Справа № 363/2245/25 Головуючий у 1-й інстанції: Котлярова І.Ю.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
19 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Василенка Я.М., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Шіндер Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
27 квітня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач/ ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з вимогою скасувати постанову № 561 від 07 квітня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, а спірна постанова винесена безпідставно. Зокрема, він наголосив на відсутності належних і допустимих доказів його вини у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. За його твердженням, органом, який виніс постанову, не було дотримано вимог законодавства щодо виклику особи до розгляду справи, оскільки він не отримував повістку та не був присутній під час її розгляду. Крім того, відсутні докази того, що така повістка взагалі вручалась особисто ОСОБА_1 , а не іншій особі або не була залишена у поштовій скриньці без підтвердження вручення. Позивач також вказав на порушення принципу презумпції невинуватості, гарантованого статтею 62 Конституції України, оскільки рішення було прийнято за відсутності об'єктивних, достовірних і достатніх доказів, зокрема доказів факту вчинення ним правопорушення. Зазначив про відсутність будь-яких доказів належного повідомлення про розгляд справи, а також вчинення правопорушення, зокрема відсутні підтвердження його місцезнаходження на момент нібито вчинення правопорушення або документальне підтвердження умисної неявки до ТЦК. Крім того, посадові особи територіального центру комплектування перевищили межі наданих їм повноважень, застосувавши адміністративне стягнення без належного дотримання процедурних гарантій, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Зокрема, не було складено протоколу про адміністративне правопорушення, не роз'яснено його права, не витребувано пояснень, не повідомлено про місце і час розгляду справи, що є істотним порушенням процедури. Притягнення до відповідальності здійснено формально, без урахування обставин справи, без належного дослідження доказів, та без забезпечення участі особи, стосовно якої ведеться провадження, що є прямим порушенням його права на захист, гарантованого Конституцією України та статтями 268 і 276 КУпАП.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову № 561 по справі про адміністративне правопорушення від 07 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень скасовано та надіслано справу на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 484, 48 грн.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП є такою, що не ґрунтується на належних і допустимих доказах, а провадження у справі здійснене з порушенням норм процесуального закону. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами є будь-які фактичні дані, які підтверджують наявність або відсутність адміністративного правопорушення. Проте відповідач не надав доказів того, що повістку було вручено саме ОСОБА_1 особисто, або що позивач був належним чином повідомлений про необхідність з'явитися до територіального центру комплектування. Суд не прийняв як належний доказ сканкопію повістки без відмітки про вручення. Крім того, в постанові, що оскаржується, відсутній опис фактичних обставин правопорушення, які дозволили б визначити, яку саме дію чи бездіяльність вчинив ОСОБА_1 , коли і за яких умов, а також чим саме підтверджується його умисел на ухилення від прибуття до ТЦК. Формальне посилання на факт неявки не є достатнім для кваліфікації діяння за частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Матеріали справи не містять жодного документа, який би свідчив про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, що є порушенням його права на захист, гарантованого як Конституцією України, так і положеннями статей 7, 268, 276 КУпАП. Вказане свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Мотиви апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено обставини, які свідчать про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, а також не враховано, що спірна постанова прийнята без достатніх доказів вини. Зокрема, орган, який виніс постанову, не довів факт належного вручення йому повістки та належного повідомлення про виклик до ТЦК та СП. Навіть якщо повістка і була виявлена у поштовій скриньці, це не може вважатися належним врученням у розумінні чинного законодавства, що виключає можливість висновку про ухилення від прибуття. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки факту його відсутності за місцем реєстрації на час надходження повістки, що підтверджується поясненнями його батька. Таким чином, неотримання ОСОБА_1 повістки було зумовлене не його навмисними діями чи ухиленням, а об'єктивними обставинами, які не залежали від нього, а тому відсутні ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Також в апеляційній скарзі наголошено на тому, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки доказів, не з'ясував всіх істотних обставин справи, не допитав свідка - батька позивача, та не перевірив, чи дійсно позивач мав об'єктивну можливість з'явитись до ТЦК.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У додаткових поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що під час перегляду Єдиного державного реєстру судових рішень йому стало відомо про постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі № 758/788/25, яка має ідентичні фактичні обставини із його власною справою, а саме: щодо належності способу вручення повістки особі, яка фактично проживає за кордоном та завчасно оновила облікові дані у військовому реєстрі, зазначивши актуальну адресу. В цій справі апеляційний суд дійшов висновку, що якщо військовозобов'язаний повідомив актуальну адресу за межами України відповідно до Закону № 3633-IX та Порядку № 560, то повістка має надсилатися саме на цю оновлену адресу. Якщо ж ТЦК надсилає повістку за старим місцем реєстрації, така особа не може вважатися належним чином повідомленою про виклик, а тому її притягнення до відповідальності є безпідставним. ОСОБА_1 підкреслив, що у його випадку ситуація аналогічна і він вчасно оновив свої дані, перебуваючи за кордоном, вказав фактичну адресу, електронну пошту та номер телефону, проте повістку було направлено за адресою реєстрації, де він фактично не проживав. Таким чином, він не мав можливості отримати повідомлення, що виключає його вину у неявці до ТЦК.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів враховує наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_4 від 14 вересня 2023 року № 2/3/6713 14 вересня 2023 року на засіданні Комісії з розгляду питань надання відстрочок військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на 2023 рік, створеної Розпорядженням начальника Вишгородської РДА Вишгородської районної військової адміністрації Київської області від 04 вересня 2023 року № 200 «Про утворення комісії з розгляду питань надання відстрочок військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на 2023 рік», за наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 та вивчення копій документів, які містяться в додатках до нього, вирішено надати останньому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у строк до 14 березня 2024 року включно.
Повідомлено, що якщо під час дії вказаної відстрочки виникнуть обставини, які скасовують підстави надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, необхідно письмово повідомити про цей факт ІНФОРМАЦІЯ_2 з наданням відповідних підтверджуючих документів. Водночас, у разі наявності підстав, необхідно за 7 днів до закінчення строку, на який було продовжено воєнний стан в Україні на підставі відповідного Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» звернутися до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо продовження терміну дії відстрочки, в додатках до якого необхідно додати належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують право на продовження відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
07 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 було винесено постанову № 561, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн у зв'язку з його неявкою за викликом до територіального центру комплектування 06 березня 2025 року о 14 годині 00 хвилин, що було розцінено як порушення вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У матеріалах справи наявна копія повістки № 2631990 від 22 лютого 2025 року про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних на 06 березня 2025 року о 14 годині 00 хвилин, за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту матеріалів також вбачається, що повістка була надіслана за адресою місця реєстрації позивача: АДРЕСА_2 . Надсилання повістки здійснено рекомендованим листом з описом вкладення, про що свідчить копія поштової квитанції та опис вкладення. Роздруківка з онлайн-трекінгу Укрпошти за номером відправлення № 0610233145133 свідчить про відсутність факту вручення - 14 березня 2025 року проставлено статус: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Із змісту позовної заяви вбачається, що 24 квітня 2025 року батько позивача - ОСОБА_2 , перевіряючи поштову скриньку за місцем реєстрації сина, виявив у ній повістку. При цьому він зазначив, що його син фактично за цією адресою не проживає, а отже, не мав можливості особисто отримати повістку.
ОСОБА_1 , вважаючи винесену постанову протиправною, 27 квітня 2025 року звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з адміністративним позовом про її скасування.
До позовної заяви додано також заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій зазначено, що ОСОБА_1 дізнався про винесення постанови лише 24 квітня 2025 року, коли його батько отримав її через засоби поштового зв'язку.
Вказані обставини стали підставою для поновлення строку звернення до суду.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлена статтею 210-1 КУпАП.
За частиною першою статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною третьою наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Спеціальним законом, який визначає, зокрема обов'язки громадян щодо здійснення мобілізації в особливий період, є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543/зі змінами та доповненнями згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року).
За визначенням абзацу 5 частини першої статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і донині.
Отже, станом на момент прийняття спірної постанови діяв особливий період.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені у статті 22 Закон № 3543, відповідно до абзацу другого частини першої, абзацу восьмого частини третьої якої громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Згідно з пунктом 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
З аналізу зазначених норм вбачається обов'язок громадян з'явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Отже, за змістом зазначених положень статті 22 Закону № 3543-XII відповідальність за частиною третьою статті 210-1 КУпАП настає за неприбуття особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у місце та строк, зазначені в отриманих ними документах, зокрема, повістці.
ОСОБА_1 не оспорює того, що не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 06 березня 2025 року, а вказує, що таке неприбуття пов'язано із неотриманням повістки.
В свою чергу, зазначена повістка не була вручена адресату з причини його відсутності за зазначеною у відправленні адресою, про що проставлено на конверті відповідний штамп.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (в редакції, чинній станом на 06 березня 2024 року/далі - Порядок № 560) визначає також процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів.
Відповідно до пункту 30 Порядку № 560 повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У разі формування повістки за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис у день її формування.
У разі оформлення повістки на бланку керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу засвідчує її особистим підписом та скріплює гербовою печаткою.
Реєстраційний номер повістки фіксується в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
З наявної в матеріалах справи копії повістки вбачається, що вона сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, містить реєстраційний номер, підписана кваліфікованим електронним підписом керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 , що відповідає вимогам пункту 30 Порядку № 560, чинного на дату її формування, а отже, оформлена відповідно до передбаченої законодавством процедури.
Згідно з пунктом 34 Порядку № 560 повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов'язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.
Враховуючи положення пункту 34 Порядку № 560, сформована 22 лютого 2025 року повістка, яка підписана кваліфікованим електронним підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , була належним чином надіслана 26 лютого 2025 року засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з описом вкладення на адресу зареєстрованого місця проживання/реєстрації ОСОБА_1 , що відповідає встановленим вимогам щодо порядку повідомлення резервістів і військовозобов'язаних, а факт направлення підтверджується доданими до відзиву копією повістки, описом вкладення та трекінгом поштового відправлення за номером 0610233145133, отриманим з ресурсу Укрпошти.
Відповідно до підпункту 2 пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Таким чином, відповідно до змін, внесених до Порядку № 560, військовозобов'язаний вважається належним чином оповіщеним про необхідність явки до ТЦК у разі, якщо повістка сформована через Єдиний державний реєстр, підписана кваліфікованим електронним підписом керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, надіслана рекомендованим листом з описом вкладення за адресою зареєстрованого/задекларованого місця проживання і повернута поштовим оператором із позначкою «відсутність адресата за вказаною адресою».
З наявної у матеріалах справи роздруківки трекінгу поштового відправлення за номером 0610233145133, а також відмітки на поштовому конверті вбачається, що 14 березня 2025 року працівниками Укрпошти зафіксовано відмітку «відсутність адресата за вказаною адресою», при цьому попереднє зафіксоване повідомлення датоване 04 березня 2025 року та містить позначку «невдала спроба вручення».
Відтак, дотримання відповідачем усіх передбачених законодавством процедур направлення повістки, підтверджене поштовими документами, свідчить про належне повідомлення ОСОБА_1 про виклик до ТЦК та покладає на нього відповідальність за неявку, що свідчить про наявність складу адміністративного правопорушення відповідно до частини третьої статті 210-1 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги про відсутність належного повідомлення також є безпідставними. Повістка, надіслана позивачеві, була оформлена згідно з вимогами пункту 30 Порядку № 560, сформована через Єдиний реєстр, підписана кваліфікованим електронним підписом і направлена рекомендованим листом з описом вкладення. Відповідно до пункту 41 цього ж Порядку повернення такого листа з відміткою про відсутність адресата за місцем реєстрації вважається належним повідомленням.
Посилання скаржника на порушення принципу презумпції невинуватості не знайшло підтвердження у матеріалах справи. Вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення встановлена на підставі належних та допустимих доказів, зокрема, документального підтвердження факту направлення повістки та неявки у визначений день до ТЦК. Сам позивач факт неявки не заперечує, а отже висновок про наявність складу адміністративного правопорушення зроблено відповідачем обґрунтовано.
При цьому, апелянт не надав жодних доказів, які б підтверджували наявність поважних причин його неявки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у визначений у повістці день. У матеріалах справи відсутні будь-які довідки про перебування в медичному закладі, підтвердження тимчасової непрацездатності, службової відсутності чи інших обставин, які б об'єктивно унеможливлювали виконання обов'язку з'явитися за викликом. Відтак, твердження позивача про неприбуття з причин, не залежних від його волі, залишаються голослівними та не підтверджуються належними доказами, що виключає можливість врахування таких обставин як поважних.
Щодо твердження позивача про перебування за кордоном та неможливість отримання повістки, колегія суддів апеляційної інстанції вважає доводи позивача необґрунтованими.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що у 2023 році ОСОБА_1 було надано відстрочку до 14 березня 2024 року від призову у зв'язку з доглядом за матір'ю - особою з інвалідністю. При цьому, за письмовими поясненнями відповідача, позивач виїхав за кордон до Французької Республіки та не повертався до України, про що він сам зазначив у своїх поясненнях.
Водночас, ОСОБА_1 , прибувши до Франції, не став на консульський облік, не повідомив територіальний центр комплектування про зміну свого місця перебування та не легалізував проживання за кордоном у спосіб, передбачений законодавством. Повістка направлялась на його зареєстровану адресу проживання в Україні і саме з цією обставиною закон пов'язує обов'язок бути належним чином повідомленим.
Таким чином, посилання позивача на фактичне перебування за кордоном не може бути підставою для звільнення від обов'язку з'явитися за повісткою, оскільки саме він не виконав покладених на нього обов'язків щодо належного повідомлення про зміну місця проживання. Відсутність будь-яких доказів законного перебування за кордоном, а також відсутність обліку в дипломатичній установі свідчать про недобросовісну поведінку позивача, яка не може породжувати для нього юридичних переваг.
Отже, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи й нормам матеріального права.
З огляду на досліджені докази, апеляційний суд дійшов висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Щодо повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності та надання йому можливості бути присутнім під час такого розгляду, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.
За змістом пункту 3 частини першої статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
Таким чином, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, має бути забезпечено право завчасно знати про дату, час та місце розгляду справи, що є гарантією реалізації наданих статтею 268 КУпАП прав, зокрема, на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання пояснень та доказів, заявлення клопотань, здійснення захисту.
Водночас, із аналізу зазначених норм випливає, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку притягають до адміністративної відповідальності, допускається лише за умови своєчасного повідомлення її про дату, час і місце розгляду справи.
У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 676/752/17 Верховний Суд зазначив, що закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення. При цьому, стаття 279-9 КУпАП не містить приписів про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, без її на це згоди.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що розгляд відповідачем справи про адміністративне правопорушення відбувся не за належного способу та порядку повідомлення/виклику, встановленого адміністративною процедурою, а саме: позивача не було сповіщено про розгляд справи, що в силу приписів частини першої статті 268 КУпАП виключало можливість прийняття постанови.
Несвоєчасне повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Наслідком цього є позбавлення особи прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 522/20755/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 591/2794/17, від 21 травня 2020 року у справі № 286/4145/15-а, від 31 березня 2021 року у справі № 676/752/17 та від 25 травня 2022 року у справі № 465/5145/16-а.
В свою чергу, процедурні порушення, а саме розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №591/2794/17, від 21 травня 2020 року у справі № 286/4145/15-а, від 17 червня 2020 року у справі № 712/10440/16-а, від 30 серпня 2022 року у справі № 683/743/17
Щодо рішення суду першої інстанції про направлення справи для нового розгляду, слід зазначити, що воно в цій частині суперечить вимогам чинного законодавства та не ґрунтується на передбачених законом підставах.
Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 286 КАС України місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
Водночас зміст та межі застосування такої процесуальної дії конкретизовані у статті 293 КУпАП, яка прямо передбачає, що справа може бути направлена на новий розгляд лише у разі, якщо її було розглянуто неуповноваженим органом (посадовою особою).
З огляду на наведене, зміст зазначених норм права свідчить про те, що направлення справи на новий розгляд є процесуально допустимим виключно у випадку, коли встановлено, що її було розглянуто органом або посадовою особою, не наділеними відповідною компетенцією. Усі інші ситуації, пов'язані не з питанням повноважності/компетенції, а з порушенням процедури розгляду, не передбачають можливості повторного провадження, а тягнуть за собою скасування постанови як неправомірної без її подальшого розгляду по суті.
У даній справі начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 був належним суб'єктом владних повноважень, уповноваженим на винесення постанови про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Встановлені судом процесуальні порушення стосуються, передусім, порядку розгляду справи, зокрема можливого недотримання вимог статей 268 та 279 КУпАП, і не свідчать про відсутність у посадової особи компетенції на винесення спірної постанови.
Отже, наявність істотних процесуальних порушень під час розгляду справи не створює правових підстав для направлення справи на новий розгляд, а передбачає скасування постанови без повторного розгляду.
Тлумачення пункту 2 частини третьої статті 286 КАС України та статті 293 КУпАП у системному зв'язку із загальними принципами адміністративного провадження виключає можливість повторного притягнення особи до відповідальності після скасування постанови, винесеної компетентним органом, якщо таке скасування зумовлено процесуальними порушеннями, а не помилкою у визначенні суб'єкта розгляду.
Таким чином, направлення справи на новий розгляд у цій справі є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 284 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення або неможливості притягнення особи до відповідальності у зв'язку з істотним порушенням процедури, яке унеможливлює встановлення вини у законний спосіб.
За таких обставин, з урахуванням положень статті 286 КАС України, у разі скасування рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного уповноваженим органом, але з порушенням процедури, суд повинен закрити справу про адміністративне правопорушення, не допускаючи її повторного розгляду.
Таким чином, зважаючи на порушення процедури розгляду справи, постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
За наведених обставин та з огляду на положення статті 317 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні в частині мотивів скасування спірної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та скасуванню в частині направлення справи на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_3 з ухваленням у цій частині нового рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення.
Розподіл судових витрат у даному випадку не здійснюється, оскільки обсяг задоволених позовних вимог апеляційною інстанцією не змінено, а отже підстав для перекладення судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не вбачається.
Керуючись статтями 229, 272, 286, 308, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 червня 2025 року змінити в частині мотивів скасування постанови № 561 від 07 квітня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн.
Скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 червня 2025 року в частині направлення справи на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_3 та ухвалити у цій частині нове рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 .
Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Василенко Я.М.
Штульман І.В.