Справа № 574/612/25
Провадження № 1-в/592/320/25
21 серпня 2025 року м.Суми
Ковпаківський районний суд м. Суми у складі колегії суддів:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув матеріали заяви засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який тимчасово утримується в державній установі “Сумський слідчий ізолятор» , про приведення вироку апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 у відповідність до вимог ст. 80 КК України, -
18.07.2025 до Буринського районного суду Сумської області надійшла заява засудженого вироком апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який тимчасово утримується в державній установі “Сумський слідчий ізолятор» , про приведення вироку апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 у відповідність до вимог ст. 80 КК України, із змісту якої вбачається, що вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 його було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 187, п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, на підставі ч. 1 ст. 70 України йому було визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Вирок апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 набрав законної сили 22.03.2005. Таким чином, 22.03.2020 сплив встановлений п. 5 ч. 1 ст. 80 КК України п'ятнадцятирічний строк давності. Строк давності не зупинявся та не переривався з підстав, встановлених у ч. ч. 3, 4 ст. 80 КК України, а, відтак, строк давності сплив сприятливо. Кваліфікація злочину, за яким його було засуджено, не міститься в переліку статей КК України, встановлених законодавцем у ч. 6 ст. 80 КК України. Отже, до нього може бути застосована давність та відповідно до ч. 5 ст. 80 КК України питання про застосування давності вирішується судом. Термін застосування давності означає звільнення засудженої особи як від відбування покарання, так і від відбування подальшого покарання в залежності від того чи звертався вирок до виконання чи ні. Це твердження буквально прописано нормою ч. 1 ст. 80 КК України, а саме: особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком, його не було виконано в такі строки: п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. Так, вбачається, що осіб, засуджених до позбавлення волі, визначених у п. 5 ч. 1 ст. 80 КК України, незалежно від того чи був звернутий вирок до виконання чи ні, чи взагалі не виконувався, чи виконаний частково, через хворобу, з інших підстав, суд зобов'язаний звільнити і крапка. Вимога одна, як шаблон, звільнити, тому питання осіб, віднесених до ч. 1 ст. 80 КК України, суддя може вирішити одноособово. Особи ж, які віднесені до ч. 5 ст. 80 КК України, які були засуджені до довічного позбавлення волі за особливо тяжкі злочини, тому вирішення питань, встановлених у цій нормі, одноосібно судді не під силу, оскільки одноосібне вирішення питання, передбаченого ч. 5 ст. 80 КК України, буде незаконним. Обґрунтування цього питання наступне. Перш за все, він звертає увагу суду на відсутність ст. 80 КК України в ст. ст.537-539 КПК України. Чому? Та де вона є? У кримінальному праві України, зокрема, в ст. 80 КК України, її застосування - це обов'язок суду, а не його право. Ст. 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 24.12.2015 у справі № 5-324кс15, виконання судового рішення - це однобічний обов'язок держави (https://reyestr.court.gov.ua/Review/55223194) . Відповідно до ч. 2 ст. 373 КПК України (в редакції 2012 року) суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність. Наразі ось в ч. 2 ст. 373 КПК України (в редакції 2012 року) і міститься обов'язок суду застосувати ст. 80 КК України, що прямо підтверджується нормою ч. 3 ст. 327 КПК України (в редакції 2001 року) , згідно якій суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених ст. 80 КК України. За наявності у засудженого до довічного позбавлення волі давності держава втрачає можливість і надалі виконувати вирок. В ч. 5 ст. 80 КК України це означає, що держава втрачає можливість виконувати довічне позбавлення волі, бо якщо суд не визнає за можливе застосувати давність (звільнити) , то суд зобов'язаний замінити довічне позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк. Це логічно і законно, а, отже, правова держава, не може апріорі, за наявності у засудженого давності, продовжувати тримати засудженого в камерній системі, тобто виконувати довічне позбавлення волі, бо це суперечить, зокрема, ст. 3 Конституції України. З цього приводу в рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2022 № 3-р(ІІ)/2022 у справі № 3-20/2021(40/21) Суд констатував (абз. 2 стор. 6) , що “із ст. 3 Конституції України випливає обов'язок держави забезпечувати охорону та захист людської гідності. Такий обов'язок покладено на всіх суб'єктів публічної влади. Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності. Своєю чергою суди мають тлумачити юридичні норми так, щоб під час їх застосування це не завдавало шкоди людській гідності» (абз. 2 п/п 2.1. п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16.09.2021 № 6-р(ІІ) 2021) (https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/3_p_2_2022.pdf) . За ч. 2 ст. 373 КПК України суд, який постановляв вирок та здійснює контроль за його виконанням зі впливом максимального п'ятнадцятирічного строку давності ініціює відкриття кримінального провадження та вчиняє дії, передбачені ст. 80 КК України, бо ця норма є законом України про кримінальну відповідальність. П. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України передбачає, що кримінальне провадження - досудове розслідування та судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Саме про це йдеться в ч. 2 ст. 373 КПК України. Отже, у разі вирішення питання за ч. 5 ст. 80 КК України, суд ініціює провадження та створює склад суду, який здійснював розгляд справи та постановляв вирок, отже, ч. 5 ст. 80 КК України не встановлює шаблонів. Суд може визнати за можливе застосувати давність, тобто звільнити від відбування покарання або звільнити від подальшого відбування покарання в залежності від того, чи був вирок звернутий до виконання чи ні та чи відбуває засуджений покарання чи ні. Для цього суд має порахувати на день вирішення питання повний строк фактичного відбутого покарання засудженим, враховуючи і строк попереднього ув'язнення. Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 64 КК України, суд встановлював покарання у виді довічного позбавлення волі, коли не вважав за можливе призначити покарання на певний строк, тобто до п'ятнадцяти років позбавлення волі, то будь-який строк, більший за п'ятнадцять років, слід вважати довічним позбавленням волі, а на стадії вирішення питання про застосування давності - вже відбутим засудженим довічне позбавлення волі. Слід погодитись з тим, що покарання у виді довічного позбавлення волі, більше п'ятнадцяти років камерної системи, утримання в режимі максимального рівня безпеки - це значно суворіше покарання від простого позбавлення волі на певний строк, бо дай навіть строк буде однаковим. Звісно, що ст. 80 КК України відповідає положенням Конституції України та, відповідно до ст. 24 її положень, застосовується до всіх, мається на увазі, до засуджених, вироки яких виконуються, так і до засуджених, вироки яких з тих чи інших причин не виконуються, лише з різницею при звільненні, на умовах ст. 89 КК України або на умовах ч. 2 ст. 90 КК України, в залежності від того чи виконувався вирок. Далі, відповідно до ч. 5 ст. 80 КК України, якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. І це обов'язково. Тут наразі вступає в дію положення ст. 61 Конституції України в частині індивідуальності юридичного покарання, тобто заміна довічного позбавлення волі на позбавлення волі, особа також звільняється судом, не за шаблоном, а відповідно до норм ст. 65 КК України та встановлених судом у вироку підстав, за якими суд раніше встановив довічне позбавлення волі. Наразі ж, суд, колегіально, має визначитися, який саме строк позбавлення волі суд вважав би за можливе (більше п'ятнадцяти років) призначити засудженому за його злочин. Та тут суд має керуватися нормами ч. 2 ст. 63, ч. 2 ст. 71, ч. 2 ст. 87 КК України, які і визначають строк позбавлення волі, зазначений в ч. 5 ст. 80 КК України. Відповідно до ч. 2 ст. 63 КК України позбавлення волі встановлюється від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених загальною частиною цього кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КК України строк позбавлення волі може бути більшим за п'ятнадцять років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. Відповідно до ч. 2 ст. 87 КК України заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років. Слід констатувати, що в ч. 5 ст. 80 КК України строк позбавлення волі означає з одного року і до безкінечності, в залежності на якій стадії та до якої міри покарання засудженої особи здійснюється заміна. При цьому строк позбавлення волі, встановлений судом, обчислюється з моменту затримання засудженого, тобто, якщо засуджений відбував довічне позбавлення волі, то строк відбування довічного позбавлення волі враховується у позбавлення волі. Він звертає увагу на те, що, відповідно до ст. 152 КВК України, однією з підстав для звільнення від відбування покарання є закінчення строків давності виконання обвинувального вироку. При цьому, такої підстави для звільнення не було в аналогічній статті Виправно-трудового кодексу, який був чинним до 01.01.2004. Він звертає увагу на те, що не застосування або несвоєчасне застосування закону України про кримінальну відповідальність тягне негативні для держави наслідки у виді компенсації моральної шкоди особі, до якої своєчасно не було застосовано закон. Враховуючи вищенаведене, на підставі ст. ст. 3, 8, 24, 61, 124, 129-1 Конституції України; ст. 152 КВК України; ч. 1 ст. 74, ст. 80 КК України; п. 10 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 42, ч. 1 ст. 49, ч. 2 ст. 373 КПК України, він просив: 1. Прийняти, зареєструвати в секретаріаті суду та передати судді для формування суддів та відкриття кримінального провадження. 2. Витребувати особову справу або кримінальну справу в межах забезпечення засобів кримінального провадження. 3. Встановити наявність у нього давності, тобто сприятливий сплив строку, протягом якого він не ухилявся від відбування покарання та не вчинив нового злочину, а також те, що він не віднесений до ч. 6 ст. 80 КК України за кваліфікаційними ознаками. 4. Обрахувати повний, фактично відбутий ним строк покарання, з урахуванням попереднього ув'язнення та перерахунку за ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону України від 26.11.2015 № 838-VIII (так званий “закон Савченко» ) . 5. Визнати за можливе, з урахуванням фактично відбутого повного строку покарання, застосувати до нього давність, тобто звільнити від подальшого відбування покарання на умовах ст. 89 КК України. 6. У разі, якщо суд не визнає за можливе застосувати давність до нього (звільнення) , змінити довічне позбавлення волі на позбавлення волі. Відповідно до ст. 336 КПК України, він просив суд доставити його до зали судового засідання з розгляду його заяви по суті, як це визначено ст. 336 КПК України (вхідний № 2774/25 від 18.07.2025) (а. п. 1-3) .
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 31.07.2025 у справі № 574/612/25, провадження № 11-п/816/149/25 подання в. о. голови Буринського районного суду Сумської області ОСОБА_5 було задоволено. Кримінальне провадження № 574/612/25 за заявою засудженого ОСОБА_4 про його звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку або заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким було ухвалено направити із Буринського районного суду Сумської області до Ковпаківського районного суду м. Суми для його судового розгляду. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Ухвала набрала законної сили 31.07.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129585399) (а. п. 14) .
Ч. 1 ст. 537 КПК України визначає перелік питань, які під час виконання вироку має право вирішувати суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу.
В свою чергу ч. 2 ст. 539 КПК України визначає порядок вирішення судом питань, пов'язаних із виконанням вироку, зокрема, до якого суду мають подаватися клопотання (подання) про вирішення визначених ч. 1 ст. 537 КПК питань.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається, зокрема, до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених п. 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно ч. 3 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 1 ст. 62 КК України) , 11, 13, 13-2 ч. 1 ст. 537 цього Кодексу.
Іншого порядку вирішення цього питання кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Судом під час ознайомлення із заявою засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який тимчасово утримується в державній установі “Сумський слідчий ізолятор» , про приведення вироку апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 у відповідність до вимог ст. 80 КК України, було встановлено, що 18.07.2025 до Буринського районного суду Сумської області надійшла заява засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який тимчасово утримується в державній установі “Сумський слідчий ізолятор» , про приведення вироку апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 у відповідність до вимог ст. 80 КК України (а. п. 1-3) .
В заяві засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 просив: 1. Прийняти, зареєструвати в секретаріаті суду та передати судді для формування суддів та відкриття кримінального провадження. 2. Витребувати особову справу або кримінальну справу в межах забезпечення засобів кримінального провадження. 3. Встановити наявність у нього давності, тобто сприятливий сплив строку, протягом якого він не ухилявся від відбування покарання та не вчинив нового злочину, а також те, що він не віднесений до ч. 6 ст. 80 КК України за кваліфікаційними ознаками. 4. Обрахувати повний, фактично відбутий ним строк покарання, з урахуванням попереднього ув'язнення та перерахунку за ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону України від 26.11.2015 № 838-VIII (так званий “закон Савченко» ) . 5. Визнати за можливе, з урахуванням фактично відбутого повного строку покарання, застосувати до нього давність, тобто звільнити від подальшого відбування покарання на умовах ст. 89 КК України. 6. У разі, якщо суд не визнає за можливе застосувати давність до нього (звільнення) , змінити довічне позбавлення волі на позбавлення волі. 7. Відповідно до ст. 336 КПК України доставити його до зали судового засідання з розгляду його заяви по суті, як це визначено ст. 336 КПК України (а. п. 3) .
Судом також було встановлено, що ОСОБА_4 був засуджений вироком апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 187, п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, на підставі ч. 1 ст. 70 України йому було визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 22.03.2005 вирок апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 був залишений без змін, набрав законної сили та був звернутий до виконання.
Компетентним органом засудженому ОСОБА_4 було визначено відбувати призначене покарання в державній установі “Замкова виправна колонія (№ 58) » .
Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається наступне.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 16.05.2022 у справі № 592/653/22 було відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі та звільнення з місць позбавлення волі. Рішення суду було обґрунтовано тим, що питання, яке порушує засуджений ОСОБА_4 , згідно ч. 2 ст. 539 КПК України, не віднесено до територіальної юрисдикції Ковпаківського районного суду м. Суми. Суд роз'яснив засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 про те, що з відповідним клопотанням він не позбавлений можливості звернутися до суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться державна установа “Замкова виправна колонія (№ 58) » (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104316469) .
18.10.2022 Сумський апеляційний суд залишив без змін дану ухвалу суду першої інстанції.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 16.06.2023 у справі № 592/4413/23 було відмовлено у задоволенні клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі та звільнення з місць позбавлення волі. Рішення суду було обґрунтовано тим, що питання, яке порушує засуджений ОСОБА_4 , згідно ч. 2 ст. 539 КПК України, не віднесено до територіальної юрисдикції Ковпаківського районного суду м. Суми. Суд роз'яснив засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 про те, що з відповідним клопотанням він не позбавлений можливості звернутися до суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться державна установа “Замкова виправна колонія (№ 58) » . Ухвала набрала законної сили 26.06.2023 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/1115849862022) .
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 07.05.2024 у справі № 592/4413/23 ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 16.06.2023 відносно ОСОБА_4 було залишено без змін, а апеляційні скарги захисника, засудженого на цю ухвалу - без задоволення. Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми відмовлено у задоволенні клопотання засудженого про звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі та звільнення з місць позбавлення волі на підставі Закону України від 26.11.2015 року № 838-VІІІ. Рішення суду було обґрунтовано тим, що питання, яке порушує засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 , згідно ч. 2 ст. 539 КПК України, не віднесено до територіальної юрисдикції Ковпаківського районного суду м. Суми. Суд роз'яснив засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 про те, що з відповідним клопотанням він не позбавлений можливості звернутися до суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться державна установа “Замкова виправна колонія (№ 58) » . Ухвала набрала законної сили 07.05.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/118939981) .
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 26.06.2024 у справі № 592/1318/21 ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.11.2021 відносно ОСОБА_4 було залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника на цю ухвалу - без задоволення. Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми було відмовлено у задоволенні клопотання засудженого, яке обґрунтовано тим, що питання, яке порушує засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 , згідно ч. 2 ст. 539 КПК України, не віднесено до територіальної юрисдикції Ковпаківського районного суду м. Суми. Суд роз'яснив засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 про те, що з відповідним клопотанням він не позбавлений можливості звернутися до суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться державна установа “Замкова виправна колонія (№ 58) » . Ухвала набрала законної сили 26.06.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120083895) .
Даний перелік судових рішень за клопотаннями засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 не є виключним та повним.
Аналогічні посилання про те, що засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 не позбавлений можливості звернутися з відповідним клопотанням (заявою) до суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться державна установа “Замкова виправна колонія (№ 58) » , містяться в наступних судових рішеннях, а саме: 1) в ухвалі Сумського апеляційного суду від 22.07.2025 року у справі № 574/519/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129290508) ; 2) в ухвалі Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.07.2025 року у справі № 592/11144/25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128743991) ; 3) в ухвалі Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.07.2025 року у справі № 592/10844/25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128629497) ; 4) в ухвалі Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.07.2025 року у справі № 592/8055/25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/128566037) ; 5) в ухвалі Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10.04.2025 року у справі № 574/1132/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126511521) ; 6) в ухвалі Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 21.01.2025 року у справі № 577/349/25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124544781) ; 7) в ухвалі Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03.12.2024 року у справі № 585/4594/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123526837) , та в багатьох інших.
Викладене безумовно, безсумнівно та беззаперечно свідчить про те, що засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 неодноразово відмовлялось у задоволенні його ідентичних клопотань (заяв) через непідсудність справ Ковпаківському районному суду м. Суми, а також про те, що питання підсудності за зверненнями засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 вже багато разів було вирішено, а засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 відомо про такі рішення, які набрали законної сили.
Згідно ст. 7 КПК України серед основних засад кримінального провадження передбачено доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень. Її зміст розкривається в ст. 21 цього ж Кодексу, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковими та підлягають безумовному виконанню на всій території України.
Спосіб реалізації вказаного права врегульований, зокрема, розд. 8 КПК України.
Положеннями розд. 8 КПК України визначені питання, які вирішуються під час виконання вироку та порядок вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку. Однак поза межами правового регулювання розд. 8 КПК України знаходиться інститут реагування на можливі зловживання процесуальними правами учасниками кримінального провадження.
У таких випадках ст. 9 КПК України рекомендує застосовувати загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
До них належить, зокрема, засада доступу до правосуддя.
Так, принцип верховенства права у кримінальному провадженні, а також кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України) .
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою, у разі остаточного вирішення спору судами, їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто остаточності рішення суду у спірних правовідносинах. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (рішення у справі Brumarescu v. Romania, заява № 28342/95, від 28.10.1999, § 61, 62 (file:///C:/Users/user/Downloads/001-94383.pdf) .
У той же час не може залишитися поза увагою те, що засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 використовує інструменти судового захисту прав учасників кримінального провадження із тим, щоб ініціювати питання з тих же самих підстав, які вже були неодноразово розглянуті судом.
Із змісту рішення Європейського суду з прав людини “Желтяков проти України» від 09.09.2011 року вбачається, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставиться під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності та полягає в тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_708#Text) .
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України) .
Порядок кримінального провадження визначений законодавцем у ст. 1 КПК України, згідно якій на території України цей порядок визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України, а завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України) .
При цьому законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено; зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до КК України та/або до кримінального процесуального законодавства України та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. ч. 1, 4, 6 ст. 3 КК України) .
Відповідно до загальних засад кримінального провадження, викладених у ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати, крім іншого, такій засаді судочинства як законність (п. 2 ч. 1 ст. 7, ст. 9 КПК України) , згідно якій під час кримінального провадження суддя/суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства; закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати КПК України; при здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК України.
КПК України не регламентує повноваження суду у ситуації багаторазового (повторного) звернення засудженого до суду у порядку виконання вироку суду.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає дії засудженого такими, що містять ознаки зловживання процесуальними правами.
Під зловживанням правом в теорії права класично розуміють дії: (1) переважним мотивом яких є заподіяння шкоди; (2) здійснення яких є абсолютно нераціональним з огляду на відсутність будь-якого законного інтересу у здійсненні права або ж його здійснення завдає шкоди іншому; (3) право реалізується з ціллю, відмінною від тієї, для якої воно існує.
Суд враховує те, що заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права, як це зазначено в ухвалі Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 676/7346/15-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/74440103) .
Використання цього інституту прослідковується і в практиці Конституційного Суду України, який вказав на те, що повторне звернення до Конституційного Суду України тієї самої особи з клопотанням щодо перевірки того самого положення закону України на відповідність тим самим положенням Конституції України, свідчить про зловживання правом на подання конституційної скарги (ухвала Першої колегії суддів Першого сенату Конституційного Суду України від 09.07.2018 № 213-1(І)/2018) (https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/213-11_2018.pdf) .
Європейський суд з прав людини також оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на подання заяви (ч. 3 ст. 35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод) .
До одного із випадків зловживання правом на подання заяви Європейський суд з прав людини відносить подання явно сутяжницької заяви або такої, що позбавлена реальної мети.
Так, вважається зловживанням той факт, коли заявник неодноразово подає до Суду сутяжницькі та явно необґрунтовані заяви, аналогічні заяві, яку він подавав раніше і яку вже було визнано неприйнятною (M. v. The United Kingdom; Philis v. Greese) .
Колегія суддів не може погодитися з тим, що тимчасово перебуваючи в державній установі “Сумський слідчий ізолятор» засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 подав свою заяву про приведення вироку апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 у відповідність до вимог ст. 80 КК України в межах територіальної юрисдикції Ковпаківського районного суду м. Суми, оскільки переведення засудженого до слідчого ізолятору є вимушеним тимчасовим заходом для забезпечення оперативності й ефективності розгляду кримінального провадження та не свідчить про зміну місця відбування ним призначеного покарання.
Дії суду у разі, коли звернення подане з порушенням порядку, визначеного ч. 2 ст. 539 КПК України, не регламентуються нормами чинного КПК України.
Відповідно до висновку Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладеному в узагальненні судової практики розгляду судами деяких питань, які вирішуються судом під час виконання вироків від 01.04.2017, у випадку недотримання суб'єктом звернення правил територіальної підсудності, визначеної у ст. 539 КПК України, суд, встановивши, що клопотання (подання) є не підсудним, з урахуванням положень ст. 539 КПК України, вправі прийняти рішення про повернення відповідного клопотання, що забезпечить право суб'єкта звернення на доступ до правосуддя до належного суду (https://www.legalex.com.ua/sudebnaya-praktika/uzagalnennya-sudovoyi-praktiki-rozglyadu-sudami-deyakih-pitan-yaki-virishuyutsya-sudom-pid-chas-vikonannya-virokiv-vssu.html) .
Враховуючи положення ст. ст. 2, 9 КПК України щодо обов'язку суду неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, колегія суддів вважає, що зважаючи на те, що засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 на даний час тимчасово знаходиться в державній установі “Сумський слідчий ізолятор» , яка не є місцем відбування покарання засудженим і, відповідно до ст. ст. 11, 18, 89 КВК УКраїни, не виконує функції виправної колонії, а Ковпаківський районний суд м. Суми не є судом, в межах якого виконується вирок, відтак, враховуючи положення ст. 7, ч. 6 ст. 9 КПК України, суд вважає необхідним повернути клопотання особі, яка його подала з роз'ясненням засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_4 про те, що з вказаним клопотанням він має право звернутися до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 9, 372, 537, 539 КПК України; ст. 72 КК України, -
Заяву засудженого вироком апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 289, ч. 4 ст. 187, п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який тимчасово утримується в державній установі “Сумський слідчий ізолятор» , про приведення вироку апеляційного суду Сумської області від 15.12.2004 у відповідність до вимог ст. 80 КК України повернути засудженому до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна ОСОБА_4 внаслідок непідсудності справи Ковпаківському районному суду м. Суми.
Роз'яснити засудженому до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна ОСОБА_4 про те, що із вказаною заявою він має право звернутися до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.
Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом семи днів з дня оголошення, а для засудженого з моменту отримання копії ухвали.
Головуючий: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3