Унікальний номер справи 759/8661/25
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/11815/2025
Головуючий у суді першої інстанції Н.Д. Бабич
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
21 серпня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ПАТ «Дельта Банк»
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 квітня 2025 року,
ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ «Дельта Банк» про стягнення перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, 3% річних, інфляційних втрат та стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30 квітня 2025 року справу передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
Позивач ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 квітня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до Святошинського районного суду м. Києва.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що хибними є висновки суду першої інстанції про направлення цивільної справи за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва, виходячи з того, що місцезнаходження відповідача в Святошинському районі м. Києва не встановлено.
На думку апелянта, до спору про стягнення перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя застосовуються правила виключної підсудності.
Зауважує, що ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотеко держатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодержателю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Правилами ст. 30 ЦПК України про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.
Отже, на думку апелянта у даному випадку, суд мав застосувати до спірних правовідносин саме виключну підсудність.
Відповідач ПАТ «Дельта Банк» правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Постановляючи ухвалу про передачу справи за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив із того, що, місцезнаходження відповідача в Святошинському районі м. Києва не встановлено, а відтак, справа не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду за останнім відомим зареєстрованим місцем знаходження відповідача.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з такого.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Відповідно до ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
У пунктах 41, 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01 березня 2013 року роз'яснено, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 року до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов'язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.
Виходячи з аналізу зазначених правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною умов договору, об'єктом якого є нерухоме майно, вимог іпотекодержателя.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що незважаючи на виконання ним умов кредитного договору, ПАТ «Дельта Банк» набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» як на предмет іпотеки.
Оскільки ПАТ «Дельта Банк» набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 а порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» як на предмет іпотеки, але не виконав свої зобов'язання перед позивачем щодо сплати на користь позивача ОСОБА_1 перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, то цим порушив права позивача.
Наведене дає підстави вважати, що між сторонами виник спір у зв'язку з укладанням ОСОБА_1 договору іпотеки, об'єктом якого є нерухоме майно.
Отже, позовні вимоги виникають з приводу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Святошинського районного суду м. Києва.
Зважаючи на викладені обставини колегія суддів вважає, що передаючи справу за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва, суд першої інстанції не дослідив належним чином зміст позовних вимог та не звернув уваги на те, що правовідносини, що склались між сторонами стосуються реалізації предмета іпотеки за договором іпотеки, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для направлення справи за підсудністю до суду за місцем знаходження відповідача.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що ст.6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а оскаржувана ухвала судді першої інстанції про передачу справи за підсудністю постановлена з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа підлягає направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 квітня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна