21 серпня 2025 року місто Київ
справа № 754/13251/24
провадження№22-ц/824/8523/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 20 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Панченко О.М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька.
Позов обґрунтовано тим, що позив є непрацюючим пенсіонером похилого віку, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію за віком з 18.06.2023 довічно. З 01.08.2017 йому встановлено II групу інвалідності (загальне захворювання - довічно). Також має ряд захворювань, зокрема, випискою з історії хвороби № 16/11364 кардіологічного відділення для хворих на інфаркт міокарда підтверджується діагноз: повторний (17.08.2016 ) інфаркт міокарда попередньо-перегородочно-верхівково-бокової області ЛШ, Постінфарктний (2009) кардіосклероз. Стенозуючий коронаросклероз, КВГ, стентування (17.08.2016). Гіпертонічна хвороба III ст., 2 ступеня, ризик 4. Його дохід складає лише пенсія, яка не дозволяє забезпечити належне лікування, оздоровлення, харчування, проживання. Відповідачка є його донькою, може надавати йому допомогу, але ухиляється від свого обов'язку. Інших осіб, які б могли йому допомагати фінансово - немає. З дружиною (матір'ю відповідачки) 03.10.2003 він розірвав шлюб. Просив стягнути з ОСОБА_2 , на його користь аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку/доходів щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і довічно.
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 20 січня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Вважає, що рішення суду суперечить загальновизнаним принципам соціальної справедливості та знецінює обов'язок дітей піклуватися про батьків, що може призвести до нехтування моральними та сімейними обов'язками у суспільстві.
Зокрема, зазначає про те, що в день подання ним позову до суду, він не має заборгованості по аліментам, які були з нього стягнуті на утримання доньки ОСОБА_2 , з якої він в свою чергу просить стягнути аліменти на своє утримання. Його дохід складається лише з пенсії, розмір якої не дозволяє забезпечити належне лікування, оздоровлення, харчування та проживання. Його донька ОСОБА_3 може надавати йому таку допомогу, але ухиляється від такого обов'язку.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бойкініч Р.С. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без задоволення. Зазначив, що сам по собі факт непрацездатності батька не зумовлює у дітей обов'язку надання ними утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги. Крім того, звернув увагу на те, що позивач має у власності об'єкти нерухомого майна, а саме: квартиру та будинок, які можуть бути джерелом додаткового доходу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом установлено, що у подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народилася донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 04 березня 2004 року .
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 03.10.2003, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 07.07.2005.
Крім того, установлено, що у подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 від 19.07.1979.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано 09.10.1984, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 23.07.1986.
ОСОБА_1 є непрацездатним пенсіонером, має встановлену ІІ групу інвалідності, має захворювання серця, отримує пенсію по інвалідності.
Згідно довідки про доходи №5766 8056 5877 5710 - сума пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 складала 106 429,66 грн.
Згідно рішення Деснянського районного суду м.Києва від 27.11.2006 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 03.10.2006 і до її повноліття.
Відповідно до Довідки-розрахунку заборгованості по аліментам починаючи з 03.06.2006 по 28.03.2015 загальна заборгованість ОСОБА_1 згідно з виконавчим листом №2-5931 від 30.11.2006 станом на 28.02.2018 складає 98 983,67 грн.
Державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального Управління юстиції у місті Києві Гаркушою Є.Ю. 07.03.2018 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме виконавчого листа №2-5931 виданого 30.11.2006 відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних та достовірних доказів того, що він потребує матеріальної допомоги з боку відповідача, адже довідкою про доходи встановлено, що він отримує пенсію по інвалідності в розмірі, що не є нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з архівної довідки чітко не встановлюється оплата позивачем заборгованості по аліментах згідно виконавчого провадження.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду з огляду на наступне.
Статтею 51 Конституції України регламентовано обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ст.202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі ст.121 Сімейного кодексу України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану у відповідному порядку.
Згідно з ч.1 ст.205 Сімейного кодексу України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.
Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст.202 СК), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст.204 Сімейного кодексу України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18 дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі.
Враховуючи наведені положення законодавства, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.
Твердження апелянта щодо об'єктивної потреби в матеріальній допомозі, ураховуючи факт її непрацездатності, відхиляються судовою колегією, оскільки наведене не підтверджується жодними доказами.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 досяг встановленого законом пенсійного віку, у зв'язку із чим отримує пенсію, відтак він є непрацездатною особою. Крім того, має інвалідність ІІ групи. Відповідно є непрацездатною особою.
Утім, один лише факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Відповідно до ч.ч.1, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів зауважує, що станом на 2024 рік розмір прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність становить 2361 грн. матеріалами справи встановлено, що розмір пенсії позивача перевищує зазначений мінімум.
Отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Разом з тим, доведення потреби в матеріальній допомозі є процесуальним обов'язком саме позивача.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не довів належними доказами, що його щомісячні витрати перевищують його дохід (пенсія), не долучив доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема, і витрат , пов'язаних з лікуванням, а розмір пенсії позивача перевищує суму прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ним позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Посилання апелянта на відсутність у нього заборгованості по сплаті аліментів на утримання ОСОБА_7 , правового значення не мають, оскільки основною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог стало недоведеність позивачем його потреби в матеріальній допомозі. При цьому, судом установлено, що розмір пенсії ОСОБА_1 не є нижчим прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Наявність або відсутність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів, яку як зазначає останній він погасив в 2021 році, жодним чином не впливає на висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Позивачем ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подане клопотання про долучення доказів, на підтвердження витрат на харчування та лікування, та довідок про потребу в лікуванні.
Разом з тим, суд не може прийняти подані позивачем документи, враховуючи наступне.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).
Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.
Пунктом 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз змісту п. 6 ч. 2 ст. 356, частин 1-3 ст. 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч.1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивачем не надано доказів неможливості їх подання у порядку та строк, передбачені ст. 83 ЦПК України, до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У зв'язку з цим, апеляційним судом такі докази не приймаються та підлягають залишенню без розгляду, як подані після закінчення процесуальних строків.
Таким чином, позивач, зазначаючи в апеляційній скарзі обставини, що підлягають встановленню, не надав на їх підтвердження доказів, які б були подані у встановленому цивільним процесуальним законодавством порядку та могли б бути прийняті апеляційним судом до уваги.
Апеляційний суд звертає увагу, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 20 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус