06 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 405/837/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., секретар судового засіданні Жмуренко В.В., за участі представника позивача адвоката Починок О.І., представника відповідача Бойко М.О., розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 02.06.2025 року в адміністративній справі №405/837/25 за позовом ОСОБА_1 до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, Подільського відділу у м. Кропивницькому Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Подільського районного суду міста Кропивницького з позовом до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної в особі Подільського відділу у м. Кропивницькому Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Подільського відділу у м. Кропивницькому Центрально-Південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про примусове видворення з України громадянина Республіки Вірменія та російської федерації від 18.11.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проживає в Україні з 1998 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження між з ОСОБА_2 від 14.10.1998 року серії НОМЕР_1 , тобто станом на дату примусового видворення з України, проживав в Україні протягом 26 років і за вказаний тривалий період не мав судимостей за ст. КК України, які можуть підтвердити наявність у нього статусу «злодія у законі», має судимість яка віднесена до категорії злочинів вчинених за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами і жодного відношення до «встановлення або поширення злочинного впливу» та до статусу «злодій у законі» - не має. Все це вказує на формальний підхід у процесі винесення щодо нього рішення про примусове видворення з держави. За таких обставин позивач вважає рішення відповідача від 24.08.2023 року про його видворення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Подільського районного суду міста Кропивницького від 02 червня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки ОСОБА_1 не порушував законодавство та встановлені міграційні правила перебування іноземців в Україні, отже, має право перебувати на території України разом зі своєю родиною, які є її громадянами.
Відповідач надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом апеляційної інстанції справа розглянута в порядку статті 311 КАС України.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Вірменія, що підтверджується копією його паспорту, з 14.10.1998 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 21, 24).
Із матеріалів справи вбачається, що 09.12.2016 УДМС України в Кіровоградській області прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону № 2491-III та позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 19.12.2016 року (а.с.18).
До УДМС України в Кіровоградській області з ДСІОБГ ДМС України надійшло подання ДСР НП України від 24.05.2021 року № 5402/55/01-2021 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянину російської федерації ОСОБА_1 .
Згідно з інформацією, зазначеною у поданні ДСР НП України встановлено, що відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням КМУ від 16.09.2020 року № 1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки.
Згідно з підпунктом 13 пункту 606 рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 14.05.2021 року «Про застування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента від 21.05.2021 року № 203/2021, до позивача, як до суб'єкта підвищеного злочинного впливу, який має статус «кримінального авторитета» та учасника злочинної групи, застосовано санкції, а саме: інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом (відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання, скасування посвідки на тимчасове проживання; відмова у наданні дозволу на імміграцію, скасування дозволу на імміграцію, скасування посвідки на постійне проживання; відмова в продовженні строку перебуванням Україні; відмова у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; відмова в прийнятті зави про набуття/прийняття до громадянства України та її задоволенні; скасування рішень про прийняття до громадянства, скасування рішень про набуття громадянства; припинення громадянства; примусове видворення за межі України).
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я , захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідно до пункту 64 Порядку № 321, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону № 2491-III.
Згідно з підпунктом 4 пункту 72 Порядку № 321, посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі скасування посвідки.
З метою виконання рішення РНБО від 14.05.2021 року, введеного в дію Указом Президента України від 21.05.2021 року № 203/2021, відповідачем прийнято рішення від 27.05.2021 року № 22 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивачу. Зазначене рішення позивачем не оскаржувалось.
Згідно із абзацом 1 пункту 66 Порядку № 321, копія рішення про скасування посвідки надсилається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства рекомендованим листом не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня його прийняття.
Отже, листом УДМС у Кіровоградській області від 31.05.2021 року № 3501.5-2610/35.3-21, копія рішення від 27.05.2021 року № 22 направлена позивачу.
Пунктом 68 Порядку № 321 передбачено, що іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України у місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Позивач у зазначений строк за межі України не виїхав та на даний час продовжує перебувати в Україні.
З наведеного слідує, що позивач порушив вимоги пункту 68 Порядку № 321 та його подальше перебування на території України є незаконним.
Частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VІ передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, Подільським відділом 18.11.2024 року складено протокол про адміністративне правопорушення серії МКВ № 001749, яким встановлено, що позивач не виїхав за межі території України після прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, за що передбачена відповідальність відповідно до частини другої статті 203 КУпАП. Із зазначеним протоколом, датою, часом та місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення позивач ознайомлений під підпис.
18.11.2024 року Подільським відділом розглянуто справу про адміністративне правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії МКВ № 001749, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 203 КУпАП.
Відповідно до абзаців 1 та 3 частини першої статті 30 Закону № 3773-VІ, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Згідно з частинами першої, другої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з положень частини першої статті 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень п.п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є, зокрема, реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Із матеріалів справи вбачається, що з метою виконання рішення РНБО від 14.05.2021 року, введеного в дію Указом Президента України від 21.05.2021 року № 203/2021, відповідачем прийнято рішення від 27.05.2021 року № 22 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивачу. Зазначене рішення позивачем не оскаржувалось. Стосовно позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення, прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення за частиною першою статті 203 КУпАП та ухвалене рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни, яке позивач не виконав.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За умовами пункту 2 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III (надалі - Закон України «Про імміграцію») та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (надалі - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Положеннями частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Згідно з статті 11 Закону України «Про імміграцію» особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в'їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.
Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
З системного аналізу вище окреслених законодавчих приписів, зокрема, Закону України «Про імміграцію», слідує, що дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, окреслених у статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Згідно з пунктом 1 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого 1 (далі - Порядок № 321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Підпунктом 1 пункту 64 Порядку № 321 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію».
Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (п.65 Порядку №321).
Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття (п.66 Порядку №321).
Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби (п.67 Порядку №321).
Як встановлено судом першої інстанції, передумовою для прийняття рішення про примусове видворення, в контексті конкретної ситуації, є наявність чинного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та встановлення обставини про те, що іноземець не виконав у встановлений строк умову про виїзд з України без поважних причин.
У даному випадку судом не встановлено наявності поважних причин невиконання позивачем рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та його умови про виїзд з України, якими є причини невиконання вказаного рішення в зазначений період, позивач суду не навів.
Позивачем не доведено, що ним не вчинено дій, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що побоювання позивача з приводу можливого його обмеження у медичному лікуванні в зв'язку з його виїздом за межі України є необґрунтованим, оскільки в країні походження він також може отримувати належне йому лікування, окрім того, позивач має можливість у встановленому законодавством України порядку повернутись до України, адже рішенням про примусове повернення не встановлено заборони йому в'їзду в Україну.
За змістом ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Ураховуючи всі встановлені судом обставини та з огляду на наведені положення чинного законодавства України суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення про примусове видворення прийняте відповідачем в межах своїх повноважень, у спосіб встановлений законом, рішення є законним, мотивованим та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню і відповідно підстав для задоволення позову не вбачається.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 02 червня 2025 року в адміністративній справі №405/837/25 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 02 червня 2025 року в адміністративній справі №405/837/25 залишити без змін.
Вступна та резолютивна частина постанови складена 06 серпня 2025 року, в повний текст постанови складено 20 серпня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складання повного тексту постанови.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко