21 серпня 2025 року справа №200/589/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Геращенко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 200/589/25 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання провести перерахунок пенсії за віком,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Донецькій області. Позивач просив суд: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови в здійсненні перерахунку та виплаті пенсії за віком ОСОБА_1 , призначеної згідно із Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 09.02.2023 року; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , призначеної згідно із Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 09.02.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після досягнення 60-річного віку, вона звернулась до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України № 1058-IV. На підставі вказаної заяви позивачу було призначено пенсію за віком, із врахуванням показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки.
Позивач вважає, що правильним показником середньої заробітної плати по України, який мав враховуватись за останні три роки, що передували року (2023 рік) звернення із заявою про призначенням пенсії за віком згідно із Законом № 1058-ІV, є за 2020-2022 роки.
Отже, позивач вважає протиправними дії Пенсійного фонду щодо обчислення їй пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки відповідно до частини другої статті 40 Закону № 1058-IV, у зв'язку із чим звернулась до суду із даним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 200/589/25 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови в здійсненні перерахунку та виплаті пенсії за віком ОСОБА_1 , призначеної згідно із Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 09.02.2023 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , призначеної згідно із Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 09.02.2023 року.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Позивач знаходиться на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як пенсіонер та отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон № 1788-ХІІ).
Поруч з цим, відповідно до частини першої статті 10 Закону України 09.07.2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-IV) особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Досягнувши 60-річного віку, 09 лютого 2023 року, ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Донецькій області (заява була подана у відділенні Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) із заявою про призначення їй пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-ІV.
На підставі вказаної заяви Позивачу було призначено пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV.
При обчисленні пенсії позивачу застосовано середній заробіток (дохід) в Україні, з якого сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, в розмірі 6186,32 грн (показник середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014-2016 роки х 2,22295 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати).
Позивач вважає протиправними дії Пенсійного фонду щодо обчислення їй пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки, у зв'язку із чим звернулась до суду із даним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом врегульовано Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 10 цього ж Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
За приписами ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Водночас частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Зміст наведених норм свідчить про те, що правила, які регулюють переведення з одного виду пенсії на інший поширюються виключно на ті три види пенсій, які призначаються за правилами Закону № 1058-IV, тобто пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
У тому ж випадку, коли особа одержує пенсію, призначену за нормами іншого Закону, то призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, проведене після настання віку, що дає їй на це право, не може розглядатися як переведення з одного виду пенсії на інший, позаяк мова не йде про різні види виплат в одній солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Суд звертає увагу, що у постановах від 10.04.2019 року (справа № 211/1898/17) та 10.07.2018 року (справа № 520/6808/17) Верховний Суд зауважив, що частиною третьою статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, позивачу в 2010 році була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, що обрахована відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернулась у 2023 році вперше.
За таких обставин фактично йдеться про призначення позивачу іншого виду пенсії, а саме - пенсії за віком замість раніше призначеної пенсії за вислугу років.
Переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством (аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23.10.2018 року (справа № 334/2653/17) та у постанові від 13.12.2018 (справа № 185/860/17).
У випадку, коли особі було призначено пенсію згідно Законом України “Про пенсійне забезпечення» за вислугу років, у подальшому, при розрахунку пенсії за віком за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом.
При призначенні позивачу 09.02.2023 року пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно частини 2 статті 40 цього Закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 577/2457/17 (провадження № К/9901/19962/18).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем при призначені позивачу пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV не вірно застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, що є підставою для зобов'язання відповідача провести перерахунок призначеної позивачу пенсії за віком з 09.02.2023 року із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки.
Щодо посилання відповідача про пропущений позивачем строк звернення до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Оцінка поведінки суб'єкта владних повноважень за критерієм правомірності судом при вирішенні адміністративного позову, безумовно, повинна ґрунтуватися насамперед на конституційному положенні про законність діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно із частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини першої, частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суд у своїй поставі від 06 лютого 2025 року у справі № 990/29/22, прийшла до висновку, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
У справі “Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа Європейського суду з прав людини “Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Не є слушними доводи представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про те, що позивач пропустила строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки бездіяльність відповідача має триваючий характер.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 200/589/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 200/589/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 21 серпня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Геращенко