Справа № 385/703/25
про продовження строку дії запобіжного заходу
"22" серпня 2025 р. м. Благовіщенське
Благовіщенський районний суд Кіровоградської області у складі
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю прокурора ОСОБА_2 ,
представниці потерпілої ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
секретар судового засідання ОСОБА_6 ,
в ході розгляду у залі суду у м. Благовіщенське кримінального провадження № 12025121120000034 від 26 лютого 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Завалля, Гайворонського району Кіровоградської області, українця, громадянина України, який має середню освіту, який не працює, утриманців не має, місце проживання якого зареєстроване та який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 152 Кримінального кодексу України,
встановив:
Відповідно до обвинувального акту по кримінальному провадженню № 12025121120000034 від 26 лютого 2025 року ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 152 Кримінального кодексу України, вчиненого за таких обставин. 26.02.2025 близько 18.00 год. в АДРЕСА_1 спільно із малолітньою племінницею ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У цей час, у ОСОБА_4 виник умисел на вчинення зґвалтування малолітньої ОСОБА_7 , тобто на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із проникненням в її тіло, без добровільної згоди останньої. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, наблизився до малолітньої потерпілої ОСОБА_7 , взявши за руку малолітню повів її до кімнати спальні житлового будинку. ОСОБА_8 , діючи умисно, достовірно знаючи, що ОСОБА_7 не досягла чотирнадцятирічного віку, усвідомлюючи можливість настання тяжких наслідків у вигляді психологічних травм, впевнившись, що його дії не будуть помічені іншими особами, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи всупереч вимогам ст. 16 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини, з використанням безпорадного стану потерпілої, обумовленого її малолітнім віком, рівнем статевого розвитку, з метою задоволення своєї статевої пристрасті, використовуючи її безпорадний стан, оскільки малолітня не могла правильно розуміти сутність та характер вчинюваних з нею розпусних сексуальних дій через свій вік, наблизився до малолітньої ОСОБА_7 та попрохав її роздягнутися. Надалі ОСОБА_8 , діючи всупереч Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003, «Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства» ратифікованої 20.06.2012 та Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001, користуючись своїми віковими та фізичними перевагами, оголивши свої геніталії, почав задовольняти свою статеву пристрасть шляхом анального проникнення в тіло потерпілої малолітньої ОСОБА_7 з використанням геніталій, тим самим зґвалтував малолітню, порушивши права дитини на статеву недоторканість та її нормальний фізичний, психологічний та соціальний розвиток. Внаслідок злочинних дій, що знаходяться в явній суперечності з існуючими в суспільстві традиціями інтимного спілкування людей, ОСОБА_4 посягнув на основні принципи суспільної моралі у сфері статевих стосунків, оскільки, вчиняючи дії сексуального характеру, пов'язані із проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_7 , порушив права потерпілої, на статеву недоторканість і нормальний фізичний, психічний та соціальний розвиток дитини, що гарантується ст.52 Конституції України, згідно з якою будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується законом та ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства», згідно із якою кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності.
В судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого. На обґрунтування клопотання повідомила таке:
Прокурор повідомила про наявність достатніх доказів для обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 сттатті 152 КК України, а саме: у вчиненні дій сексуального характеру, пов'язаних із анальним проникненням в тіло іншої особи, з використанням геніталій (зґвалтування), вчинених щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
Зазначила, що строк дії запобіжного заходу обраного ухвалою від 04.07.2025 закінчується 01.09.2025 року. У зв'язку з вище зазначеним прокурор заявила клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 . Підставою для продовження строку тримання під вартою, прокурор назвала те, що заявлені під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризики, передбачені статтею 177 КПК України, не зменшилися та продовжують мати місце, а саме: можливість обвинуваченого переховуватися від суду, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 після вчинення кримінального правопорушення намагався ввести органи досудового розслідування в оману шляхом надання неправдивих показів, щодо обставин скоєння злочину. ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, який був вчинений щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, передбаченого частиною 4 статті 152 КК України, яке відповідно до статті 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, покарання за вчинення якого передбачено безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років. Усвідомлюючи ступінь тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення та суворість можливого покарання, обвинувачений зможе без перешкод залишити своє місце проживання, з метою переховування від суду. Судове слідство по справі не завершене - потерпіла, свідки по справі, які є родичами обвинуваченого ще не допитані. Прокурор вказує на можливість обвинуваченого незаконно впливати на свідків та потерпілу, з якими разом проживає. Прокурор вказує на можливість обвинуваченого вчинити інше кримінальне правопорушення з метою протиправного впливу на потерпілу.
Зазначила, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 , більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, зокрема таких, як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава не забезпечать виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених статтею 194 КПК України, з підстав того, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, матиме змогу потрапити на території, які не підконтрольні державним органам України, або виїхати за межі Кіровоградської області, особисте зобов'язання не відповідає тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення. Особиста порука не може бути застосована через відсутність осіб, які могли б забезпечити належну поведінку обвинуваченого. Зважаючи на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення вчиненого із застосуванням насильства, прокурор вказує на неможливість відповідно до пункту 1 частини 4 статті 183 КПК України визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Обвинувачений та захисник заперечили проти задоволення клопотання та просили змінити запобіжний захід на домашній арешт та застосувати заставу. На обґрунтування своєї позиції зазначили, що обвинувачений є несудимим, не має наміру впливати на потерпілу та свідків, вчиняти правопорушення, порушувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання, суд дійшов такого висновку:
Відповідно до частини 3 статті 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II КПК України.
Відповідно до частини 1 статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті
Частина 1 статті 183 КПК України передбачає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно змісту статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до п.3 ст.5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Згідно частини 3 статті 199 КПК України, обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Вирішуючи клопотання суд зважає на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, що свідчить про ризики того, що знаходячись на волі обвинувачений зможе переховуватися від суду, перешкодити кримінальному провадженню іншим чином.
Потерпілою у справі є малолітня дитина, яка є найменш захищеною в суспільстві та не могла чинити опір. Конвенція ООН про права дитини покладає на держави обов'язок вживати усіх необхідних заходів для захисту дітей від усіх форм насильства. Кожен дорослий повинен знати, як донести до дитини, відповідно до її віку, інформацію про права та обов'язки, як підтримувати дитину, щоб уникнути наслідків порушення її прав. Дитина має право на життя, на захист від фізичного та психологічного насильства.
Судове слідство у справі не проведене - потерпіла, свідки у справі не допитані. При цьому суд вважає слушною думку прокурора про те, що малолітня потерпіла, свідки є родичами обвинуваченого. Знаходячись на волі обвинувачений матиме змогу незаконно впливати на них.
Оцінивши усі вказані вище фактори у їх сукупності, суд також дійшов переконання що про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та відповідно зміни запобіжного заходу обвинуваченому.
При цьому суд враховує і практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.
Положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практика Європейського суду з прав людини, передбачають, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
У рішенні від 26.06.1991, справа «Лательє до Франції», зазначено, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу та є обґрунтованим.
Суд вважає обґрунтованою позицію прокурора, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не зможе запобігти ризику, передбаченому пунктом 5 частини 1 статті 177 КПК України та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у ході судового розгляду кримінального провадження. На підтвердження такої позиції суду свідчать дані про особу обвинуваченого, відсутність місця праці, а також характер вчиненого ним кримінального правопорушення. Отже, обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою за вказаних обставин, з урахуванням встановлених ризиків, на думку суду, не є надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Запобігти вказаним ризикам в разі непродовження строку запобіжного заходу тримання під вартою або при застосуванні іншого запобіжного заходу неможливо.
Зважаючи на обставини обвинувачення, суд не вважає, що твердження обвинуваченого про відсутність у нього наміру перешкоджати судовому слідству, впливаючи на потерпілу, свідків, переховування від суду є тими обставинами, що нейтралізують об'єктивні ризики ухилення обвинуваченого від суду, впливу на потерпілу, свідків, продовження злочинної діяльності.
Враховуючи вищевикладене, а також відсутність підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи можуть забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, суд вважає необхідним продовжити раніше обраний запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою в межах строків, встановлених статтею 197 КПК України.
Керуючись положеннями пункту 1) частини 4 статті 183 КПК України суд не визначає застави обвинуваченому, зважаючи на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у злочині, пов'язаному із застосуванням насильства та погрозою його застосування.
На підставі викладеного та керуючись частиною 3 статті 31, статтями 177, 183, 184, 194, 197, 199, 316 331, 369, 370, 371, 372 Кримінального процесуального кодексу України, суд
постановив:
Продовжити обвинуваченому у кримінальному провадженні № 12025121120000034 від 26 лютого 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 20 жовтня 2025 року включно.
Відмовити обвинуваченому та його захиснику у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу.
Копію ухвали негайно направити до Державної установи "Кропивницький слідчий ізолятор" для виконання.
Ухвалу може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Суддя: ОСОБА_1