Справа №759/3054/25 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/4316/2025 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
Ухвала
21 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який здобув середню спеціальну освіту, неодружений, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
- 26.04.2004 Гайворонським районним судом Кіровоградської області за ч. 1 ст. 122; ч. 1 ст. 309; ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку на 2 роки;
- 09.02.2005 Джанкойським районним судом Автономної Республіки Крим за ч. 1 ст. 153; ч. 3 ст. 153; ч. 4 ст. 152; ч. 1 ст. 185; ч. 1 ст. 70; ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 6 місяців;
- 19.04.2005 Бахчисарайським районним судом Автономної Республіки Крим за ч. 3 ст. 185; ч. 4 ст. 70КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. Звільнений 14.04.2017 на підставі ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 06.04.2017 умовно-достроково, невідбутий строк 1 рік 9 місяців 8 днів;
- 10.05.2023 Комунарським районним судом міста Запоріжжя за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку на 2 роки. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26.12.20214 звільнений від призначеного покарання на підставі ч. 2 ст. 74 КК України, у зв'язку з усуненням кримінальної караності діяння,
визнано винуватим та призначено покарання:
за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років;
за ч. 5 ст. 152 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п'ятнадцять) років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбутого ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі зараховано строк його попереднього ув'язнення з 11 вересня 2024 року (момент фактичного затримання) по день набрання вироком законної сили включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Цим же вироком вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат,
Судом встановлено, що ОСОБА_8 23.08.2024, у другій половині дня (більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено), будучи раніше судимим за вчинення зґвалтування, на шлях виправлення не став, вчинив зґвалтування ОСОБА_9 повторно, що спричинило тяжкі наслідки та умисне вбивство ОСОБА_9 поєднане із зґвалтуванням за таких обставин.
Так, ОСОБА_8 23.08.2024 приблизно о 12 год. 00 хв. разом із раніше йому знайомою ОСОБА_9 перебували на відкритій ділянці місцевості (лісосмузі), що розташована за адресою: м. Київ, вул. Івана Дзюби, 18/1, де проводили особисте дозвілля, у тому числі вступили в статевий акт.
Після статевого акту між підозрюваним ОСОБА_8 та потерпілою ОСОБА_9 розпочався словесний конфлікт на підставі сексуальних відносин між ними. У ході зазначеного конфлікту ОСОБА_8 , у зв'язку з наявністю еректильної дисфункції, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, без добровільної згоди потерпілої, проник кабачком до анального отвору ОСОБА_9 , спричинивши розриви стінок анального отвору, а також промежини та піхви, з крововиливами в тканинах, повний розрив прямої кишки, з частковим відривом від брижі, з крововиливами в тканинах, що мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, по критерію небезпеки для життя.
Після вказаного анального проникнення з використанням предмета (кабачка), без добровільної згоди потерпілої, а також завданих їй у результаті зґвалтування тілесних ушкоджень, а саме розривів прямої кишки та піхви, потерпіла ОСОБА_9 почала кричати та чинити активний опір за допомогою фізичної сили протиправним діям підозрюваного ОСОБА_8 .
У зв'язку з діями ОСОБА_9 , у ОСОБА_8 виник умисел на її умисне вбивство.
Безпосередньо реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 23.08.2024, у другій половині дня (більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено), продовжуючи перебувати на відкритій ділянці місцевості (лісосмузі), що розташована за адресою: м. Київ, вул. Івана Дзюби, 18/1, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті іншій людині, з метою припинення фізичного опору ОСОБА_9 , за допомогою фізичної сили рук взяв її за шию та повалив її на землю, де почав душити, доки остання не перестала подавати ознаки життя. Вказаними умисними діями ОСОБА_8 заподіяв потерпілій тілесні ушкодження, які знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті ОСОБА_9 , а саме: крововиливи в м'яких тканинах шиї, перелом верхнього ріжка щитоподібного хряща з крововиливом в м'які тканини, перелом між пластинами щитоподібного хряща з крововиливом в м'які тканини, уламковий перелом передньої дужки перснеподібного хряща з крововиливом у м'які тканини, які утворились від дії тупих предметів, з обмеженою контактною поверхнею, якими могли бути пальці руки, при захваті за ділянку шиї, у напрямку спереду назад. Враховуючи зазначене, від моменту спричинення тілесних ушкоджень на шиї, з розвитком асфіксії до настання смерті, пройшов короткий проміжок часу до декількох хвилин (повний розвиток асфіксії, з припиненням дихання складає приблизно 9-12 хвилин).
Виявлені ушкодження, які сформували закриту травму шиї, мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження по критерію небезпеки для життя. Смерть ОСОБА_9 настала від закритої травми шиї, з крововиливами в м'які тканини, переломами хрящів гортані та розвитком механічної асфіксії.
Після цього, ОСОБА_8 з місця вчинення кримінального правопорушення втік, залишивши оголене тіло ОСОБА_9 на місці вчинення злочину, прикривши його ковдрою, яку знайшов поблизу місця вчинення злочину.
Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 152; п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме: зґвалтуванні, вчиненні дій сексуального характеру, пов'язаних із анальним проникненням в тіло іншої особи з використанням іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи, повторно, що спричинило тяжкі наслідки; умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, поєднаному із зґвалтуванням.
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та призначити йому остаточне покарання у виді 12 років позбавлення волі.
Мотивуючи такі вимоги зазначає, що призначене вироком суду покарання є невідповідним ступеню тяжкості скоєного та особі обвинуваченого через суворість. Вказує, що суд у повній мірі не врахував щире каяття обвинуваченого та осуд своєї поведінки.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених за п. 10 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 152 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, та ці обставини ніким не оспорюються.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація вчинених ОСОБА_8 злочинів, не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , за яких він просить змінити вирок суду в частині призначеного йому покарання, є неспроможними.
Відповідно до ст.ст. 50 , 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченому покарання за п. 10 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 152 КК України, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які, згідно зі ст. 12 КК України, є особливо тяжкими злочинами; дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він неодружений, не працює, має місце реєстрації у АР Крим, без постійного місця проживання, за даними облікової документації під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, раніше неодноразово судимий.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.
Відповідно до п. 1 та 13 ч. 1 та 67 КК України обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , судом визнано рецидив злочинів та вчинення кримінальних правопорушень особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
За сукупності наведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд визнав за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за п.10 ч. 2 ст. 115; ч. 5 ст. 152 КК України в межах, установлених у санкціях вказаних частин ст. 115 та ст. 152 КК України, а саме: у виді позбавлення волі, оскільки його виправлення і перевиховання не можливе без ізоляції від суспільства.
Такі висновки місцевого суду колегія суддів вважає обгрунтованими, а доводи обвинуваченого про призначення йому явно несправедливого покарання через суворість не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Так, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На думку апеляційного суду, вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_8 за вчинення кримінальнихправопорушень, передбачених п. 10 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 152 КК України, і чи повинен він його відбуватиреально, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував: ступінь тяжкості вчинених злочинів та конкретні обставини їх вчинення; особу обвинуваченого, який будучи раніше судимимза за вчинення зґвалтування, на шлях виправлення не став, вчинив зґвалтування повторно, що спричинило тяжкі наслідки та умисне вбивство. З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, яке він повинен відбувати реально.
У зв'язку з викладеним, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому судом першої інстанції покарання відповідає положенням ст.ст. 50, 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому апеляційний суд не вбачає підстав вважати, що призначене покарання є явно несправедливим через його суворість.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого не містить у собі достатніх підстав та переконливих доводів, які б вказували на можливість змінити призначене вироком суду покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не виявлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів і вимог поданої апеляційної скарги і не знаходить підстав для зміни вироку, а тому апеляційну скаргу залишає без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 , за п. 10 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 152 КК України - без змін.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий:
Судді: