Справа № 753/19723/24 Суддя (судді) першої інстанції: Маркєлова В.М.
19 серпня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року,
ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА № 3133621, винесену 26.09.2024 Інспектором 2 взводу 6 роти 1 батальйону полку 1 Управління патрульної поліції в місті Києві Доронічем В.О. у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладенням штрафу у розмірі 680 грн, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11.12.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що притягнення до адміністративної відповідальності є незаконним. Вказано, що оскаржувана постанова винесена безпідставно, а належні та допустимі докази, які б підтверджували факт вчинення правопорушення - відсутні.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови серії ЕНА № 3133621 від 26.09.2024 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «JAGUAR I-PACE», номерний знак НОМЕР_1 , 26.09.2024 о 23 год 05 хв. за адресою: м. Київ, провулок Верхній, здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних ТЗ, позначеної дорожнім знаком 5.11, чим порушив п. 17.1. ПДР, відтак згідно був притягнутий до відповідальності за ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу 680 грн.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржувана постанова винесена уповноваженою особою, складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Інспектор в ході розгляду справи не перешкоджав реалізації права на отримання правової допомоги на місці розгляду справи чи в телефонному режимі. Таким чином, Інспектором було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення при розгляді справи. Підстави притягнення позивача до адміністративної відповідальності також повністю підтверджені належними доказами.
Аналізуючи обставини справи, доводи апелянта та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII) учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
За приписами п. 1.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 1.3 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з ч. 2 ст. 30 Закон № 3353-XII, поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом.
Статтею 31 Закону № 3353-XII визначено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як, зокрема, перевірка документів особи та зупинення транспортного засобу.
Відповідно до п. 17.1 ПДР на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі, мопедів, мотоциклів (за винятком мотоциклів з боковим причепом, мотоколясок, триколісних транспортних засобів) та велосипедистів) на цій смузі.
Дорожні знаки є одним із основних засобів організації дорожнього руху, їх розподіл на групи, вимоги до розміщення регламентуються ДСТУ 4100:2014.
Разом з тим, інформаційно-вказівні дорожні знаки, до групи яких входить дорожній знак 5.11, застосовуються для введення певних режимів руху, інформування учасників руху про особливості та умови такого режиму.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII встановлено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно із ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України), ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Події, що відбувалися за участю позивача 26.09.2024 було належним чином зафіксовано на боді-камеру працівника поліції, відеозаписи, з яких містяться в електронних матеріалах справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно з ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, (частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, ) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Таким чином, відеозапис з боді камери, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, є належним доказом того, що позивач керував транспортним засобом, позаяк оскільки оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності містить посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис (п. 7 оскаржуваної постанови).
Як вірно встановлено судом першої інстанції з відеозапису, 26.09.2024 за адресою: пров. Верхній бул. Миколи Міхновського у м. Київ, екіпажом патрульної поліції зафіксовано транспортний засіб JAGUAR I-PASE номерний знак НОМЕР_1 , котрий здійснював рух по бульвару Миколи Міхновського, смугою для маршрутних транспортних засобів позначений дорожнім знаком 5.11. у спірному випадку, смуга для маршрутних транспортних засобів, відокремлена від інших смуг дорожньою розміткою 1.2 (широка суцільна лінія).
Вказане виключає можливість застосування п. 17.2 ПДР для спірного випадку та спростовує тезу апеляційної скарги, що він мав право здійснити поворот вправо, так як вказане можливо лише у місці розмітки, де широка суцільна лінія змінюється переривчастою (дорожня розмітка 1.11).
Відтак, твердження апелянта спростовуються вищевказаними належними та достовірними доказами.
Доводи позивача про те, що наданий відповідачем відеозапис не містить доказів порушення ПДР, судова колегія вважає неспроможними з викладених вище підстав.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при складанні оскаржуваної постанови поліцейський діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, отже правові підстави для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення відсутні, як наслідок, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому суд першої інстанції вірно вказав, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко