Справа № 320/46585/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кочанова П.В.
21 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІВ 2021» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІВ 2021» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІВ 2021» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.11.2023 № 00716200901;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.11.2023 № 00716190901.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що висновки акту фактичної перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Зазначив, що ним не було отримано розпорядження про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, на підставі якої ним проводилася його господарська діяльність. Позивачем вказано, що Головним управлінням ДПС у м. Києві порушено вимоги законодавства у ході призначення та проведення перевірки позивача, що призвело до прийняття протиправного рішення за наслідками перевірки. З цих підстав просить суд визнати оскаржувані рішення протиправними та скасувати їх.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЛІВ 2021» звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 25 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що не отримував відповідного розпорядження про анулювання ліцензії ані в паперовому, ані в електронному вигляді. Акт перевірки не містить інформацію, коли саме та чи отримував взагалі платник податків розпорядження про анулювання ліцензії. Тобто контролюючий орган не встановив та не довів факт отримання відповідного розпорядження позивачем, в тому числі і в електронному вигляді.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІВ 2021», встановлено учасникам процесу строк, протягом якого можливо подати відзив на апеляційну скаргу. Іншою ухвалою суду від 23 квітня 2025 року призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено фактичну перевірку місця провадження господарської діяльності, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 11-а, група приміщень № 5.1., де здійснює діяльність ТОВ «ОЛІВ 2021», за наслідками якої складено акт від 06.10.2023 № 64141/Ж5/26-15-09-01/44603499.
У висновках акту перевірки вказано, що встановлено факт реалізації позивачем алкогольного напою, а саме пиво «Варвар Хоппілагер», 0,33 л, міцністю 5% об. Спирту, за ціною 139,00 грн, що підтверджується фіскальним чеком від 27.09.2023 № 15576.
Контролюючим органом встановлено відсутність ліцензії у позивача на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 11-а, група приміщень № 5.1, чим порушено частину 21 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Також, в ході проведення перевірки здійснено зняття залишків алкогольних напоїв, які були в наявності у ресторані ТОВ «ОЛІВ 2021» на момент перевірки та встановлено, що загальна вартість підакцизного товару складає 145 132,00 грн. Таким чином, встановлено зберігання позивачем у ресторані «Сімона» за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 11-а, група приміщень № 5.1 алкогольних напоїв, не внесених у місця зберігання до Єдиного реєстру, чим порушено ч.60 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
На підставі акту перевірки від 06.10.2023 № 64141/Ж5/26-15-09-01/44603499 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2023 № 00716200901, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 145 132,00 грн та податкове повідомлення-рішення від 15.11.2023 № 00716190901, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 290 264,00 грн.
Не погодившись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суд за захистом своїх прав.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не заперечував отримання відповідного розпорядження засобами електронного зв'язку. Натомість, будь-яких реальних доводів на спростовання висновків податкового органу про встановлене порушення в частині оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, без наявності ліцензій позивачем не надано. ТОВ "ОЛІВ 2021" до суду не надано доказів скасування (або оскарження) розпорядження від 17.07.2023 № 239-рл щодо скасування відповідної ліцензії, як такого, що прийнято протиправно. Щодо здійснення зберігання алкогольних напоїв, не внесених у місця зберігання до Єдиного реєстру суд зазначив, що позивачем також даних висновків не спростовано будь-якими належними доказами, а посилання на відсутність фіксації зберігання алкогольних напоїв за адресою, яка є відмінною від адреси ресторана "Сімона", є помилковим трактуванням висновків податкового органу.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції та оцінюючи відповідні висновки, викладені у рішенні, колегія суддів враховує, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Контролюючими органами, згідно із п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, є: податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Відповідно до п.п. 19-1.1.14, 19-1.1.16, 19-1.1.17 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального; проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального.
Контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України (ст. 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального»).
Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (п.75.1 ст.75 ПК України).
Згідно з пп. 75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичних перевірок регламентує стаття 80 Податкового кодексу України, відповідно до якої фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (п.80.1).
Відповідно до п.80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності підстав, визначених у підпунктах 80.2.1 80.2.7.
Щодо правомірності податкового повідомлення - рішення від 15.11.2023 № 00716190901 на суму 290 264,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
У розумінні статті 1 Закону №481/95-ВР:
ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку;
оптова торгівля - діяльність по придбанню і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації суб'єктам господарювання (у тому числі іноземним суб'єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам господарювання (у тому числі іноземним суб'єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва);
роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання (у тому числі іноземних суб'єктах господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування.
Відповідно до статті 15 Закону №481/95-ВР ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на один рік і підлягають обов'язковій реєстрації в податковому органі, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво).
Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального).
Аналіз вказаних норм Закону №481/95 та Податкового кодексу України свідчить, що такий вид господарської діяльності як роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється суб'єктами господарювання виключно за наявності ліцензії, виданої органами ДПС.
Така ліцензія є документом, що засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження цього виду діяльності протягом визначеного строку. У разі виникнення передбачених законом підстав ліцензія може бути анульована шляхом прийняття органом ДПС розпорядження про анулювання ліцензії.
З моменту анулювання ліцензії суб'єкт господарювання позбавляється права на провадження діяльності щодо роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами та втрачає можливість реєструвати акцизні накладні в Єдиному реєстрі акцизних накладних.
Таким моментом, з якого ліцензія анулюється і вважається недійсною, є момент одержання суб'єктом господарювання розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв'язку.
Згідно акту перевірки від 06.10.2023 № 64141/Ж5/26-15-09-01/44603499 перевіркою встановлено, що відповідно до інформаційно-комунікаційних систем ДПС на момент проведення фактичної перевірки у ТОВ «ОЛІВ 2021» відсутня ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 11 літера А, група приміщень №5.7.
Водночас апелянт наголошує, що не отримував розпорядження про анулювання ліцензії, а тому не був обізнаний про наявність відповідного юридичного факту.
Разом з відзивом відповідач надав докази направлення акту перевірки від 06.10.2023 засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення, і цей рекомендований лист вручений позивачу 13.10.2023.
Доказів, що позивач міг знати та/або знав про винесення розпорядження про анулювання ліцензії суду не надано.
Колегія суддів зазначає, що правила листування платників податків та контролюючих органів наведені у статті 42 Податкового кодексу України :
42.1. Податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
42.2. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
42.4. Платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".
Листування контролюючих органів з платниками податків, зазначеними в абзаці першому цього пункту, які подали заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, здійснюється засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги" шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет.
Документ, надісланий контролюючим органом в електронний кабінет, вважається врученим платнику податків, якщо він сформований з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги" та є доступним в електронному кабінеті.
Датою вручення платнику податків документа є дата, зазначена у квитанції про доставку у текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки документа платнику податків. У разі якщо доставка документа відбулася після 18 години, датою вручення документа платнику податків вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою вручення документа платнику податків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.
У разі неотримання контролюючим органом квитанції про доставку документа в електронний кабінет протягом двох робочих днів з дня його надіслання такий документ у паперовій формі на третій робочий день з дня відправлення з електронного кабінету надсилається за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручається платнику податків (його представнику).
При цьому строк доставки документа в електронний кабінет, визначений абзацом п'ятим цього пункту, не зараховується до строку надіслання документів, визначеного цим Кодексом.
Платник податків один раз протягом року може надіслати контролюючому органу через електронний кабінет заяву про відмову отримувати документи через електронний кабінет. Датою завершення листування платника податків через електронний кабінет є дата, зазначена у квитанції про доставку контролюючому органу заяви про відмову отримувати документи через електронний кабінет.
42.5. У разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
Доказів, що позивач подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, відповідач суду не надав.
Суд наголошує, що відповідно до норм спеціального Закону України №481/95 ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв'язку.
Саме такий спосіб направлення контролюючим органом цього розпорядження суб'єкту господарювання пояснюється необхідністю точної фіксації дати та часу вручення суб'єкту господарювання такого документу, з огляду на правові наслідки анулювання/недійсності ліцензії, які виникають з цього моменту як для суб'єкта господарювання (платника акцизного податку), так і для контролюючого органу.
Зважаючи на правила обміну електронними документами між платниками та контролюючими органами, доказом одержання суб'єктом господарювання розпорядження про анулювання ліцензії є квитанція про доставку документу в текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки документа платнику податків.
Цей документ дозволяє встановити момент, з якого видана ліцензія вважається недійсною, а суб'єкт господарювання втрачає право на проведення відповідного виду діяльності.
Ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач міг знати та/або знав про винесення розпорядження про анулювання ліцензії.
Отже, колегія суддів зазначає, що станом на момент фактичної перевірки 27.09.2023, позивачу не було відомо про анулювання виданої йому ліцензії. Відповідачем, у свою чергу, не доведено факту одержання позивачем розпорядження про анулювання ліцензії в електронній формі засобами електронного зв'язку.
Суд встановив, що акт перевірки від 06.10.2023 № 64141/Ж5/26-15-09-01/44603499 не містить інформацію, коли саме та чи отримував платник податків розпорядження про анулювання ліцензії.
Отже, станом на дату проведення перевірки в контролюючого органу були відсутні підстави стверджувати, що позивачем здійснено реалізацію алкогольних напоїв без відповідної ліцензії, оскільки згідно імперативних приписів частини п'ятдесят третьої статті 15 Закону №481/95-ВР до моменту одержання платником податку розпорядження, ліцензія не вважалася недійсною.
Відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відтак, колегією суддів, не вбачається у діях позивача вина у порушенні вимог статті 15 Закону України № 481/95-ВР.
Відповідач не довів факт настання події, з якою стаття 15 Закону України №481/95 пов'язує недійсність анульованих ліцензій та позбавлення суб'єкта господарювання права на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, а саме одержання ним розпорядження про анулювання ліцензії в електронній формі засобами електронного зв'язку.
Щодо правомірності податкового повідомлення - рішення від 15.11.2023 № 00716190901 на суму 145 132,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 15 Закону №481/95-ВР визначено, що зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб'єкта господарювання таке місце зберігання було внесене до Єдиного реєстру.
Порядок ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання затверджено наказом ДПА України від 28.05.2002 №251 (далі - Порядок №251), яким визначено порядок реєстрації та вимоги до заяви та обов'язкових документів, що подаються при включені місця зберігання до Єдиного реєстру.
Згідно з пунктом 1.1 Порядку №251 Єдиний державний реєстр місць зберігання (далі - Єдиний реєстр) - це перелік місць, що використовуються для зберігання спирту, та приміщень, що використовуються для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів (далі - місце зберігання), який містить відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.
Пунктом 2.1 Порядку встановлено, що до Єдиного реєстру вносяться місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
За змістом цього Порядку передумовою для включення місця зберігання до Єдиного реєстру є отримання ліцензії на право роздрібної або оптової торгівлі алкогольними та тютюновими виробами (нотаріально посвідчена копія якої є обов'язковим додатком до заяви).
Таким чином, якщо суб'єкт господарювання, який здійснює реалізацію і збереження алкогольних напоїв та тютюнових виробів в одному торгівельному приміщенні (будівлі), не має відокремленого від об'єкта роздрібної торгівлі місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, то у такого суб'єкта господарювання відсутні підстави для внесення до Єдиного реєстру відомостей про місце зберігання, з огляду на його відсутність.
Відповідно до матеріалів справи, позивачу видано ліцензію про право роздрібна торгівля алкогольними напоями (дата реєстрації 09.09.2022), яка була дійсна з 25.10.2022 по 25.10.2023 (а.с.130).
За даними, вказаними в ліцензії, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, Подільський район, вул. Ігорівська, буд.1-/8 літера «В» кв.(офіс) 0В; адреса місця торгівлі: м. Київ, Шевченківський район, вул. Січових Стрільців, 11, літера А, група приміщень №5.7, ресторан «Сімона».
Згідно акту перевірки від 06.10.2023 № 64141/Ж5/26-15-09-01/44603499 перевіркою встановлено зберігання ТОВ «ОЛІВ 2021» в ресторані за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців,11 літера А, група приміщень №5.7., алкогольних напоїв (додаток 1 на 1 аркуші), не внесених у місця зберігання до Єдиного реєстру, чим порушено вимоги частини шістдесятої статті 15 Закону №481/95-ВР.
Статтею 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.
Відповідно до статті 1 Закону №481/95-ВР місце торгівлі - це місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.
Місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання.
Наведене свідчить, що Законом №481/95-ВР надано визначення понять «місце зберігання» та «місце торгівлі», які не є тотожними. Об'єкти роздрібної торгівлі не можуть належати до місць зберігання, щодо яких цим Законом встановлена вимога про обов'язкову реєстрацію у відповідному державному реєстрі.
Таким чином, якщо суб'єкт господарювання, який здійснює реалізацію і збереження алкогольних напоїв та тютюнових виробів в одному торгівельному приміщенні (будівлі), не має відокремленого від об'єкта роздрібної торгівлі місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, то у такого суб'єкта господарювання відсутні підстави для внесення до Єдиного реєстру відомостей про місце зберігання, з огляду на його відсутність.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі №813/3258/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
Матеріалами справи підтверджується, що алкогольні напої виявленні контролюючим органом в ресторані «Сімона», що належить позивачу, тобто в місці роздрібної торгівлі, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позивач не порушував вимоги Закону №481/95-ВР в частині зберігання алкогольних напоїв в місцях не внесених до Єдиного державного реєстру місць зберігання.
Стосовно доводів апелянта про неправомірність визначення суми штрафної санкції, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до положень статті 17 Закону України №481/95-ВР до суб'єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не меншу 17000 гривень, тобто, обов'язковою складовою при визначенні розміру санкцій є вартість партії товару, реалізація якого здійснювалась без ліцензії.
Відповідно до Держстандарту України (ДСТУ) 3993-2000 "Товарознавство. Термін та визначення" партія товару - це визначена кількість товарів одного чи декількох найменувань закуплених, відвантажених або отриманих одночасно по одному товаросупровідному документу, а згідно Галузевого стандарту України "Роздрібна, оптова торгівля та громадське харчування, Основні поняття. Терміни та визначення", затверджений наказом МЗЕС торгу від 03.09.1997 № 456, партія товару - визначена кількість товарів одного або декількох найменувань, закуплених, відвантажених або отриманих одночасно.
Судом встановлено, що матеріали перевірки не містять доказів правомірності обрахунку штрафних санкцій в розмірі, що відповідає вартості отриманої партії товарів.
Із наданого до суду представником відповідача листа «Про результати розгляду заперечення ТОВ «ОЛІВ 2021» від 08.11.2023 №36648/1/26-15-09-01-07 вбачається, що в ході проведення фактичної перевірки здійснено зняття залишків алкогольних напоїв, які були наявні у ресторані ТОВ «ОЛІВ 2021» на момент перевірки встановлено, що загальна вартість підакцизного товару складає 145 132,00 грн (ціну за одиницю продукції вказувала директор) (а.с.63-66).
Судова колегія зазначає, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання правопорушення, передбаченого Законом № 481/95-ВР, зокрема щодо здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, має ураховувати порядок і розміри, встановлені цим Законом.
Як видно із положень абз. 5 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР, наведених вище, до суб'єктів господарювання у разі роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірі 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень.
При цьому суд наголошує, що в разі неможливості під час розгляду матеріалів перевірки встановити вартість отриманої партії товару, контролюючий орган може застосовувати фінансові санкції у мінімальному розмірі, а саме 17 000,00 грн.
Втім, із розрахунку штрафних (фінансових) санкцій до акту фактичної перевірки видно, що відповідачем спірним рішенням розмір фінансової санкції визначено, виходячи із 200% вартості реалізованих позивачем товарів, а не отриманої партії.
Вказане представниками відповідача не спростовується ні в суді першої та апеляційної інстанціях.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, а тому оскаржуване рішення слід скасувати.
Таким читном, податкове повідомлення-рішення від 15.11.2023 № 00716200901 та податкове повідомлення-рішення від 15.11.2023 № 00716190901 є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, варто враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.
Як свідчать матеріали справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову в розмірі 6530,97 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією №775 від 01.12.2023, а також за подання апеляційної скарги - у розмірі 9 796,41 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією №1711 від 07.03.2025.
Колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 16 327,35 гривень.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІВ 2021» - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі №320/46585/23 - скасувати, прийняти нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІВ 2021» - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.11.2023 № 00716200901 та від 15.11.2023 № 00716190901.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІВ 2021» (01054, м. Київ, вул, Рейтарська, буд.20/24, код ЄДРПОУ 44603499) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 16 327, 35 (шістнадцять тисяч триста двадцять сім) грн 35 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О. Грибан
О.В.Карпушова