Справа № 640/15867/22 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
19 серпня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві та Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві та Державної судової адміністрації України про:
- визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо призупинення виплати середнього заробітку позивачу з 19.07.2022;
- зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 19.07.2022 по 19.09.2022, з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди, визначених ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII та з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову, у якій позовні вимоги викладено таким чином:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві щодо призупинення виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 19.07.2022;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 з 19.07.2022, з урахування розміру та надбавок суддівської винагороди, визначених ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду з 19.07.2022, з урахуванням розміру та надбавок суддівської винагороди, визначених ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції з огляду на те, що з 19.07.2022 відповідачі керувалися чинною нормою ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України з якої виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.
Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача, та покликається на те, що суддівська винагорода регулюється лише Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Також, Державна судова адміністрація України подала до суду апеляційної інстанції клопотання щодо врахування практики Верховного Суду.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача Указом Президента України від 12.06.2017 № 157/2017 призначено на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва.
Наказом Оболонського районного суду міста Києва від 26.02.2000 № 79/а на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 суддю Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 вирішено вважати таким, що з 26.02.2022 призваний на військову службу за призовом із числа резервістів в особливий період, із збереженням місця роботи (посади) та середнього заробітку.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2022 № 250 позивач перебуває на військовій службі у військовій частині з 01.03.2022 по теперішній час.
У відповідь на адвокатський запит ТУ ДСА України в м. Києві у листі від 31.08.2022 № 2-1381/22 повідомив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ внесені зміни до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, якими передбачається виключення положення щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та інших осіб. З моменту набрання чинності цього Закону, а саме з 19.07.2022, судді ОСОБА_1 призупинено виплату середнього заробітку, як мобілізованого до лав Збройних Сил України.
Згідно з довідкою ТУ ДСА України в м. Києві про розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди позивача за період з 19.07.2022 по 19.09.2022 суддівська винагорода не нараховувалась та не виплачувалась.
У листі Оболонського районного суду міста Києва від 09.07.2024 № 03/549/24 позивача повідомлено, що у зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ будь-яких розпорядчих актів чи наказів про зупинення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди Оболонським районним судом міста Києва не приймалося. Зупинення виплати суддівської винагороди було здійснено безпосередньо розпорядником бюджетних коштів, а саме ТУ ДСА в м. Києві.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інших законів, у тому числі Кодексу законів про працю України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
За приписами ст. 81 Закону № 1402-VIII особа, призначена на посаду судді указом Президента України, набуває повноважень судді із здійснення правосуддя, включаючи право на отримання доплат до посадового окладу, за умов зарахування у штат відповідного суду, складення присяги судді і проходження початкової підготовки у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Датою набуття суддею повноважень із здійснення правосуддя визначається дата виконання останньої з цих умов.
Згідно ст. 119 Закону № 1402-VIII повноваження судді припиняються виключно з підстав, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України.
Частина 1 ст. 48 Закону № 1402-VIII встановлює, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується правовими гарантіями, перелік яких наведено у частині п'ятій статті 48 Закону № 1402-VIII, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VII Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Керуючись ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частин 2 та 10 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діє до цього часу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
За визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно частин 2 - 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 40 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
За приписами ч. 2 ст. 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Законом № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, відповідно до яких у частині третій цієї статті слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Отже, з 19.07.2022 змінилося правове регулювання правовідносин у контексті нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд вже сформував висновки щодо питання виплати суддівської винагороди у період проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації за умови змін у редакції ч. 3 ст. 119 КЗпП України, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2025 у справі № 320/10955/23 та у постановах Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 340/655/23, від 24.04.2025 у справі № 420/8886/24.
Зокрема, у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених ч. 2 ст. 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи та посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового та соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 48, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України,
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві та Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко