Справа № 737/151/25
Провадження № 1-кп/740/312/25
21 серпня 2025 року місто Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області колегіально у складі суддів:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ніжині клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Куликівка, Куликівського району, Чернігівської області, громадянина України, розлученого, раніше не судимого в силу ст.89 КК України, особи з інвалідністю ІІІ групи, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_5
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
встановив:
на розгляді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР від 19.10.2024 за №12024270340003419 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
21.08.2025 прокурор ОСОБА_6 пода вдо суду клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , за змістом якого вбачається, що на думку прокурора ризики, які існували під час обрання та в подальшому продовження останньому запобіжного заходу не зменшились, а саме усвідомлюючи вид та міру покарання обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення. Жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ст.176 КПК України, не зможе запобігти вказаним ризикам.
Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав подане клопотання.
Обвинувачений ОСОБА_5 щодо продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, зазначив, що наведені прокурором ризики відсутні, він не має наміру впливати будь-яким чином на потерпілу та свідків, а переховування від суду буде свідчити, що він винний, а тому він навпаки зацікавлений у встановлені його невинуватості. Зазначив, що достатнім для забепечення наведених прокурором ризиків буде обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 заперечував задоволенню клопотання, та просив змінити обвинуваченому запобіжний захід на домашній арешт.
Заслухавши позиції сторін, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03.07.2025 обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 30 серпня 2025 року включно.
Наразі у кримінальному провадженні стадія судового розгляду - дослідження доказів сторони обвинувачення, допит свідків.
Відповідно до ч.1 ст.29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Частина 2 ст.29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини п.3 ст.5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (п.60 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України»). Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.
Вирішуючи питання про необхідність продовження дії виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 , суд приходить до висновку про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 4 ч.1 ст.177 КПК України, які виправдовують прийняття такого рішення.
Щодо ризику можливості переховування від суду, слід зазначити наступне.
Очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Зазначена обставина на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому суд, вирішуючи питання щодо продовженння дії запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_5 у сукупності з іншими обставинами.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ зазначено, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
У рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.01.2001 ЄСПЛ, зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування», а тому ймовірна тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 , у разі визнання останнього винуватим за пред'явленим обвинуваченням, є суттєвим елементом, який підтверджує існування ризику переховування останнього від суду. Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч.1,2 ст.23, ст.224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст.95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Вищезазначене дає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу на свідків зі сторони обвинуваченого.
Наведений прокурором ризик - вчинення іншого кримінального провопорушення, суд вважає формальними, не доведеними, а отже відсутніми.
Суд, вважає, що встановлені ризики є вагомими та не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання її під вартою.
Отже наявні два з визначених прокурорм ризики, та вони є дійсними та тривають, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який.
Обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки останній довів обставини, які виправдовують обмеження права обвинуваченого перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
При цьому, суд зазначає, що в ході розгляду клопотання, суд не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
На підставі ч.4 ст.183 КПК України суд, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177,178 цього Кодексу, не вбачає підстав для визначення розміру застави.
Керуючись ст.ст.176-178, 183, 194, 196-199, 331, 376 КПК України, суд-
постановив:
клопотання прокурора задовольнити.
Обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк тримання під вартою на 60 днів тобто до 19 жовтня 2025 року включно, з утриманням в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор».
Копію ухвали вручити обвинуваченому ОСОБА_5 , захиснику, прокуророу та направити ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор».
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду в п'ятиденний строк з дня її оголошення (отримання обвинуваченим копії).
Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3