21 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 600/3471/24-а
адміністративне провадження № К/990/48259/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 600/3471/24-а
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року (суддя Лелюк О.П.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (головуючий суддя - Сторчак В.Ю., судді: Матохнюк Д.Б., Граб Л.С.),
І. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01 липня 2015 року по день фактичної виплати 25 жовтня 2022 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01 липня 2015 року по день фактичної виплати 25 жовтня 2022 року.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання заяв по суті справи.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 про залишення позову без розгляду задоволено частково: позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску. Роз'яснено, що в разі невиконання вимог ухвали та неусунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде залишена без розгляду. В задоволенні іншої частини заяви - відмовлено.
Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20, дійшов висновку, що строк звернення до адміністративного суду визначений частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та становить шість місяців, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, позивач повинен був дізнатись про порушення свого права з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення, тобто починаючи з 01 листопада 2022 року, а тому саме з цього дня у позивача виникло право на звернення протягом шести місяців до суду з позовом про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Відтак, строк звернення до суду з даним позовом тривав з 01 листопада 2022 року по 01 травня 2023 року включно. Проте, з позовом про оскарження бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати позивач звернувся до суду лише 07 серпня 2024 року (згідно відбитку штампу канцелярії суду), тобто із значним пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
Представник позивача подав до суду заяву про усунення недоліків, у якій вказав, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є складовою заробітної плати, а тому спір у даній справі стосується заробітної плати військовослужбовця. Відповідно, строк звернення до суду з даним позовом визначений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка була чинна станом на день звільнення позивача з військової служби (15 червня 2018 року) і передбачала, що спори про стягнення заробітної плати не обмежуються будь-яким строком.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про усунення недоліків, а позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
В цій ухвалі суд першої інстанції наголосив, що питання щодо застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), вирішено Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі №560/8194/20 (постанова від 02 квітня 2024 року), де Суд вказав, що суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд першої інстанції вказав, що у поданій представником позивача заяві про усунення недоліків не наведено жодної причини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Фактично подана заява зводиться до незгоди представника позивача з указаними вище висновками суду, які викладені в ухвалі від 02 вересня 2024 року. Доводи поданої заяви жодним чином не стосуються саме причин, у зв'язку з якими позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України. Таким чином, наведене у своїй сукупності свідчить про невиконання позивачем вимог ухвали суду від 02 вересня 2024 року та неусунення недоліків позову.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 10 грудня 2024 року ухвалу суду першої інстанції від 11 вересня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновком Чернівецького окружного адміністративного суду про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду з даним позовом.
Відповідаючи на доводи позивача про те, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати є складовою заробітної плати, а тому при вирішенні спорів щодо невиплати такої компенсації строк звернення до суду не обмежується, що визначено статтею 233 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, суд апеляційної інстанції вказав, що така позиція позивача суперечить висновкам Верховного Суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02 квітня 2024 року). Суд апеляційної інстанції зауважив, що висновки суду касаційної інстанції стосуються усіх справ щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати. Тобто, шестимісячний строк звернення до суду з такими позовами застосовується незалежно від того, який вид доходу (пенсія - як у справі №560/8194/20, чи заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян - як у цій справі) несвоєчасно було виплачено позивачу. Саме з виплатою відповідачем позивачу такого доходу (пенсії, заробітної плати (грошового забезпечення), суми індексації грошових доходів громадян) у нього і виникає право на звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Представник ОСОБА_2 звернувся в інтересах позивача до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення у справі №600/3471/24-а.
У скарзі її автор просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.
Так, заявник касаційної скарги вважає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. Виходячи з цього, спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Із посиланням на постанови Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі №380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі №560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі №600/4606/23-а, від 06 березня 2024 року у справі №600/5050/23 скаржник зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Враховуючи те, що спори щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати на суми індексації грошового забезпечення стосуються заробітної плати військовослужбовця, то єдина норма, яка регулює строки звернення до суду у справах стягнення заробітної плати є частина друга статті 233 КЗпП України.
У цьому зв'язку касатор зауважує, визначаючи час початку відліку строку звернення до суду з даними позовними вимогами, суд попередніх інстанцій мали врахувати ту обставину, що на як момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення (15 червня 2018 року), так і на момент виникнення правовідносини щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року включно в належному розмірі, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Одночасно з цим представник позивача звертає увагу, що до спірних правовідносин не можуть поширюватися норми статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX), оскільки порушення права на отримання індексації грошового забезпечення в належному розмірі мало місце із липня 2015 року та продовжувало тривати до часу виплати такої індексації.
Застосовуючи висновки Верховного Суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02 квітня 2024 року до спірних правовідносин, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції не враховано, що така постанова стосується правовідносин та строків звернення до суду з вимогою нарахування та виплати компенсації за втрату частини пенсії, що є відмінними спірними правовідносинами.
Ухвалою від 14 січня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою від 20 серпня 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Касаційне провадження у цій справі відкрите з метою перевірки обґрунтованості доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.
Як слідує з ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, під час її прийняття окружний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, застосував приписи частини другої статті 122 КАС України, якою передбачено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Проте, у касаційній скарзі представник позивача наполягає на тому, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми частини другої статті 122 КАС України, адже в позові заявлені вимоги про виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, яка за своєю суттю прирівнюється до заробітної плати, у зв'язку з чим підлягають застосуванню саме норми частини другої статті 233 КЗпП України.
Таким чином, спірним у вказаній справі є питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Перевіривши обґрунтованість касаційної скарги та правильність застосування судами норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Так, в указаному Рішенні Конституційний Суд України виходив із того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, колегія суддів зазначає, що на підставі аналізу наведених положень законодавства, враховуючи вказаний правовий висновок Конституційного Суду України та предмет спору у вказаній справі, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, а спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошової індексації, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Аналогічний висновок відповідає правовій позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі №380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі №560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі №600/4606/23-а, від 06 березня 2024 року у справі №600/5050/23-а, від 17 грудня 2024 року у справі №380/25141/23, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24.
Варто зауважити, що умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Проте положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП, зокрема частиною другою цієї статті.
За таких обставин колегія суддів констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм права, а саме, помилково застосували норми КАС України, замість КЗпП України, при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Так, у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Зокрема, Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
З урахуванням викладеного Судова палата констатувала:
1) якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);
2) з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
У касаційній скарзі вказано, що право позивача на звернення до суду не обмежено будь-яким строком, оскільки на момент виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З такими твердженнями касатора Суд не погоджується з огляду на таке.
Як зазначалось вище, частиною першою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
За правилами статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вказаними положеннями закону встановлено обов'язок підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Отже, саме з датою виплати позивачу належного грошового забезпечення пов'язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічний підхід застосований, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 560/10053/24, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4246/24, від 26 червня 2025 року у справі № 120/2830/24.
Отож повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року виплачена позивачу 25 жовтня 2022 року. Відтак, саме з цієї дати позивач був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов'язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Станом на 25 жовтня 2022 року стаття 233 КЗпП України діяла у редакції Закону № 2352-IX і встановлювала тримісячний строк звернення до суду з таким спором.
Ураховуючи зазначене та беручи до уваги дату відміни карантину в Україні, строк звернення до суду позивача з даним позовом розпочав свій відлік 01 липня 2023 року та закінчився 01 жовтня 2023 року. Водночас, із позовом до адміністративного суду ОСОБА_1 звернувся у серпні 2024 року, тобто з порушенням тримісячного строку.
Позивач помилково пов'язує перебіг строку звернення до суду з моментом виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з липня 2015 року по лютий 2018 року, коли стаття 233 КЗпП України діяла у попередній редакції та не обмежувала строк звернення до суду.
Реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права.
У спірних правовідносинах позивач дізнався про порушення своїх прав 25 жовтня 2022 року (дата виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення).
Зазначене відповідає правовому підходу Верховного Суду, який викладений у вищенаведених постановах.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено статтею 123 КАС України.
За правилами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу (пункт 8 частини першої статті 240 КАС України).
На тлі вказаного Верховний Суд уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про залишення позовної заяви без розгляду, проте неправильно застосували норми матеріального права. Водночас, оскільки допущена судами помилка у застосуванні норм права не призвела до неправильного вирішення справи, наявні підстави для зміни судових рішень.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частинами першою і четвертою статті 351 КАС України підставою для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду справи у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 600/3471/24-а змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько