних декларації ГАСК: було розпочате будівництво нового об'єкту 13.05.2019, завершене будівництво об'єкту 10.06.2020. Прийнятий об'єкт до експлуатації - 04.12.2020. Наявність нового об'єкту підтверджується технічним паспортом від 23.06.2020, виконано КП « ІНФОРМАЦІЯ_20 » на приміщення літера « 2А-1» магазин непродовольчих товарів загальна площа 975,9 м.кв. та декларацією ГАСК про прийняття нежитлових приміщень до експлуатації ХК1012012196690 від 04.12.2020.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №242356560 від 29.01.2021, на об'єкт нерухомого майна за №2279679663101, нежитлова будівля загальною площею 975,9 кв.м зареєстрована за ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на праві приватної власності, що підтверджено витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №415361400 від 26.02.2025, на об'єкт нерухомого майна за №2279679663101.
Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова з метою вжиття заходів представницького характеру вивчено питання додержання вимог діючого законодавства під час відчуження з комунальної власності майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
У ході здійснення Шевченківською окружною прокуратурою міста Харкова процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42023222060000064 від 22.03.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України, на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м.Харкова (теперішня назва установи - ІНФОРМАЦІЯ_21 на підставі Закону України від 26.02.2025 №4273-IX про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо найменувань місцевих загальних судів) від 20.07.2023 в ІНФОРМАЦІЯ_1 отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлових будівель: літ. «А-2» загальною площею 292,9 кв.м, літ. «Б-1» загальною площею 12,8 кв.м, літ. «В-1» загальною площею 76,9 кв.м, літ. «Г-1» загальною площею 48,6 кв.м, літ. «Д-1» загальною площею 132,5 кв.м, літ. «Е-1» загальною площею 126,5 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, Повстання майдан (наразі - майдан Захисників України), 4.).
ІНФОРМАЦІЯ_22 , вважаючи, що ІНФОРМАЦІЯ_16 при прийнятті рішення № 1755/14 від 24.12.2014 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова» щодо надання дозволу на проведення приватизації спірного майна шляхом викупу було прийняте з порушення встановленої законодавством процедури, є незаконним та порушує інтереси держави та підлягає частковому скасуванню, договір купівлі-продажу недійсним, а майно - витребуванню на користь ІНФОРМАЦІЯ_9 , звернулася з відповідним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Прокурор обґрунтовував свої вимоги тим, що спірні нежитлові будівлі вибули з комунальної власності територіальної громади м.Харкова з порушенням вимог чинного законодавства про приватизацію. На думку прокурора, рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.12.2014 №1755/14 у частині пункту 19 було прийняте з перевищенням повноважень та без належного дотримання процедури, передбаченої законодавством, що свідчить про його незаконність і є підставою для скасування.
Як наслідок, укладений 15.07.2015 договір купівлі-продажу нежитлових будівель між ІНФОРМАЦІЯ_16 в особі ІНФОРМАЦІЯ_18 та ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » прокурор вважає недійсним, оскільки він ґрунтувався на незаконному рішенні органу місцевого самоврядування. Надалі це майно було відчужене у приватну власність іншого суб'єкта господарювання - ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_3 », яке наразі є власником і земельної ділянки, і новозбудованого на ній об'єкта.
Прокурор зазначав, що об'єкти комунальної власності вибули з володіння громади протиправно, тому підлягають витребуванню у нинішнього власника на підставі статті 388 ЦК України. Такий спосіб захисту, на його думку, є єдиним, що здатний забезпечити реальне відновлення порушених прав територіальної громади та повернення їй належного майна.
Також прокурор посилався на необхідність захисту публічних інтересів, оскільки незаконне відчуження об'єктів комунальної власності завдало шкоди територіальній громаді, а орган місцевого самоврядування не вжив заходів для поновлення порушеного права. Саме це, на переконання прокурора, обґрунтовувало його процесуальне право на звернення до суду з відповідним позовом в інтересах держави.
ІНФОРМАЦІЯ_13 , відмовляючи прокурору в задоволенні позову, мотивував своє рішення тим, що прокурор не довів наявності підстав для представництва інтересів саме держави, адже спірні будівлі перебували у комунальній власності територіальної громади, і саме орган місцевого самоврядування був уповноважений розпоряджатися цим майном. Прокурор не надав доказів, що міська рада неналежно захищає інтереси громади, тому самостійне звернення до суду не відповідало вимогам закону. Також господарський суд зазначив, що приватизація та подальше відчуження спірних будівель відбулися на підставі рішень міської ради, які не були визнані незаконними в установленому порядку. Всі договори купівлі-продажу були нотаріально посвідчені, проведені за оплату та зареєстровані у державному реєстрі. Тому підстав вважати майно таким, що вибуло з комунальної власності поза волею громади, не було. Крім того, суд наголосив, що відповідач-4 (ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - нинішній власник) є добросовісним набувачем, оскільки придбав майно законним шляхом, не маючи можливості чи обов'язку перевіряти правомірність усіх попередніх приватизаційних процедур. Суд звернув увагу також на те, що спірні будівлі були знесені, а на їхньому місці вже збудований новий об'єкт, що унеможливлює застосування обраного прокурором способу захисту. Також суд підкреслив, що заявлені вимоги прокурора про витребування майна та скасування рішень і договорів не відповідають принципу ефективності та пропорційності, оскільки не забезпечують реального відновлення прав громади, але водночас порушують права добросовісного власника.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без задоволення з огляду на таке.
Предметом позову прокурора у даній справі є матеріально правова вимога про витребування спірних нежитлових будівель, які, на думку позивача, незаконно вибули з комунальної власності територіальної громади м.Харкова, а також пов'язані з цим немайнові вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу та похідних правочинів, які стали підставою для відчуження цього майна. У такий спосіб прокурор намагався відновити право комунальної власності територіальної громади та забезпечити повернення їй майна.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас прокурор, реалізуючи право на апеляційне оскарження, не погоджується з рішенням господарського суду першої інстанції лише в частині відмови у витребуванні спірного нерухомого майна з володіння ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », посилаючись на те, що цей відповідач не є добросовісним набувачем. В іншій частині рішення не оскаржується.
Враховуючи положення процесуального закону, предметом апеляційного провадження у даній справі є перевірка законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про витребування майна. В інших частинах рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.05.2025 у справі №922/29/25 не оскаржується.
Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Як унормовано в абзаці 2 частини 5 цієї статті, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор вказує про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
За змістом статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом 1 частини 3 статті 23 названого Закону визначено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого містять умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Установлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Таким чином, визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Тож процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Ураховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.
Наведена права позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що у разі якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. У цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (через відсутність повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. У процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
Отже, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб'єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень завдано шкоди інтересам держави або існує загроза порушення інтересів держави.
Процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
У справі, яка переглядається, прокурор звернувся з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути спірне нерухоме майно у комунальну власність, зазначаючи про порушення інтересів держави, яке полягало у тому, що ІНФОРМАЦІЯ_11 як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті оспорюваного рішення відчужила нерухоме майно з порушенням вимог законодавства, тобто діяв всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, всупереч інтересам держави.
Тож у цій справі прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, що спростовує протилежні доводи відповідачів.
Колегія суддів звертає увагу, що місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, серед іншого, виходив із того, що прокурор не мав права представляти інтереси держави у даних правовідносинах, оскільки позов заявлений фактично до органу місцевого самоврядування як представника тієї ж самої держави. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 29.05.2025 у справі №922/3727/19 висловив іншу правову позицію, зазначивши, що представництво прокурора в інтересах держави допускається і в таких випадках, якщо орган місцевого самоврядування не вчиняє належних дій для захисту відповідних інтересів або існує реальна загроза їх порушення. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності у прокурора права на представництво у даній справі, проте враховуючи інші встановлені обставини та мотиви відмови у задоволенні позову, вважає рішення таким, що має бути залишенням без змін з огляду на нищенаведені обставини.
Щодо позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна з володіння ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », колегія суддів зазначає наступне.
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є похідною від вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, а також про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, на підставі яких відбулося відчуження спірного майна. Саме наявність чи відсутність законних підстав для виникнення права власності у подальших набувачів визначає можливість застосування статті 388 ЦК України. Тому суд апеляційної інстанції, навіть враховуючи те, що апеляційна скарга прокурора не містить доводів щодо цих вимог, не може оминути їх увагою, а повинен надати оцінку їх обґрунтованості у межах предмета спору.
Прокурор, зокрема, обґрунтовував свої вимоги тим, що рішення 36-ї сесії ІНФОРМАЦІЯ_1 6 скликання від 24.12.2014 №1755/14 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» у частині пункту 19 додатку до вказаного рішення “Перелік об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу», порушує право власності територіальної громади м.Харкова на об'єкт нерухомого майна. На думку прокурора, належним способом захисту цього права є визнання незаконним та скасування відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
Разом з тим, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ІНФОРМАЦІЯ_23 від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, а також в постанові ІНФОРМАЦІЯ_24 від 29.05.2025 у справі №922/3727/19, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке вже виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту. Таке рішення вичерпує свою дію виконанням, а його подальше скасування не може забезпечити ефективного відновлення порушених прав. Верховний Суд підкреслив, що «якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача»; при цьому, навіть якщо рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване, і тому немає потреби оскаржувати його саме як окремий акт.
У даній справі встановлено, що на підставі рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.12.2014 №1755/14 були укладені договори купівлі-продажу: договір від 15.07.2015 №5273-В-С між ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та ІНФОРМАЦІЯ_25 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_10 (реєстровий №1520), а також договір купівлі-продажу від 15.10.2015, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_10 та зареєстрований у реєстрі за №2371. З огляду на укладення та належне виконання цих правочинів, зазначене рішення органу місцевого самоврядування є виконаним, вичерпало свою дію і не може бути самостійно скасоване в судовому порядку як належний та ефективний спосіб захисту.
Крім того, згідно з матеріалами справи, укладені правочини відповідають вимогам чинного законодавства: вони вчинені у письмовій формі, належним чином нотаріально посвідчені та зареєстровані у встановленому законом порядку, сторони мали цивільну дієздатність та необхідні повноваження на їх укладення. Договори фактично виконані - покупець сплатив встановлену договором ціну, а продавець передав об'єкт нерухомості у власність.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що при укладенні спірних договорів не було порушено імперативних норм законодавства, які б тягли їх недійсність за змістом статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Відповідні дії органу місцевого самоврядування щодо укладення договорів були здійснені в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Враховуючи наведене, а також практику Верховного Суду, зокрема правові висновки, викладені у постанові від 29.05.2025 у справі №922/3727/19, колегія суддів зазначає, що вимога прокурора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 15.07.2015 №5273-В-С та від 15.10.2015 (реєстровий №2371) є безпідставною та не ґрунтується на законі, оскільки укладені правочини були належним чином виконані, а правові підстави для визнання їх недійсними відсутні, і погоджується в цьому з висновком суду першої інстанції.
Більше того, прокурор у своїй апеляційній скарзі не оспорює правомірність зазначених правочинів, що додатково підтверджує відсутність спору у цій частині. Таким чином, колегія суддів виходить з того, що договори від 15.07.2015 №5273-В-С та від 15.10.2015 №2371 породили належні цивільно-правові наслідки, є чинними та виконаними.
Стосовно вимоги про витребування нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , колегія суддів зазначає наступне.
Правовідносини у даній справі регулюються нормами глави 29 Цивільного кодексу України «Набуття права власності», яка визначає підстави та порядок набуття власності, у тому числі відчуження від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України).
Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, майно може бути витребуване від добросовісного набувача лише у випадках, прямо визначених законом, а саме якщо воно вибуло з володіння власника поза його волею: внаслідок викрадення, втрати або з інших підстав, передбачених законом. У даній справі прокурором не доведено наявності таких обставин. Навпаки, матеріалами підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_11 , як уповноважений орган, прийняла відповідні рішення, уклала договори купівлі-продажу через свої структурні підрозділи та фактично передала майно у приватну власність.
Стаття 388 ЦК України - це спеціальна норма, яка регулює можливість витребування майна з чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача. Вона конкретизує межі захисту права власності у тих випадках, коли майно вже перейшло до іншої особи і та заявляє про свою добросовісність.
Згідно зі ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, але набуте добросовісним набувачем за відплатним договором, право власності переходить до такого набувача, крім випадків, коли майно було втрачено власником або викрадено. Враховуючи, що договори купівлі-продажу посвідчені нотаріально, їх правомірність не оскаржується, а воля ІНФОРМАЦІЯ_1 була реалізована шляхом прийняття та виконання відповідних рішень, підстави для застосування ст. 388 ЦК України відсутні.
Прокурор у своїй апеляційній скарзі посилається на нібито пов'язаність засновників ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » із іншими учасниками справи. Однак такі посилання мають характер припущень і не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, що суперечить приписам ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Жодного доказу недобросовісності набувача прокурором не надано.
Крім того, колегія суддів враховує, що первісні будівлі за вказаною адресою були знесені, а на їх місці зведені нові об'єкти. Це підтверджується матеріалами справи і свідчить про істотну зміну предмета спору. У таких умовах задоволення вимог про витребування суперечило б принципу ефективного способу захисту, закріпленому у ст. 16 ЦК України, адже фактичне відновлення попереднього стану є неможливим.
Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 29.05.2025 у справі №922/3727/19, є релевантною у цій частині. Зокрема, Суд наголосив, що виконані рішення органу місцевого самоврядування та укладені на їх підставі договори не можуть бути скасовані, оскільки це не відновлює порушеного права, а обраний спосіб захисту не є ефективним. Аналогічні висновки неодноразово висловлював і Верховний Суд у справах щодо витребування майна у добросовісних набувачів (наприклад, постанова від 12.03.2020 у справі №916/3156/18).
Додатково, Європейський суд з прав людини у справі “East/West Alliance Limited v. Ukraine» (2014) зазначив, що втручання у право власності має відповідати критеріям законності, легітимної мети та пропорційності. Витребування нерухомого майна у ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яке набуло його на законних підставах і здійснило будівництво нових об'єктів, призвело б до порушення принципу правової визначеності та невиправданого втручання у право приватної власності.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » є добросовісним набувачем, правомірність укладених договорів не спростована, доказів недобросовісності набувача прокурором не подано, а спосіб захисту у вигляді витребування не відповідає вимогам закону та є фактично неможливим. Відтак, вимога про витребування майна не ґрунтується на належних правових підставах та задоволенню не підлягає.
Щодо доводів прокурора про обов'язок відповідача перевіряти правомірність попередніх угод колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Це означає, що добросовісний набувач майна має право покладатися на дійсність укладеного з ним договору та не зобов'язаний перевіряти правомірність усіх попередніх правочинів чи приватизаційних процедур. Обов'язок щодо забезпечення законності таких процедур покладається саме на органи приватизації та органи місцевого самоврядування, а не на покупця.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України, добросовісність учасників цивільних правовідносин презюмується. Тобто, саме на сторону, яка стверджує про недобросовісність набувача, покладається обов'язок доведення відповідних обставин. Прокурором у даній справі жодних належних і допустимих доказів того, що ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » знало або повинно було знати про неправомірність попередніх угод, не подано. Посилання ж на можливу пов'язаність засновників із іншими учасниками справи мають характер припущень, що суперечить вимогам статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, у світлі положень статті 388 ЦК України, майно може бути витребуване від добросовісного набувача лише у випадках, коли воно вибуло з володіння власника не з його волі (було загублене, викрадене тощо). У цій справі відчуження відбулося на підставі рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто саме з волі уповноваженого органу громади. За таких обставин відсутні правові підстави вважати відповідача-4 недобросовісним набувачем лише через те, що він не перевіряв минулі приватизаційні дії.
Правова позиція Верховного Суду, висловлена, зокрема, у постанові від 29.05.2025 у справі №922/3727/19, також підтверджує, що добросовісний набувач не може бути позбавлений права власності лише на підставі сумнівів у законності попередніх рішень чи процедур. Добросовісний покупець має право покладатися на офіційні акти органів влади та зареєстровані права, а тому доводи прокурора у цій частині є безпідставними.
Щодо строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
У даній справі відповідачі - ІНФОРМАЦІЯ_11 та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду, заявляли про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності.
Разом з тим, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення від 08.05.2025, дійшов висновку про відмову у позові з інших мотивів, не досліджуючи питання перебігу позовної давності.
Проаналізувавши наведене, колегія суддів погоджується з тим, що спір підлягає вирішенню шляхом відмови у позові з підстав необґрунтованості заявлених вимог та неефективності обраного способу захисту. Такий висновок виключає необхідність надання правової оцінки перебігу позовної давності у цій справі.
Таким чином, доводи сторін про застосування позовної давності залишаються поза оцінкою суду апеляційної інстанції, оскільки остаточним мотивом для відмови у позові є відсутність належних правових підстав для його задоволення.
Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів також враховує, що в пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини Справа "Проніна проти України" (Заява №63566/00) Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та не спростовують висновків суду першої інстанції. Вони зводяться до суб'єктивного переоцінювання доказів і повторення аргументів, які вже були предметом дослідження місцевим господарським судом. Матеріали справи не містять жодних нових обставин чи доказів, які б могли вплинути на правильність прийнятого рішення. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є безпідставними, а апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.05.2025. у справі №922/29/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п.1 ч.1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Заступника керівника обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 08.05.2025. у справі №922/29/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена 22.08.2025.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3