печерський районний суд міста києва
Справа № 757/39386/25-ц
"18" серпня 2025 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Вовк С.В., розглянувши заяву представника заявника ОСОБА_1 адвоката Лаврентьєва Дмитра Олеговича про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, -
Заявником до подання позову подано заяву, відповідно до якої він просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 231757380382), що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Заява обґрунтована тим, що позивачем буде подано позов до суду про визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 01.08.25 щодо продажу зазначеного нерухомого майна.
Позивач зазначає, що право власності на спірне нерухоме майно було набуто за Договором купівлі-продажу від 10.02.2006 року, що також встановлено в рішенні Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2015 року та рішенні Апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2015 року у справі № 757/9901/14-ц. Договір купівлі-продажу квартири від 01.08.25 ним не укладався й не підписувався, а майно вибуло з його володіння незаконно на підставі підроблених документів. Заявник також наголосив, що з 2008 року перебуває в Йорданії, й не міг підписати спірний Договір. Крім того, наголошує, що данні документа, на підставі якого приватний нотаріус встановлювала данні продавця (власника квартири) не відповідають даним його документу, що посвідчують особу, що підтверджує підробку таких.
Позивач також наголошує, що не уповноважував будь яких осіб на продаж належного йому нерухомого майна.
Заявник вказує, що його адреса реєстрації в Договорі не вірна, він ніколи не був зареєстрований в Луганській області. Згідно посвідки на постійне проживання завжди був зареєстрований у АДРЕСА_2 , яка за 2003 року не змінювалась.
Таким чином, позивач вважає, що у разі відчуження нерухомого майна нинішнім власником, для відновлення свого порушеного права, він змушений буде ініціювати додаткові судові провадження, а відтак вжиття заходів забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.
При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши заяву про забезпечення позову та надані до неї документи, дійшов наступного висновку.
Згідно ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У постанові ВП ВС від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 зазначено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Тобто можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника)
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову і яким чином цей захід реалізує мету його вжиття.
Захід забезпечення позову у вигляді арешту пов'язаний з предметом позову з огляду на те, що предметом спору є визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 01.08.25, відповідно до якого майно вибуло з володіння позивача. Такий спосіб захисту порушеного права є ефективним та належним та відповідає вимогам ст.16 ЦК України та ст.5 ЦПК України. Накладення ж арешту на спірне нерухоме майно унеможливить подальшому його реалізацію та позбавить позивача необхідності ініціювати додаткові судові провадження для відновлення свого порушеного права.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Згідно ч. 1, 2 ст. 151 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Аналізуючи долучені до заяви документи, суд вбачає не відповідність реквізитів дійсного документа заявника та реквізитів документа, на підставі якого приватним нотаріусом встановлювалась особа власника майна, а саме: номер документа, дата видачі, місце реєстрації власника, що дає обґрунтований сумнів в законності відчуження спірного майна.
Таким чином, судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу нерухомого майна, яке перебувало у власності заявника та було відчужено на користь ОСОБА_2 ..
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з приписами ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У разі і продажу ОСОБА_2 спірного нерухомого майна та, відповідно, переходу права власності на нього до іншої особи, позивач, для відновлення свого порушеного права змушений буде ініціювати додаткові судові провадження.
Таким чином, суд, дослідивши матеріали поданої заяви, враховуючи підстави, предмету позову, що стосується визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири, дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також унеможливити ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи наведене, заява про забезпечення позову щодо накладення арешту на нерухоме майно є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. При цьому, вказаний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.
Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
З врахуванням ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на зазначене майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси відповідача. Останній не позбавлений права у будь-який момент звернутися до суду за скасуванням заходів забезпечення позову та навести свої доводи з цього приводу, які будуть предметом ретельного дослідження суду.
З врахуванням того, що накладенням арешту на нерухоме майно відповідач буде позбавлений лише однієї із правомочностей власника, а саме - розпорядження, що не позбавляє його права володіти та користуватися нерухомим майном, та того, що в силу приписів ст.158 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або ухвалення рішення про повну відмову у задоволенні позову, заходи забезпечення позову можуть бути скасовані та будуть діяти до моменту набрання рішенням законної сили, суд не вбачає підстав вимагати від позивача забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Таким чином, обставини, за яких суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення відповідно до положень ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,
Заяву представника заявника ОСОБА_1 адвоката Лаврентьєва Дмитра Олеговича про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - задовольнити повністю.
У порядку забезпечення позову накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 231757380382), що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Копію ухвали про забезпечення позову направити сторонам у справі для негайного виконання та вжиття відповідних заходів.
Суд роз'яснює, що відповідно до ч. 4 ст. 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.
Суддя С.В. Вовк