Справа № 638/23879/24
Провадження № 2/638/2435/25
22 серпня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Шамраєву М.Є.,
за участю секретаря судового засідання Дрозденко К.С.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши в порядкузагального позовного провадження в приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до відповідача: ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих джерелом підвищеної небезпеки,-
ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на його користь відшкодування матеріальної та моральної шкоди в сумі 353233,00 грн. та понесені судові в сумі 18032,33 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 07 грудня 2023 року о 09:00 год. в м. Харкові, по в'їзді Магістральному, біля будинку №1-Б, водій ОСОБА_2 керувала автомобілем «Renault Clio», державний номерний знак НОМЕР_1 , не врахувала дорожньої обстановки, на слизькій ділянці дороги не впоралася з керуванням та виїхала на смугу зустрічного руху та скоїла зіткнення із автомобілем «BMW X3», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , який рухався в зустрічному напрямку внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Автомобіль «BMW X3», державний номерний знак НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію автомобіля серії НОМЕР_3 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження про що було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 516169 від 07.12.2023 стосовно ОСОБА_2 . Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2024 по справі про адміністративне правопорушення № 639/7312/23 ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні вказаної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності ст. 124 КУпАП. 24.04.2024 постановою Харківського апеляційного суду по справі № 639/7312/23 апеляційну скаргуОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції було залишено без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2024 без змін. З метою визначення об'єктивного розміру завданої шкоди, 14 лютого 2024 року між ОСОБА_4 та ФОП СОД ОСОБА_5 було укладено договір на проведення експертної оцінки № 161/02-24 щодо визначення матеріального збитку, завданого власнику автомобілю BMW X3», державний номерний знак НОМЕР_2 . Відповідно до висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу BMW X3», державний номерний знак НОМЕР_2 , № 161/02-24 від 14 лютого 2024 року - складає 504 243,00 грн. З відкритих інтернет ресурсів Позивачу стало відомо, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Renault Clio» номерний знак НОМЕР_1 була застрахована у Страхової компанії «ЕТАЛОН» згідно з полісом № НОМЕР_4 , який був діючий станом на 07.12.2023 року. 06.12.2024 представником позивача було направлено адвокатський запит до Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) щодо страхової справи за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/3704321. У відповідь на запит МТСБУ повідомляє, що ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» та МТСБУ погодили механізм проведення виплат страхового відшкодування потерпілим за діючими полісами ОСЦПВ на підставі рішень такого страховика про страхове відшкодування. Отже, на підставі рішень ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» МТСБУ перерахувало позивачу відшкодування шкоди в розмірі 156 800,00 грн. Враховуючи вищевикладене, внаслідок деліктного зобов'язання у позивача виникла право вимоги до відповідачки про відшкодування позивачу різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 347 443,00 (триста сорок сім тисяч чотириста сорок три грн. 00 коп.) (504 243,00 - 156 800,00 = 347 443,00). Також позивач просить стягнути моральну шкоду обгрунтовуючи це тим, що позивач внаслідок ДТП отримав травми, зокрема, «тріщина переднього відрізка 6 ребра з права, ближче до середньо-ключичної лінії», що спричинили йому фізичну біль, в зв'язку з чим останній зазнав фізичних і психологічних страждань, що потребувало додаткових зусиль для відновлення здоров'я. Також, пошкодження майна позивача негативно вплинуло на його моральний стан та призвело до душевних страждань, неможливість ним користуватися викликало суттєві незручності позивачу у пересуванні та налагодженні життя і побуту сім'ї.
Ухвалою Шевченківського (Дзержинського) районного суду міста Харкова від 01 грудня 2024 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Шевченківського (Дзержинського) районного суду міста Харкова від 06 травня 2025 року підготовче провадження у справі було закрите та призначено судовий розгляд у справі.
30.01.2025 від представника відповідача Король В.Р. до суду надійшов відзив на позовну заяву про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих джерелом підвищеної небезпеки з якого вбачається, що в проваджені судді Жовтневого районного суду м. Харкова Курила В.О. знаходилась справа № 639/7312/23 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 124 КУпАП. У даній справі було ОСОБА_2 з метою доказування факту відсутності її вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП було заявлено клопотання про призначення судової автотехнічої експертизи та транспортно-трасологічної експертизи. Постановою судді Жовтневого районного суду міста Харкова Курило В.О. від 06.02.2024 у задоволенні клопотання захисника - адвоката Стеценка А.А. про призначення судової автотехнічої експертизи та транспортно-трасологічної експертизи було відмовлено. У той же день Постановою судді Жовтневого районного суду міста Харкова Курило В.О. від 06.02.2024 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 звернулася до Харківського апеляційного суду з апеляційною скаргою на Постанову судді Жовтневого районного суду міста Харкова від 06.02.2024 у справі № 639/7312/23. В апеляційному провадженні у справі № 639/7312/23 ОСОБА_7 також було заявлено клопотання про призначення судової автотехнічої експертизи та транспортно-трасологічної експертизи. Постановою судді Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової автотехнічої експертизи та транспортно-трасологічної експертизи та залишено апеляційну скаргу без задоволення. ОСОБА_6 вважає постанови судів першої та апеляційної інстанції у справі № 639/7312/23 незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, однак у ОСОБА_8 відсутня процесуальна можливість оскаржити вищезазначені постанови судів. Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв?язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вказаних умов є обов?язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов?язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача. Таким чином, враховуючи вищезазначене, зокрема, але не виключно процесуальну неможливість оскарження постанови Харківського веляційного суду від 24.04.2024 Відповідач у даній справі наділений невід'ємним процесуальним правом довести відсутність своєї вини у спричинені майнової шкоди у цивільному процесі по даній справі. Щодо розміру матеріальної шкоди зазначив, що 14.12.2024 оцінувачем - ОСОБА_5 було складено висновок щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 161/02-24 по заяві Позивача, відповідно до якого розмір матеріального шкоди, спричиненої власнику транспортного засобу «BMW», номерний знак НОМЕР_2 у зв'язку з ДТП складає 504 243,00 (п'ятсот чотири тисячі двісті сорок три гривень 00 коп.). Також у позовній заяві зазначено, що на підставі рішень ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» МТСБУ перерахувало ОСОБА_4 29.10.2024 року відшкодування шкоди в розмірі 156 800 грн. Однак, з висновків оцінювача ОСОБА_5 щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 161/02-24 вбачається наступне. Вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, що оцінюється марки «ВМW X3», реєстраційний номер НОМЕР_2 на дату події 07 грудня 2023 року становить 504 243,00 (п'ятсот чотири тисячі двісті сорок три гривні сорок коп.). Вартість фактичного ремонту КТЗ марки «BMW Х3», реєстраційний номер НОМЕР_5 , без урахування фізичного зносу вузлів та деталей, на момент проведення дослідження становить 1314 229 грн. (один мільйон триста чотирнадцять тисяч двісті двадцять дев'ять гривень 46 коп.) Ринкова вартість КТЗ марки «BMW X3», реєстраційний номер НОМЕР_6 , без урахування аварійних пошкоджень на дату події 07 грудня 2023 року становить 504 243,00 (п'ятсот чотири тисячі двісті сорок три гривні сорок коп.). Вартість в пошкодженому стані після ДТП КТЗ марки «BMW X3», реєстраційний номер НОМЕР_5 становить 27 231,46 грн. (двадцять сім тисяч двісті тридцять одна гривня 46 коп.). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів» У страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільноправової відповідальності. Такий правовий висновок висловлений Великоно Палатою Верховного Суду у Постанові від 04 липня 2018 року у справі №754/1108/15-ц, провадження № 61-20780св18. Тобто, автомобіль в пошкодженому стані після ДТП залишається у власності Позивача, а тому вартість пошкодженого автомобіля після ДТП Позивач не зобов'язана відшкодовувати, оскільки Позивач в змозі продати свій транспортний засіб за суму, зазначену в оцінці. Тому, позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди у сумі 27 231,46 грн. (двадцять сім тисяч двісті тридцять одна гривня 46 коп.) в якості вартісті в пошкодженому стані після ДТП КТ З марки «BMW X3», реєстраційний номер НОМЕР_2 є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Також представник відповідача зазначив, що вказаний позов підлягає залишенню без руху, оскільки згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Згідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Таким чином, Позивач за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди забов?язанний сплатити 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, що станом на дату подання позову складає 3028 грн.
21.02.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив з якого вбачається, що предметом спору у справі є стягнення з винної у скоєнні ДТП особи матеріальних збитків та моральної шкоди. Винна особа у скоєні ДТП встановлена постановою суду у справі при розгляді матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності.Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. Твердження відповідача про незаконність та необґрунтованість постанов судів першої та апеляційної інстанцій є суб'єктивним оціночним судженням останньої, яке не підкріплене належними та допустимими доказами. Відповідно до процесуального законодавства, судові рішення можуть бути переглянуті лише у порядку, визначеному законом, і за наявності передбачених підстав. Якщо відповідач дійсно не має процесуальної можливості їх оскаржити, то відповідні рішення вважаються такими, що набрали законної сили та є обов'язковими до виконання. Таким чином, посилання на незаконність та необґрунтованість рішень без належного обґрунтування та без належної правової процедури оскарження не можуть бути прийняті до уваги. Постановами Жовтневого районного суду м. Харкова та Харківського апеляційного суду у справі № 639/7312/23, на підставі всебічного аналізу зібраних доказів із дотриманням норм процесуального та матеріального права, встановлено наявність у діях водія - відповідача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відтак, це не звільняє її від обов'язку відшкодувати майнову шкоду, заподіяну внаслідок ДТП. Суди дотрималися принципу всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, оцінюючи докази як окремо, так і в їх сукупності, з урахуванням їх взаємозв'язку та узгодженості і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395). Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, тобто подією ДТП внаслідок вчинення відповідачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 124 КУпАП, та отриманням потерпілим - позивачем матеріальної та моральної шкоди підтверджується звітом про оцінку вартості матеріального збитку КТЗ № 161/02-24 від 14 лютого 2024 року, платіжною інструкцією № 0.0.3454906609.1 від 02.07.2024, медичним дослідженням № 10 777 від 07.12.2023, постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2024 та Харківського апеляційного суду від 24.04.2024, справа № 639/7312/23. Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами статей 1187,1188 ЦК України.Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Отже, відповідач як особа, яка винна у вчиненні ДТП, зобов'язана сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою у розмірі 347 443,00. (Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2024 року у справі № 442/6010/22 (провадження № 61-4511св24), від 12 липня 2023 року у справі № 591/1861/22 (провадження № 61- 2507св23)). Твердження відповідача, що «Позивач в змозі продати транспортний засіб за суму, зазначену в оцінці» є неприпустимим та безпідставним. Покладання обов'язку продажу авто на позивача суперечить принципу свободи володіння, розпорядження своїм майном. Законодавство не передбачає, що потерпілий зобов'язаний компенсувати свої втрати самостійним продажем пошкодженого транспортного засобу.Таким чином, доводи відповідача щодо можливості продажу автомобіля як підстави для звільнення від відповідальності є необґрунтованими та суперечать нормам матеріального права.
Стосовно несплати судового збору за вимогу морального характеру зазначає, що характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою. Отже, вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а відтак, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру, що узгоджується з правовою позицією, викладено в постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц.
У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.
Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_9 підвердив викладені у власному висновку доводи та докладно пояснив мотиви такого висновку.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін у справі та експерта, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи судом встановлено, що у м. Харкові 07.12.2023 мала місце дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участі колісного транспортного засобу марки «RENAULT-CLIO» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та колісного транспортного засобу марки «BMW X3» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 . В наслідок вказаної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження із матеріальними збитками.
Постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2024 по справі про адміністративне правопорушення № 639/7312/23 ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні вказаної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності ст. 124 КУпАП.
Постановою Харківського апеляційного суду від 24.04.2024 по справі № 639/7312/23 апеляційну скаргуОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції було залишено без задоволення, а постанову Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2024 без змін.
Відповідно до висновку експерта № 2 - 02/25, автотехніка та транспортного трасолога по факту ДТП з участю автомобілів «BMW-X3» реєстраційний номер НОМЕР_2 та «Renault-Clio» реєстраційний номер НОМЕР_1 було встановлено, що Загальні чинники (фактори впливу) системи «водій-автомобіль-дорогасередовище» (ВАДС), які впливають на ДТП детально викладені в дослідницькій частині даного висновку. З причин, наведених в дослідницькій частині даного висновку, перед контактом автомобілів BMW-X3 і Renault-Clio, минув час, за який (під впливом зовнішніх і незалежних від водія ОСОБА_2 факторів) відбулися втрата керованості автомобіля Renault-Clio ще в межах свого напрямку, затим занос зі зміщенням на бік зустрічного руху з розкручуванням і зупинкою (або майже повною зупинкою) автомобіля Renault-Clio і на це все знадобився час, на протязі якого водій зустрічного автомобіля BMW-X3 ОСОБА_4 замість своєчасного реагування на зміну дорожньої обстановки і застосування заходів до зниження швидкості керованого ним автомобіля BMW-X3 намагався (всупереч вимогам ПДР) об'їхати зустрічний автомобіль Renault-Clio в умовах ожеледиці. З причин, наведених в дослідницькій частині даного висновку, представлені відомості з версії водія ОСОБА_4 в частинах: напрямку руху керованого ним автомобіля BMW-X3 в м. Харкові з «Холодної Гори» в напрямку смт. Пісочин та заносу, розвороту і виїзду зустрічного автомобіля Renault-Clio є технічно обґрунтованими. З технічної точки зору, опосередковані відомості (через допит у суді першої інстанції) версії водія ОСОБА_4 в частині незначної швидкості керованого ним автомобіля BMW-X3 (до 30км/год) перед контактом із зустрічним автомобілем Renault-Clio є технічно необґрунтованою. Наведене вище у дослідницькій частині щодо загального механізму ДТП підтверджує версію розвитку подій водія автомобіля Renault-Clio ОСОБА_2 , що дозволяє її прийняти як технічно обґрунтовану. Якщо брати лише один фактор системи ВАДС «водій», то треба розуміти, що він в даному ДТП стосується не лише водія ОСОБА_2 , а трьох учасників дорожнього руху (невстановленого водія, що здійснював буксирування, водія попутного автомобіля Renault-Clio ОСОБА_2 і водія зустрічного автомобіля BMW-X3 ОСОБА_4 ). Відповідно до вимог п.п. 1.5, 2.3а),б), 12.1, 23.4 та 23.10б) Правил дорожнього руху України (ПДР) водієві невстановленого автомобіля перед виїздом і початком буксирування іншого авто належало перевірити технічний стан обох транспортних засобів (ТЗ) відповідно до вимог п. 23.4 ПДР, в дорозі рухатися з безпечною швидкістю і застосовувати безпечні прийоми керування, які б дозволили утримувати зчеплені при буксируванні автомобілі в межах однієї смуги руху, своєчасно реагувати на зміну дорожніх умов і не створювати своїми діями перешкод і небезпеки для руху іншим учасниками дорожнього руху та не допусками буксирування на гнучкому зчепленні на ділянці дороги з ожеледицею. Відповідно до вимог п.п. 2.3б), 11.4, 12.3, 13.3 ПДР водієві автомобіля RenaultClio ОСОБА_2 належало при русі в складних дорожніх умовах (при ожеледиці з додатковою засніженістю першої смуги) і наявності попереду у другій смузі пари транспортних засобів (які виконували буксирування) зміститися у третю смугу руху і при випередженні цієї пари автомобілів з другої смуги дотримуватися бічного інтервалу не менш як 1,0м та не пізніше об'єктивного моменту виникнення небезпеки, пов'язаним зі скороченням бічного інтервалу за рахунок зміщення автомобілем (що виконував буксирування), застосувати заходи до службового (не екстреного) зниження швидкості до швидкості пари авто, що виконували буксирування, та у випадку необхідності зупинити автомобіль Renault-Clio в межах третьої смуги руху. Відповідно до вимог п.п.1.5, 2.3б), 11.2, 12.1, 12.3 та 13.3 ПДР водієві автомобіля BMW-X3 ОСОБА_4 при русі в складних дорожніх умовах (при ожеледиці з додатковою засніженістю першої смуги) належало рухатися у другій смузі з безпечною швидкістю та своєчасно реагувати на зміну дорожньої обстановки і ще до виїзду зустрічного автомобіля Renault-Clio на бік руху автомобіля BMW-X3, не пізніше моменту об'єктивного виявлення початку втрати керованості зустрічним автомобілем Renault-Clio (з початком неконтрольованого заносу автомобіля Renault-Clio) водієві автомобіля BMW-X3 ОСОБА_4 належало застосувати виключно зниження швидкості, не змінюючи напрямку у другій смузі руху і тільки у випадку повної зупинки автомобіля Renault-Clio і чіткого розуміння стану дорожнього покриття можливо було здійснити безпечний об'їзд нерухомого автомобіля Renault-Clio з дотриманням бічного інтервалу не менш як 0,5м, а у випадку відсутності достатнього для безпечного проїзду коридору своєчасно зупинити автомобіль BMW-X3 в межах другої смуги без намагання виконати об'їзд в умовах ожеледиці. Технічна можливість уникнення створення небезпечної для інших учасників дорожнього руху у водія невстановленого автомобіля, що здійснював буксирування полягала у дотриманні ним вимог п.п. 1.5, 2.3а),б), 12.1, 23.4 та 23.10б) ПДР, для чого в нього не було перешкод технічного характеру. У випадку зміщення ТЗ-тягача (який здійснював буксирування) з другої у третю смугу, де слідував автомобіль Renault-Clio, потребувало (відповідно ПДР) від водія автомобіля Renault-Clio ОСОБА_2 застосування заходів до зниження швидкості, що на ділянці зі змінною конфігурацією дороги (що стосується проектантів дороги) в умовах ожеледиці (що стосується відповідальних експлуатуючих дорожніх організацій) та мимовільної від дій водія автомобіля Renault-Clio ОСОБА_2 необхідності застосування гальм для підтримання бічного інтервалу у сукупності стали причиною втрати керованого стану автомобіля Renault-Clio і виїздом на бік зустрічного руху з подальшою повною (або майже повною) зупинкою автомобіля Renault-Clio. Оскільки зіткнення автомобіля Renault-Clio з попутними автомобілями, що виконували буксирування, не мало місця, а втрата керованого стану автомобіля Renault-Clio з розворотом, виїздом і зупинкою (або майже повною зупинкою) на стороні зустрічного руху відбулася до моменту контакту з ним зустрічного автомобіля BMW-X3 вказує на те, що від одноособових дій водія автомобіля Renault-Clio ОСОБА_2 подальший розвиток подій не залежав. Технічна можливість уникнення зіткнення з боку водія автомобіля BMW-X3 ОСОБА_4 полягала у дотриманні ним вимог п.п.1.5, 2.3б), 11.2, 12.1, 12.3 та 13.3 ПДР, для чого в нього не було перешкод технічного характеру. Парою невстановлених ТЗ, що здійснювали буксирування на Полтавському шляху при ожеледиці з додатковою засніженістю першої смуги, створювали небезпеку задовго до появи на ділянці ДТП попутного з ними автомобіля Renault-Clio і зустрічного автомобіля BMW-X3. З причин, наведених вище у дослідницькій частині, своїми односторонніми діями, своєчасно виконуючи вимоги п.п.1.5, 2.3б), 11.2, 12.1, 12.3 та 13.3 ПДР, водій автомобіля BMW-X3 ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути зіткнення із зустрічним зупиненим (або майже зупиненим) автомобілем Renault-Clio і не скористався нею, тому діями водія автомобіля BMW-X3 ОСОБА_4 була створена спочатку небезпечна ситуація, а потім допущено її переростання в аварійну. З технічної токи зору, копії матеріалів представлених справ не містять належної оцінки впливу на дану ДТП факторів системи ВАДС «дорога» і «середовище», хоча ще схемі місця ДТП від 07.12.23р. було зазначено, що супутньою причиною ДТП був стан проїзної частини. Отже, окреме питання щодо впливу на дану ДТП дій відповідальних осіб проектних організації та дорожніх служб, що мають підтримувати належний стан експлуатуємої дороги, потребує юридичної оцінки доказів по справі на підставі викладених вище технічних аспектів (а при необхідності і проведення дорожньої експертизи).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно із частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначеніст. 1188 ЦК України, частиною першою якої визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України, вина у завданні шкоди, є обов'язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди.
У постанові Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі № 641/2795/16-ц зазначено, що непритягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.
Представник позивача заперечував проти прийняття судом до уваги висновку експерта № 2 - 02/25, оскільки винною особою у вчиненні вказаної ДТП визнано саме ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Жовтневим районним судом м. Харкова від 06.02.2024 та постановою Харківського апеляційного суду по справі № 639/7312/23, які набрали законної сили.
Суд відхиляє такі твердження представника позивача, оскільки, як вбачається з висновку експерта № 2 - 02/25, експертиза проводилася на підставі фотокопії справи про адміністративне правопорушення 639/7312/23 (пров. № 3/639/2720/23, 3/639/103/24) (відносно ОСОБА_2 ), апеляційної справи №33/818/561/24 на 220 фото в форматі «pdf» та розрізнені документи серед яких і копії ц/с № 638/23879/24 (пров. № 2/638/7726/24) на 220 фотознімках, 13 фото та 3 відео з місця пригоди, які виконані в день ДТП при оформленні ДТП із загальною оглядовою інформацією щодо пошкоджень транспортних засобів (ТЗ) та слідової інформації; 6 додаткових фото з місця ДТП після дня ДТП з конфігурацією непрямолінійної ділянки дороги в місці ДТП. Вказані матеріали містять об'єктивну інформацію про обставини дорожньо транспортної пригоди та не викликають сумнівів у їх достовірності.
Крім того, суд враховує, що експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а отже суд приймає до уваги вказаний висновок експертів, як такий, що ґрунтується на об'єктивних даних та не викликає сумніву у його достовірності.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому відповідно до вимог статті 1188 ЦК України, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (у порядку часткової відповідальності). У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.
Отже, за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду.
Якщо наявна вина двох осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеня вини.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 328/2750/18 (провадження № 61-13747св19).
Так з матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб відповідача був застрахований у ПрАТ «СК «ЕТАЛОН».
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - ЗУ « Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільноправової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі статтею 6 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно з листом МТСБУ від 06.12.2024 ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» та МТСБУ погодили механізм проведення виплат страхового відшкодування та на підставі рішення ПрАТ «СК «ЕТАЛОН» МТСБУ перерахувало позивачу 29.10.2024 року відшкодування шкоди в розмірі 156 800,00 грн.
Відповідно до висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу BMW X3», державний номерний знак НОМЕР_2 , № 161/02-24 від 14 лютого 2024 року - складає 504 243,00 грн.
Надаючи оцінку вказаному висновку, суд вважає, що розмір матеріального збитку, завданого позивачеві має становити 477 011,54 грн за виключенням вартості автомобіля марки BMW-X3 в пошкодженому стані в сумі 27 231,46 грн, який залишився у власності позивача (504 243,00 грн - 27 231,46 грн = 477 011,54 грн).
Тож залишок невідшкодованого позивачеві збитку становить 320 211,54 грн (477 011,54 грн - 156 800,00 грн = 320 211,54 грн).
Водночас суд вважає за необхідне вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди в процентах, враховуючи встановлення обопільної вини у ДТП.
Так ОСОБА_2 , особа яка керувала транспортним засобом «RENAULT CLIO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яка була визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП, відповідно до постанови Жовтневого районного суду м. Харкова щодо порушення п. пунктів 2.3 б), 12.1, 11.4 ПДР, згідно яких для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі (п. 2.3Б); під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним (п. 12.1); на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги (п. 11.4).
Позивач ОСОБА_4 , згідно висновку експертів № 2-02/25 від 14.02.2025 року порушив вимоги п. 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган; п. 2.3Б ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 11.2 ПДР а саме на дорогах, які мають дві і більше смуг для руху в одному напрямку, нерейкові транспортні засоби повинні рухатися якнайближче до правого краю проїзної частини, крім випадків, коли виконується випередження, об'їзд або перестроювання перед поворотом ліворуч чи розворотом; п. 12.1 ПДР під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; п. 12.3ПДР у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди; п. 13.3 ПДР під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху.
Порушення ОСОБА_2 п. 11.4 ПДР, який забороняє на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги є істотним і порушення якого є фактичною підставою спричинення дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому в діях водія ОСОБА_4 істотним є порушення п. 11.2 та п. 12.3 ПДР Уркїни.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що такі обставини скоєння ДТП мають істотне значення, тому вважає, що співвідношення вини між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у скоєнні ДТП складає 30% з боку позивача та 70% з боку відповідача та враховує такий розподіл їх вини відповідно до згаданої норми п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України при визначенні розміру відшкодування завданої позивачу шкоди, що дорівнює 224 148,08 грн (70 % від залишку невідшкодованого позивачеві збитку в сумі 320 211,54 грн)
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне позов позивача задовольнити частково, враховуючи ступінь тяжкості вчинених адміністративних правопорушень кожного учасника ДТП ту ступінь їхньої вини.
Стосовно доводів представника відповідача про те, що позивачем не в повному обсязі сплачено судовий збір, суд зазначає наступне.
Моральна шкода відноситься до втрат немайнового характеру, а її відшкодування може здійснюватися, зокрема, за рахунок компенсації грошовими коштами, то позовна вимога про стягнення моральної шкоди в цьому випадку стає майновою вимогою, відповідно судовий збір за таку вимогу підлягає сплаті як за вимогу майнового характеру.
Крім того, процесуальне законодавство не здійснює поділ позовних вимог на первинні чи похідні, водночас презюмує, що кожна із заявлених у позові вимог повинна бути розглянута судом окремо із дотриманням принципів пропорційності та верховенства права.
З огляду на вищезазначене, можливо зробити узагальнення вказаних норм ЦК України та висновків суду, що вимога про відшкодування моральної шкоди, якщо вона має грошову вартість визначається як вимога майнового характеру, заявляється одночасно із вимогою про стягнення матеріальної шкоди, однак є окремою вимогою, яка розглядається судом з урахуванням обставин справи та наявних доказів, що обґрунтовують підстави її заявлення та підтверджують визначений розмір.
Відповідно до підпункту 1 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тому, позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у повному обсязі.
Стосовно стягнення з відповідача 790,00 грн. за звернення до лікувального закладу, суд вважає в цій частині позов не підлягає задоволенню, оскільки в діях позивача наявна вина у вчинені дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджується висновком експерта № 2-02/25 від 14.02.2025 року.
Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Положеннями ч. 4 ст. 23 ЦК встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, з урахуванням з'ясованих під час розгляду обставин, суд приходить до висновку, що моральна шкода не підлягає стягненню, оскільки в діях позивача, також наявна вина у вчинені дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджується висновком експерта № 2-02/25від 14.02.2025 року.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача судових витрат, суд приходить до наступного.
Суд вважає, що витрати на проведення оцінки матеріального збитку в сумі 4 500,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки пов'язані з розглядом справи, але пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 2 855,53 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу суд виходить з такого.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
25 грудня 2023 року між Адвокатським бюро «Апазіді» та ОСОБА_4 укладено договір про надання правничої допомоги № 25-12/23.
Наданими позивачем документами підтверджується факт понесення ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., який узгоджується зі змістом договору № 25-12/23 від 25.12.2023 року.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.
Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об'єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Дослідивши матеріали справи та зміст поданих позивачем документів, суд вважає, що наведений адвокатом обсяг послуг з їх вартістю (10 000,00 грн) є співмірним із складністю справи та затраченим часом на надання таких послуг. Заявлені витрати відповідають критерію їх співмірності та пропорційності.
Тож наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді в розмірі 6 345,62 грн, тобто пропорційно розміру задоволених вимог.
Також відповідно до ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню частина судового збору, який сплачений позивачем при зверненні до суду, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 241,48 грн.
Керуючись ст. 12,19,43,49,81,82,89,133,141,258, 259,263-265, 351, 352, 355 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 майнову шкоду, пов'язану із пошкодженням майна у розмірі 224 148,08 (двісті двадцять чотири тисячі сто сорок вісім) гривень 08 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 витрати, пов'язані зі встановленням розміру збитків, у розмірі 2 855 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять) гривень 53 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 судовий збір у розмірі 2 241 (дві тисячі двісті сорок одна) гривня 48 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 345 (шість тисяч триста сорок п'ять) гривень 62 копійки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано- після закінчення апеляційного провадження.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , заресстрований за адерсою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя М.Є. Шамраєв