Справа № 120/18278/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заброцька Л.О.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
21 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про зміну способу та порядку виконання рішення суду в цій справі.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.03.2022, зокрема зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, відповідно до нової довідки від 09.08.2021 №ХЛ51733 про розмір його грошового забезпечення станом на 05.03.2019, наданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із обов'язковим врахуванням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням вже виплачених сум пенсії.
Представником позивача подано до суду першої інстанції заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення, яка обґрунтована тим, що відповідачем не виконується рішення від 29.03.2022 у справі № 120/18278/21-а, яке набрало законної сили. Згідно з випискою боргу відповідача на виконання рішення суду було лише розраховано суму доплати за період з 01.04.2019 по 31.05.2022, яка складає 158112,01 грн, проте вона не була виплачена. Позивач вважає, що невиконання суб'єктом владних повноважень протягом двох місяців рішення, яке набуло законної сили, є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання рішення такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно зі статтею 370 КАС судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, установлену законом.
Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності із приписами мотивувальної та резолютивної частин рішення суду).
Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з ч. 3 ст. 378 КАС України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Суд зауважує, що під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.
При цьому, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів, може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту.
Водночас, зміст поданої представником позивача заяви та її прохальна частина вказує не на зміну способу та порядку виконання судового рішення, а на прийняття нового рішення з зазначенням конкретної суми стягнення, що при цьому не було предметом дослідження судом під час прийняття рішення у цій справі.
Зважаючи на зміст резолютивної частини рішення суду конкретне визначення суми коштів до виплати позивачеві не було предметом спору. Відповідно до прийнятого рішення суд визначив початок періоду для перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , а саме з 01.04.2019 року.
Розрахунок суми заборгованості у перерахованому розмірі пенсії, що належить позивачу, судом при ухваленні рішення в справі № 120/18278/21-а не здійснювався, тому зміна способу виконання такого рішення із зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії у перерахованому розмірі на стягнення конкретної суми призведе до зміни рішення по суті, вихід за межі позовних вимог та вирішення питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи.
При цьому, як слідує з матеріалів справи позивачу з червня 2022 року виплачується пенсія, перерахована виходячи з грошового забезпечення станом на 05.03.2019, з урахуванням основних і додаткових видів, зазначеного в довідці від 09.08.2021.
В свою чергу, заявляючи про зміну способу виконання судового рішення шляхом стягнення різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.04.2019 по день проведення перерахунку, в сумі 158112,01 грн, представник позивача звужує відновлене судовим рішенням право позивача на виплату його пенсії в перерахованому розмірі поза межами цього періоду.
Таким чином, зміна способу виконання рішення суду у спосіб, заявлений представником позивача, призведе до зміни рішення суду в цій справі по суті, що суперечить вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, представник позивача в поданій заяві акцентує увагу, що рішення суду відповідачем не виконано в повному обсязі.
Оцінюючи такі доводи суд зазначає, що положення абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України вказують на те, що суд може змінити спосіб виконання судового рішення шляхом стягнення з суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
З аналізу наведеної норми слідує, що суд змінює спосіб виконання судового рішення в цілому. Проте, означена норма не обумовлює того, що суд має змінити спосіб виконання рішення в якійсь частині.
Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи заяви про необхідність зміни способу виконання судового рішення щодо пенсійних виплат за період з 01.04.2019 по день проведення перерахунку, оскільки такі доводи свідчать про зміну способу виконання рішення суду лише за певний період, а не в цілому.
Суд враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості по пенсії не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості по пенсії, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Також суд зауважує, що при вирішенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення дослідженню та аналізу підлягає саме можливість виконання рішення раніше визначеним способом і порядком.
Так, з'ясовані в ході розгляду поданої заяви обставини свідчать про те, що фактична неможливість здійснення виплати перерахованої суми пенсії на теперішній час обумовлена відсутністю відповідного бюджетного фінансування на здійснення таких виплат.
Відтак, оскільки виконання рішення суду в частині виплати перерахованої пенсії за окремий період залежить виключно від бюджетного фінансування, то його виконання можливо і в такий спосіб як зобов'язання виплатити позивачеві пенсію (здійснити виплату донарахованої суми пенсії), хоча і за певних умов (такими умовами є здійснення належного фінансування на виплату заборгованості з Державного бюджету України).
Тобто, зміна способу виконання судового рішення у такому випадку не призведе до його фактичного повного виконання, оскільки така процесуальна дія та рішення суду не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості з пенсійних виплат.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування витрат по виплаті пенсії, а також те, що зміна способу виконання рішення суду у спосіб, заявлений представником позивача, фактично призведе до зміни рішення суду в цій справі по суті, проте відсутні обґрунтовані підстави вважати, що зміна способу виконання рішення призведе до більш швидкого його фактичного повного виконання ( тобто, що в такому випадку державою швидше буде здійснено належне фінансування ), а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої представником позивача заяви про зміну способу виконання рішення суду.
Стосовно покликання представника позивача на чинну редакцію статті 378 КАС України (абзац 2 частини 3) як самостійну підставу для задоволення поданої заяви, яка, на думку представника позивача, не передбачає розсуду суду щодо задоволення/відмови у задоволенні заяви, то суд зауважує, що положення абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України обумовлюють, що невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо перерахунку пенсійних виплат протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили дійсно є самостійною (тобто, іншою, ніж визначено абзацом першим частини третьої статті 378 КАС України) підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат. Проте, таку підставу не можна вважати безумовною, тобто, такою, що зобов'язує суд безальтернативно задовольнити подану стягувачем заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення, позаяк у кожному конкретному випадку суд має з огляду на зміст резолютивної частини судового рішення надати оцінку причинам його невиконання, а також встановити, чи призведе зміна способу виконання до фактичного повного виконання судового рішення.
При цьому, положення абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України у взаємозв'язку з частиною першою статті 378 КАС України вказують щодо права, а не обов'язку суду, за заявою стягувача встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Виходячи з вищенаведених мотивів суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.