Справа № 182/5246/25
Провадження № 1-кс/0182/825/2025
Іменем України
21.08.2025 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
слідчого судді ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Нікополь Дніпропетровської області клопотання прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, відомості про вчинене кримінальне правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.06.2024 за № 62024050010004023 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника ОСОБА_6
В провадження слідчого судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, відомості про вчинене кримінальне правопорушення за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.06.2024 за № 62024050010004023 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Вимоги клопотання обґрунтовані тим, що згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на 30 діб - до 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року введений воєнний стан.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 30 діб - з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року до 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 30 діб - з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року до 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 22 травня 2022 року № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року до 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року до 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року до 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 лютого 2023 року № 58/2023 затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року до 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року.
Відповідно до витягу з наказу командира військовоїчастини НОМЕР_1 № 18 від 20.01.2023 року солдата ОСОБА_4 до списківособового складу військовоїчастини для проходженняслужби.
Таким чином, солдат ОСОБА_4 в розуміннівимог ст. ст. 18, 19, 22, 401 КК України, диспозиції ст. 408 КК України, є військовослужбовцем, а отжесуб'єктомвказаногозлочину та останньомубулодостеменновідомо про особливостінесеннявійськовоїслужби у час воєнного стану.
Згідно до ст. 65 КонституціїУкраїни, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовийобов'язок і військову службу» захистВітчизни, незалежності та територіальноїцілісностіУкраїни є конституційнимобов'язкомгромадянУкраїни, якіпроходятьвійськову службу відповідно до законодавства.
Будучівійськовослужбовцемвійськовоїслужби за призовом під час мобілізації, на особливийперіод, солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньоїслужбиЗбройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушнододержуватисяКонституціїУкраїни та законівУкраїни, Військової присяги, відданослужитиУкраїнськомународові, сумлінно і чесновиконувативійськовийобов'язок, сувородотримуватисяСтатутівЗбройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускатинегіднихвчинків самому та утримувативід них іншихвійськовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, щосталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, а згідно ст. 14 Статуту - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
За ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями тощо.
Стаття 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає відповідальність солдата (матроса) у мирний і воєнний час за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стан, збереження виданого йому майна. А стаття 128 Статуту, зокрема, покладає на солдата обов'язок сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням, додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників) , у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
За приписами ст. ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, встановлені зазначеними нормами законодавства, що визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України, їх взаємовідносини та регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
Так, 19.12.2023, військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи реальну можливість участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у військовій частині НОМЕР_2 .
Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та перебуваючи на посаді навідника 2 механізованого відділення - бойової машини 2 механізованого взводу 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та, не одержавши відповідних дозволів (наказів) начальників (командирів), які за законодавством уповноважені надавати такі дозволи (накази), 19 грудня 2023 року самовільно не повернувся з відпустки в розташування військової частини НОМЕР_2 , яке знаходилось в АДРЕСА_1 , звідки прибув до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , де з того часу проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не вживаючи жодних заходів до повернення у військову частину за наявності реальної можливості до цього, та був незаконно відсутній на службі станом до 28.04.2025, коли солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, побоюючись кримінальної відповідальності за вчинений злочин, добровільно та з власної ініціативи прибув до слідчого відділу Нікопольського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, заявив таким чином про себе, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.
Враховуючи той факт, що для розгляду в розумні строки даного кримінального провадження в суді необхідно забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, та наявні достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, виникла необхідність обрати запобіжний захід у відношенні підозрюваного, який попередить настання ризиків, передбачених п.п.1, ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України.
ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин, а томуу разі визнання його винним у вчинені кримінального правопорушення, йому може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 12 років, що може спонукати його переховуватися від органу досудового розслідування та суду, у зв'язку з чим дотримується обов'язкова умова призначення даного запобіжного заходу, передбачена п. 4 ч.2 ст. 183 КПК України, тобто законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Викладене свідчить про наявність ризиків, передбачених п.1, ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризиків - переховування від органів досудового розслідування та суду.
Враховуючи позицію Європейського суду з прав людини, згідно якої, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, тому суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, в тому числі і потерпілих, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства з боку особи, яка обвинувачується у вчиненні протиправного діяння.
Так, ЄСПЛ з прав людини в рішенні викладеному у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи вищевикладене та те, що для розгляду в розумні строки даного кримінального провадження в суді необхідно забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також те, що наявні достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 може: переховуватися від органів досудового слідства, суду, впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню, тому виникла необхідність застосувати до підозрюваного запобіжний захід, який забезпечить виконання ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків, а також попередить настання ризиків, передбачених ч.1 ст.177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме тримання під вартою.
Згідно вимог ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Підготовче судове засідання за кримінальним провадженням не проведено, враховуючи це, вказане клопотання подано до слідчого судді Нікопольського міськрайонного суду.
Прокурор підтримав клопотання та просив його задовольнити, зазначав що є ризики, передбачені ст. 177 КПК України, вони не зменшились та не зникли, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем проживання його цивільної дружини та дітей. Зобов'язується не вчиняти нових злочинів, з'являтись до прокурора чи суду за першою вимогою, ухилятися від слідства та суду також не буде.
Адвокат заперечував проти клопотання прокурора та підтримав клопотання свого підзахисного
Прокурор проти клопотань обвинуваченого та адвоката заперечував.
Вислухавши прокурора, адвоката, обвинуваченого, слідчий суддя враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також наявність ризиків, передбачених цим Кодексом.
У п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплено право кожного на свободу та особисту недоторканність; заборону позбавлення свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Судом приймається до уваги практика Європейського суду з захисту прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до у ваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Як встановлено в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину. При цьому суд враховує позицію ЄСПЛ, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав (наприклад «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.07.2011 та інших), що «термін обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення». Тим більш, що відповідно до практики ЄСПЛ факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не може вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, не зважаючи на існування презумпції не винуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (наприклад, рішення ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.07.2011, «Осаковський проти України» від 17.07.2014 та ін).
Як встановлено в судовому засіданні, продовжує існувати ризик, передбачений ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), бо обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 12 років, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, може переховуватися від суду. Відтак, невідворотність покарання за злочин вже сама по собі є підставою та мотивом для переховування, а тому обвинувачений може змінити місце проживання, виїхати на окуповану територію з метою ухилення від суду. Обвинувачений ОСОБА_4 є військовослужбовцем і у зв'язку з виконанням бойових завдань його підрозділ постійно здійснює передислокацію на території України, а тому, перебуваючи на волі, обвинувачений зможе ухилятися від явки до суду або ж переховуватись з метою уникнення відповідальності.
Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia) п. 102 від 08.02.2005, в якому зазначено, що тяжкість вчиненого кримінального правопорушення є суттєвим елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду.
Також суд враховує репутацію обвинуваченого, який раніше не судимий; має постійне місце проживання, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, обвинувачується в дезертирстві.
Таким чином, перевіривши поєднання ймовірності та наслідків настання несприятливих подій, встановлених при застосуванні та продовжені запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, приходить до висновку про те, що і на даний час ризики, передбачені ч.1, 5 ст.177 КПК України, встановлені судом раніше, продовжують існувати, є реальними та не зменшились.
Враховуючи викладене, суд вважає, що на даний час залишається достатньо підстав вважати, що ОСОБА_4 зможе ухилитися від суду та не виконувати процесуальні обов'язки, а підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, з огляду на вищевикладені обставини, суд не вбачає.
На підставі викладеного суд вважає клопотання прокурора обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, в задоволенні клопотання обвинуваченого, його захисника слід відмовити.
Строк тримання під вартою ОСОБА_4 слід продовжити не більш ніж на 60 діб.
Заставу, раніше визначену в сумі 242 240 грн. для забезпечення виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, та обов'язки, покладені ухвалою суду залишити без змін.
Керуючись ст. 199 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити, в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника - відмовити.
Продовжити щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою не більш ніж на 60 днів, з 21.08.2025 року до 18.10.2025 року включно.
Заставу, раніше визначену в сумі 242 240 грн. для забезпечення виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, та обов'язки, покладені ухвалою суду залишити без змін.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга на протязі п'яти днів з дня її проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1