21 серпня 2025 року справа №200/562/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г. , Геращенко І.В. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача адвоката Чернохатнього Дмитра Анатолійовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.04.2025 року по справі № 200/562/25 (головуючий суддя І інстанції Тарасенко І.М. ), складеного у повному обсязі 01 квітня 2025 року у справі № 200/562/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні на загальну суму 90323,79 грн,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 09.04.2016 року по 05.12.2024 року включно; 2) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 09.04.2016 року по 18.07.2022 року у сумі 8605,59 гривень 59 копійок та за період з 19.07.2022 року по 05.12.2024 року у сумі 81718,20 гривень 20 копійок.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.04.2025 року по справі № 200/562/25 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 09.04.2016 року по 05.12.2024 року включно. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 09.04.2016 року по 05.12.2024 року, з урахуванням принципу справедливості та співмірності у сумі 8530 грн 85 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати судове та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що при стягненні середнього заробітку суд першої інстанції не правомірно застосував до спірних правовідносин принцип співмірності в межах шестимісячного строку, передбаченого новою редакцією положень ст. 116, 117 КЗпП України.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 від 14 квітня 2015 року.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 27 серпня 2015 року по 8 квітня 2016 року, що підтверджується копіями наказів командира військової частини від 27 серпня 2015 року № 173 та від 8 квітня 2016 року № 77 відповідно та не є спірним між сторонами.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі № 200/1520/24: 1) визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; 2) зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/1520/24 військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України було нараховано та 25 жовтня 2024 року виплачено позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016 роки у розмірі 6448,20 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі № 200/2468/24, було визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 08.04.2016 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.12.2015 року по 08.04.2016 - січень 2008 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/2468/24 військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України було нараховано та 06 грудня 2024 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 2187,51 грн.
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, з чим частково погоджується суд апеляційної інстанції.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 від 14 квітня 2015 року.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 27 серпня 2015 року по 8 квітня 2016 року, що підтверджується копіями наказів командира військової частини від 27 серпня 2015 року № 173 та від 8 квітня 2016 року № 77 відповідно та не є спірним між сторонами.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі № 200/1520/24: 1) визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; 2) зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/1520/24 військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України було нараховано та 25 жовтня 2024 року виплачено позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016 роки у розмірі 6448,20 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі № 200/2468/24, було визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 08.04.2016 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.12.2015 року по 08.04.2016 - січень 2008 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/2468/24 військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України було нараховано та 06 грудня 2024 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 2187,51 грн.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату належних військовослужбовцям сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 року у справах № 806/1899/17, № 806/1551/17, від 19.04.2018 року у справі № 806/1183/16 та від 14.03.2019 року у справі № 820/660/17 та в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа № 120/3857/19-а).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу, що оскільки індексація грошового забезпечення у повному обсязі позивачу не виплачена в день виключення зі списків особового складу, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20 та у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 року в адміністративній справі № 240/11214/19, яку судом враховано на виконання положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
В той же час, Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 року у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 року у справі № 822/3307/17.
Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу з 08.04.2016 року, остаточний розрахунок з позивачем проведений 06.12.2024 року.
Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу - 08.04.2016 року.
Отже, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 09.04.2016 року (наступний день з дня виключення позивача зі списків особового складу) по 06.12.2024 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 09.04.2016 року до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, суд зазначає наступне.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі № 821/1226/16).
Зі змісту ст. 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній з 19.07.2022 року, випливає, що розмір відповідальності за затримку розрахунку при звільненні залежить від наявності або відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум, а також чи вирішено спір на користь працівника частково або повністю, а саме: 1) при відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців; 2) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, якщо спір вирішено на користь працівника (повністю); 3) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за шість місяців.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Суд встановив, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 06.12.2024 року, виплативши на виконання рішення суду індексацію грошового забезпечення у розмірі 2187,51 грн.
Згідно із наданої картки особового рахунку позивача отриманої від Центрального архівного відділу Національної гвардії України з листом 82-320 від 24.05.2024 року, позивачу нараховано за лютий 2016 року та березень 2016 року 26503,40 грн. (12358,50 грн + 14144,90 грн). Кількість календарних днів за цей період складає 60 днів (29 днів у лютому та 31 день у березні).
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 441,72 грн (26503,40 грн : 60 календарних днів).
Щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року суд зазначає про таке.
Як зауважив Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 року у справі № 200/2048/23, позиція стосовно можливості зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку із застосуванням принципу співмірності, за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки виплати, була сформована Верховним Судом за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин, коли стаття 117 КЗпП України не містила обмежень стосовно строку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Тобто зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із застосуванням принципу співмірності (за наявності істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати) є можливим лише щодо правовідносин, які мали місце до 19.07.2022 року.
До правовідносин, які мали місце після 19.07.2022 року, коли стаття 117 КЗпП України містила обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 6-ма місяцями, застосовувати сформовану практику Верховного Суду щодо пропорційності та співмірності стягнутої суми, є недоречним, з огляду на те, що вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги чинну в період після 19.07.2022 року редакцію статті 117 КЗпП України та висновки Верховного Суду, в даному випадку у суду відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 року по 18.07.2022 року складає 5 000 грн (з урахуванням принципу співмірності), а за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року (за період з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р., тобто за 185 днів) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 81 718,20 (441,72 х 185) грн. , що разом за період часу з 19.09.2018 року по 19.01.2023 року становить 86 718,20 грн.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, суд частково погоджується з доводами апелянта, що судом першої інстанції в своєму рішенні неправильно застосовано принцип співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні, а також неправильно здійснений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни судового рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Доводи апеляційної скарги в іншій частині є неприйнятними, відтак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу представника позивача адвоката Чернохатнього Дмитра Анатолійовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.04.2025 року по справі № 200/562/25 задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.04.2025 року по справі № 200/562/25 змінити:
В абзаці третьому резолютивної частини слова і цифри «8530 (вісім тисяч п'ятсот тридцять) грн 85 коп»
замінити словами та цифрами «у сумі 86 718 (вісімдесят шість тисяч сімсот вісімнадцять) гривень 20 копійок».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.04.2025 року по справі № 200/562/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 серпня 2025 року.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Геращенко