Справа № 204/3057/25
Провадження № 2/204/2264/25
(заочне)
18 серпня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -
21 березня 2025 року ТОВ «ФК «КРЕДИТ КАПІТАЛ» звернулося до суду із позовною заявою до відповідачки ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути із неї заборгованість за кредитними договорами № 200006834 від 12 квітня 2017 року та № 200335111 від 29 березня 2021 року, у сумі 257380 гривень 70 копійок (а. с. 1-5 та на звороті).
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 12 квітня 2017 року між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитний договір № 200006834, а 29 березня 2021 року кредитний договір № 200335111, право вимоги за якими перейшло позивачу на підставі договору про відступлення прав вимоги № GL1N426202/1 від 25 липня 2024 року. Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідачки перед позивачем за кредитним договором № 200006834 від 12 квітня 2017 року становить 185 728 гривень 67 копійок, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 109 411 гривня 34 копійки; заборгованості за відсотками 31 870 гривень 56 копійок та заборгованості за комісією у сумі 44 446 гривень 77 копійок; за кредитним договором № 200335111 від 29 березня 2021 року становить 71 652 гривні 03 копійки, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 31 984 гривні 48 копійок; заборгованості за відсотками 5 гривень 55 копійок та заборгованості за комісією у сумі 39 662 гривні. Отже, позивач є новим кредитором відповідачки за кредитним договором. Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачки по кредитному договору перед позивачем не сплачена і становить 257380 гривень 70 копійок, яка складається із заборгованості за сумою кредиту заборгованості у розмірі 5000 гривень, простроченої заборгованості за кредитним договором № 200006834 від 12 квітня 2017 року становить 185 728 гривень 67 копійок, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 109 411 гривня 34 копійки; заборгованості за відсотками 31 870 гривень 56 копійок та заборгованості за комісією у сумі 44 446 гривень 77 копійок; за кредитним договором № 200335111 від 29 березня 2021 року становить 71 652 гривні 03 копійки, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 31 984 гривні 48 копійок; заборгованості за відсотками 5 гривень 55 копійок та заборгованості за комісією у сумі 39 662 гривні, яку позивач прохає стягнути з відповідача разом із судовими витратами у сумі 3 088 гривень 56 копійок та витрат на правову допомогу у сумі 10 000 гривень (а. с. 1-5 та на звороті).
Ухвалою суду від 16 квітня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 10 годину 45 хвилин 07 травня 2025 року (а. с. 149), копія якої надіслана сторонам у справі за вихідним № 9761/25-вих/2/204/2264/25 від 16 квітня 2025 року (а. с. 150).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення (а. с. 166 та на звороті).
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про дату, місце та час розгляду справи повідомлена належним чином (а. с. 174), причини неявки суду не відомі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.
Судом встановлено, що між АТ «Банк Форвард» та відповідачкою 12 квітня 2017 року укладено кредитний договір (оферту) № 200006834 від 12 квітня 2017 року, за умовами якого їй надано кредит у сумі 10020 гривень, строком на 1097 днів (з 12 квітня 2017 року по 12 квітня 2020 року, зі сплатою 0,01 % річних, на підтвердження чого позивачем також надано анкету до заяви; графік платежів; заяву на відкриття поточного рахунку; довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту (а. с. 15-22).
Банк, взяті на себе зобов'язання, виконав у повному обсязі, та надав відповідачці кредитні кошти, а відповідачка витратила їх на власний розсуд, що підтверджується заявою про переказ грошових коштів (а. с. 22) та випискою по особовим рахункам відповідачки (а. с. 67-116).
Таким чином, судом встановлено, що відповідачка користувалась наданими кредитними коштами, проте зобов'язання належним чином за договором не виконала, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно з розрахунку заборгованості (а. с. 64-65) станом на 24 липня 2024 року становить 185 728 гривень 67 копійок, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 109 411 гривня 34 копійки; заборгованості за відсотками 31 870 гривень 56 копійок та заборгованості за комісією у сумі 44 446 гривень 77 копійок.
Також, 29 березня 2021 року між АТ «Банк Форвард» та відповідачкою укладено кредитний договір № 200335111 від 29 березня 2021 року, за умовами якого їй надано кредит у сумі 47 309 гривень 20 копійок, строком на 1096 днів (з 29 березня 2021 року по 28 березня 2024 року, зі сплатою 0,01 % річних на строкову частину основного боргу та 0,00001 % річних на прострочену частину основного боргу; підтвердження чого позивачем також надано анкету до заяви; паспорт споживчого кредиту; графік платежів; заяви-приєднання (акцепт) (а. с. 55-63).
Банк, взяті на себе зобов'язання, виконав у повному обсязі, та надав відповідачці кредитні кошти, а відповідачка витратила їх на власний розсуд, що підтверджується випискою по особовим рахункам відповідачки (а. с. 25-51).
Таким чином, судом встановлено, що відповідачка користувалась наданими кредитними коштами, проте зобов'язання належним чином за договором не виконала, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно з розрахунку заборгованості (а. с. 23-24) станом на 24 липня 2024 року становить 71 652 гривні 03 копійки, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 31 984 гривні 48 копійок; заборгованості за відсотками 5 гривень 55 копійок та заборгованості за комісією у сумі 39 662 гривні.
25 липня 2024 року АТ «Банк Форвард» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги у відповідності до умов якого АТ «Банк Форвард» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні АТ «Банк Форвард» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Таким чином, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за реєстром договорів права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами, який є додатком за договором №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги від 25 липня 2024 року, набуло право грошової вимоги до відповідачки за договором № 200006834 від 12 квітня 2017 року в сумі 185 728 гривень 67 копійок, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 109 411 гривня 34 копійки; заборгованості за відсотками 31 870 гривень 56 копійок та заборгованості за комісією у сумі 44 446 гривень 77 копійок та, за кредитним договором № 200335111 від 29 березня 2021 року у сумі 71 652 гривні 03 копійки, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 31 984 гривні 48 копійок; заборгованості за відсотками 5 гривень 55 копійок та заборгованості за комісією у сумі 39 662 гривні.
На підставі вказаного договору ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є кредитором за зобов'язаннями ОСОБА_1
04 березня 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» направило відповідачці письмові досудові вимоги, у якій повідомило про наявність договору відступлення права вимоги та необхідність сплати заборгованості за кредитом, яка залишилась без задоволення (а. с. 128-129).
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальниці обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачкою.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
На підтвердження переходу права первісного кредитора за кредитними договорами № 200006834 від 12 квітня 2017 року та № 200335111 від 29 березня 2021 року позивачем надано суду договір відступлення прав вимоги № GL1N426202/1 від 25 липня 2024 року (а. с. 121-123 та на звороті), що був укладений між АТ «Банк Форвард» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», витяги з реєстру боржників (а. с. 124-125), платіжну інструкцію № 4170 від 23 липня 2024 року на суму 70 122 419 гривень 74 копійки (а. с. 127).
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач, як новий кредитор за кредитними договорами, набув право вимоги до відповідачки, натомість остання свої зобов'язання за ними не виконала, а тому, з відповідачки на користь позивача слід стягнути: за кредитним договором № 200006834 від 12 квітня 2017 року - заборгованість за тілом кредиту у сумі 109 411 гривня 34 копійки та заборгованість за відсотками у сумі 31 870 гривень 56 копійок, а за кредитним договором № 200335111 від 29 березня 2021 року - заборгованість за тілом кредиту у сумі 31 984 гривні 48 копійок та заборгованість за відсотками у сумі 5 гривень 55 копійок.
Щодо вимоги про стягнення заборгованості за комісією по обслуговуванню кредитної заборгованості за кредитним договором № 200006834 від 12 квітня 2017 року у сумі 44 446 гривень 77 копійок та, за кредитним договором № 200335111 від 29 березня 2021 року у сумі 39 662 гривні, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Приписами ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Тобто, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року по справі № 496/3134/19 зазначила наступне.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, а також визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Так, відповідно до вимог п. 5 Правил про споживчий кредит Банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
В свою чергу, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до вимог ч. 1 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У договорі № 200006834 від 12 квітня 2017 року та договорі № 200335111 від 29 березня 2021 року відповідачка своїм підписом погодила комісію за обслуговування кредитної заборгованості, проте банк не роз'яснив за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідача буде взята комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредитної заборгованості, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору.
Так, вказані умови договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а значить передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.
З огляду на викладене, зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд доходить висновку про те, що умови кредитного договору № 200006834 від 12 квітня 2017 року та № 200335111 від 29 березня 2021 року про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, а тому вимоги Банку про стягнення заборгованості з комісії за обслуговування кредиту станом на 24 липня 2024 року за кредитним договором № 200006834 від 12 квітня 2017 року у сумі 44 446 гривень 77 копійок та, за кредитним договором № 200335111 від 29 березня 2021 року у сумі 39 662 гривні, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги Банку частково обґрунтовані, зокрема, в частині наявності заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за процентами за цими кредитними договорами та підлягають задоволенню в цій частині, шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 200006834 від 12 квітня 2017 року у сумі 141 281 гривня 90 копійок, яка складається із заборгованість за тілом кредиту у сумі 109 411 гривня 34 копійки та заборгованість за відсотками у сумі 31 870 гривень 56 копійок та, за кредитним договором № 200335111 від 29 березня 2021 року у сумі 31 990 гривень 03 копійки, яка складається із заборгованість за тілом кредиту у сумі 31 984 гривні 48 копійок та заборгованість за відсотками у сумі 5 гривень 55 копійок, а всього 173 281 гривня 93 копійки.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються на позивача.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу позивачу у даній справі на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги № 0103 від 01 березня 2024 року (а. с. 135) надавало Адвокатське об'єднання «Апологет».
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу Адвокатським об'єднанням «Апологет» надано детальний опис наданих послуг від 04 березня 2025 року (а. с. 136) та витяг із замовлення № 30 (а. с. 137, 138) по 5 000 гривень за одну послугу по кожному кредитному договору, а всього на загальну суму 85 000 гривень.
Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.
Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
З огляду на викладене, враховуючи складність справи, зважаючи на обсяг і складність виконаної адвокатським об'єднанням роботи, виходячи з конкретних обставин справи, приймаючи до уваги заявлену позивачем ціну позову, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 гривень.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, в частині стягнення на користь шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 200006834 від 12 квітня 2017 року у сумі 141 281 гривня 90 копійок, яка складається із заборгованість за тілом кредиту у сумі 109 411 гривня 34 копійки та заборгованість за відсотками у сумі 31 870 гривень 56 копійок та, за кредитним договором № 200335111 від 29 березня 2021 року у сумі 31 990 гривень 03 копійки, яка складається із заборгованість за тілом кредиту у сумі 31 984 гривні 48 копійок та заборгованість за відсотками у сумі 5 гривень 55 копійок, а всього 173 281 гривня 93 копійки.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 097 гривень 26 копійок, виходячи із розрахунку 3 088,56*(173 271,93/257 380,7).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280, 288-289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28; ЄДРПОУ 35234236) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 200006834 від 12 квітня 2017 року у сумі 141 281 (сто сорок одна тисяча двісті вісімдесят одна) гривня 90 (дев'яносто) копійок, яка складається із заборгованість за тілом кредиту у сумі 109 411 (сто дев'ять тисяч чотириста одинадцять) гривня 34 (тридцять чотири) копійки та заборгованість за відсотками у сумі 31 870 (тридцять одна тисяча вісімсот сімдесят) гривень 56 (п'ятдесят шість) копійок та, за кредитним договором № 200335111 від 29 березня 2021 року у сумі 31 990 (тридцять одна тисяча дев'ятсот дев'яносто) гривень 03 (три) копійки, яка складається із заборгованість за тілом кредиту у сумі 31 984 (тридцять одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) гривні 48 (сорок вісім) копійок та заборгованість за відсотками у сумі 5 (п'ять) гривень 55 (п'ятдесят п'ять) копійок, а всього 173 281 (сто сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят одна) гривня 93 (дев'яносто три) копійки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ КАПІТАЛ» судовий збір у сумі 2 097 (дві тисячі дев'яносто сім) гривень 26 (двадцять шість) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ КАПІТАЛ» витрати на правничу допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна